308/15931/25
03.11.2025 місто Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бедьо В.І., розглянувши матеріали справи за позовом представника позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево», про стягнення недотриманої (недосплаченої) заробітньої плати при звільненні, -
ОСОБА_2 в особі представника Кіндрат Т.О., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення недотриманої (недосплаченої) заробітньої плати при звільненні. Просить стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки в сумі 5 059,70 (п'ять тисяч п'ятдесят дев'ять гривень 70 коп.) грн.
Дослідивши вказану позовну заяву вважаю, що така підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.175, 177 ЦПК України.
Згідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 30 січня 2018 року по справі №760/18557/15-ц (провадження № 61-246 св 17) - всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпПУкраїни відповідальність.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Згідно матеріалів доданих до позовної заяви ОСОБА_2 , з 09.11.2016 року на умовах трудового договору був прийнятий на посаду торговельного агента на підприємстві відповідача. 20.06.2019 року був звільнений за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористані 15 днів щорічної основної відпустки за відроблений період з 08.11.2018 р. по 20.06.2019 р. Відповідно до постанови Закарпатського апеляційного суду у складі головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача) та суддів Бисаги Т.Ю. і Кожух О.А. від 05.07.2022 року у справі № 308/8429/19, де ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» було Відповідачем, дане звільнення визнано незаконним і суд поновив Позивача на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 20.06.2019 року. Вказане рішення суду Відповідач виконав 15.11.2022 року, але вже 16.11.2022 року повторно звільнив Позивача з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево». Відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 року у справі №308/277/23, друге звільнення також визнано незаконним і Позивача було поновлено судом на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022 року. З наказом про поновлення № 123-К від 10.03.2023 року Позивач був ознайомлений засобами поштового зв'язку 07.09.2023 року. Отже, до 07.09.2023 року (включно) Позивач перебував у вимушеному прогулі внаслідок незаконного звільнення. За твердженням позивача, починаючи з червня 2022 року до моменту звільнення не отримував заробітної плати. При звільненні з роботи розрахунку всіх сум, що належать йому від підприємства відповідача до виплати він також не отримав і до часу звернення із вказаним позовом до суду.
08.09.2023 року Позивач подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6 років у зв'язку із потребою дитини в домашньому догляді з відповідними підтверджуючими документами, на підставі чого був виданий наказ №344-К від 08.09.2023 року про надання відпустки терміном до 30.08.2024 року.
23.08.2024 року Позивач подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною у зв'язку із потребою дитини в домашньому догляді з 31.08.2024 року по 30.08.2025 року з відповідними підтверджуючими документами, на підставі чого був виданий наказ №370-К від 30.08.2024 року про надання відпустки.
19.06.2025 року Позивач засобами поштового зв'язку надіслав на підприємство заяву з проханням звільнити його з посади торговельного агента на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України
15.07.2025 року на зарплатний рахунок Позивача надійшли кошти у розмірі 46 737,77 грн. з приміткою «Виплата розрахунку та вихідної допомоги при звільненні за липень Документ сформований в системі «Електронний суд» 28.10.2025 3 2025 р. згідно відомості від 15.07.2025 р. З/п виплачена ч/з СКР, податки сплачено. Сума 46737,77».
У позовній заяві ОСОБА_2 , наведено власні розрахунки загального розміру, Відповідач недоплатив компенсацію за 19 днів щорічної основної відпустки період з 21.06.2019 р по 07.09.2023. Також наведено власний розрахунок щорічної основної відпустки. Що підлягає компенсації.
Однак, позивач не надав до суду жодних доказів наявності заборгованості по щорічній основній відпустці в період з червня 2019 та до дня звільнення.
До позовної заяви додано наказ про звільнення, на який міститься посилання у позовній заяві. Так, зі змісту такого, вбачається, що звільнити торговельного агента ОСОБА_2 за власним бажанням з наступними виплатами: серед яких зазначено - «компенсацію за 82 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 20 червня 2019 року до 15 липня 2025 року; компенсації за 50 календарних днів невикористаних додаткових відпусток на дітей за період 01.01.2021 р. по 15.07.2025 р.; компенсації за 4 календарні дні невикористаної додаткової відпустки за ненормований робочий день за період з 09.11.2018 р. по 15.07.2025 р.».
Натомість позивачем не надано до позовної заяви жодного доказу в підтвердження того, що підприємство, не розрахувалося з ним. Крім того, до матеріалів позову не надано жодних відомостей стосовно розмірів заробітної плати з якої було здійснено розрахунки.
Відсутність підтвердження наявності нарахованої і не виплаченої на день звільнення позивача, щорічної основної відпустки, а також нарахованих та не виплачених сум (згідно наказу про звільнення), розміру заробітної плати, унеможливлює суд встановити фактичні обставини справи і винести законне, обґрунтоване рішення по справі.
Окрім цього суд зауважує, що уточнена позовна заява не відповідає вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України, зокрема в такій позивачем не зазначено:
2) відомості про наявність або відсутність електронного кабінету
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
Зокрема відсутні відомості щодо того, що вона зверталася до відповідача з вимогою добровільно виплатити їй вказані суми.
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
При підготовці до розгляду справи, судом виявлено, що вимог, визначених ч. 4 ст. 177 ЦПК України, позивачем дотримано не було.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Приписами ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 суми грошових компенсацій у разі невикористання відпусток є платою за невідпрацьований час (підпункт 2.2.12 пункту 2 Інструкції № 5) і на вказані суми компенсацій, які виплачуються звільненим особам, єдиний внесок не нараховується.
Отже, виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України.
Крім того, на компенсацію за таку відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому, такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати.
За таких обставин, оскільки компенсація за невикористані дні відпустки не відноситься до заробітної плати, позивач за цією вимогою не звільнений від сплати судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року становить 3028 грн.
Тож, позивачу слід сплати судовий збір, подавши відповідне підтвердження суду, або надати суду документи, що підтверджують підстави звільнення, за наявності, від сплати судового збору відповідно до Закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.185ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, дану позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу/представнику позивача строк для усунення зазначених недоліків.
Керуючись ст.ст. 175-177, 185 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд
Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево», про стягнення недотриманої (недосплаченої) заробітньої плати при звільненні - залишити без руху та надати строк для усунення недоліків.
Роз'яснити позивачеві право протягом семи днів з дня отримання ухвали усунути виявлені недоліки, шляхом подання заяви з додержанням вимог, встановлених вимогами ЦПК України.
Якщо у встановлений строк виявлені недоліки не будуть усунуті, заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області Бедьо В.І.