Справа № 127/24396/25
Провадження №11-кп/801/1067/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисниці ОСОБА_7 в режимі відеоконференції,
засудженого ОСОБА_8 в режимі відеоконференції,
представників ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року,
якою відмовлено в задоволенні подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
Короткий зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженому ОСОБА_8 .
Подання мотивоване тим, що засуджений станом на 31.07.2025 відбув тридцять років дев'ять місяців двадцять шість днів призначеного строку покарання, має п'ятнадцять заохочень, допустив чотири порушення встановленого режиму, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, на виробництві установи не працевлаштований, неконфліктний, тому рішенням комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, замінити покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив про відсутність достатніх ознак, які вказували б на виправлення засудженого, оскільки засуджений ОСОБА_8 хоч і був п'ятнадцять разів заохочений за виконання покладених обов'язків та додержання правил поведінки, однак допускав порушення режиму відбування покарання, не працевлаштований, на час винесення вироку вину у вчиненому не визнав, а тому вказані обставини не можуть свідчити про те, що він став на шлях виправлення.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
В апеляційних скаргах як захисниця ОСОБА_7 , так і засуджений ОСОБА_8 просять скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року та постановити нову, якою задовольнити подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженому ОСОБА_8 .
У доводах апеляційних скарг посилаються на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновки суду фактичним обставинам справи.
Судом не враховано, що за час відбування покарання засудженим у його поведінці відбулись позитивні зміни, оскільки він став на шлях виправлення, має 15 заохочень, а застосовані 4 дисциплінарні стягнення давно погашені, позитивно характеризуються, на профілактичному обліку в установі не перебуває, має низький рівень ризику повторного вчинення кримінального правопорушення та низький рівень ймовірної небезпеки для суспільства, визнає свою вину та розкаюється у вчинених злочинах, не працевлаштований у зв'язку з відсутністю достатніх робочих місць у установі.
З огляду на викладене, як захисниця, так і засуджений вважають, що оскаржувана ухвала лише формально зводиться до аналізу наявності у минулому дисциплінарних стягнень, які на момент розгляду подання погашені, та того, що засуджений не працевлаштований.
Позиції учасників судового розгляду
У судовому засіданні як захисниця ОСОБА_7 , так і засуджений ОСОБА_8 підтримали подані апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Представники ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали апеляційні скарги сторони захисту, просили їх задовольнити. Пояснили, що апеляційну скаргу як представники установи не подавали, оскільки така була подана захисником.
Прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення апеляційних скарг, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
Мотиви і висновки апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого та його захисниці, представників установи виконання покарань на підтримання апеляційних скарг, прокурора про безпідставність апеляційних вимог, перевіривши матеріали судового провадження та особової справи засудженого, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з»ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 537 КПК під час виконання вироків суд, визначений ч.2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом.
За правилами ч. 1 ст. 82 КК України невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Відповідно ч.3 ст. 82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
На підставі ч. 5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Згідно з роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму ВСУ №2 від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким», заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він став на шлях виправлення.
При вирішенні питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк необхідно встановити становлення особи на шлях виправлення, а саме прагнення засудженого до такого виправлення, позитивні зрушення в його поведінці і добросовісне ставлення до праці, які свідчать про сумлінне здійснення процесу виправлення, що може ефективно продовжуватись і в умовах відбування більш м'якого покарання.
Такий висновок про становлення особи на шлях виправлення повинен бути зроблений на підставі всебічного врахування даних про поведінку засудженого за весь період перебування в установі виконання покарання.
Як убачається з матеріалів судового провадження та особової справи засудженого, ОСОБА_12 засуджений 10.11.2000 судовою колегією в кримінальних справах Одеського обласного суду за ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 222, ст. 69, ч. 3 ст. 142, ч. 2 ст. 17, п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, п. «а», «г», «ж», «з», «і» ст. 93, ч. 4, ч. 6 ст. 19, ч. 2 ст. 17, п. «а», «в», «з», «и», «і» ст. 93 КК України з урахуванням ст. 42 КК України та призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, яке є його особистою власністю, з позбавленням права займати посади в органах МВС строком 3 роки та призначено додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального звання - лейтенант міліції на підставі ст. 37 КК України.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСУ від 21.06.2001 із вказаного вироку в порядку ст. 363 КПК України було виключено п. «ж», «з» ст. 93 та п. «в», «ж» ст. 93 КК України та визначено вважати засудженим ОСОБА_8 за ст. 42 КК України за ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 222, ст. 69, ч. 3 ст. 142, ст. 17 і п. «а», «г», «і» ст. 93, ст. 19, ст. 17, п. «а», «з», «и», «і» ст. 93 КК України та п. «а», «г», «і» ст. 93 КК України до довічного позбавлення волі у тюрмі строгого режиму з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю і позбавленням права займати посади в органах ОВС на 3 роки.
Постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 24.12.2008 вирок Одеського обласного суду від 10.11.2000 приведено у відповідність до ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально - процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 15.04.2008 р. та зменшено міру покарання ОСОБА_8 за ст.ст. 17 ч. 2 - 93 п.п. «а,г,і» КК України до 10 років позбавлення волі, за ст. 19, ст. 17 ч. 2 - 93 п.п. «а, з, и, і» КК України до 10 років позбавлення волі та в решті вирок залишено без змін.
Відповідно до висновку щодо ступеня виправлення засудженого, складеного комісією ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення (довів своє виправлення) та має бути представлений до заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк .
Згідно з характеристикою від 31 липня 2025 року, наданою ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", засуджений ОСОБА_8 на час її складення відбув 30 років 9 місяців 28 днів покарання у виді позбавлення волі.
Засуджений ОСОБА_8 неконфліктний, прагне уникати конфліктних ситуацій, робить позитивні висновки зі своїх минулих помилок. Орієнтований на широке коло спілкування, прагне до встановлення та підтримання контактів, висока комунікабельність, має розвинені комунікативні якості. Має адекватну самооцінку та низький рівень агресивності. Відсутнє вороже ставлення до оточуючих, просоціальна стратегія самоствердження, відсутня ймовірність вчинення насильницьких дій, наявні обставини, що можуть стримувати особу від них. Нервово-психічна стійкість хороша. Наявне почуття обов?язку, дотримується моральних стандартів та правил. Наявні плани та цілі на майбутнє, висловлює бажання змінюватися, усвідомлює необхідність досягнення позитивних змін, зацікавлений у досягненні поставлених цілей.
В установі не працевлаштований у зв'язку із відсутністю достатніх робочих місць.
Засуджений усвідомлює наслідки кримінального правопорушення, виявляє каяття.
За весь період відбування покарання притягувався чотири рази до дисциплінарної відповідальності, стягнення на даний час зняті та погашені, тому відповідно до ч.14 КВК України вважається таким, що не має стягнення. Заходи заохочення до засудженого застосовувалися 15 разів.
На профілактичному обліку в установі не перебуває.
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення оцінюється як низький.
Ризик ймовірної небезпеки для суспільства оцінюється як низький.
Відсутні фактори ризику, які негативно впливають на поведінку засудженого.
Адміністрація установи вважає, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення.
Однак, місцевий суд, розглядаючи подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 , не надав належної оцінки вказаним обставин, дійшовши до хибного висновку щодо відсутності на даний час підстав для заміни ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк, визначений ч.5 ст.82 КК України.
Зокрема, відмовляючи у задоволенні клопотання суд зазначив, що засуджений ОСОБА_8 хоч і був п'ятнадцять разів заохочений за виконання покладених обов'язків та додержання правил поведінки, однак допускав порушення режиму відбування покарання, не працевлаштований, на час винесення вироку вин у вчиненому не визнав, а тому вказані обставини не можуть свідчити про те, що він став на шлях виправлення.
На переконання колегії суддів, такий підхід суперечить положенням ч. 14 ст. 134 КВК України, а також усталеній практиці Касаційного кримінального суду, викладеній зокрема, у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №?739/1140/18, де суд сформулював важливу правову позицію щодо оцінки поведінки засудженого при розгляді питань, пов'язаних із реалізацією його прав, зокрема щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або умовно-дострокового звільнення. Суд дійшов висновку, що погашені дисциплінарні стягнення не мають правових наслідків і, відповідно, не можуть бути використані для формування негативної оцінки особи засудженого. Їх урахування при вирішенні питань, що стосуються зміни виду покарання чи дострокового звільнення, є неприпустимим.
При цьому, беручи до уваги зняті та погашені дисциплінарні стягнення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вони застосовувалися до засудженого ОСОБА_8 ще 09.06.2000, 31.10.2000, тобто на початку строку відбування покарання у виді довічного позбавлення волі та 07.12.2013, 14.12.2013 майже за одинадцять з половиною років до звернення установи з поданням. Після цього порушень режиму з боку засудженого ОСОБА_8 не встановлено, натомість останній неодноразово заохочувався, з моменту останнього дисциплінарного стягнення засуджений ОСОБА_8 не має нових стягнень, характеризується виключно з позитивного боку, що свідчить про його стійке дотримання режимних вимог та ознаки виправлення.
Під час апеляційного розгляду представник ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" ОСОБА_9 повідомляв, що засуджений ОСОБА_8 не працевлаштований у зв'язку із відсутністю достатніх робочих місць в установі відбування покарання.
Вказані обставини також підтверджуються як характеристикою, так і висновком щодо ступеня виправлення засудженого, складених адміністрацією установи виконання покарань, а тому колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції з цього приводу як підстава для відмови в задоволенні подання є помилковими.
Колегія суддів зазначає, що виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Відповідно до вироку Одеського обласного суду від 10 листопада 2000 року засуджений ОСОБА_8 у скоєному злочині не розкаявся.
Разом з тим, відповідно до характеристики та висновку про ступеня виправлення засудженого, наданих адміністрацією установи виконання покарань, засуджений ОСОБА_8 усвідомлює наслідки кримінального правопорушення, виявляє каяття, а тому та обставина, що засуджений під час розгляду кримінальної справи у 2000 роках не визнавав своєї вини не може бути підставою для відмови в задоволенні подання. При цьому як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суду засуджений ОСОБА_8 свою вину визнавав, пояснював, що шкодує про вчинене.
Наразі аналіз матеріалів судового провадження та особової справи свідчать про те, що засуджений досягнув саме тих якісних змін, які закон і суспільство покладають в основу поняття виправлення: сформовано здатність дотримуватись вимог закону, розуміння соціальної значимості власної поведінки та готовність інтегруватися у суспільство без вчинення нових правопорушень.
Це дає підстави вважати, що цілі покарання реалізовані, а сам засуджений став на шлях виправлення не лише з формально-правової, а й з моральної точки зору.
Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що в 2016 році засуджений ОСОБА_8 та ще 23 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, звернулися до Європейського суду з прав людини із заявою № 63747/14 щодо порушення Державою Україна статті 3 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, що полягало у відсутності законодавчого регулювання перспектив звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі або його пом'якшення.
Так, 01.04.2021 ЄСПЛ у справі «Фарзієв та інші проти України» за вказаною вище заявою ухвалив позитивне рішення стосовно заявників (у тому числі стосовно засудженого ОСОБА_8 , який зазначений під № 6 у переліку заявників), констатуючи порушення Україною ст. З Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув'язненого, та зазначив, що у європейській кримінальній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати реальну перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація.
У вказаному рішенні ЄСПЛ повторив, що Конвенція не забороняє застосування покарання у виді довічного позбавлення волі до осіб, яких було визнано винними у вчиненні особливо тяжких злочинів, наприклад, вбивстві. Однак для того, щоб таке покарання відповідало вимогам статті 3 Конвенції, воно має бути de jure та de facto скоротним, що означає як наявність у засудженого перспективи звільнення, так і можливість перегляду. Основа такого перегляду повинна охоплювати оцінку наявності законних підстав пенологічного характеру для подальшого тримання засудженого під вартою. До цих підстав належить покарання, стримування, захист суспільства та реабілітація. Співвідношення між ними необов'язково є сталим і може змінюватися упродовж відбування покарання, тому підстави, які спочатку виправдовували тримання під вартою, можуть не виправдовувати його після тривалого строку відбування покарання. Наголошується на важливості реабілітації, оскільки саме в цьому наразі полягає акцент у політиці країн Європи щодо обрання покарань, як це відображено у практиці Договірних держав, стандартах, прийнятих Радою Європи, та відповідних міжнародних документах (див. рішення у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Vinter and Others v. the United Kingdom) [GC], № 66069/09 та 2 інші, пункти 59-81, ЄСПЛ 2013 (витяг)).
У керівній справі «Петухов проти України (№ 2)» (Petukhov v. Ukraine (no. 2)), заява № 41216/13, від 12 березня 2019 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Отже, вони є прийнятними та свідчать про порушення статті 3 Конвенції.
Разом з тим, вказані обставини, як і характеристика засудженого, так і висновок про ступінь його виправлення також залишилися поза увагою суду першої інстанції під час розгляду подання.
Зрештою, оцінивши в сукупності усі обставини даного провадження, колегія суддів приходить до висновку, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення, має позитивну характеристику, низькі ризики повторного вчинення кримінального правопорушення та ймовірної небезпеки для суспільства, поведінка засудженого є сумлінною, відбув 30 років покарання у виді довічного позбавлення волі, що перевищує мінімальний строк для застосування положень ст.82 КК України, а тому йому можливо замінити покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді 15 (п'ятнадцяти років) позбавлення волі, що надасть йому шанс протягом наступних років довести, що він перестав бути суспільно-небезпечним і його подальше утримання в умовах ізоляції від суспільства не є доцільним та досягти такого прогресу в реабілітації, щоб це дало йому надію одного дня отримати право на дострокове або умовно-дострокове звільнення.
У зв'язку з цим, відмова суду першої інстанції у заміні покарання у виді довіччого позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі є необґрунтованою, а тому апеляційні скарги як захисниці ОСОБА_7 , так і засудженого ОСОБА_8 підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 82 КК України, 405, 407, 418, 419, 537, 539 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 - задовольнити.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року - скасувати та постановити нову.
Подання виконуючого обов'язки начальника державної установи полковника внутрішньої служби ОСОБА_11 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк засудженому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 КК України замінити засудженому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Одеського обласного суду від 10 листопада 2000 року, зміненого ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2001 року та приведеного у відповідність до Закону України постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 24 грудня 2008 року, на покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі рахувати з моменту постановлення ухвали про заміну покарання, тобто з 03 листопада 2025 року.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4