Дата документу 28.10.2025 Справа № 333/5046/24
Єдиний унікальний № 333/5046/24 Головуючий у І інстанції: Круглікова А.В.
Провадження № 22-ц/807/1714/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
Головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Гончар М.С.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Таргоній В.М. звернулися до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжя на вулиці Залізничній на 1105 км, пікет 9 Придніпровської залізниці, стався наїзд вантажним потягом на громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих травм помер, що спричинило позивачам моральну шкоду, розмір якої вони оцінюють в 600000 грн.
Позивачі є дружиною та донькою загиблого.
В обґрунтування завданої моральної шкоди посилаються на те, що у зв'язку зі смертю чоловіка і батька, внаслідок наїзду на нього рухомого складу, зазнали сильних душевних та моральних страждань, які полягали у порушенні їхньої нормальної життєдіяльності. Втрата близької людини є для них незворотною втратою, що спричинила довготривалі сильні душевні страждання. Страждання пов'язані зі смертю є не «одномоментними», а «триваючими», тому що втрата є непоправною подією. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Таргоній В.М. просили суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на їх користь по 300000 грн кожній.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 100000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої смертю.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 100000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, завданої смертю.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави 3028 грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що травмування ОСОБА_2 зі смертельним наслідком настало внаслідок порушення працівником залізничного транспорту правил безпеки руху, як і не встановлено самої події кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 276 КК України, що є підставою для закриття провадження у справі. Позивачі не надали доказів на підтвердження моральних страждань. Матеріали справи не містять доказів в обґрунтування ступеня понесених фізичних, душевних чи психічних страждань.
На думку скаржника, витребувані матеріали, надіслані на адресу суду органом досудового розслідування, не містять жодних відомостей про процесуальний статус фізичних осіб ОСОБА_1 (дружини), ОСОБА_2 (доньки) у кримінальному провадження внесеному до ЄРДР за №12022082080000975.
Процесуальний статус фізичних осіб ОСОБА_1 (дружини) та ОСОБА_2 (доньки) у цивільній справі не надавав їм права на отримання та розповсюдження без дозволу органів досудового слідства інформації з матеріалів кримінального провадження № 12022082080000975, внесеного до ЄРДР 01.07.2022.
За відсутністю дозволу на розголошення матеріалів кримінального провадження №12022082080000975, витребувані матеріали є недопустимими доказами в цивільній справі. Отримані з порушенням ст. 222 КПК України похідні докази, зокрема: копія проведеного за матеріалами кримінального провадження №12022082080000975 висновку судово-медичної експертизи № 3599 від 01.07.2022, на думку скаржника, також є недопустимими доказами у справі.
У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Таргоній В.М. заперечують проти доводів АТ «Українська залізниця», посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.
У судовому засіданні представник скаржника Уткін О.Є. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року та відмові в задоволенні позову.
Представник позивачів - адвокат Таргоній В.М. заперечував проти доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, перебування його в стані алкогольного сп'яніння в момент ДТП, глибини та тривалості моральних страждань позивачів, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, та дійшов висновку про задоволення вимог про відшкодування позивачкам моральної шкоди у розмірі 100000 грн кожній.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження від 21.11.2003 серія НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Комунарського районного управління юстиції м. Запоріжжя, актовий запис № 717. (а.с. 17)
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27.01.2004, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Комунарського районного управління юстиції м. Запоріжжя, Україна, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , актовий запис №62. (а.с. 13)
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 44 років, актовий запис №1861.
01.07.2022 за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за №12022082080000975 за частиною 3 статті 276 КК України.
Згідно з Висновком експерта №3599 від 01.07.2022, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок поєднання тупої травми голови, тулубу та кінцівок. Комплекс ушкоджень на тілі ОСОБА_2 утворився внаслідок зіткнення з тупим твердим предметом, який володіє значною кінетичною енергією (не виключається взаємодія з поїздом, що рухається) переважно в ліву задньо-бічну поверхню тіла (місце первинного зіткнення), що підтверджується локалізацією ушкоджень та переломів кісток скелету, виявленими при внутрішньому дослідженні. Тупа травма голови, тулубу та кінцівок, з ушкодженням внутрішніх органів, перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням смерті, за ознакою небезпеки для життя, кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження.
Під час судово-токсикологічного дослідження крові трупа виявлено етиловий спирт в концентрації 1,4%, що по даним офіційної таблиці відповідає алкогольному сп'янінні легкого ступеня.
Постановою слідчого СВ відділу поліції №3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області від 30.07.2022, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022082080000975 від 01.07.2022, за фактом порушення правил безпеки руху залізничного транспорту, що спричинило загибель людини, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Як вбачається з вказаної постанови, 30.06.2022 о 13 год 14 хв при слідуванні поїзду №8605 на швидкості 40 км/год, під керуванням машиніста району контактної мережі Запоріжжя - 1 ОСОБА_3 та супроводжувального машиніста ОСОБА_3 при слідуванні зі ст. «Синельниково-1» до ст. «Запоріжжя-1» перегоном «Запоріжжя Вантажне - Запоріжжя - 1» непарною колією помітили людей, які перебігали колії у невстановленому місці на 1105 км. пк. 9. Подаючи сигнали сповіщення малої та великою гучності, машиністом було застосоване екстрене гальмування при швидкості 40 км/год., проте наїзду уникнути не вдалося. Після повної зупинки поїзду на 1106 км. пк.1 машиніст сповістив чергового по ст. «Запоріжжя-1» Клейменова, що о 13 год. 23 хв. здійснив наїзд на сторонню людину на 1105 км. пк.9 на перегоні «Запоріжжя Вантажне - Запоріжжя - 1». (а.с. 82-82)
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують безпеку життя і здоров'я громадян, які користуються його послугами, а також безпеку руху поїздів, охорону навколишнього природного середовища згідно з чинним законодавством України. Безпека руху поїздів - це комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, обладнання, механізмів і пристроїв (частини перша-друга статті 11 Закону України «Про залізничний транспорт»).
Пунктом 100 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457, передбачено, що залізниці повинні забезпечувати потреби населення у пасажирських перевезеннях, безпеку користування залізничним транспортом, необхідні зручності, якісне обслуговування пасажирів на вокзалах і в поїздах, своєчасне перевезення і збереження багажу і вантажобагажу.
У той же час Правилами безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 19 лютого 1998 року № 54, заборонено підходити ближче ніж на 0,5 метра до краю платформи після оголошення про подачу або прибуття поїзда до його повної зупинки; сидіти на краю посадкової платформи, перону; знаходитись на об'єктах залізничного транспорту в стані алкогольного сп'яніння (пункти, 2.16, 2.19, 2.20).
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Крім того слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України застосовуються тоді, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки.
Сторонами не оспорювалося, що рухомий потяг (залізничний рухомий склад) створює підвищену небезпеку для осіб, які перебувають поблизу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров'я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність потерпілого, наприклад перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дій, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, що утворилися внаслідок зіткнення з тупим твердим предметом, який володіє значною кінетичною енергією (не виключається взаємодія з поїздом, що рухається) та грубим порушенням потерпілим правил безпеки на залізничному транспорті (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої дружині та дочці смертю ОСОБА_4 .
Суд першої інстанції звертав увагу на те, що причиною загибелі ОСОБА_2 стало виключно грубе порушення постраждалим Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що постраждалий перебігав колії у невстановленому місці на 1105 км. пк. 9. Він був помічений машиністом вантажного потягу, який вжив усіх можливих заходів для уникнення наїзду, проте ОСОБА_2 не реагував на попереджувальні звукові сигнали підвищеної гучності та наближення потягу.
При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення частини другої статті 1193 ЦК України та з огляду на обставини травмування ОСОБА_4 (наявність особистої грубої необережності самого потерпілого, перебування його в стані алкогольного сп'яніння в момент ДТП, не реагування на попереджувальні знаки рухомого залізничного складу) обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачам моральної шкоди, яка пов'язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями у зв'язку з передчасною смертю чоловіка і батька, порушення укладу їх життя. Факт загибелі ОСОБА_4 є безумовним свідченням спричинення позивачам глибоких моральних страждань.
З урахуванням відсутності доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту, водночас за наявності особистої грубої необережності самого потерпілого, глибини та тривалості моральних страждань позивачів, а також принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування позивачам моральної шкоди у розмірі по 100000 грн кожній.
Колегія суддів зауважує, що гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент усіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, підставами для відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та надавши належну правову оцінку обставинам завдання шкоди, поведінці загиблого, а також глибині моральних страждань, завданих його дружині та дочці у зв'язку зі смертю близької людини, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачів відшкодування моральної шкоди у розмірі по 100000 грн. Колегія суддів не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування порушено принципи розумності, пропорційності та справедливості.
Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин щодо завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки внаслідок грубої необережності загиблого, недоведеності наявності у діях загиблого умислу чи існування обставин непереборної сили, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається АТ «Укрзалізниця» в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про недопустимість доказів, витребуваних судом з матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не приймає, оскільки витребувані документи містять конкретну інформацію щодо обставин та причин загибелі ОСОБА_4 і витребувані судом за згодою самого відповідача для встановлення дійсних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї цивільної справи.
Посилання скаржника на численні висновки, викладені у постановах ККС ВС щодо порушення ст. 222 КПК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони стосуються обставин, встановлених у кримінальних провадженнях і не можуть бути застосовні в межах цивільного судочинства.
Крім того, колегія суддів зауважує, що саме вказані докази дозволили суду оцінити обставини загибелі ОСОБА_4 , наслідком встановлення яких стало, зокрема, і зменшення суми відшкодування, як то перебування загиблого у стані алкогольного сп'яніння та грубе порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України.
При цьому суд констатував, що аналіз ситуації, що склалась у цій дорожньо-транспортній пригоді, свідчить про професійні та своєчасні дії машиніста потягу, який побачив людину, що перебуває на колії та намагався відвернути наїзд на неї.
Однак, моральна шкода, передбачена ст. 1167 ЦК України, відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала. А винна поведінка загиблого, на яку вказує скаржник, за відсутності встановленої непереборної сили або умислу потерпілого, не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку відшкодувати шкоду його близьким.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року- без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 07 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: