07 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 925/1517/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" (далі - Товариство)
на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025
за позовом Товариства
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Альфа-Етекс"
про стягнення 1 648 387,67 грн,
Товариство 20.10.2025 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позову.
Перевіривши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що остання підлягає залишенню без руху, виходячи з такого.
Відповідно до частини третьої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.
За приписами частини третьої статті 1312 Конституції України (в редакції Закону № 1401, який набрав чинності 30.09.2016) виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно з підпунктом 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону № 1401) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року.
Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
При цьому підписання та/або подання касаційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва.
Поряд з цим 29.12.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18.12.2019 N390-IX.
Відповідно до вказаних змін, зокрема, частини третьої статті 56 ГПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно ж до приписів частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України.
Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Як свідчить зміст поданої касаційної скарги її підписав Гризодуб Ярослав Дмитрович, який діє на підставі довіреності в порядку передоручення, виданої керівником Товариства та сформованої засобами підсистеми "Електронний суд".
Однак зі змісту вказаної довіреності в порядку передоручення не вбачається, що вказана особа представляє інтереси скаржника саме як адвокат, який діє на підставі такої довіреності, оскільки до заяви не додано документів, що підтверджують право у поіменованої особи на зайняття адвокатською діяльністю.
Водночас документів, що уповноважують поіменовану особу діяти від імені заявника або за законом, або за статутом чи положенням, або за трудовим договором (контрактом), тобто підтверджень, що коло його трудових (посадових) обов'язків охоплює можливість діяти від імені скаржника у суді за правилами самопредставництва, скаржником до скарги також не додано.
Оскільки касаційна скарга Товариства подана безпосередньо до Верховного Суду без матеріалів справи, то Суд позбавлений можливості перевірити наявність документів на підтвердження повноважень поіменованої особи в матеріалах справи.
Отже, Суд дійшов висновку, що до матеріалів касаційної скарги не додано доказів на підтвердження права у Гризодуба Ярослава Дмитровича підписувати скаргу від імені Товариства, у зв'язку з чим скарга не відповідає вимогам частини третьої статті 290 названого Кодексу та підлягає залишенню без руху.
Крім того, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 названого Кодексу та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, зокрема, статей 530, 692 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм.
Крім того скарга містить також посилання на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України із зазначенням того, що судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 310 цього Кодексу.
При цьому оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу, призвело до прийняття незаконного судового рішення.
Однак подана касаційна скарга не містить посилання на відповідний пункт (пункти) та належного обґрунтування підстав, передбачених частинами першою та третьою статті 310 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень, визначену пунктом 4 частини другої вказаної норми.
З огляду на викладене Суд доходить висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки не містить чіткого обґрунтування підстав, на яких подається касаційна скарга.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки, шляхом подання касаційної скарги у новій редакції, в якій уточнити наведену підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, та обґрунтувати порушення норм права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення у даній справі з посиланням на відповідний пункт (пункти) з передбачених частинами першої, третьої статті 310 ГПК України, а також
- надати докази на підтвердження повноважень у Гризодуба Ярослава Дмитровича на підписання цієї касаційної скарги відповідно до положень статей 56, 58 ГПК України.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 зі справи № 925/1517/24 залишити без руху.
2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб" строк для усунення недоліків, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерстаб", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова