05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 644/7525/21
провадження № 61-16679 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник)- ОСОБА_1 ,
заінтересована особа (стягувач)- акціонерне товариство «Банк «Кліринговий Дім»;
суб'єкт оскарження:Центральний відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (перейменовано на Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Весеньов Євген Володимирович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниця Ю. В., Чумак О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Центральний ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ)), (перейменовано на Другий відділ державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) (далі - Другий ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ)).
Обґрунтовуючи вимоги скарги, ОСОБА_1 посилалася на те, що на примусовому виконанні Соснівського відділу державної виконавчої служби Черкаського міжрегіонального управління юстиції (далі - Соснівський ВДВС Черкаського МУЮ) перебував виконавчий лист від 17 червня 2010 року № 2-432/10 про стягнення з неї на користь акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім» (далі - АБ «Кліринговий Дім») заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 723 030 грн.
Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ від 30 листопада 2010 року на її майно, як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, було накладено арешт.
08 квітня 2015 року виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено з підстав направлення для подальшого виконання до Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУЮ.
08 травня 2015 року зазначений відділ виконавчої служби відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2, в межах якого також накладено арешт на належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Вказувала, що у жовтні 2018 року вона як боржник добровільно сплатила кредитну заборгованість, про що стягувач надав їй довідку, в якій зазначив, що заборгованість анульована, та відкликав виконавчий лист. Водночас під час прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець арешт з її квартири не зняв.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправною бездіяльність Центрального ВДВС у м. Черкаси щодо незняття арешту з належної їй квартири АДРЕСА_1 та зняти арешт з вказаної квартири, накладений постановою Центрального ВДВС Черкаського МУЮ від 16 липня 2015 року.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 15 травня 2023 року скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги скарги є необґрунтованими, оскільки наслідки завершення виконавчого провадження, у тому числі зняття арешту з майна боржника, можуть бути застосовані лише у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 15 травня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) в частині незняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , після завершення виконавчого провадження.
Знято з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 арешт, накладений 06 грудня 2010 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер АА № 795887, виданий 30 листопада 2010 року, видавник: Соснівський ВДВС Черкаського МУЮ, якою накладено арешт на квартиру у виконавчому проваджені № НОМЕР_1, а також арешт, накладений 17 квітня 2015 року постановою про арешт майна боржника та заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 16 липня 2015 року, видавник: Центральний ВДВС Черкаського МУЮ, якою накладено арешт на квартиру у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при закінченні виконавчого провадження в листопаді 2018 року державний виконавець всупереч статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не вирішив питання про скасування арешту майна боржника та заборони його відчуження. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року касаційну скаргу Другого ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ)задоволено частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 15 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що розглядаючи скаргу на бездіяльність Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ), місцевий суд не залучив до у часті у її розгляді стягувача -АБ «Кліринговий Дім», не повідомив його про розгляд скарги.
Скасовуючи ухвалу місцевого суду та постановляючи нову про задоволення скарги, апеляційний суд також не звернув уваги на зазначені обставини і не врахував, що предметом вимог скарги є питання, вирішення яких безпосередньо впливає на права, обов'язки та інтереси стягувача.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2024 року до участі у розгляді скарги залучено заінтересовану особу АБ «Кліринговий Дім».
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Центрального ВДВС у м. Черкаси щодо незняття арешту з квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_1 після завершення виконавчого провадження.
Знято з належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 арешт, накладений 17 липня 2015 року постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 16 липня 2015 року, видавник: Центральний ВДВС Черкаського міського управління юстиції, якою накладено арешт на квартиру у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, щозгідно з пунктами 9, 10 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом або в разі повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.
Боржник ОСОБА_1 погасила заборгованість перед стягувачем АБ «Кліринговий Дім», що підтверджується довідкою від 31 жовтня 2018 року, а 26 листопада 2018 року на підставі письмової заяви стягувача про повернення виконавчого листа без виконання державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого листа відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас при закінченні виконавчого провадження в листопаді 2018 року державний виконавець всупереч статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не вирішив питання про скасування арешту майна боржника та заборони його відчуження.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Суд врахував, що наявність протягом тривалого часу (більше чотирьох років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу Другого ВДВС у м. Черкаси задоволено.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно із пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 10 листопада 2018 року, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина 5 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що повернення стягувачу виконавчого листа на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виключає застосування наслідків повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, визначених статтею 40 цього Закону, зокрема, зняття арешту з майна.
Вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини визначено частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», серед яких відсутнє отримання виконавцем письмової заяви стягувача про повернення виконавчого провадження, тому у діях державного виконавця ) щодо незняття арешту з належного заявниці майна відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».
Відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п'ята статті 59 цього Закону, за змістом якої у всіх інших випадках (не охоплених частиною 4 наведеної норми) арешт може бути знятий за рішенням суду.
Встановивши,обставини закінчення виконавчого провадження, після чого особа боржника втрачає такий статус, а також факт знищення матеріалів виконавчого провадження та відсутність законних підстав для їх відновлення, апеляційний суд дійшов висновку, що майнові права ОСОБА_1 не можуть бути захищені у спосіб оскарження бездіяльності ВДВС та мають розглядатися в порядку позовного провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 грудня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ОСОБА_1 - адвокат Весеньов Є. В. подав касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. на постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права при вирішенні питання про зняття арешту, застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15, від 13 липня 2022 року у справі № 2-0301/806/11, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 644/7525/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
27січня 2025 року матеріали цивільної справи № 644/7525/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що заявниця будь-яких боргових зобов'язань перед АБ «Кліринговий Дім» не має, а відтак наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Звертає увагу на те, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Таким чином, ОСОБА_1 не втратила статус боржника, про що помилково зазначив суд апеляційної інстанції, і як боржник може звертатись до суду саме зі скаргою. При цьому заявник посилається на відповідні висновки Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2025 року через підсистему Електронний Суд Другий ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу від АБ «Кліринговий Дім» не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На примусовому виконанні у ДВС перебував виконавчий лист від 17 червня 2010 року № 2-432/10, виданий Орджонікідзевським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Кліринговий Дім» заборгованості в сумі 2 723 030 грн.
Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ від 30 листопада 2010 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на майно ОСОБА_1 , зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
08 квітня 2015 року виконавче провадження № НОМЕР_1 завершено на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент вчинення виконавчої дії), виконавчий документ надіслано для подальшого виконання до Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ).
08 травня 2015 року державний виконавець Центрального ВДВС Черкаського МУЮ відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 17 червня 2010 року № 2-432/10, в межах якого постановою від 16 липня 2015 року наклав арешт на все майно боржника, зокрема на квартиру АДРЕСА_1 .
Листом від 31 жовтня 2018 року № 02-04/3268 АБ «Кліринговий Дім» повідомив ОСОБА_1 про те, що на підставі рішення правління АБ «Кліринговий Дім» від 26 жовтня 2018 року № 142 анульовано залишок заборгованості за кредитним договором від 30 травня 2008 року № 060110/23-2008.
У подальшому АБ «Кліринговий Дім», як стягувач у виконавчому провадженні, відкликав виконавчий документ без виконання.
26 листопада 2018 року на підставі письмової заяви стягувача АБ «Кліринговий Дім» про повернення виконавчого листа без подальшого виконання, державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого листа, з посиланням на пункт 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
На дату звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою на дії ВДВС будь-яких боргових зобов'язань у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 заявниця не має.
Згідно з інформацією, розміщеною на сайті АСВП, виконавче провадження № НОМЕР_2 станом на дату звернення до суду завершено.
Будь-яких інших виконавчих проваджень про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у Центральному ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ), у тому числі інформації за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, немає.
За повідомленням начальника Соснівського ВДВС у місті Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) на адвокатський запит, матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 знищені.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, Риженкова В. Г. вказала, що за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
У справі, яка переглядається, встановлено, що постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження прийнято 16 липня 2015 року відповідно до Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), а постанову про повернення виконавчого документу стягувачу виконавець прийняв 26 листопада 2018 року відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону № 606-ХVІ (тут і далі - у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 606-ХІV виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (частина друга статті 11 Закону № 606-ХІV).
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно частинами першою, другою статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII (в редакції від 10 листопада 2018 року) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 та підпунктом 2 пункту 104 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших висновках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
Згідно частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване підчас виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Отже пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачені випадки повернення виконавчого документа стягувачу, при яких арешт з майна знімається у відповідності до приписів частини третьої статті 37 Закону № 1404-VIII, зокрема у разі, коли виконавчий документ повертається стягувачу за його письмовою заявою про повернення виконавчого документа.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 виснувала, що законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У справі, що переглядається судом касаційної інстанції, встановлено, що 26 листопада 2018 року державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) на підставі письмової заяви стягувача АБ «Кліринговий Дім» про повернення виконавчого листа без подальшого виконання, прийнято постанову про повернення виконавчого листа № 2-432, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 17 червня 2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Кліринговий Дім» заборгованості в розмірі 272 303 грн відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Проте майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 16 липня 2015 року.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що невжиття державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Черкаси Центрального МУ МЮ (м. Київ) заходів щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а тому порушене право заявника підлягає захисту.
Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, на які заявник посилається у касаційній скарзі, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Встановлено, що будь-яких заперечень на скаргу ОСОБА_1 про зняття арешту з належного їй майна стягувач АБ «Кліринговий Дім» не заявляв.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що існування впродовж тривалого часу (більше чотирьох років) після завершення у листопаді 2018 року виконавчого провадження та повернення стягувачу виконавчого листа обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, обмежує права ОСОБА_1 та позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 06 серпня 2025 року у справі № 751/9335/24.
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на те, що правильна по суті ухвала суду першої інстанції була помилково скасована апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Весеньова Є. В. та скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Весеньов Євген Володимирович, задовольнити.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року скасувати.
Ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2024 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович