вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
07.11.2025м. ДніпроСправа № 904/3455/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Савенко В.А.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції", м. Київ
до ОСОБА_1 , Дніпропетровськ аобласть, м. Дніпро
про стягнення 46 678,00 грн
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Поляха Владислава Максимовича про стягнення 43 650,00 грн.
Суд ухвалою від 30.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" залишив без руху. Запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду: заяви про уточнення позовних вимог із зазначенням правильної організаційно-правової форми відповідача; виставленого відповідачем рахунку-фактури № 126/3 від 26.03.2025 у строк до 14.07.2025 включно.
01.07.2025 до господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2025 про залишення позовної заяви без руху, в якій позивач просить суд стягнути з фізичної особи Поляха Владислава Максимовича основний борг у розмірі 43 650,00 грн.
Суд ухвалою від 02.07.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
16.07.2025 відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що категорично заперечує обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, в зв'язку з тим, що він не укладав жодних договорів на поставку товару з позивачем в будь-якій формі. Жодних доказів існування та умов договору, укладеного у спрощений спосіб саме з позивачем, позивач суду не надав. Переписка (електронна або інша), записи розмов, які б свідчили про домовленість між сторонами, відсутні. Про існування такої юридичної особи як ТОВ "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" відповідачу стало відомо після отримання позовної заяви з додатками. В позовній заяві є посилання на те, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № 126/3 від 26.03.2025, але до позовної заяви цей документ не доданий. В позовній заяві не вказано, яким чином був направлений рахунок (пошта, електронна пошта та ін.). Рахунок-оплата при його наявності міг би бути хоча б якимсь доказом існування домовленостей між відповідачем та позивачем. Відповідач зазначає, що взагалі не знає звідки у позивача є інформація про нього, як про ФОП. Після реєстрації як ФОП жодної підприємницької діяльності не здійснював. На прохання свого знайомого відповідач надав йому в користування свою банківську картку, але відповідач нікому не давав довіреність на укладення будь-яких угод та здійснення від його імені підприємницької діяльності. В квітні 2025 року відповідач намагався повернути свою банківську картку, але особа, яка користувалася карками, не виходила на зв'язок. Тому відповідач негайно припинив свою підприємницьку діяльність та закрив рахунки. Про те, що на його рахунок були зараховані кошти від позивача, відповідач довідався після звернення позивача до суду. В банку також підтвердили, що сума, вказана в позовній заяві, дійсно була зарахована на рахунок відповідача і в той же день була перерахована іншим особам. Фактично через свою необізнаність щодо заборони передачі картки та довірливість відповідач сам став жертвою шахрайства. Позивач навіть не вказав норми матеріального права, на підставі яких заявлені позовні вимоги. У зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
21.07.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив.
Суд ухвалою від 01.09.2025 перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/3455/25 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.09.2025.
19.09.2025 відповідач подав до суду заяву про проведення підготовчого засідання без участі відповідача.
В підготовче засідання 22.09.2025 представники позивача та відповідача не з'явились.
Суд ухвалою від 22.09.2025 відклав підготовче засідання на 08.10.2025.
В підготовче засідання 08.10.2025 представники позивача та відповідача не з'явились.
Суд ухвалою від 08.10.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 07.11.2025.
У судове засідання 07.11.2025 представники позивача та відповідача не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд
Позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» та Фізичною особою-підприємцем Поляхом Владиславом Максимовичем була досягнута усна домовленість про постачання рейки дерев'яної (далі - товар).
Як стверджує позивач, він на підставі рахунку-фактури № 126/3 від 26.03.2025 сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 43 650,00 грн. Факт сплати коштів підтверджується платіжною інструкцією № 1 від 27.03.2025 (а.с. 5).
Однак, як зазначає позивач, відповідач грошові кошти одержав, а постачання товару не здійснив, отже на час звернення до суду існує основний борг у сумі 43 650,00 грн.
На дату звернення позивача до господарського суду, ФОП Полях Владислав Максимович припинив підприємницьку діяльність. Номер запису 2010350060001706355 від 05.04.2025.
Позивач стверджує, що з метою досудового врегулювання спору направив відповідачу вимогу № 2305/2 від 23.05.2025 (а.с. 6), в якій вимагав повернути кошти у сумі 43 650,00 грн, але відповідач відповідь на вимогу не надав, заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.
Як вказано вище, позивач стверджує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод залізобетонних виробів «Дорожні та енергетичні конструкції» та Фізичною особою-підприємцем Поляхом Владиславом Максимовичем була досягнута усна домовленість про постачання рейки дерев'яної (далі - товар).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.
Позивач стверджує, що на виконання досягнутих між сторонами усних домовленостей відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 126/3 від 26.03.2025 на оплату товару вартістю 43 650,00 грн.
Господарський суд зазначає, що рахунок-фактура № 126/3 від 26.03.2025 в матеріалах справи відсутній. Суд неодноразово пропонував позивачу надати до суду виставлений відповідачем рахунок-фактуру № 126/3 від 26.03.2025, однак позивачем до суду такий рахунок не надав.
Господарський суд наголошує, що в даному випадку рахунок-фактура № 126/3 від 26.03.2025 є саме пропозицією відповідача на укладання договору (оферта), яка містить істотні умови договору і виражає намір відповідача вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття позивачем.
Будь-які належні та достовірні докази здійснення відповідачем позивачу пропозиції на укладання договору поставки на суму 43 650,00 грн, зокрема листування, обміну факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, в матеріалах справи відсутні. Будь-яких інших належних доказів досягнення сторонами згоди на укладання договору поставки товару на суму 43 650,00 грн сторонами до суду не надано.
Також господарський суд вважає за доцільне зазначити, що здійснення позивачем оплати відповідачу із посиланням у призначенні платежу на рахунок-фактуру, не є належним та достовірним доказом здійснення відповідачем пропозиції позивачу щодо поставки товару, а також належним доказом досягнення сторонами згоди на укладання договору поставки товару.
Враховуючи вищевикладене, за відсутності належних доказів здійснення відповідачем пропозиції позивачу щодо поставки товару, а також за відсутності належних доказів досягнення сторонами згоди на укладання договору поставки товару на суму 43 650,00 грн суд не вбачає, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений порядок.
За вказаних обставин до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 693 та ст. 670 Цивільного кодексу України.
В той же час у випадках, коли правовідносини не оформлені належним чином, регулювання має здійснюватися на підставі інших правових механізмів, які забезпечують баланс інтересів сторін і відповідають загальним засадам права.
При цьому суд зазначає, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо обставин спірних правовідносин між ними.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 наголосила на тому, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.
Водночас застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Суд звертає увагу, що за наявності обставин, які не заперечуються сторонами спору, зокрема щодо факту перерахування позивачем відповідачу грошових коштів та їх отримання відповідачем, суд має право здійснювати самостійну кваліфікацію позову відповідно до обставин справи та правової природи спірних правовідносин.
Самостійна кваліфікація позову судами за таких умов здійснюється на основі обставин, визначених позивачем, і позицій сторін, висловлених у ході розгляду справи. Це відповідає принципам змагальності та рівності сторін, передбаченим статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, та не порушує права сторін на справедливий судовий розгляд, гарантовані статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач у своєму відзиві зазначає, що після реєстрації як ФОП жодної підприємницької діяльності не здійснював. На прохання свого знайомого відповідач надав йому в користування свою банківську картку, але відповідач нікому не давав довіреність на укладення будь-яких угод та здійснення від його імені підприємницької діяльності. В квітні 2025 року відповідач намагався повернути свою банківську картку, але особа, яка користувалася карками, не виходила на зв'язок. Тому відповідач негайно припинив свою підприємницьку діяльність та закрив рахунки. Про те, що на його рахунок були зараховані кошти від позивача, відповідач довідався після звернення позивача до суду. В банку також підтвердили, що сума, вказана в позовній заяві, дійсно була зарахована на рахунок відповідача і в той же день була перерахована іншим особам. Фактично через свою необізнаність щодо заборони передачі картки та довірливість відповідач сам став жертвою шахрайства.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідачем до суду не надано доказів поставки позивачу товару на суму 43 650,00 грн. Докази наявності укладених між сторонами договорів поставки або доказів перебування сторін у будь-яких договірних відносинах в матеріалах справи відсутні. Відповідачем не доведено наявність підстав для утримання ним грошових коштів у сумі 43 650,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що відповідач набув грошові кошти у розмірі 43 650,00 грн без достатньої правової підстави.
Доказів повернення позивачу 43 650,00 грн матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.
Відтак, вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 43 650,00 грн заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону, тому відхиляються господарським судом.
Господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028,00 грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Господарський суд зазначає, що позовна заява подана позивачем до суду в електронній формі.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн згідно з платіжною інструкцією № 1 від 26.06.2025, замість 2422,40 грн. Таким чином, при зверненні з позовом до суду позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було. Тому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що надмірно сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України, для чого позивачу необхідно звернутися до суду з відповідним клопотанням.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних виробів "Дорожні та енергетичні конструкції" (01104, м. Київ, б. Міхновського Миколи, буд. 38, офіс 301-321, ідентифікаційний код 43409145) 43 650,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 07.11.2025
Суддя І.В. Мілєва