03 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 758/11612/24
Провадження № 61-9302св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року в складі Ковбасюк О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року в складі колегії суддів Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.
в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису та
Короткий зміст заяви
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій зазначила, що вона перебувала із ОСОБА_2 у шлюбі, у якому в них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Протягом останніх десяти років ОСОБА_2 ставився до заявниці грубо і неприпустимо, ображав її нецензурною лайкою та непристойними жестами в присутності дітей, що призвело до розірвання їхнього шлюбу. Підставою для розлучення стало не тільки психологічне насильство ОСОБА_2 над заявницею, але й попередження його негативного випливу на виховання їхнього молодшого сина ОСОБА_4 , як це було зі старшою дочкою ОСОБА_3 , поведінка якої у її підлітковий період значно зіпсувалася, стала негативною та проблемною внаслідок неправильного виховання з боку ОСОБА_2 .
Після звернення заявниці до суду з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_2 подав позов про спільну сумісну опіку над сином, однак це ним було зроблено з метою ухилення від сплати аліментів. Старшій дочці він постійно надає матеріальну допомогу та активно приймає участь у її житті, що негативно впливає на психічний стан молодшого сина. ОСОБА_2 постійно маніпулює сином, схиляючи його на свою сторону за допомогою подарунків та спільних відпочинків, під час яких він дозволяє дитині вживати шкідливу їжу та напої, а сам вживає алкогольні напої.
28 серпня 2024 року опікунська рада Подільської районної державної адміністрації у м. Києві прийняла рішення про доцільність визначення місця проживання їхнього малолітнього сина з матір'ю, однак такий висновок ОСОБА_2 не влаштовує, у зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом про спільну сумісну опіку над сином.
Заявниця категорично проти спільного проживання дитини з батьком, стверджуючи, що останній є психічно нездоровою людиною, страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого нездатний усвідомлювати значення свої дій та керувати ними, а діти для нього є лише засобом для досягнення його основних меркантильних цілей - не сплачувати аліменти та забрати у заявниці належну їй однокімнатну квартиру шляхом фальсифікації доказів у суді.
На підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства заявниця надала до суду аудіо- та відеозаписи, а також висновок психолога, складений за результатами обстеження малолітнього ОСОБА_4 . Із урахуванням наведеного, з метою захисту малолітнього сина від ОСОБА_2 заявниця просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким заборонити йому будь-яке спілкування, зокрема й телефоном, з малолітнім сином ОСОБА_4 строком на шість місяців, а також направити кривдника ОСОБА_2 на корекційну програму для кривдників, які вчиняють домашнє насильство.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
03 лютого 2025 року рішенням Подільського районного суду м. Києва в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
17 червня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що в справі є недоведеним факт вчинення ОСОБА_2 будь-яких протиправних дій як щодо заявниці ОСОБА_1 , так і стосовно їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки досліджені судом докази не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявниці та її сина, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Крім того, судами враховано, що 11 листопада 2024 року Подільським районним судом м. Києва ухвалено рішення в справі № 758/5064/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, усунення перешкод у спілкування з дитиною, встановлення спільної фізичної опіки батьків щодо дитини, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 та встановлено ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні та спілкуванні із сином.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити рішення про задоволення заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановахВерховного Суду:
- від 12 березня 2020 року в справі № 159/4550/19, про те, що психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи; домашнє насильство може проявлятися зокрема у формі психологічного насильства, тому судам необхідно надавати оцінки ризикам відповідно до Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII) та наявним у матеріалах справи доказам, зокрема електронним;
- від 25 лютого 2021 року в справі № 583/3295/19, про те, що словосполучення «систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства» описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. Не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази;
- від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19, про те, що обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений в судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та Кримінальному кодексі (далі - КК) України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Зазначила, що суди не дослідили належним чином надані нею в справі докази, зокрема два висновки психолога Капишинської Л. О. , яка досліджувала психічний стан нашого малолітнього сина більше двох місяців, і чітко вказала у своїх висновках, що батько ОСОБА_2 є психологічним насильником у сім'ї та потребує коригувальної роботи психолога; флешки із стенограмами аудіозапису спілкування ОСОБА_2 в сім'ї.
Заявниця не довіряє судді Ковбасюк О. О. , тому неодноразово заявляла їй відвід, проте у відводі було відмолено.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції правильно встановили обставини справи та обґрунтовано відмовили в позові. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у шлюбі, у якому в них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, старша дочка має власну сім'ю та проживає окремо від батьків, молодший син проживає разом з матір'ю.
Після припинення спільного проживання та розірвання шлюбу між сторонами наявний спір щодо участі батьків у вихованні та утриманні їхнього малолітнього сина.
На підтвердження своїх вимог заявниця ОСОБА_1 посилається на матеріали аудіо- та відеозаписів, наданих нею на флешносії до суду:
- на одному із відеозаписів зафіксовано як ОСОБА_2 , лежачи на підлозі в квартирі, відповідає на зауваження, які йому робить ОСОБА_1 (судячи із голосу, який чути на відео), а їхній син спокійно сидить поруч із батьком;
- на іншому відео чітко не зафіксовано між ким саме ведеться розмова та не видно жодної із осіб, між якими триває розмова телефоном.
За клопотанням представника заінтересованої особи судом також було допитано психолога як свідка, висновок якої був наданий заявницею як доказ до суду.
Із показань свідка психолога ОСОБА_8 встановлено, що вона проводила тривале (близько двох місяців) психологічне обстеження малолітнього ОСОБА_4 за зверненням його матері ОСОБА_1 , за результатами якого 04 липня 2024 року склала відповідний висновок. Під час обстеження нею було встановлено, що дитина зазнала систематичного маніпулятивного впливу з боку батька та у неї сформувалася викривлена система цінностей внаслідок його виховного впливу. Водночас протягом обстеження дитини він жодного разу не сказав, що батько його вдарив чи піддавав насильству. Свідок також підтвердила, що особисто з ОСОБА_2 вона не бачилася та жодних обстежень щодо нього вона не проводила. Вона лише декілька разів була свідком телефонних розмов батька із сином у той час, коли він був у неї на прийомі. Фактів насильства у будь-якому його прояві з боку ОСОБА_2 щодо його сина ОСОБА_9 свідок не підтвердила.
У висновку, складеному спеціалістом-психологом ОСОБА_8 04 липня 2024 року за результатами психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_4 , зазначено, що аналіз результатів дослідження ставлення ОСОБА_4 до кожного з батьків, а також до інших членів родини за допомогою використаних психологом методів та методик показав, що соціально-підтримуюче оточення для ОСОБА_4 створює його матір ОСОБА_1 . У ставленні ОСОБА_4 до батьків немає специфічних психологічних особливостей, що обумовлено обмеженістю і специфічністю його емоційного розвитку, який відбувався за відсутності узгодженості позицій батьків у виховному процесі (єдності їх вимог). Поведінка ОСОБА_2 стала для ОСОБА_4 зразком для наслідування, формування в останнього неадекватних соціальних установок, які перешкоджають успішній соціалізації дитини. Водночас у висновку зазначено, що у ОСОБА_4 не виявлено ознак формування негативної думи про ОСОБА_2 .
Із відповіді Подільського Управління поліції Головного управління Національної поліції (далі - УП ГУНП) у м. Києві за результатами розгляду звернення ОСОБА_2 щодо факту звернення його колишньої дружини від 08 травня 2024 року про вчинення щодо неї домашнього насильства під час вивчення таких матеріалів слідчим відділом не було виявлено підстав для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства не знайшов підтвердження у зв'язку з відсутністю беззаперечних доказів на підтвердження протиправних дій.
Згідно з довідкою, складеною 10 липня 2024 року інспектором СПДН ВП Подільського УП ГУНП у м. Києві ст. лейтенантом поліції В. Стеценко за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 від 24 червня 2024 року про вчинення домашнього насильства, таке звернення теж не містило ознак кримінального правопорушення, оскільки факт вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 не підтвердився.
Із вказаної довідки вбачається, що інспектором було проведено оцінку ризиків вчинення домашнього насильства. За результатами проведеної оцінки ризиків за наслідком опитування постраждалої особи та отримання від неї відповідей на 27 запитань окремо вказано, що ОСОБА_1 турбує те, що її колишній чоловік ОСОБА_2 «активно тисне щодо питання встановлення спільної фізичної опіки відносно дитини», та вказано зауваження поліцейського щодо будь-яких інших чинників/обставин, які підвищують/знижують рівень загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи, а саме: що між колишнім подружжям ( ОСОБА_10 ) наявними є напружені стосунки, що супроводжуються питанням розірвання шлюбу, стягненням аліментів, питання встановлення спільної опіки та визначення місця проживання дитини та зроблено висновок про низькій рівень небезпеки щодо заявниці.
Окремо було з'ясовано, що колишнє подружжя підтримує напружені стосунки, що супроводжуються окремими питаннями, які стосуються розірвання шлюбу, стягнення аліментів, поділу майна та ключового питання про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення спільної опіки та визначення місця проживання дитини згідно графіку, таким чином мають місце взаємовідносини між колишнім подружжям, які характеризуються наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруженням і крайнім загостренням побутових суперечностей, що призводять до того, що або колишній чоловік, або колишня дружина намагаються зайняти позицію, несумісну з інтересами іншої сторони. Водночас батьки сприяють повноцінному розвитку малолітнього сина ОСОБА_4 , а саме: виділяють грошові кошти на послуги медичного обслуговування, відпочинку сина, а також здійснюють заходи щодо належного виховання сина. Також зазначено, що подія не містить і ознак статі 173-2 КУпАП. Сам лише факт наявності між колишнім подружжям конфліктної ситуації не може свідчити про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні вимог статті 173-2 КУПАП та статті 1 Закону № 2229-VIII.
11 листопада 2024 року рішенням Подільського районного суду м. Києва в справі № 758/5064/24 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання малолітньої дитини, усунення перешкод у спілкування з дитиною, встановлення спільної фізичної опіки батьків щодо дитини, яким визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 та встановлено ОСОБА_2 спосіб його участі у вихованні та спілкуванні із сином таким чином:
- безперешкодні щоденні спілкування із сином, з урахуванням графіка навчання дитини, засобами телефонного, електронного чи іншого зв'язку, зокрема шляхом відеодзвінків, у будь-який день з 9 до 21 год. за умови, що таке не порушує режиму дитини та процесу здобування освіти;
- особисті зустрічі із сином після занять у школі не менше 3 (трьох) годин з врахуванням думки дитини, без присутності матері, за місцем фактичного проживання дитини або батька, в рекреаційних зонах та місцях загального відпочинку і дозвілля тривалістю, визначеною за погодженням з дитиною, з обов'язковим інформуванням матері про це, та за умови, що такі особисті зустрічі не порушують режиму дитини та процесу здобування освіти;
- надано можливість ОСОБА_2 зустрічатися та спілкуватися із сином ОСОБА_4 першої та третьої суботи кожного місяця з 12 до 20 год. без присутності матері;
- надано можливість ОСОБА_2 щорічно зустрічатися та спілкуватися із сином ОСОБА_4 не менше 3 (трьох) годин без присутності матері (в залежності від бажання сина) у день народження сина, день народження батька, на Новий рік, Різдво;
- батько забирає та повертає дитину за місцем її постійного проживання з матір'ю;
- у разі якщо дитина хворіє, то мати має надати батьку можливість зустрітись за місцем перебування дитини або домовитись про інший день їхнього спілкування.
Вказане рішення суду сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 22 грудня 2024 року, що вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначає Закон № 2229-VIII.
Відповідно до частини першої статті 1 зазначеного Закону:
- домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;
- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
За вимогами статті 4 Закону № 2229-VIII діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах: 1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правничу допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; 2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; 5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства; 7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб; 8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; 9) ефективна взаємодія суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об'єднаннями, неурядовими організаціями, медіа та іншими особами; 10) недопустимості обов'язкових альтернативних процесів з вирішення спорів, у тому числі посередництва, примирення, медіації, щодо всіх форм домашнього насильства.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2229-VIII право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Згідно з пунктом 3 статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом № 2229-VIII.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 2229-VIII обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, яке невідоме кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див. постанови від 29 вересня 2025 року в справі № 760/31644/24, від 16 листопада 2022 року в справі № 127/9600/22 та ін.)
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. Суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанови Верховного Суду від 15 вересня 2025 рокув справі № 607/21964/24, від 01 червня 2022 року в справі № 161/16344/20 та ін.).
У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону № 2229-VIII.
У постанові від 28 травня 2025 року в справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначив, що докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у цій справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи.
Натомість заявником не надано, а судом не встановлено жодних належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, зокрема в майбутньому, які б свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що докази, надані заявницею в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII, а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами. Тому висновки судів про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису є обґрунтованими.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували висновок психолога, спростовуються матеріалами справи, із яких вбачається, що судами належним чином взято до уваги та проаналізовано висновок, складений спеціалістом-психологом 04 липня 2024 року за результатами психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_4 , який надано суду заявницею.
Зокрема встановлено, що у висновку зазначено, що аналіз результатів дослідження ставлення сина до кожного з батьків, а також до інших членів родини за допомогою використаних психологом методів та методик показав, що соціально-підтримуюче оточення для нього створює його матір. У ставленні до батьків у дитини немає специфічних психологічних особливостей, що обумовлено обмеженістю і специфічністю його емоційного розвитку, який відбувався за відсутності узгодженості позицій батьків у виховному процесі (єдності їх вимог). Поведінка ОСОБА_2 стала для ОСОБА_4 зразком для наслідування, формування в останнього неадекватних соціальних установок, які перешкоджають успішній соціалізації дитини. Водночас у висновку зазначено, що у ОСОБА_4 не виявлено ознак формування негативної думки про ОСОБА_2 .
Доводи заявниці про те, що у висновку психолог встановив, що ОСОБА_2 непристойно висловлювався в присутності дитини та проявляв не повагу до матері, не є безумовним доказом для вчинення обмежувального припису. Така поведінка мала місце саме в найконфліктніший час у стосунках подружжя, які вже на час вирішення заяви змінились і сторони вже вирішили спір щодо місця проживання дитини та участі батька у його вихованні, змінилась і поведінка батька.
Непогодження з мамою прогулянок сина з батьком, застосування неналежного раціону харчування під час таких зустрічах, конфліктність відносин між батьком та матір'ю в присутності дитини не свідчать про необхідність застосування обмежувального припису.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).
ОСОБА_1 неодноразово в суді першої інстанції заявляла відвід судді Ковбасюк О. О.
Зокрема, в заяві від 18 вересня 2024 року вона посилалася на те, що вважає, що автоматизований розподіл її заяви про видачу обмежувального припису здійснено з порушенням встановленого законом порядку, а розгляд справи проводиться всупереч статтям 2, 6, 10, 12, 43 ЦПК України (т. 1, а. с. 49-59).
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року в задоволенні заяви про відвідсудді відмовлено. Ухвала мотивована тим, що фактично доводи ОСОБА_1 зводяться до її незгоди з процесуальними рішеннями та діями судді Ковбасюк О. О. під час розгляду справи № 758/10083/24 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 , яка була подана нею до суду 15 серпня 2024 року та яку було залишено без руху ухвалою суду від 09 вересня 2024 року.
Оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу, тому суд виснував, що вказані ОСОБА_1 у заяві про відвід обставини не є підставою для відводу головуючого судді в цій справі. Інших обставин, які б свідчили про упередженість судді Ковбасюк О. О. чи наявність обставин, що викликають сумнів у її неупередженості або об'єктивності, зокрема і щодо втручання в автоматизований розподіл судової справи, судом не встановлено (т. 1, а. с. 79-81).
У судовому засіданні 15 жовтня 2024 року представник заявниці - адвокат Миронова Н. О. заявила відвід головуючому судді з підстав, аналогічних у заяві від 18 вересня 2024 року, тому протокольною ухвалою суду заяву про відвід залишено без розгляду (т. 1, а. с. 114-117);
У заяві про відвід від 11 листопада 2024 року представники заявниці вказували, що суддя Ковбасюк О. О. свідомо закриває ОСОБА_1 доступ до правосуддя, до справедливого і об'єктивного розгляду справи, порушує правила суддівської етики, оскільки відвищує голос на адвоката та не дає можливість висловити свою думку (т. 1, а. с. 125-126).
Ухвалою Подільський районний суд м. Києва від 12 листопада 2024 року заяву про відвід визнано необґрунтованою, оскільки відсутні передбачені статтею 36 ЦПК України підстави для відводу судді. Заяву передано для вирішення іншим суддею, визначеним в порядку статті 33 ЦПК України (т. 1, а. с. 128-130). Ухвалою Подільський районний суд міста Києва від 14 листопада 2024 року в задоволенні заяви про відвід судді відмовлено з тих підстав, що заявником не надано належних та допустимих доказів упередженості чи необ'єктивності судді, заява про відвід є необґрунтованою, а обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді Ковбасюк О. О., про які йдеться у заяві про відвід - відсутні (т. 1, а. с. 131).
Отже, всі подані заявницею та її представниками заяви про відвід судді Ковбасюк О. О. розглянуті у встановленому законом порядку на підставі вимог частини сьомої статей 36, 39, 40 ЦПК України, тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, повно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська