Справа № 464/9973/14-ц
пр.№ 2/464/2/25
27.10.2025Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого судді Чорна С.З.,
секретаря судових засідань Сенюга М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення,-
за участю:
представника позивача Пославський Р.А.,
представник відповідача Посікіра Р.Р.,
представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року у розмірі 1 514 193,18 грн звернути стягнення на квартиру загальною площею 50,10 м. кв., яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі предмета іпотеки № LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року) Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до укладеного договору № LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року, ОСОБА_2 24.01.2008 року отримала кредит у розмірі 277 750,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.01.2038 року. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 станом на 21.07.2014 року має заборгованість у розмірі 1 514 193,18 грн., яка складається з наступного: 273 406,23 грн заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 449 894,07 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 653 238,95 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також 137 653,93 грн штрафу (процентна складова).
Ухвалою від 10.10.2014 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі. Визначено відповідачу строк для подання письмових заперечень проти позову.
Ухвалою від 09.12.2014 року зупинено провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення до вирішення Сихівським районним судом м.Львова цивільної справи № 464/10598/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юхимович Мар'яни Леонтіївни про визнання удаваним договору купівлі-продажу квартири, визнання покупцем, визнання недійсним договору дарування та іпотечного договору.
Ухвалою від 17.05.2016 року відновлено провадження в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення та призначити судовий розгляд справи.
Ухвалою від 08.07.2016 року зупинено провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення до вирішення Сихівським районним судом м.Львова цивільної справи № 464/1718/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки квартири.
Ухвалою від 17.05.2024 року відновлено провадження в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення та призначити судовий розгляд справи.
Ухвалою від 08.11.2024 року клопотання представника позивача ОСОБА_8 задоволено; витребувано з Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області довідку про склад сім'ї та реєстрацію осіб у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 18.12.2024 року витребувано з Львівського комунального підприємства “Житловик-С» (м.Львів, вул.Чукаріна, 9) довідку про склад сім'ї та реєстрацію осіб у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
24.05.2024 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_9 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що існують підстави для закриття провадження у справі, оскільки тотожний позов було вирішено рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 листопада 2010 у справі №2-108/10р. за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення на предмет іпотеки за Договором про іпотечний кредит, яким суд вирішив позов задоволити частково; звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмету іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року в розмірі 290 041, 16 грн; виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання їй іншого житлового приміщення. Окрім того, представник відповідача вказував, що позивач просить стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами за межами строку кредитування, а також просить застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності.
Ухвалою від 13.02.2025 клопотання представника позивача Єрмолова Є.М. задоволено, витребувано з Центру надання адміністративних послуг довідку про склад сім'ї та реєстрацію осіб у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 18.03.2025 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
19.06.2025 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_8 надійшла позовна заява про звернення стягнення на предмет іпотеки в новій редакції, у якій акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року, в розмірі 1 514 193,18 грн, з яких 273 406,23 грн заборгованості за кредитом (тілом кредиту); 449 894,07 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 653 238,95 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;137 653,93 грн штрафу (процентна складова) звернути стягнення на квартиру загальною площею 50,10 м. кв., житловою площею 27,70 м. кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження»; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Представник позивача Пославський Р.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача адвокат Посікіра Р.Р. у судовому засідання заперечував проти задоволення позову та надав суду пояснення.
Третя особа ОСОБА_10 у судове засідання не з'явилась, хоча була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на нижче наведене.
Судом встановлено, що 24.01.2008 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір №LVH9GI0000002979, відповідно до якого позичальниця отримала кредит у розмірі 277 750,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.01.2038 року. Згідно з умовами зазначеного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.
Позивачем всі зобов'язання за договором були виконані належним чином.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 24.01.2008 року уклали договір іпотеки № LVH9GI0000002979. Згідно з договором іпотеки Відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 50.10 м.кв., житловою площею 27.70 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить відповідачу на праві власності на підставі договору дарування квартири. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 373 700 грн. 00 коп.
Через неналежне виконання позичальницею кредитних зобов'язань, станом на 21.07.2014 року банк нараховує заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 514 193,18 грн., яка складається з наступного: 273 406,23 грн заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 449 894,07 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 653 238,95 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору у розмірі 137 653,93 грн (процентна складова).
Судом встановлено, що 06.05.2009 Закрите акціонерне товариство «комерційний банк «ПриватБанк» вже зверталось з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру. У позовній заяві у справі №2-108/10р. вказано, що станом на 05.05.2009 року заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 290 041,16 грн, яка складається з такого 273 406,23 грн заборгованості за кредитом; 16 176,54 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 458,39 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитним договором.
24.11.2010 року Сихівським районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі №2-108/10р. за позовом ЗАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення на предмет іпотеки за Договором про іпотечний кредит. Суд вирішив: «Позов задоволити частково. Звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмету іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №LVH9GI0000002979 від 24.01.2008 року в розмірі 290 041,16 грн. Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 без надання їй іншого житлового приміщення».
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12.12.2011 р. в задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_2 за іпотечним договором № LVH9G10000002979 від 24.01.2008р. в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24.01.2008р., виселення з квартири АДРЕСА_2 осіб, які там зареєстровані та проживають, та зняття їх з реєстраційного обліку в СГІРФО Сихівського ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк" та ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору № LVH9G10000002979 від 24.01.2008р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк", посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 132 відмовлено.
11.06.2012 року ухвалою апеляційного суду Львівської області у справі №22-ц-1841/12 рішення Сихівського районного суду м.Львова від 12.12.2011 року в частині відмови в задоволенні вимог за первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит скасоване, і в цій частині позовні вимоги за первісним позовом залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про залишення позову банку без розгляду у зв'язку з тим, що 19.04.2012 представником банку подано таку заяву.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 4 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). За змістом ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.
У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 1048 ЦПК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц сформульовано такий правовий висновок: «Після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється».
Згідно з правовим висновком, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц який є усталеним: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
Таким чином, позивач втратив право нарахування процентів та неустойки за кредитним договором після звернення до суду у справі №2-108/10р, тобто 06.05.2009.
Відповідно, суд відмовляє в задоволенні позову АТ «КБ «Приватбанк» в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення 433 717,53 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 652 780,56 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитним договором.
Позивач також заявляє вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок штрафу відповідно до Договору у розмірі 137 653,93 грн. Так, відповідно до п.6.6. договору про іпотечний кредит, при порушенні позичальником строків платежів по зобов'язаннях, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі в межах 10% від суми невиконаного зобов'язання.
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що відповідно до розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви, позичальниця ОСОБА_2 почала прострочувати виконання зобов'язань за кредитним договором 25.12.2008.
Як встановлено судом, право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова ВП ВС від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц).
Таким чином, оскільки у позовній заяві від 06.05.2009 року фактично встановлено, що заборгованість ОСОБА_2 щодо сплати неустойки у вигляді штрафу становить 0 грн (встановлена лише неустойка у вигляді пені), то станом на 02.09.2014 року у банку припинилось право нараховувати передбачену договором неустойку.
Таким чином суд вважає безпідставними позовні вимоги в частині 433 717,53 грн заборгованості по процентам за користування кредитом; 652 780,56 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитним договором та 137 653,93 грн штрафу.
Щодо заяви представника відповідача адвоката Посікіри Р.Р. про застосування наслідків спливу позовної давності суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 п. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину.
Як встановлено судом, 11.06.2012 ухвалою апеляційного суду Львівської області у справі №22-ц-1841/12 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12.12.2011 в частині відмови в задоволенні вимог за первісним позовом ПАТ КБ “Приватбанк» до ОСОБА_11 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит скасоване, і в цій частині позовні вимоги за первісним позовом залишено без розгляду, у зв'язку з тим, що 19.04.2012 представником банку подано таку заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 міститься такий правовий висновок:
«Ураховуючи вищевикладене тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред'явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступає від них».
Більше того, у постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №207/380/16-ц, суд вказав, що позовна давність переривається пред'явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
У зв'язку з наведеним суд не погоджується із запереченнями позивача про те, що позовна давність не пропущена, оскільки виконання зобов'язань за кредитним договором спливає 24.01.2038 року.
У постанові від 28.03.2018 року Велика Палата ВС у справі № 444/9519/12 зазначила таке:
«Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.... Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання. ... А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті)».
Позивач вказує, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором спливає 24.01.2038 року, а отже позивач звернувся з позовом до спливу позовної давності. Суд приходить до висновку, що вказана позивачем дата є строком договору. При цьому звернувшись до суду у справі №2-108/10р., 06.05.2009 року банк самостійно змінив строк виконання зобов'язань, оскільки до спливу визначеного договором строку кредитування заявив вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів.
Вищевказаний висновок ВС стосується перебігу позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов'язань, який складається з заборгованості за тілом кредиту та відсотками (тобто основне зобов'язання), а отже, є підстави для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банку про стягнення 16 176,54 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Таким чином, суд приходить до висновку про підставність для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача про стягнення 273 406,23 грн заборгованість за кредитом; 16 176,54 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом; 458,39 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за кредитним договором.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Правилами статей 77,78,79,80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням встановлених судом обставин та досліджених у судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до приписів п.13 ч.3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).
Згідно ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
До матеріалів справи долучено договір про надання професійної правничої допомоги № 31/01-24 від 31.01.2024, відповідно до якого встановлена фіксована сума гонорару у розмірі 20 000,00 грн за усі послуги з представництва клієнта в суді першої інстанції; акт прийому-передачі наданих послуг від 10.09.2025 згідно з договором про надання професійної правничої допомоги № 31/01-24 від 31.01.2024; платіжні інструкції про оплату юридичних послуг на загальну суму 11 500,00 грн.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) передбачено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до наступних висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до п. 6.2. договору про надання професійної правничої допомоги, гонорар за усі послуги представництва клієнта в суді першої інстанції сплачується клієнтом одним або кількома платежами на рахунок Бюро не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.
У постановах ВС від 03.10.2019 по справі № 922/445/19, від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19, суд дотримується позиції, відповідно до якої відшкодуванню підлягають як ті витрати, які вже були сплачені, так і ті, що мають бути сплачені відповідною стороною згідно з умовами договору.
Згідно позиції Верховного Суду, яка висвітлена у постанові КЦС ВС від 09.06.2020 року у справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, у згаданих постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Таким чином, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та виконаних робіт адвокатом, обсяг та зміст документів поданих суду, з урахуванням принципів пропорційності, співмірності, розумності, суд приходить до висновку про те, що з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути 20 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення відмовити, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку визначеному ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання АДРЕСА_1 .
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 07.11.2025.
Суддя Чорна С.З.