Провадження № 22-ц/803/9526/25 Справа № 205/8874/24 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс»
на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 липня 2025 року у складі судді Терещенко Т.П.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У липні 2024 року ТОВ “ФК “Марин-Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 04 березня 2025 року між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір №CL-303508, за умовами якого відповідач отримав кредит та зобов'язався повернути у строки та в порядку, які встановлені договором.
Позивальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату вимоги заборгованість за кредитним договором складає 303760,14 грн., у тому числі: строкове тіло 137752,30 грн., прострочене тіло 47686,83 грн., строкові проценти 6295,48 грн., прострочені проценти - 112025,53 грн.
08 листопада 2023 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ “ФК “Марин-Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» укладено договір факторингу за умовами якого АТ «Кредобанк» відступив ТОВ “ФК “Марин-Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» у повному обсязі права вимоги до боржників, зокрема, до відповідача.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 303760,14 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 липня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність у останнього права звернення до суду з даним позовом, оскільки не надано доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором №CL-303508 від 04 березня 2021 року, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .
Не погодившись з таким рішення суду, ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позову через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що договір факторингу укладено між первісним кредитором та ТОВ “ФК “Марин-Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому останній набув право грошової вимоги до відповідача, розмір якої підтверджено належними та допустимими докази у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04 березня 2021 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-303508, за яким останньому було надано кредит на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання в розмірі 200000,00 грн., строком на 60 місяців до 03 березня 2026 року, на поточні потреби, шляхом переказу на поточний рахунок позичальника відкритий у ПАТ «Кредобанк».
За змістом підписаної відповідачем анкети-заяви №CL-303508 від 04 березня 2021 року, останній підтвердив обізнаність з умовами надання кредиту, викладеними в пам'ятці клієнту.
08 листопада 2023 року АТ «Кредобанк» та ТОВ ФК «Марин-Фінанс» уклали договір факторингу, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до боржників, зазначених у додатку №1 до цього договору., зокрема до відповідача за кредитним договором №CL-303508 від 03 квітня 2021 року.
Відповідно до досудової вимоги ТОВ «Марин-Фінанс» щодо виконання договірних зобов'язань та повідомлення про заміну кредитора від 01 квітня 2024 року, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність усунути порушення умов кредитного договору та погасити прострочену заборгованість в розмірі простроченого боргу протягом 30 календарних днів з моменту отримання даної вимоги, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання вимоги, а у випадку невиконання даної вимоги у визначений строк достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і не сплачені проценти за користування кредитом, комісії у розмірі 303760,14 грн.
Зі змісту виписки по особовим рахункам АТ «Кредобанк» за період з 04 березня 2021 року по 07 листопада 2023 року судом встановлено, що АТ «Кредобанк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі - надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 200000 грн.
Відповідного до розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №CL-303508 від 04 березня 2021 року, станом на 07 листопада 2023 року становить 303760,14 грн. з яких: 185439,13 грн. - тіло кредиту; 118321,01 грн. - проценти; 0 грн. - комісія.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.
Нормою частини 1 статті 612 ЦК України акцентовано, що позичальник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Імперативними приписами частини 2 статті 1048 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина 1 статті 519 ЦК України).
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно із частиною 1 статті 77, статті 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Пунктом 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Предметом договору факторингу згідно статті 1078 ЦК України може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статтей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
При цьому, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Суд бере до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Суд першої інстанції встановив, що позивачем не було надано повний текст договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, що позбавило можливості встановити фактичні обставини укладення договору, прав та обов'язків сторін, як і доказів сплати коштів за передані права вимоги. Наданий до договору додаток №1, містить посилання на відступлення права вимоги за кредитним договором №CL-303508 від 03 квітня 2021 року, з датою, яка є відмінною від дати долученого до матеріалів справи кредитного договору №CL-303508 від 04 березня 2021 року.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги до ОСОБА_1 за укладеним вище кредитним договором.
Частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи, характер спірних правовідносин, вірно застосувавши норми права, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено порушення його прав з боку відповідача та наявність у останнього права звернення до суду з даним позовом, оскільки не надано доказів переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі за кредитним договором №CL-303508 від 04 березня 2021 року, укладеним між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 .
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що договір факторингу укладено між первісним кредитором АТ «Кредобанк» та ТОВ “ФК “Марин-Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому останній набув право грошової вимоги до відповідача, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки звертаючись з позовом до суду, позивач виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовом із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування. Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що на підтвердження переходу права грошової вимоги скаржником надано належні та допустимі докази, а саме повний текст договору факторингу та докази оплати переходу права грошової вимоги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки долучений до матеріалів справи додаток №1 до договору факторингу містить посилання на відступлення прав вимоги за кредитним договором №CL-303508 від 03 квітня 2021 року, в той час як кредитний договір №CL-303508 укладено між сторонами 04 березня 2021 року, тобто позивачем не надано належних доказів на підтвердження права вимоги (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).
Колегія суддів звертає увагу, що суд бере до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Доводи апеляційної скарги про надання суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявної заборгованості у відповідача за кредитним договором, які підтверджують як отримання так і користування кредитними коштами, є безпідставними, з огляду на недоведеність переходу права грошової вимоги до позивача.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
У зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 29 жовтня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна