Ухвала
07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 215/7025/20
провадження № 61-4857ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крат В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідно до постанови від 05 листопада 2019 року Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 215/1565/19,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю відповідно до постанови від 05 листопада 2019 року Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 215/1565/19.
Позов мотивований тим, що 20 лютого 2019 року ним була подана заява до голови виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Солода В. М., яка не була розглянута відповідно до управлінської функції, у зв'язку з чим він за захистом своїх прав звернувся до суду, та постановою від 05 листопада 2019 року Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 215/1565/19, визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, щодо розгляду заяви позивача від 20 лютого 2019 року, зобов'язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 лютого 2019 року про визнання місця перебування та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Протиправною бездіяльністю відповідача моральному здоров'ю позивача спричинено значної шкоди, тому що весь період намагання поновити його порушені права, його життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями. Незаконна бездіяльність відповідача завдала йому моральної шкоди, що проявилось в переживаннях, пов'язаних з невиконанням рішення суду у передбачені законом строки. Внаслідок чого, він був вимушений втрачати час для вирішення питань, пов'язаних із захистом своїх прав, що порушило його звичайний спосіб життя, також вказує, що переносить психологічний стрес, відчуває негативні емоції, моральні переживання та дискомфорт, втратив душевний спокій та порушився сон.
ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача він зазнає моральні втрати, які призвели до позбавлення його можливості реалізувати свої звички і бажання, які б він міг реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, прохати своїх представників відвідувати інстанції відповідача всіх рівнів, щоб добитися належного виконання рішення суду від 05 листопада 2019 року у справі № 215/1565/19.
На підставі викладеного позивач просив:
стягнути за рахунок державного бюджету на його користь в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача в сумі 1 066 900,00 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів спричинення йому шкоди здоров'ю та моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між, як вважає позивач, завданою йому моральною шкодою, та допущеною з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила;
позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно;
фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду;
деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком;
при цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки зaподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою;
відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків;
відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду;
факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності;
загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого;
постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 215/1565/19 від 05 листопада 2019 року, яка набрала законної сили 05 листопада 2019 року, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в адміністративній справі № 215/1565/19 скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 20 лютого 2019 року про визнання місця перебування. Зобов'язано Виконавчий комітет Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 лютого 2019 року про визнання місця перебування та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, та в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
вказана обставина не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди та шкоди, завданої здоров'ю, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди та шкоди здоров'ю. Позивачем по справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невиконанням рішення йому спричинено моральні страждання, спричинено будь-яку шкоду здоров'ю, не надано доказів пред'явлення вказаного рішення до виконання та доказів того, що воно не було виконано;
з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог позивача, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому будь-якої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов'язком позивача;
отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами
факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди чи шкоди здоров'ю, розмір якої ніяк не обґрунтований;
при цьому колегія суддів вважала такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що невиконанням рішення, яким встановлена протиправна бездіяльність відповідача, йому не спричинено моральну шкоду, оскільки невиконанням вказаного рішення суд фактично обмежено та заперечено його Конституційне право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виявилася у порушенні правового режиму розгляду його заяви, а внаслідок протиправної бездіяльності відповідача він зазнає моральні втрати, які призвели до позбавлення позивача можливості реалізувати свої звички і бажання, які б він міг реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг та судового позову, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, в розумінні статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження вказаних позивачем обставин.
ОСОБА_1 11 квітня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема: вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 30 квітня 2025 року подано заяву на усунення недоліків, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження судових рішень у заяві на усунення недоліків ОСОБА_1 указує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме коли факт незаконної бездіяльності підлеглого держави України виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, підтверджений рішенням суду в порядку адміністративного судочинства і не підлягає доведенню.
Окрім цього, ОСОБА_1 у заяві на усунення недоліків посилається на частину третю статті 411 ЦПК України та зазначає про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання щодо встановлення обставин, які мали значення для правильного вирішення справи, тому встановив обставини на підставі недопустимих доказів, завдяки цим порушенням ОСОБА_1 подав клопотання від 30 грудня 2021 року, 22 березня 2022 року, 30 вересня 2023 року, 23 лютого 2023 року, 27 вересня 2023 року, 05 липня 2024 року, 28 жовтня 2024 року.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз заяви на усунення недоліків ОСОБА_1 свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині та не зазначено обґрунтування власне необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а тому не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Окрім цього, особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема, відсутнє відповідне обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи), пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).
ОСОБА_1 не обґрунтовує у заяві на усунення недоліків, які саме ним було заявлено клопотання, які суд відхилив, та щодо встановлення яких саме обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, вони були заявлені. Окрім цього, особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, на підставі яких саме недопустимих доказів суд встановив обставини (та які саме), що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими. Сама по собі вказівка на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 березня 2025 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат