2/130/896/2025
130/869/25
"22" жовтня 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Порощука П.П.,
за участі секретаря Маліщук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Палун Іван Вікторович до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
Представник позивача адвокат Палун І.В. звернувся до суду з позовною заявою про стягнення боргу з відповідача на користь позивача за договором позики, який складається з 2400 доларів США та просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. та 10000 грн. понесених витрат за надання професійної правничої допомоги. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 17.04.2024 рок відповідач ОСОБА_2 взяв в борг у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2400 доларів США грн., про що надав відповідну розписку. Однак кошти не повернув, на звернення позивача не відповідає.
Ухвалою від 02.04.2025 року відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.
Представник позивача адвокат Палун І.В. в судове засідання не з'явився, в наданій заяві просив розгляд справи провести в його відсутність, позовні вимоги підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, до суду повернувся конверт з відміткою про причини повернення «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з положеннями ч.7 та 8 ст.128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленим про розгляд його справи судом, відзиву на позовну заяву не надіслав.
З огляду на вищезазначене суд, на підставі ч.5 ст.279 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що відповідно до розписки від 17.04.2024 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 2400 доларів США на купівлю квартири, зобов'язувався повернути до 30.12.2024 року (а.с.40).
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У той самий час за змістом ч.ч.1, 2 ст.207 і ч.2 ст.1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Відтак, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідно до ст. 525, 526, 527, 530 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а ч.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач, звертаючись до суду, просить стягнути суму боргу в іноземній валюті.
Суд звертає увагу, що ст.99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона і на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі ж отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд зважає, що сторони уклали позику в іноземній валюті, відповідачкою отримана сума коштів у позику в іноземній валюті для купівлі квартири, договір не передбачає виконання зобов'язання в іншій валюті, отримана сума позики не повернута і до цього часу, а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути борг за договором позики саме в іноземній валюті, тобто в розмірі 2400 доларів США.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.
Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований, повністю підтверджений матеріалами справи та підлягає задоволенню в повному обсязі.
За ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Положенням п.1 ч.2 ст 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 259, 260, 263, 265, ЦПК України, на підставі ст.ст. 525, 526, 527, 530, 570,571, 1212 ЦК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід.н. НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ід.н. НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 борг за договором позики в розмірі 2400 доларів США, 1211,20 грн. сплаченого судового збору та 10000 грн. понесених витрат за надання професійної правничої допомоги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Порощук П.П.