вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" вересня 2025 р. Справа№ 910/9629/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Тищенко А.І.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 (повний текст складено та підписано 10.03.2025)
у справі №910/9629/23 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії "Відокремлений підрозділ «Хмельницька АЕС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ"
про стягнення 2 174 236,41 грн,-
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені й за дорученням якого діє Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (далі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" (далі також - відповідач, ТОВ "Спеценергомонтаж Київ") про стягнення пені в сумі 1 925 142,22 грн та штрафу в сумі 249 094,19 грн за неналежне виконання умов договору про надання послуг від 26.08.2021 № 11-124-01-21-15430.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії "Відокремлений підрозділ «Хмельницька АЕС» штраф в розмірі 249 094,19 грн, пеню в розмірі 651 203,38 грн та судовий збір в розмірі 13 504, 46 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 27.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 27.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 1 273 938,84 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення залишити без змін.
Позивач не погоджується з прийнятим рішенням та зазначає, що з урахуванням наявної практики судом безпідставно відмовлено у стягненні пені в розмірі 1 273 938,84 грн, чим допущено порушення частини 6 статті 232, пункту 7 розділу 1Х «Прикінцеві положення « Господарського кодексу України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 31.03.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 29.03.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про відмову в позові.
Апелянт вважає рішення не обґрунтованим в розумінні ст. 236 ГПК України та таким, що не відповідає засадам верховенства права і принципам господарського судочинства, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного.
Судом не враховано висновок за результатами моніторингу процедури закупівлі, яким встановлено порушення і вимога припинити зобов'язання, яке не мало виникнути.
Суд першої інстанції не врахував, що предметом позову є стягнення штрафних санкції за Договором, який Державна аудиторська служба України зобов'язала припинити для приведення відносин між Позивачем та Відповідачем у первісний стан, адже укладення договору є завершальною стадією проведення процедури закупівлі, при проведенні якої встановлено порушення.
Вважає наявними підстави для відмови в позові у зв'язку з відсутністю предмета спору до відкриття провадження у справі та не закриття провадження у справі при відсутності предмета спору.
Вказує, що висновки суду щодо дійсності Договору та його відповідності вимогам чинного законодавства зроблені виключно на підставі судового рішення у справі №910/18417/21 без урахування меж розгляду позовних вимог та дослідження змісту позовних вимог у цій справі.
Апелянт не погоджується з неврахуванням судом факту невиконання зобов'язань позивачем, від якого залежало виконання зобов'язань відповідачем.
В частині надмірного розміру штрафних санкцій зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність у Позивача збитків, завданих діями Відповідача в рамках Договору, як і не враховано відсутність в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також те, що Відповідач сумлінно виконував зобов'язання до дня зупинення виконання Договору з поважних причин, що не спростовується Позивачем.
Крім того, надання послуг за Договором передбачалось у загальних приміщеннях, тобто санвузлах, Позивач не був позбавлений можливості відвідувати дані приміщення відповідно до їх призначення.
При цьому Відповідач інформує про свій фінансовий стан та зазначає, що з початком воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», який продовжено і діє на сьогоднішній день, Відповідач призупинив свою діяльність з огляду на те, що комерційні замовники мінімізували власні витрати на розбудову власної інфраструктури внаслідок зниження прибутків, державних замовлень підприємство не має, що призвело до масштабного зменшення доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
З початку воєнного стану Відповідач отримав доходи в таких обсягах: 2022 рік 159 600 грн., 2023 рік 114 900 грн., 2024 рік 81 700 грн., а за вирахуванням витрат та сплати податків чистий прибуток Відповідача: за 2022 рік 1 100 грн., за 2023 рік 400 грн., за 2024 рік 3 200 грн. (ці дані містяться у відкритому доступі), тобто для Відповідача настали несприятливі економічні обставини, а стягнення безпідставних та неспіврозмірних штрафних санкцій, що перевищують розмір доходів Відповідача, на користь Позивача створюють всі передумови для банкрутства Відповідача, що суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Судом першої інстанції не враховано майновий стан Відповідача, як і те, що неспівмірні штрафні санкції є майновим тягарем для нього, стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій призведе ще до більш скрутного фінансового становища Відповідача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 31.03.2025 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2025 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
09.04.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 08.04.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено копію платіжної інструкції №542 від 07.04.2025 про доплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 35 936, 26 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23, об'єднано в одне провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
З метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, в судових засіданнях апеляційної інстанції у справі оголошувалась перерва, останній раз на 15.09.2025.
Під час апеляційного провадження до матеріалів справи отримано відзиви представників сторін на апеляційну скаргу один одного, в яких представник позивача категорично заперечує доводи апеляційної скарги відповідача, а представник відповідача категорично не погоджується з доводами апеляційної скарги позивача.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 15.09.2025 представник позивача підтримав доводи своєї апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні 1 273 938,84 грн пені та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. У задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити.
В судовому засіданні 15.09.2025 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні 15.09.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (Відокремлений підрозділ «Хмельницька атомна електрична станція») (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтаж Київ» (як виконавцем) було укладено договір про надання послуг № 11-124-01-21-15430 (далі також - договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати в захищеній зоні ВП ХАЕС послуги за темою: «ДБН А2.2-3:2014. Ремонт приміщень загального користування турбінного відділення енергоблоків № 1 та № 2 ВП ХАЕС», надалі - послуги (код 45260000-7 згідно ДК 021-2015).
Код послуг, що є предметом закупівлі за цим Договором, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010: 43.99 - Роботи будівельні спеціалізовані, інші, н.в.і.у. (пункт 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.4. договору, обсяг та склад послуг, що надається виконавцем за цим договором, технічні вимоги до них визначаються Технічною специфікацію (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Строк надання послуг: початок - з дати укладення сторонами договору, закінчення - 30.11.2021.
Відповідно до пункту 3.2 договору договірна ціна послуг (Додаток № 3), яка передбачена цим договором, розрахована згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» зі змінами № 1-№ 2 та відповідає тендерній пропозиції виконавця за результатами аукціону.
У складі договірної ціни замовник узгоджує виконавцю такі витрати:
- величину заробітної плати - 15 000,00 грн. для розряду робіт 3,8 при нормальних умовах праці;
- коефіцієнт К=1,2 до норм витрат труда робітників, зайнятих на ремонтно-будівельних роботах для урахування впливу умов виконання ремонтних робіт (виконання ремонтно-будівельних робіт в приміщеннях будинків, будівель, що експлуатуються, звільнених від меблів, устаткування та інших предметів пункту 1, табл. Б1 Додаток Б ДСТУ-Н Б Д.2.4-21:2012);
- загальновиробничі витрати - 201 018,00 грн., розраховані відповідно до усереднених показників Додатка Б до ДСТУ-Н Д.1.1-3:2013 без застосування знижувальних коефіцієнтів 0,4123 і 0,7821 до першого та третього блоків цих витрат відповідно;
- адміністративні витрати - 1,79 грн./люд.-год. (об'єкти, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із значними наслідками СС3) відповідно до пункту 1 табл. Д1 Додатку Д до ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, зміна № 2;
- прибуток 20,00 грн./люд.-год. (об'єкти, що за класом наслідків [відповідальності] належать до об'єктів із значними наслідками СС3) відповідно до пункту 1 табл. Е1 Додатку Е до ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, зміна № 2;
- витрати на відрядження - фактичні витрати виконавця, з наданням підтверджуючих їх документів, але не більше суми, передбаченої у договірній ціні (Додаток № 3);
- вартість матеріальних ресурсів (ТМЦ виконавця) - за цінами, зазначеними у локальному кошторисі (відомості ресурсів). Під час підписання актів наданих послуг вартість цих витрат виконавця буде компенсуватися по фактичним витратам виконавця, з наданням підтверджуючих документів, але не більше суми, передбаченої кошторисом;
- відстань перевезення матеріальних ресурсів - 30 км.
Згідно з пунктом 4.5 договору при розрахунках за надані послуги - ціни на ТМЦ (матеріали), придбані та використані виконавцем при наданні послуг за цим договором, повинні бути обґрунтованими та підтвердженими відповідними документами і розрахунками. Документами, що підтверджують вартість ТМЦ є накладні на матеріали, калькуляції, рахунки тощо. Відповідальність за достовірність даних, зазначених в наданих документах, несе виконавець.
Розділом 5 договору визначені права та обов'язки сторін.
У пункті 6.1 договору визначено місце надання послуг: м. Нетішин, Хмельницької обл., ВП ХАЕС, Будівля машинного залу енергоблоку №1, інв. № 56; Будівля машинного залу енергоблоку, № 2, інв. № 185.
Пунктами 9.1. та 9.2. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України За порушення строків надання послуг за договором, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, надання яких прострочено, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф в розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що в строк, встановлений умовами договору, виконавець прийнятих на себе зобов'язань не виконав, послуг з ремонту приміщень не надав. ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» допустило прострочення виконання своїх зобов'язань за договором за період з 01.12.2021 по 25.05.2023 включно, що складає 541 календарних дні.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:
- відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів для виконання зобов'язання за договором, а ненадання позивачем вихідних даних для розробки відповідачем ПВР, без якого неможливо приступити безпосередньо до надання послуги (виконання будівельних робіт) є тією обставиною, що повністю залежить від волі позивача;
- відповідач здійснював всі організаційні заходи, що передують реалізації послуг та є обов'язковими відповідно до умов договору, неухильно дотримуючись чинних норм у сфері будівництва з метою подальшого якісного та своєчасного виконання робіт;
- відповідач не здійснював відмову від виконання зобов'язання в односторонньому порядку, а повідомив про зупинення виконання договору, з огляду на те, що позивачем не визнавалась недійсність договору в процесі досудового врегулювання спору;
- заявлена позивачем сума пені та штрафу в більш ніж 19 разів перевищує розмір прибутку, який міг бути отриманий відповідачем за цим договором, і складає 61,1 відсотка від ціни договору, тобто що такі суми є неспіврозмірними, що суперечить принципу розумності та є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем;
- 24.08.2023 за результатом моніторингу Державною аудиторською службою України на Веб-порталі Уповноваженого органу розміщено Висновок про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06-15-002232-a та зазначено про виявлення порушення - не відхилення тендерних пропозицій, які підлягали відхиленню відповідно до закону.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі “Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 11-124-01-21-15430 від 26.08.2021, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 63 Цивільного кодексу України (ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у встановлений строк обов'язку за договором не виконав, послуг з ремонту приміщень не надав. ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» допустило прострочення виконання своїх зобов'язань за договором за період з 01.12.2021 по 25.05.2023 включно, що складає 541 календарних дні.
Відповідач наголошував на неможливості виконати умови договору саме через дії позивача.
Одночасно судом першої інстанції обґрунтовано відхилено посилання відповідача на справу №910/18417/21, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 року у справі № 910/18417/21, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 позовна заява ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» про визнання недійсним договору № 11-124-01-21-15430 від 26.08.2021 та застосування наслідків недійсності нікчемного договору, залишена без задоволення.
Отже, укладений між сторонами договір є дійсним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а тому відповідач повинен був дотримуватись його умов та виконати роботи у строк до 30.11.2021.
Доказів виконання робіт відповідно до умов Договору про надання послуг від 26.08.2021 № 11-124-01-21-15430 матеріали справи не містять.
Доводи відповідача про зупинення виконання ним зобов'язань з надання послуг через встановлення факту нікчемності договору є необґрунтованими.
Висновок Державної аудиторської служби від 24.08.2023 за результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06-15-002232-a також не свідчить про недійсність договору про надання послуг № 11-124-01-21-15430 від 26.08.2021. Дійсність правочину встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.
У той же час, посилання відповідача на неможливість виконати умови договору у зв'язку з ненаданням позивачем вихідних даних для розробки відповідачем ПВР, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не доведені відповідачем належними й допустимими доказами.
Фактично, зупинення відповідачем виконання зобов'язань за договором зводилося до того, що в процесі виконання, нібито, було виявлено факт нікчемності правочину, а позивач ухилявся від визнання недійсним договору в процесі досудового врегулювання спору.
Тож, фактичні обставини, встановлені в даній справі та справі № 910/18417/21 свідчать про не виконання відповідачем дійсного договору та не надання послуг в передбачені договором строки, що призвело до прострочення виконання зобов'язань на 541 календарний день у період з 01.12.2021 по 25.05.2023.
Зважаючи на прострочення відповідачем надання послуг за договором, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 1 925 142,22 грн та штраф в розмірі 249 094,19 грн, керуючись п.п. 9.1., 9.2. договору.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктами 9.1. та 9.2. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України За порушення строків надання послуг за договором, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, надання яких прострочено, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф в розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що умовами договору сторони не передбачили можливості нарахування неустойки понад шість місяців.
Позаяк, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Проаналізувавши приписи статті 232 Господарського кодексу України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України констатує, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З системного аналізу наведених норм чинного законодавства слідує, що припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є абсолютно визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.
Перевіривши розрахунки пені та штрафу (1 925 142,22 грн пені та 249 094,19 грн штрафу), колегія суддів зазначає про правильність їх нарахування.
В той же час судом першої інстанції зазначено про правильність розрахунку пені в розмірі 651 203,38 грн, з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГПК України та обмеженням нарахування періодом в шість місяців, що не узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.02.2024 у справі №911/858/22.
В своїх апеляційних скаргах позивач не згоден з відмовою у стягненні 1 273 939,84 грн пені, а відповідач не згоден взагалі зі стягненням пені та штрафу.
Колегією суддів досліджено відзив відповідача на позовну заяву в частині заперечень щодо заявленого позивачем розміру штрафних санкцій та визначено доводи відповідача як клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Обгрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач вказав, що з п. 7 табличної частини договірної ціни вбачається, що прибуток відповідача, який він планував отримати за договором, складає всього 113 899,00 гривень. Тобто, заявлена позивачем сума пені та штрафу більш ніж в 19 разів перевищує розмір прибутку, який міг бути отриманий відповідачем, і складає 61,1 відсотка від ціни договору, тобто такі суми штрафних санкцій є неспіврозмірними, що суперечить принципу розумності та є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем. Крім того, позивач не здійснював жодних (в тому числі авансових) платежів за договором на користь відповідача, не поніс будь-яких інших витрат, пов'язаних з договором, та не зазнав будь-яких збитків у зв'язку з зупиненням виконання договору.
Позивачем не надано докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті зупинення виконання відповідачем Договору про надання послуг № 11-124-01-21-15430 від 26.08.2021.
В частині надмірного розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність у Позивача збитків, завданих діями Відповідача в рамках Договору, як і не враховано відсутність в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також те, що Відповідач сумлінно виконував зобов'язання до дня зупинення виконання Договору з поважних причин, що не спростовується Позивачем.
Крім того, надання послуг за Договором передбачалось у загальних приміщеннях, тобто санвузлах, Позивач не був позбавлений можливості відвідувати дані приміщення відповідно до їх призначення.
Відповідач повідомив, що з початком воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», який продовжено і діє на сьогоднішній день, Відповідач призупинив свою діяльність з огляду на те, що комерційні замовники мінімізували власні витрати на розбудову власної інфраструктури внаслідок зниження прибутків, державних замовлень підприємство не має, що призвело до масштабного зменшення доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
За доводами відповідача, з початку воєнного стану Відповідач отримав доходи в таких обсягах: 2022 рік 159 600 грн., 2023 рік 114 900 грн., 2024 рік 81 700 грн., а за вирахуванням витрат та сплати податків чистий прибуток Відповідача: за 2022 рік 1 100 грн., за 2023 рік 400 грн., за 2024 рік 3 200 грн. (ці дані містяться у відкритому доступі), тобто для Відповідача настали несприятливі економічні обставини, а стягнення безпідставних та неспіврозмірних штрафних санкцій, що перевищують розмір доходів Відповідача, на користь Позивача створюють всі передумови для банкрутства Відповідача, що суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та ненадання позивачем доказів понесення ним збитків, зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, проти яких позивачем не було надано жодних заперечень, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи, що розмір неустойки, заявлений до стягнення з відповідача є значним, матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань за договором, період прострочення, за який позивачем нараховано неустойку припадає на період дії воєнного стану, що призвело до не здійснення відповідачем господарської діяльності, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір неустойки до 651 203,38 грн.
Перевіривши розрахунок штрафу, колегією суддів встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 249 094,19 грн обґрунтовано задоволені.
З урахуванням зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру присудженого штрафу.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного апелянтами в їх апеляційних скаргах
Щодо неврахування висновку моніторингу процедури закупівлі, яким встановлено порушення і вимога припинити зобов'язання, яке не мало виникнути, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом розгляду справи №910/9629/23 є стягнення штрафних санкцій за порушення строку надання послуг за договором від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430.
У справах про стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення строку виконання зобов'язань за договором до предмету доказування входить сукупність юридично значущих обставин, від встановлення яких залежить правильне вирішення справи, зокрема, встановлення наявності договірних зобов'язань між сторонами спору та чинності цього правочину.
Щодо доводів Відповідача про наявність Висновку Державної аудиторської служби від 24.08.2023 за результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06- 15-002232-а, в оскаржуваному у справі №910/9629/23, судом зазначено, що вказаний висновок не вказує ані на недійсність зобов'язань за договором від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430, ані на їх припинення.
Під час розгляду справи №910/9629/23 судом з'ясовувалась та обставина, що з Висновком Державної аудиторської служби від 24.08.2023 за результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06-15-002232-а, АТ “НАЕК “Енергоатом» не погодився та оскаржив його в порядку адміністративного законодавства.
Ухвалою від 02.02.2024 Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі №320/1586/24 за позовною заявою АТ “НАЕК “Енергоатом» про визнання протиправним та скасування висновку ДАСУ від 24.08.2023 за результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06-15-002232-а.
Предметом позову адміністративної справи №320/1586/24 не є встановлення дійсності/недійсності договору від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430, які обумовлюють наявність/відсутність договірних зобов'язань сторін за договором.
Відтак, виходячи з предмету доказування у справі №320/1586/24, обставина щодо наявності Висновку Державної аудиторської служби від 24.08.2023 за результатом моніторингу процедури закупівлі UA-2021-06-15-002232-а, на яку посилається Відповідач, не є юридично значущою обставиною, яка впливає на правильність вирішення цієї справи.
Наведена Відповідачем судова практика з посиланням на висновки Постанов ВС в адміністративних справах не може бути прийнята судом до уваги, адже правовідносини у цих справах не є подібними, з огляду на те, що висновки ДАСУ, правомірность яких оспорювалась у судовому порядку, містили у собі різні за змістом встановлені порушення та варіанти усунення цих порушень.
Під час розгляду справи, виходячи з предмету позову, судом було встановлено наявність між сторонами спору господарських відносин за договором від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430.
Проаналізувавши умови договору, суд з'ясував, що договір від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430 є дійсним.
Адже, пунктом 12.1. договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його реєстрації в ДП “НАЕК “Енергоатом», за умови підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки), і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором, а в частині виконання гарантійних зобов'язань виконавця, що передбачені цим договором, договір діє до повного виконання виконавцем гарантійних зобов'язань за договором.
Враховуючи, що зобов'язання за договором ТОВ “Спеценергомонтаж Київ» не виконано, договір є діючим.
Щодо неврахування факту невиконання зобов'язань Позивачем, від яких залежало виконання зобов'язань Відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.
Посилання Відповідача на відсутність проєкту виконання робіт (ПВР), як на обставину, за якої ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» не виконало прийняте на себе зобов'язання з надання послуги за договором від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430 в строк до 30.11.2021, є безпідставним, з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували цю обставину.
Лист від 08.10.2021 №10-06, на який посилається Відповідач, лише свідчить про те, що ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» зверталось до Позивача з проханням надати вихідні дані для розроблення та затвердження ПВР.
Документів, які б підтверджували, що Відповідач звертався до Позивача з повідомленням про те, що за відсутності вихідних даних ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» не може розробтити ПВР, тому позбавлений можливості приступити до надання послуг за договором від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430, матеріали справи не містять.
У відповідях на направлені Позивачем претензії (від 06.12.2021 №45-30-2460/17376, від 21.10.2022 №45-30-1498/13120 ) та листи (від 23.10.2021 №23-05/2-7911/13864, 01.11.2021 №38-05-722/14263, 12.11.2021 №38-05-759/15000) з вимогами виконати прийняті на себе зобов'язання з надання послуг за договором від 26.08.2021 №11-124- 01-21-15430, ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» жодного разу на таку обставину, як відсутність ПВР, не посилалось.
Про відсутність ПВР, як на обставину, за якої ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» не надало послуги в строк встановлений умовами договору (до 31.11.2021), Відповідач почав посилатися лише після звернення Позивача до суду.
Натомість, причиною, за якої послуги за договором не були надані в строк до 31.11.2021 є те, що ТОВ “Спеценергомонтаж Київ» з 19.10.2021 зупинило виконання договору від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430, у зв'язку із встановленням адвокатським бюро в ході правового аналізу, нікчемності договору.
Щодо розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.
Позивач посилається на те, що ТОВ «Спеценергомонтаж Київ» завідомо було відомо, про наявність за умовами договору від 26.08.2021 №11-124-01-21-15430 штрафних санкцій за порушення строку надання послуг.
Товариство, як юридична особа, яке здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, мало усвідомлювати всю відповідальність за прийняті на себе зобов'язання, з огляду на що, розумно оцінювати всі можливі негативні наслідки у разі невиконання своїх зобов'язань.
Позивач вважає, що розмір нарахованих до сплати пені в сумі 1 925 142,22 грн та 7%
штрафу в сумі 249 094,19 грн не можна розцінювати, як надмірно великий, адже підприємство Позивача, з вини ТОВ «Спеценергомонтаж Київ», зазнало значних втрат. При цьому, ці втрати свідчать не лише про їх матеріальний характер, а й немайновий.
Колегією суддів досліджено відзив відповідача на позовну заяву в частині заперечень щодо заявленого позивачем розміру штрафних санкцій та визначено доводи відповідача як клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке задоволено частково, з урахуванням ненадання позивачем доказів понесення ним збитків, зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, проти яких позивачем не було надано жодних заперечень, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючи, що розмір неустойки, заявлений до стягнення з відповідача є значним, матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань за договором, період прострочення, за який позивачем нараховано неустойку припадає на період дії воєнного стану, що призвело до не здійснення відповідачем господарської діяльності, колегією суддів зменшено розмір неустойки (пені) до 651 203,38 грн.
З урахуванням зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення розміру присудженого штрафу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, але з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції в даній постанові.
Доводи відповідача про ухвалення господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладеним у рішенні суду першої інстанції, дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Інші доводи та міркування учасників судового процесу обґрунтовано не досліджувались судом з огляду на встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів дала вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, з викладенням у даній постанові мотивів про часткове задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених в мотивувальній частині даної постанови.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянтів.
При цьому заявлені представниками позивача та відповідача клопотання про повернення апелянтам зайво сплаченого судового збору за подання апеляційних скарг підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі №910/9629/23 залишити без змін.
4. Повернути Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) з Державного бюджету України 11 721 (одинадцять тисяч сімсот двадцять одна) грн 66 коп. зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, сплаченого згідно платіжної інструкції №2944 від 24.03.2025.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеценергомонтаж Київ"(02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 12Б, код ЄДРПОУ 35262237) з Державного бюджету України 22 930 (двадцять дві тисячі дев'ятсот тридцять) грн 91 коп. зайво сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, сплаченого згідно платіжної інструкції №542 від 07.04.2025.
6. В решті витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на апелянтів.
7. Матеріали справи №910/9629/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 07.11.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.І. Тищенко
А.О. Мальченко