Справа № 309/2415/25
Провадження № 2/309/823/25
20 жовтня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Довжанин М.М.
з участю секретаря судового засідання Драб Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.12.2019 року між ТОВ «Займер» та відповідачем було укладено кредитний договір №97346 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 28.10.2021 між позивачем та ТОВ «Займер» укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором. Наразі відповідач має непогашену заборгованість в сумі 7560 грн., яка складається з 2000 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 5560 грн. - прострочена заборгованість за відсотками.
Посилаючись на викладене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 7560 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В судове засідання представник позивача не з'явився, позовна заява містить клопотання, що у разі його неявки в судове засідання просить розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення. Також представником позивача подано окреме клопотання про розгляд справи у відсутності сторони позивача.
Відповідачу ОСОБА_1 направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами та було запропоновано подати відзив.
На виконання ухвали про відкриття провадження у справі представник відповідача - адвокат Мацола А.В. подала відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги відповідач ОСОБА_1 не визнає. Відзив на позов обґрунтовує тим, що кредиту у ТОВ «ЗАЙМЕР» ОСОБА_1 не брав, електронним ідентифікатором жодні документи, в тому числі договори та угоди, у 2019 році не підписував. ОСОБА_1 мобілізований, призваний на службу Державної спеціальної служби транспорту при Міністерстві оборони ЗСУ. 21 вересня 2023 року він дізнався, що його картковий рахунок, на який отримував заробітну плату, заблоковано. Звернувшись в АТ КБ « Приватбанк», він дізнався про те, що на всі його рахунки накладено арешт приватним виконавцем Лукеча О.В. Зазначає, що близько п'яти років тому йому телефонували особи, які представлялися працівниками різних факторингових та фінансових компаній, заявляли, що у нього наявна заборгованість за кредитом, при цьому називали різні суми. Жодних доказів чи вимоги про сплату боргу за кредитним договором йому не надходили. У вересні 2023 року відповідач дізнався про те, що стосовно нього зроблено виконавчий напис приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., свідоцтво якого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від №2 від 06.09.2022 року анульовано. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 23.01.2024 року виконавчий напис №18077 від 18.12.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О., визнано таким, що не підлягає до виконання. Крім того зазначає, що мобільний номер НОМЕР_1 , який вказаний у довідці про ідентифікацію ТзОВ « Займер», у його користуванні ніколи не був, електронна адреса, зазначена позивачем, йому не належить. Звертає увагу також на те, що позивачем не додано жодних доказів на перерахування кредитних коштів на рахунок клієнта та виписки із особового рахунку кредитора ТОВ «Займер». Вважає, що обов'язок виконувати кредитне зобов'язання позивачу у відповідача не виник в силу того, що він не був повідомлений взагалі ніяким чином про заміну кредитора. Разом із цим, враховуючи дату укладення кредитного договору 10.12.2019 року, вважає, що позивачем втрачено строк позовної давності.
Щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу вважає, що зазначений розмір є необґрунтованим, оскільки складність справи є незначною та неспівмірною із розміром витрат понесених позивачем. Посилаючись на вищевикладені обставини, просить суд у задоволенні позову відмовити.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому зазначає, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений відповідачем під час укладення договору. Відповідач, діючи добровільно та усвідомлено, без жодного зовнішнього тиску чи примусу, скористався доступом до мережі інтернет та перейшов на офіційний веб-сайт первісного кредитора, де самостійно, з використанням інтегрованого калькулятора, обрав бажану суму кредиту та строк кредитування. Після цього ним було надано персональні дані, зокрема реквізити банківської картки, на яку в подальшому були зараховані кошти. У процесі укладення правочину відповідач пройшов передбачені етапи ідентифікації та підтвердження наміру укласти кредитний договір, за результатами чого між сторонами було укладено договір у встановленому законом порядку. Для укладання кредитного договору відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує у кладання вказаного договору в електронній формі. Обставини укладення вказаного договору відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Вказаний договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін. Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання відповідно до умов кредитного договору, здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку ( НОМЕР_2 ), реквізити якої були надані самим позичальником. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу вказує на те, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено розмір витрат на професійну правничу допомогу у даній справі з урахуванням кваліфікації, досвіду та завантаженості адвоката. Відтак, заперечення відповідача щодо недоведеності понесених витрат є безпідставними, не ґрунтуються на матеріалах справи та не підлягають задоволенню.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся через систему «Електронний суд», позовна заява містить клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Мацола А.І. не з'явилися, клопотань не заявлявляли, про час і місце судового розгляду повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вбачається, що 10.12.2019 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №97346 (а.с.22-26) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», який ОСОБА_1 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора KL6023 (а.с.16).
Відповідно до умов договору ТОВ «Займер» надав відповідачу кошти у кредит у сумі 2000 грн. на 20 днів, які відповідач зобов'язався повернути та сплатити проценти за ставкою 2 % на день.
Відповідно до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021, укладеного між ТОВ «Займер» (Клієнт) та ТОВ ФК КЕШ ТУ ГОУ» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с.27-34).
Згідно витягу реєстру боржників до договору факторингу №01-28/10/2021 від 28.10.2021, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №97346, де боржником є ОСОБА_1 із загальним боргом 7560,00 грн., який складається з 2000 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 5560 грн. - прострочена заборгованість за відсотками (а.с.15).
Відповідно до виписки з рахунку, складеної позивачем, станом на 16.04.2025 року відповідач має непогашену заборгованість в сумі 7560 грн., яка складається з 2000 грн. -заборгованість за сумою кредиту; 5560 грн. - прострочена заборгованість за відсотками (а.с.14).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд констатує, що у даному випадку договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Твердження представника відповідача щодо неукладеності договору суд відхиляє, позаяк таке суперечить усталеній практиці ВС з цього приводу, а доводи про неналежну ідентифікацію відповідача є недоречними.
Також суд відхиляє твердження представника відповідача щодо відсутності доказів перерахування йому кредитних коштів, позаяк на підтвердження даних обставин позивач надав відповідну довідку ТОВ «Платежі онлайн», у якій зазначено про перерахування коштів на платіжну картку клієнта на суму 2000 грн., номер кратки НОМЕР_2 , яка узгоджується з маскою картки, указаній у кредитному договорі. Заперечуючи дану обставину, відповідач не надав належних та допустимих доказів, що відповідна картка належить не йому, хоча жодним чином не обмежений у можливості надання таких доказів, зокрема шляхом виписки з його рахунків. Відтак з врахуванням стандарту переваги більш вагомих доказів (стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)), суд вважає встановленою і дану обставину.
Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, кредитор виконав свої зобов'язання та перерахував кредитні кошти у розмірі 2000 грн. на банківську карту відповідача, то між сторонами виникли кредитні зобов'язання.
В судовому засіданні встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем не оспорювався, він зустрічного позову про визнання вищезгаданого електронного договору недійсним до суду не подавав, цей електронний договір в судовому порядку недійсним не визнавався (доводи і докази про протилежне у матеріалах справи відсутні), а відтак такий (відповідно до ст. 204 ЦК України) є правомірним, а тому підлягає до виконання.
За вищенаведених обставин в їх сукупності, суд відхиляє доводи відповідача, які ставлять під сумнів укладення 10.12.2019 відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору.
Водночас, позивачем належними та допустимим доказами не доведено розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, який ставиться під сумнів представником відповідача.
Так, на підтвердження розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором позивачем до позовної заяви долучено виписку з особового рахунка за кредитним договором, відповідно до якої заборгованість становить 7560 грн., яка складається з 2000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5560 грн. - заборгованість за відсотками.
Однак суд ставить під сумнів правильність такого розрахунку заборгованості, розгорнутий розрахунок заборгованості в матеріалах справи відсутній. Суд констатує, що позивачем не надано жодного доказу з відображенням руху коштів по даному кредитному договору, у якому були б відображені можливі здійснені (якщо такі мали місце) проплати ОСОБА_1 за кредитним договором, куди скеровувалися такі проплати (за умови, що вони мали місце), а також за який період нараховувалися відповідні відсотки, тобто чи здійснено таке нарахування у межах строку кредитування, що позбавляє суд можливості самостійно здійснити розрахунок боргу, виходячи з умов договору.
Узагальнюючи наведене, на думку суду позивачем належним чином не обґрунтовано та не доведено розмір заборгованості та її складових відповідача за кредитним договором, і суд позбавлений можливості встановити такі обставини, виходячи з матеріалів справи.
Відповідач посилається на застосування строків позовної давності. Суд вважає, що відповідач не порушив строк позовної давності.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (№211), запроваджено з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 р. на всій території України карантин. У подальшому його було неодноразово продовжено (востаннє Постанова Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 р, якою продовжено карантин до 30.06.2023). А впровадження карантину в Україні певним чином впливає на перебіг позовної давності. 30.03.2020 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (№ 540-IX), відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 12. Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020. Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст. 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24). Тобто, продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону, і тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається. Враховуючи вищезазначене, строк позовної давності щодо звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за Кредитним договором було продовжено на строк дії карантину. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. 04.09.2025 року набув чинності закон 4434-IX про відновлення перебігу строків позовної давності. Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу виключається норма, що зупиняла на час воєнного стану перебіг строків позовної давності. У зв'язку з цим, перебіг позовної давності у період з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року було зупинено у зв'язку із запровадженням карантину. Починаючи з 24.02.2022 року і до 04.09.2025, перебіг строку позовної давності зупинено у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні. Відтак, перебіг позовної давності з 02.04.2020 року і на момент подання позову до суду був зупинений: спочатку у зв'язку із запровадженням карантину, а з 24.02.2022 року - у зв'язку з введенням воєнного стану. Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, можна дійти висновку, що строк позивної давності не підлягає застосуванню до позивних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
За встановлених обставин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову за недоведеністю.
Судові витрати у виді сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -
У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 30 жовтня 2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Довжанин М.М.