Справа № 761/20377/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/13061/2025
29 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Перша київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності за спадкодавцем, визнання права власності, в порядку спадкування,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Волошина В.О.,-
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом.
Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила: визнати право власності в спільному майні подружжя за ОСОБА_4 на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 , яка набутав період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 ; визнати право власності на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 за позивачем, яка отримана у власність по закону у спадок від померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 оку матері ОСОБА_4 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що мати позивача - ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
За період перебування у зареєстрованому шлюбі подружжям « ОСОБА_2 » сплачено паєнакопичення в повному обсязі та набуто у власність квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що після смерті матері вона та її молодший брат ОСОБА_3 , як спадкоємці першої черги за законом, фактично прийняли спадщину.
Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини звернулися його сини від першого та другого шлюбу, які фактично не визнають право матері позивача у спільному майні подружжя « ОСОБА_2 » на 1/2 частину спірної квартири.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 рокупозовні вимоги задоволено частково.
Визнаноза ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 500 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору в розмірі 750 грн 00 коп.
Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 50 % сплаченого судового збору у розмірі 750 грн 00 коп., згідно квитанції 51 від 23 вересня 2022 року Київського РУ АТ «Ощадбанк».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_3 заперечила щодо доводів апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що після смерті ОСОБА_4 до складу спадкової маси належить 1/2 частина спірної квартири. Враховуючи, що після смерті матері спадкоємцями за законом, які прийняли спадщину, є: позивач та її брат відповідач ОСОБА_3 , судом першої інстанції визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину спірної квартири.
Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_4 права власності в спільному майні подружжя на 1/2 частину квартири, оскільки вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству. Звертаючись до суду із вказаною позовною вимогою, ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 1981 року по 11 січня 2000 року.
ОСОБА_5 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_7 , їх спільному сину ОСОБА_3 та доньці дружини від першого шлюбу ОСОБА_1 надано право на вселення до двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , на підставі протоколу житлової комісії від 24 листопада 1983 року № 72/3-83 та в подальшому ОСОБА_5 було знято з кооперативного обліку. Вказане підтверджується долученими до матеріалів справи архівним витягом із рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 29 грудня 1983 року № 2055, копією довідки від 28 листопада 1983 року № 023-64 та копією ордера від 10 січня 1984 року.
Відповідно додовідки ЖБК «Луч» від 05 червня 2023 року за № 2 сума пайового внеску за квартиру сплачена 10 січня 1984року членом ЖБК «Луч» ОСОБА_5 в повному розмірі 3600,0 крб. СРСР.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 .
Згідно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у цивільній справі № 761/16556/23 після смерті ОСОБА_5 . Першою київською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа № 68879490 (у нотаріуса № 2103/2021). Із заявами про прийняття спадщини звернулись сини, як спадкоємці першої черги за законом: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , до спадкової маси належить: кв. АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 позивач 12 липня 2023 року звернулася до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, заведена спадкова справа № 70923598 (у нотаріуса № 869/2023), що підтверджується копіює витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі.
Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначала, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за спільні кошти подружжя та є їхньою спільною сумісною власністю. Позивач вважає, що після смерті своєї матері - ОСОБА_4 вона отримала у спадщину спадкове майно у розмірі 1/2 частини вказаної квартири.
ОСОБА_1 стало відомо про те, що після смерті ОСОБА_5 його сини (відповідачі) звернулись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
Враховуючи, що відповідачі не визнають право власності позивача на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою.
За ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ч. 3 ст. 1268 цього Кодексу спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦК України.
Заст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (ст. ст. 17, 18 Закону України «Про власність»), тощо.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно доч. 1 ст. 15, ст. 16 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 лютого 1981 року по 11 січня 2000 року.
Відповідно додовідки ЖБК «Луч» від 05 червня 2023 року за № 2 сума пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 сплачена 10 січня 1984 рокучленом ЖБК «Луч» ОСОБА_5 в повному розмірі 3600, 0 крб. СРСР.
Враховуючи, що спірна квартира набута за період перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у шлюбі, відтак, вказане нерухоме майно є спільним майном подружжя.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила визнати право власності в спільному майні подружжя за ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка набута в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
Так, у поставі Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі за № 522/3974/20вказано, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень ст. 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в спільному майні подружжя за ОСОБА_4 на 1/2 частину кв. АДРЕСА_1 , яка набутав період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
Розв'язуючи спір, судом першої інстанції правильно взято до уваги, що після смерті матері позивача - ОСОБА_4 до складу спадкової маси входила 1/2 частина спірної квартири.
Враховуючи, що спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 , які прийняли спадщину, є позивач та її брат ОСОБА_3 , відтак, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 є правильним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції під час розгляду спору не застосовано строки позовної давності, колегія суддів відхиляє, оскільки після відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 позивач своєчасно звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Враховуючи, що ОСОБА_1 протягом встановленого ст. 1270 ЦК України строку не заявила про відмову від спадщини, відтак, позивач у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті матері - ОСОБА_4 .
Крім того, звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 вказувала, що саме після смерті ОСОБА_5 та звернення відповідачів із заявами про прийняття спадщини, позивач дізналась про своє порушене право, оскільки відповідачами фактично не визнавалось право матері ОСОБА_1 у спільному майні подружжя « ОСОБА_2 » на 1/2 частину спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права,колегія суддів оцінює критично, оскільки вони в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 15 травня 2025 року ухвалено з додержанням норм процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 06 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко