Провадження № 22-ц/803/9550/25 Справа № 195/759/25 Суддя у 1-й інстанції - Омеко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
04 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Пікос А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області в особі Виконавчого комітету про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Томаківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Томаківської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області в особі Виконавчого комітету про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , починаючи з липня 2014 року, фактично проживає у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої приватної власності на житловий будинок № 30 від 08.02.1988 року, номер реєстраційного запису в реєстровій книзі БТІ8-134.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 - дружина ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У зазначений житловий будинок позивачка вселилася та прийняла його в користування разом з присадибною земельною ділянкою за пропозицією свого батька - ОСОБА_4 , який в ньому проживав після смерті своїх батьків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому офіційних договірних зобов'язань щодо володіння чи користування житловим будинком та присадибною земельною ділянкою між ними не укладалося.
Батько позивачки - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті батька, позивачка в будинку виявила правовстановлюючий документ на житловий будинок - Свідоцтво про право особистої приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 08.02.1988 року.
На сьогоднішній день позивачка продовжує проживати у вказаному житловому будинку. Відкрито, не приховуючи факту знаходження майна в її володінні, добросовісно та безперервно (більше десяти років) володіє та користується будинком і присадибною земельною ділянкою, підтримує їх в належному стані, постійно робить в будинку поточний та капітальний ремонти, оскільки постійно там проживає. Оплачує комунальні послуги за користування електроенергією.
Позивач вказала, що володіння позивачем зазначеним житловим будинком не суперечило та не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб.
У зв'язку з чим, просила суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності за набувальною давністю на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальна площа житлових приміщень якого становить 70.70 кв.м., житлова площа становить 37,00 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої приватної власності на житловий будинок № 30 від 08.02.1988 року, номер реєстраційного запису в реєстровій книзі БТІ 8-134, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.
Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
29.09.2025 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява від Виконавчого комітету Томаківської селищної ради про розгляд справи за відсутності відповідача. Крім того, зазначив, що прийняття рішення по справі залишають на розсуд суду.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право особистої приватної власності на житловий будинок № 30 від 08.02.1988 року, номер реєстраційного запису в реєстровій книзі БТІ 8-134 ОСОБА_2 є власником житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 14.11.2002 року
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно довідки виконавчого комітету Томаківської селищної ради від 13.05.2025 року ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 разом зі своїми дітьми, що зокрема підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 13.05.2025 року
Відповідно до інформаційної довідки КП "Нікопольське районне бюро технічної інвентаризації " ДОР" із врахуванням даних останньої інвентаризації та архівних матеріалів станом на 01.01.2013 р., повідомлено, що власником житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 08.02.1988 року є ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача посилався на те, що з липня 2014 року позивачка ОСОБА_1 фактично проживає у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої приватної власності на житловий будинок № 30 від 08.02.1988 року, номер реєстраційного запису в реєстровій книзі БТІ8-134.
У зазначений житловий будинок позивач вселилася та прийняла його в користування разом з присадибною земельною ділянкою за пропозицією свого батька ОСОБА_4 , який в ньому проживав після смерті своїх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та із зазначеного часу добросовісно, відкрито та безперервно володіє ним, а тому має право на набуття права власності на вищевказаний житловий будинок з будівлями та спорудами на підставі ст.344 ЦК України за набувальною давністю.
Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21 (провадження № 61-7977св22) та інших.
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про відкритість володіння позивачем вказаним нерухомим майном та можливість визнання за нею права власності на вказане майно за набувальною давністю, оскільки сам по собі факт відкритого користування нерухомим майном не може бути підставою для виникнення у позивача права власності на нього за набувальною давністю у розумінні ст. 344 ЦК України.
У ході розгляду справи апелянт не довела ні суду першої, ні апеляційної інстанції того факту, що вона є добросовісним володільцем, оскільки їй було відомо, що власником житлового будинку з будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 08.02.1988 року є ОСОБА_2 , а вона є його онукою та стала проживати за пропозицією свого батька, рідного сина померлого ОСОБА_2 .
Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України установлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За таких обставин, в даному випадку відсутня така ознака набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю позивачем на спірний будинок у порядку, передбаченому ч. 1ст. 344 ЦК України.
Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком судів про відсутність усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю.
Таким чином, позивачка не є добросовісним набувачем майна, право власності на яку просить визнати за набувальною давністю, а сам по собі факт користування позивачкою цим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Враховуючи, що позивачем не доведено добросовісність заволодіння чужим майном та його тривалого і безперервного характеру, що є необхідними умовами для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 04 листопада 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
М.О. Макаров