Провадження № 22-ц/803/7206/25 Справа № 225/1307/24 Суддя у 1-й інстанції - Плінська А. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 69
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року у складі судді Плінської А.В.
у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, посилаючись на те, що ОСОБА_3 є її сином, вона є пенсіонеркою за віком та особою з інвалідністю III групи, отримує мінімальну пенсію у зв'язку із чим перебувала на утриманні сина, оскільки власних доходів не вистачало, а син ніс витрати по утриманню житла, оплачував комунальні послуги, купував продукти харчування, забезпечував лікування.
Оскільки її син, який був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , рахується зниклим безвісти з 11 жовтня 2023 року в передмісті села Юр'ївка Торецької міської громади Бахмутського району Донецької області, просила встановити факт перебування на його утриманні, необхідний їй для реалізації права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця рівними частками разом з його неповнолітніми дітьми.
Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_2 , 1953 року народження перебувала на утриманні ОСОБА_3 , 1986 року народження, який зник безвісти 11 жовтня 2023 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви та встановлення факту перебування на утриманні, оскільки заявником доведено належними та допустимими доказами факт перебування на утриманні, що у своїй сукупності, дають суду підстави для висновку про перебування заявника на утриманні свого сина ОСОБА_3 , військовослужбовця, що зник безвісти 11 жовтня 2023 року.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_4 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення яким заяву залишити без розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки рішення суду безпосередньо впливає на права та законні інтереси малолітніх дітей, що унеможливлює розгляд даної справи в порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право. Вказує, що заявник звертаючись до суду із даною заявою, була обізнана про наявність у її сина малолітніх дітей, які перебували на його утримані, що унеможливлює розгляд справи у порядку окремого провадження та є підставою для застосування ч.4 ст. 315 ЦПК України для залишення заяви без розгляду у зв'язку із наявністю спору між сторонами, чого судом враховано не було.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню із залишення заяви без розгляду, з огляду на наступне.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонеркою за віком та є особою з інвалідністю 3 групи, загальне захворювання, що підтверджується відповідними довідками та посвідченням.
ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.
Заявник та її син були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
В жовтні 2023 року ОСОБА_2 надійшло сповіщення №3135 про зникнення безвісти її сина 11 жовтня 2023 року ОСОБА_3 в передмісті села Юр'ївка Торецької міської громади Бахмутського району Донецької області.
З виписки по рахунку ОСОБА_2 за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2023 року ОСОБА_3 перераховував останній: 22 серпня 2023 року, 02 серпня 2023 року, 21 червня 2023 року, 19 травня 2023 року, 04 грудня 2022 року, 29 вересня 2022 року по 5000,00 грн., а 01 березня 2023 року, 24 березня 2023 року, 31 жовтня 2022 та 04 вересня 2022 року по 10000,00 грн., та отримані виплати від Пенсійного фонду, пенсія в розмірі 2760,00 грн. щомісячно, субсидія та за програмою «є Підтримка» по 3000,00 грн. щомісячно.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 04 листопада 2019 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано.
Встановлюючи факт перебування на утриманні, суд першої інстанції виходив із доведеності заявником належними та допустимими доказами у справі факт перебування заявника на утриманні свого сина ОСОБА_3 , військовослужбовця, який зник безвісти 11 жовтня 2023 року, оскільки допомога, яка надавалася їй сином була для неї хоч і не єдиним, проте постійним та основним джерелом засобів для існування, адже вона втратила житло, була внутрішньо переміщеною особою, пенсіонеркою з мінімальною пенсією, та особою з інвалідністю.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, з огляду на таке.
Частиною 1, 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Частинами 3, 4, 6 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Частиною 1 ст. 315 ЦПК України передбачено перелік категорій справ, які розглядає суд про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.
Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у п.п. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень змагальності та меж судового розгляду.
Згідно із ч.4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підстава.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 з 03 червня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 04 листопада 2019 року було розірвано. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_6 , 2010 року та донька ОСОБА_7 , 2014 року народження.
Відповідно до сповіщення №3135 солдат ОСОБА_3 зник безвісті 11 жовтня 2023 року в передмісті села Юр'ївка Торецької міської громади Бахмутського району Донецької області.
Звертаючись до суду, ОСОБА_2 просила встановити факт перебування на утриманні свого сина, з метою реалізації в подальшому права для отримання грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка є матір'ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , існує спір про право, оскільки остання також має право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця в інтересах своїх дітей. Отже, заява ОСОБА_2 не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, а має розглядатись виключно у порядку позовного провадження.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим вимогами цивільно процесуального законодавства України.
Важливе значення має вимога про обов'язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. З урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Зміст рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, повинен містити крім іншого, мету його встановлення.
Вказане узгоджується з правовою позицією викладено у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 754/11664/15-ц.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в даному випадку встановлення юридичного факту, а саме перебування на утриманні, пов'язується з метою отримання грошового забезпечення військовослужбовця, тобто вбачається спір про право, тому дійшов помилкового висновку про наявність підстав для встановлення вказаного факту.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду із залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 30 квітня 2025 року - скасувати.
Заяву ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні - залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 29 жовтня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна