Справа № 351/2437/24
Провадження № 2/302/208/25
(повний текст)
31 жовтня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Повідайчика О.І.
за участі:
секретаря судового засідання Куруц В.І.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представниці позивачки адвокатки Гренджі В.Ю.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача адвоката Кривки П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі судових засідань в селищі Міжгір'я цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав,
14 березня 2025 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області передана за територіальною підсудністю з Снятинського районного суду Івано-Франківської області зазначена цивільна справа.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) зазначала, що ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач, батько), після розірвання шлюбу між ними, відповідач ухиляється від виховання дитини та не бере участь в його утриманні. У зв'язку з викладеним, на підставі ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ст. 150, ч. 4 ст. 155, ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 165, ст. 166, 180-183 Сімейного кодексу України позивачка просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2025 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 31 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокатка Гренджа В.Ю. заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі, наполягають на їх задоволенні за підставами, викладеними у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Кривка П.П. в судовому засіданні позов заперечили та пояснили, ще з початку 2022 року та після розірвання шлюбу з позивачкою у липні 2022 року відповідач перебуває за межами України, сама позивачка ОСОБА_1 на даний час проживає і працює у районній лікарні у смт. Міжгір'я Закарпатської області. Натомість дитина до 2025 року проживала і виховувалася у бабки у селі Підвисоке Коломийського району Івано-франківської області. Таким чином відповідач, як батько дитини і не мав можливості брати участь у вихованні дитини, чи спілкуватися з нею, оскільки мама позивачки з якою проживав син, просто не приймає від ОСОБА_4 телефонні дзвінки і взагалі припинили з ним спілкування. З врахуванням малолітнього віку дитини та проживання на даний час окремо відповідач після розірвання шлюбу і не міг спілкуватися з дитиною по телефону (що неможливо з дітьми малолітнього віку без ініціативи для цього з боку матері дитини) чи вчиняти інші дії спрямовані на участь спілкуванні чи утриманні сина погодження, сприяння і фактичної участі у цьому самої позивачки, як матері дитини чи принаймні її батьків з якими дитина фактично і проживала. Тому просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ..
В судовому засідання неповнолітній ОСОБА_3 суду пояснив, що з батьком ОСОБА_2 давно не спілкується й не бажає спілкуватись. Показав, що ображається на нього тому, що батько мало з ним грався. Підтримує позбавлення його батьківських прав, проте не може пояснити причини такої позиції. Суд враховує вік малолітньої дитини, а також його постійне проживання з матір'ю, що має значний вплив на його поведінку.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Міжгірського селищної ради Хустського району Закарпатської області в судове засідання не з'явився, про день та час проведення судового засідання був повідомленим судом своєчасно та належним чином. Проте на адресу суду 22.10.2025 року подано заяву про долучення до справи рішення органу опіки та піклування та висновок органу опіки та піклування щодо розгляду заяви ОСОБА_1 та проведення судового засідання без участі представника органу опіки та піклування Міжгірської селищної ради.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у позові слід відмовити з наступних підстав.
Суд установив, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 09.10.2013 (а.с.10).
Відповідно до висновку Служби у справах дітей Снятинської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Снятинської міської ради від 15.05.2025 № 177-06/2025 (а.с. 64) слідує, що перевірити умови проживання малолітньої дитини неможливо, оскільки ОСОБА_1 разом із сином на території Снятинської територіальної громади на даний час не проживає, а ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зі слів його батьків перебуває за межами України і з'ясувати його думку теж немає можливості, Орган опіки та піклування Снятинської міської ради, не може надати повний всебічний, об'єктивний висновок по даній справі, вважає за доцільне залишити дане питання на розгляд суду.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Міжгірської селищної ради Закарпатської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Міжгірської селищної ради від 13.10.2025 № 321 слідує, що орган опіки та піклування Міжгірської селищної ради не має можливості надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Орган опіки та піклування не володіє достатньою інформацією й не може провести обстеження умов проживання, позаяк ОСОБА_1 та дитина зареєстровані в АДРЕСА_1 , а зі слів самої ОСОБА_1 проживають в селі Негровець.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Під час вирішення такої категорії спорів суд бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі №320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.
Верховний Суд у постанові від 26 грудня 2024 року в справі № 561/474/24 наголосив, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження №61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
У частинах п'ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі №638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, провадження № 61-5203св23).
За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд зауважує, що наявними в матеріалах справи висновками органів опіки й піклування не підтверджується доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачкою та її представником не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
ВССУ в постанові у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В даній постанові суд касаційної інстанції підкреслив наступне, що при позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов'язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України». З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв'язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.
Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.
Беручи до уваги, що відповідач виявляє бажання піклуватися про свого неповнолітнього сина та судом не встановлено фактів умисного його ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення ним будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, то суд не знаходить достатніх підстав, передбачених ст. 164 СК України для позбавлення його батьківських прав, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
На підставі наведеного та керуючись ст. 2-5, 19, 76-81, 258, 259, 263-265 та 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 07.11.2025.
Головуючий суддя О. І. Повідайчик