05 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/622/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК», с.Супрунівка, Полтавський район на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 у справі №917/622/25
за позовом Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК», с. Супрунівка, Полтавський район
про стягнення штрафу за прострочення поставки товару
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК», с. Супрунівка, Полтавський район
до Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА», м. Київ
про повернення суми банківської гарантії
У березні 2025 року Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА (далі- Позивач) звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» (далі- Відповідач) про стягнення штрафу за прострочення поставки товару у розмірі 121 198,85 грн за договором від 26.04.2024 №13/1496-МТР.
Відповідач також звернувся з зустрічним позовом до Позивача про стягнення 56 099,42 грн банківської гарантії, який ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.04.2025р. прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 у справі №917/622/25 первісний позов задоволено, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 121 198,85 грн штрафу та 2 422,40 грн судового збору за подання позовної заяви; в задоволені зустрічного позову - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, за змістом якої просив означене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов - задовольнити, стягнувши з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» 56 099,42 грн. банківської гарантії та судові витрати.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач зазначив, що:
-судом не досліджено наявність у Відповідача форс-мажорних обставин, що зашкодили вчасному виконанню зобов'язань за Договором та не залежали від його волі, а також не досліджено відсутність у Позивача збитків від такого прострочення;
- судом не перевірено розмір заявленого Позивачем штрафу та помилково стягнуто 121 198,85грн;
-суд помилково ототожнив визначення змісту зобов'язання, яке за змістом ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» має забезпечуватися банківською гарантією. Та визначення неустойки, як іншого способу забезпечення зобов'язання, сплата якого такою гарантією не забезпечується, що підтверджується сталою практикою Верхового Суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/622/25 від 28.08.2025р відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання іншим учасникам справи у строк до 08.09.2025.
Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив змінити рішення суду в частині розміру стягнутого штрафу з 121 198,85грн. на 112 198,85грн., а іншій частині рішення суду залишити без змін.
Зокрема зазначив, що:
-Позивачем дійсно було допущено помилку щодо розмір штрафу, однак Відповідач свого контррозрахунку протягом розгляду справи не надавав;
- враховуючи, що Відповідачем не наведено виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафу, а також не надано доказів надмірності заявлених штрафних санкцій, вважав відсутніми підстави до задоволення клопотання про його зменшення.
Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.
У зв'язку з перебуванням у відпустках та у службовому відрядженні суддів судової колегії, справа розглянуто поза межами строку, визначеного ч.1 ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду в частині розміру задоволених первісних вимог -зміні, а в частині зустрічного позову -скасуванню, виходячи із наступного.
Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені та сторонами не заперечуються наступні обставини:
-укладення 26.04.2024 між сторонами за результатами тендерної закупівлі Договору №13/1496-МТР з додатками № 1, 2 (далі -Договір) , відповідно до умов якого Відповідач зобов'язався у строк до 30 календарних днів з моменту підписання Договору виконати поставку гравія, піску, щебня і наповнювачів (відсів гранітний, щебінь гранітний), а Позивач зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору (п.1.1 Договору та таблиця Додатку №1);
- здійснення поставки товару партіями, що підтверджується видатковими накладними № 941 від 03.07.2024, 922 від 21.06.2024, 907 від 17.06.2024, 888 від 11.06.2024, 881 від 09.06.2024, 866 від 04.06.2024, 865 від 03.06.2024, 859 від 01.06.2024, 842 від 27.05.2024, 831 від 17.05.2024, 830 від 17.05.2024, 818 від 17.05.2024;
- прострочення поставки товару за накладними № 922 від 21.06.2024, 907 від 17.06.2024, 888 від 11.06.2024, 881 від 09.06.2024, 866 від 04.06.2024, 865 від 03.06.2024, 859 від 01.06.2024, 842 від 27.05.2024 до 30 днів, а за видатковою накладною № 941 від 03.07.2024 - більше ніж 30 днів.
Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Оскільки Відповідачем здійснено поставку кінцевої партії товару з простроченням більш ніж на 30 днів, Позивачем заявлено позов про стягнення штрафу у розмірі 121 198,85 грн (10 % від вартості Товару) на підставі пункту 5.1 договору, Додатку № 2 до Договору.
Відповідач у суді першої інстанції не заперечував факту поставки товару з простроченням, однак просив суд зменшити розмір нарахованого Позивачем штрафу до 0,1 %, з посиланням на те, що зобов'язання за договором ним виконані в повному обсязі; в простроченні поставки відсутня його вина; прострочення є незначним та Позивач не зазнав жодних збитків, а своєчасній поставці товару Відповідачу завадили обставини непереборної сили.
Також, Відповідачем заявлено зустрічний позов про стягнення з Позивача суми банківської гарантії у розмірі 56 099,42 грн., яка була сплачена на підставі п. 14.8 Договору.
В обґрунтування зустрічного позову Відповідач посилався на виконання своїх зобов'язань за договором у повному обсязі ще в липні 2024 року, спірними між сторонами залишаються обставини виключно щодо нарахування штрафу за порушення строків поставки, що не відноситься до виконання основного зобов'язання, яке було забезпечення гарантією, отже за умовами п. 14.8 Договору Позивач мав повернути Відповідачу таке забезпечення ще в липні 2024 року, а не вимагати у банку отримання відповідної суми наступного року.
Відповідач вважав, що оскільки умовами пункту 14.1 Договору, умовами банківської гарантії передбачено, що гарантія забезпечує виключно виконання осинового зобов'язання- поставки товару в повному обсязі та не стосується забезпечення сплати неустойки, тому Відповідач вважав неправомірним отримання Позивачем спірної суми.
Позивач у відзиві на зустрічний позов проти його задоволення заперечував, посилаючись на те, що зобов'язання за договором в повному обсязі не виконане, і до моменту сплати Відповідачем штрафних санкцій відсутні підстави для повернення банківської гарантії, а відтак відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції послався на доведеність Позивачем порушення Відповідачем строків поставки товару, відсутність доведення факту існування форс мажорних обставин, у зв'язку з чим вважав наявними підстав до стягнення штрафу у заявленому Позивачем розмірі, підстав до зменшення розміру стягуваного штрафу судом не встановлено через недоведеність Відповідачем виняткових обставин.
Відмова у задоволенні зустрічного позову обґрунтована судом наявністю між сторонами невиконаних зобов'язань за спірним Договором, а отже й відсутністю підстави до повернення суми банківської гарантії.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Предметом апеляційного перегляду в частині первісних позовних вимог є висновки суду першої інстанції щодо розміру суми штрафу, а також щодо підстав до зменшення розміру нарахованого штрафу.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції частково необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що частково заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).
Нормою ст. 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Оскільки Договір між сторонами підписаний 26.04.2024, то поставка товару повинна була відбутись до 26.05.2024 включно, відповідно до вимог пункту 5.1 Договору та Додатку № 2, якими встановлено, що поставка товару здійснюється партіями протягом 30 календарних днів з дати укладення договору.
Встановлено, що Відповідач поставив Позивачу щебінь та відсів гранітний згідно з видатковими накладними: № 818 від 17.05.2024, № 830 від 17.05.2024, № 831 від 17.05.2024, № 842 від 27.05.2024, № 859 від 01.06.2024, № 865 від 03.06.2024, № 866 від 04.06.2024, № 881 від 09.06.2024, № 888 від 11.06.2024, № 907 від 17.06.2024, № 922 від 21.06.2024, № 941 від 03.07.2024.
Виходячи з хронології поставок за накладними №№922 від 21.06.2024, 907 від 17.06.2024, 888 від 11.06.2024, 881 від 09.06.2024, 866 від 04.06.2024, 865 від 03.06.2024, 859 від 01.06.2024, 842 від 27.05.2024 - вони виходять за межі граничного строку до 30 днів, а по видатковій накладній №941 від 03.07.2024 прострочення складає більш ніж 30 днів.
Факт прострочення поставки товару сторонами не оспорюється.
Відповідно до пункту 6.1 Договору, при недотриманні постачальником строків поставки, він сплачує покупцю штраф в розмірі 5 % від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення до 30 днів та 10 % від суми, визначеної у пункті 3.2 договору - за прострочення 30 днів і більше.
Позивачем здійснено нарахування штрафу на загальну суму договору, яка згідно з пунктом 3.2 договору становить 1 121 988,48 грн, проте з розрахунку 10% розміру штрафу за прострочення більш ніж тридцять днів сума штрафу визначена ним помилково - 121 988.48грн замість суми у розмірі 112198,85грн.
Судова колегія констатує, що заявлений Позивачем та стягнутий судом розмір штрафу в 121 198,85грн. суттєво перебільшує встановлений Договором, оскільки 10% штрафу від суми Договору дорівнює 112198,85грн, тому в цій частині доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
Щодо доводів Відповідача про наявність форс-мажорних обставин, які він вважав підставою для звільнення від відповідальності, судова колегія зазначає наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства, згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що відповідна обставина унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99), постанова Великої палати Верховного Суду від 10.11.22 № 990/115/22.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Вищенаведена норма ст.617 ЦК України передбачає, що особа, яка доведе, що порушила зобов'язання у зв'язку з настанням форс-мажору, звільняється від відповідальності за його порушення, тобто вона дозволяє звільнити від відповідальності суб'єкта господарювання за їх невиконання в період існування таких обставин (штрафні санкції (пеня, штраф), збитки тощо).
Так, Відповідач зазначав про наявність наступних обставин, які свідчать про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваного штрафу, наслідкам порушення зобов'язання, а саме тимчасової зупинки роботи кар'єру та роботи залізничного транспорту, внаслідок ракетного обстрілу.
Відповідач вказує, що на виконання пунктів 8.2 та 8.4. Договору повідомляв Позивача листом від 16.05.2025 про наявність обставин непереборної сили, які пов'язані з воєнним станом та не залежать від його волі, а саме:
- інтенсифікації ворожих обстрілів об'єктів енергетичної інфраструктури в межах Полтавської області, що позбавляє технічної можливості здійснити вчасне завантаження транспорту через відсутність електричної енергії в кар'єрі;
- затримка в наданні вагонів під завантаження зі сторони АТ «Укрзалізниця»;
-активна робота співробітників ТЦК та СП за сприяння співробітників Національної поліції України по контролю за переміщенням вантажного транспорту під керуванням водіїв -військовозобов'язаних чоловіків, які можуть бути мобілізовані до лав ЗСУ.
Однак, сам факт такого повідомлення (який не спростований та не заперечений Позивачем на стадії розгляду справи в суді першої інстанції) не є достатнім для констатації наявності форс мажорних обставин, оскільки Відповідачем не наведено причинно-наслідкового зв'язку між наведених обставин та порушенням строку поставки товару, а також не надано жодних доказів.
Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє посилання Відповідача на наявність форс- мажорних обставин, як підстави для звільнення від відповідальності за прострочення поставки товару.
Сторони в частині 2 пункту 8.2 Договору дійшли згоди, що з огляду на укладення цього договору в умовах воєнного стану, запровадженого Указом Президента № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який триває, сторони визнаватимуть воєнний стан як обставину непереборної сили виключно у випадку доведення безпосереднього впливу на можливість виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідач, взявши на себе певні договірні зобов'язання під час дії воєнного стану у даному випадку, усвідомлював можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності, а тому на переконання суду апеляційної інстанції, наслідки у вигляді нарахування неустойки через несвоєчасну поставку Відповідачем товару є наслідком його власної комерційної діяльності.
За відсутності належних доказів настання дії непереборної сили (форс-мажорних обставин), які унеможливили виконання зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх недоведеність.
Щодо доводів Відповідача про наявність підстав до зменшення розміру стягуваного штрафу, судова колегія зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21.
Апеляційний господарський суд звертає увагу на правову позицію, викладену у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, згідно якої наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.
При цьому, необхідно враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Досліджуючи клопотання Відповідача щодо наявності підстав до зменшення штрафу, суд першої інстанції навів правову позицію в постанові ВС від 29.07.2021 у справі 903/277/21, за змістом якої, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Разом з тим, відмовляючи у такому зменшенні, суд першої інстанції зазначив лише про ненадання Відповідачем доказів його неплатоспроможності, інформації про всі розрахунки боржника (доказами відсутності руху коштів по банківських рахунках, доказами про відсутність майна або його недостатності для виконання зобов'язання перед позивачем та інше), проте інші обставини, на які посилався Відповідач, судом залишилися недослідженими.
Отже визначені судом обставини ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення - фактично залишилося поза увагою суду першої інстанції, про що обґрунтовано зазначає апелянт.
Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам в розрізі можливості зменшення заявленого до стягнення штрафу колегія суддів враховує, що
-поставка щебня здійснювалась залізничним транспортом до станції Охтирка Сумської області, тобто у безпосередній близькості до зони бойових дій;
-наявність інтенсивних обстрілів залізничної інфраструктури, внаслідок чого виникали суттєві затримки у відвантаженнях, що призвело до несвоєчасного виконання договору.
Наведені обставини є загально відомими та імовірно, вплинули на виконання Відповідачем поставки товару залізничним транспортом, проте ступень такого впливу є недоведеним.
Також судова колегія враховує незначний строк прострочення виконання зобов'язання по накладним №№922 від 21.06.2024, 907 від 17.06.2024, 888 від 11.06.2024, 881 від 09.06.2024, 866 від 04.06.2024, 865 від 03.06.2024, 859 від 01.06.2024, 842 від 27.05.2024- прострочення поставки товару відбулось до 30 днів та по видатковій накладній №941 від 03.07.2024 - більш ніж 30 днів, а також факт повідомлення Відповідачем Позивача до моменту порушення строку поставки про імовірність такого порушення, факт якого останнім в заявах по суті спору не заперечений.
Оскільки частина товару була поставлена з дотриманням встановленого законом строку, а остання накладна, що зумовлює нарахування штрафу в 10% - складає малий відсоток від загальної суми за Договором, судова колегія вважає обґрунтованим та справедливим зменшення суми штрафу до розміру, що складає відповідний відсоток не із загальної суми Договору, а з вартості поставленого з порушенням строку товару:
- у розмірі 5% за накладними №№922 від 21.06.2024, 907 від 17.06.2024, 888 від 11.06.2024, 881 від 09.06.2024, 866 від 04.06.2024, 865 від 03.06.2024, 859 від 01.06.2024, 842 від 27.05.2024, оскільки прострочення поставки товару відбулось до 30 днів;
-у розмірі 10% за видаткової накладної №941 від 03.07.2024, як за прострочення поставки товару більш ніж 30 днів.
З врахуванням усього вищенаведеного, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини того, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру штрафу заявленого Позивачем до стягнення до 41 983,43грн., яка розрахована судом виходячи не з загальної суми договору, а з розміру невиконаних Відповідачем зобов'язань, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення.
Приймаючи до уваги обставини надмірного навантаження на Відповідача, виходячи зі ступеню виконання зобов'язання Відповідачем, причин неналежного виконання Відповідачем зобов'язання (тимчасової зупинки роботи кар'єру та роботи залізничного транспорту, внаслідок ракетного обстрілу), незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов'язання, своєчасного повідомлення Позивача про затримку в поставці товару, задоволення вимог за рахунок банківської гарантії, судова колегія вважає, що обґрунтованим розміром штрафу, який підлягає стягненню з Відповідача є сума у розмірі 41 983, 43грн.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення розміру штрафу первісних позовних вимоги підлягає зміні в частині стягнутої судом суми на підставі п. 1 ч. 1 ст. 277 ГПК України через нез'ясування обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим з Відповідача на користь Позивача слід стягнути зменшений розмір штрафу в сумі 41 983, 43грн.
В іншій частині у задоволенні стягнутого судом першої інстанції штрафу у розмірі 79 215,42грн.- слід відмовити.
Разом з тим, оскільки спір в цій частині виник внаслідок неправильних дій Відповідача, судова колегія покладає витрати за подання первісної позовної заяви на Відповідача у відповідності до ч.9 ст. 129 ГПК України.
Стосовно висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини, які виникли на підставі банківської гарантії підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 ЦК України). Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).
Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із статтею 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром.
За змістом положень статей 561, 566 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Відповідно до частини першої статті 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Статтею 564 Цивільного кодексу України передбачено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до частини першої статті 569 Цивільного кодексу України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
За змістом ст.27 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі-Закон), замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.
Замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Розмір забезпечення виконання договору про закупівлю не може перевищувати 5 відсотків вартості договору про закупівлю.
Кошти, що надійшли як забезпечення виконання договору про закупівлю, якщо вони не повертаються учаснику у випадках, визначених цим Законом, підлягають перерахуванню до відповідного бюджету, а в разі здійснення закупівлі замовниками не за бюджетні кошти - перераховуються на рахунок таких замовників.
Пунктом 14.1 договору про закупівлю від 26.04.2024 № 13/1496-МТР сторонами погоджено, що під час укладення договору Постачальник не пізніше дати його підписання надає забезпечення виконання договору в розмірі 5 % його вартості, що складає 56 099,42 грн.
Згідно з пунктом 14.2 забезпечення виконання договору вноситься у формі банківської гарантії, яка надана банком та гарантує забезпечення виконання договору про закупівлю і повинно бути дійсним до кінця дії договору та додатково протягом 90 календарних днів після закінчення строку дії договору.
Відповідно до пункту 14.8 договору ПАТ «Укрнафта» повертає ТОВ банківську гарантію протягом п'яти робочих днів, зокрема, після виконання ТОВ зобов'язань за договором в повному обсязі.
Тобто відповідно до положень пункту 14.8 Договору, які узгоджуються з вимогами статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», забезпечення виконання договору повертається після виконання постачальником зобов'язань за договором.
Умовами банківської гарантії № 1709-24Г від 10.04.2024 передбачено, що ця гарантія забезпечує виконання Відповідачем Договору.
Виходячи із змісту взятих на себе за Договором обов'язків, Відповідач мав поставити Позивачу обумовлений сторонами товар та цей обов'язок був ним виконаний в момент поставки товару за останньою видатковою накладною №941 від 03.07.2024, отже з урахуванням вимог ст.27 Закону та умов п.14.8 Договору відповідне забезпечення мало бути повернуто Позивачем протягом піти днів після зазначеної дати.
Разом з тим, вважаючи, що оскільки поставка була проведена с простроченням, Позивач такого обов'язку не виконав та у березні 2025 звернувся до АТ «РВС БАНК» з вимогою про здійснення виплати згідно з банківською гарантією № 1709-24Г у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання Відповідачем, зазначена сума була нерахована на користь Позивача 17.03.2025 у розмірі 56 099,42 грн на виконання гарантії № 1709-24Г.
Судова колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 910/12114/23 з аналогічного спору, за змістом якої норма ст.27 Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
Верховний Суд дійшов висновку, що в аналогічному випадку невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст самого зобов'язання (не здійснення поставки товару), а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, зокрема, щодо строку поставки товару, тобто підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання Договору, а не певне порушення строків його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, від 21.02.2020 року у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18
Таким чином за висновками судової колегії встановлені у цій справі обставини по цій справі свідчать про те, що:
- сторони у договорі погодили повернення забезпечення виконання договору після виконання постачальником своїх зобов'язань без вказівки на належність такого виконання,
- сторонами не заперечується поставка товару за договором у повному обсязі, прийняття його покупцем та повна оплата його вартості, що свідчить про виконання постачальником зобов'язання за договором та прийняття такого виконання покупцем;
- норма статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником- переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що з моменту повного виконання останнім Договору - 03.07.2024 року у Позивача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання Договору, що не було ним виконано в порушення вимог статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та вимог п.14.8 Договору.
Отже після перебігу п'яти банківських днів після поставки Відповідачем останньої партії товару, тобто з 11.07.2024 року -Позивач безпідставно утримував у себе відповідну банківську гарантію, а пред'явивши її до оплати в березні 2025 року- безпідставно отримав належні Відповідачу кошти, порушивши право останнього.
Таким чином, висновок суду першої інстанції, про те, що Договір є невиконаним саме через несплату Відповідачем штрафних санкцій, що зумовлює правомірність утримання Позивачем спірних коштів-не базується на вимогах закону та протирічить усталеній правовій позиції Верховного Суду.
Разом з тим, суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов помилкового висновку про наявність у Відповідача невиконаних зобов'язань за спірним договором після його виконання учасником- переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі
невиконання учасником умов договору. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності судова колегія доходить висновку про наявність підстав для повернення Позивачем забезпечення виконання Договору не залежно від доводів останнього про неналежне виконання Відповідачем умов Договору в частині строків поставки товару.
Судова колегія вважає безпідставними доводи Позивача на прострочення поставки частини товару як на підставу для утримання сплаченого гарантом забезпечення, яке в подальшому було компенсовано банку Відповідачем, оскільки обставини такого прострочення не охоплювалися забезпеченням за такою гарантією.
Право Позивача на вжиття передбачених законом та Договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань було реалізовано ним шляхом заявлення позову про стягнення штрафу за таке прострочення.
Отже, доводи апеляційної скарги Відповідача знайшли своє підтвердження в цій частині.
За таких підстав, рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 року у справі №917/622/25 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА про стягнення 56 099,42 грн банківської гарантії, а також в частині розподілу судових витрат за зустрічним позовом- слід скасувати на підставі п. 1. ч. 1 ст. 277 ГПК України через нез'ясування обставин, що мають значення для справи, прийнявши нове рішення про задоволення зустрічного позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання зустрічного позову в суді першої інстанції покладаються на Позивача, оскільки саме він допустив відповідне порушення.
Крім того, у відповідності до ч.11 ст. 129 ГПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції, судова колегія вважає за необхідне провести зарахування сплаченого судового збору в суді першої інстанції у розмірі 2422,40грн. за рахунок Позивача за подання первісного позову та у розмірі 2422,40грн. за рахунок Відповідача за подання зустрічного позову.
Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в частині зустрічного позову слід віднести на Позивача, стягнувши з останнього на користь Відповідача суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60грн. В іншій частині вимог- судовий збір покладається на Відповідача.
Про понесення сторонами інших судових витрат - не заявлено, тому вони не підлягають розподілу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 у справі №917/622/25- задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 року у справі №917/622/25 в частині задоволення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» про стягнення штрафу за прострочення поставки товару змінити в частині суми стягнення з « 121 198,85 грн» на « 41 983,43грн.», у стягненні решти суми штрафу-відмовити.
Викласти другий абзац резолютивної частини рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 року у справі №917/622/25 в наступній редакції:
« Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК» (вул. Ювілейна, буд. 23, с. Супрунівка, Полтавський р-н, 38700, ЄДРПОУ 30296209) на користь Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, ЄДРПОУ 00135390) 41 983,43грн штрафу.»
Доповнити резолютивну частину рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 року у справі №917/622/25 абзацом третім в наступній редакції:
«У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА» до Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК» про стягнення штрафу у розмірі 79 215,42грн- відмовити. »
Рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2025 року у справі №917/622/25 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «КТК» до Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА про стягнення 56 099,42 грн банківської гарантії, а також в частині розподілу судових витрат - скасувати, прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК» (вул. Ювілейна, буд. 23, с. Супрунівка, Полтавський р-н, 38700, ЄДРПОУ 30296209) суму банківської гарантії у розмірі 56 099,42 грн.
Провести новий розподіл судових витрат в суді першої інстанції, поклавши на сторони витрати по сплаті судового збору за подання первісного та зустрічного позовів пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “УКРНАФТА» (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 3-5, ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КТК» (вул. Ювілейна, буд. 23, с. Супрунівка, Полтавський р-н, 38700, ЄДРПОУ 30296209) 3633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Стойка
Суддя О.А. Істоміна
Суддя Д.О. Попков