Провадження № 22-ц/803/7209/25 Справа № 185/1193/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/1193/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Бондаренко В.М., -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що він більше 22 років працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання.
Зазначає, що висновком МСЕК йому первинно, а потім повторно до 01 вересня 2025 року, встановлено 55 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням з 01 вересня 2022 року третьої групи інвалідності.
У зв'язку з чим, виходячи з глибини фізичних та душевних страждань, просить стягнути з відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 288 000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів, оскільки відповідач не створив безпечних умов праці та він втратив своє здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 110 000 грн., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Не погодившись з рішенням суду представник відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Янчук І.Б. подала апеляційну скаргу, в якій вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням чинного законодавства України, постановленим без врахування всіх фактичних обставин справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач у позовній заяві стверджує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці позивачем отримано хронічні захворювання і заподіяна моральна шкода.
Зауважує, що наведені позивачем обставини щодо порушення законодавства про охорону праці мають значення для вирішення цього спору, однак позивач не надає жодних належних, допустимих та достовірних доказів на їх підтвердження.
Суд першої інстанції порушив основні завдання цивільного судочинства (справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ), принцип змагальності сторін і право відповідача на справедливий та об'єктивний судовий розгляд справи, оскільки не зобов'язав позивача надати заяву свідка по суті поставлених відповідачем у відзиві на позовну заяву питань.
Також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували порушення звичного способу життя ОСОБА_1 внаслідок професійного захворювання. Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та виникнення в нього психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Cаме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Звертає увагу, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, які саме показники моральної шкоди ним встановлені та на підставі яких доказів.
Зауважує, що суд не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів), яка спричинила ушкодження здоров'я працівника або професійне захворювання, породжує право працівника на одержання відповідних видів соціальних послуг і страхових виплат в зв'язку з чим один лише факт втрати професійної працездатності не призводить безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача.
Зазначає, що відповідно до ч.4 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин, фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення).
Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я застрахованого.
Однак суд першої інстанції на цей факт уваги не звернув.
Суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нібито допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності, а відтак і про наявні підстави для відшкодування роботодавцем моральної шкоди і настання цивільно-правової відповідальності роботодавця у випадку порушення вимог про безпеку праці.
Зазначає, що вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено.
Також вказує, що ОСОБА_1 , стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Склад правопорушення у діях відповідача відсутній.
Звертає увагу, що відповідно до пункту 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 від 19 липня 2016 року - не встановлено осіб, які порушили вимоги законодавства про охорону праці.
Таким чином, оскільки у встановленому законом порядку посадові особи відповідача не визнавалися винними у порушенні законодавства про охорону праці, вина як елемент складу правопорушення - відсутня.
Враховуючи відсутність встановлених фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці є недоведеним причинний зв'язок між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача.
Зазначає, що сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача - не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків.
Зауважує, що укладаючи з відповідачем трудовий договір, позивач був повідомлений в порядку передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Ніщо не перешкоджало позивачу відмовитися від укладення цього договору. Тобто, позивач свідомо йшов працювати у важких умовах праці.
Позивач щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був обізнаний про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду - профмаршруту).
Звертає увагу, що відповідно до наданих позивачем копії довідок МСЕК від 06 вересня 2016 року та від 01 вересня 2022 року, йому встановлено 55% втрати професійної працездатності та визначено потребу тільки у медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні. Доказів того, що через стан здоров'я позивачу протипоказана будь-яка робота навіть в полегшених умовах, суду не надано. Отже, відсутні перешкоди для його працевлаштування і до ведення звичного способу життя. Таким чином, аргументи позивача щодо зменшення обсягу трудової діяльності, життєвих обмежень не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Отже, з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що його обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні.
Таким чином, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
У зв'язку з чим, просить, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2025 року - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 55000 грн.
Позивач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та даних акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» 22 роки 3 місяці.
14 березня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено відповідачем з посади гірника очисного забою 5 розряду з повним робочим днем у шахті ВСП «Шахтоуправління Павлоградське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст.40 КЗпП України).
20 липня 2016 року начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Снісар В.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 19 липня 2016 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія поперекова-крижова L4, L5,S1 та шийна С6,С7, з вираженими порушеннями біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднані з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня) М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворюванням легень першої стадії (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легенів першої ст.), група А. ЛН першого-другого ступеня, (код J43.8, J44); 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.
Причини виникнення професійного захворювання - важкість праці: робоча поза вимушена «колінно-ліктьова», впродовж 97% змінного часу, при нормі до 25% часу зміни; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 40 кг, при нормі до 30 кг; фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м'язів рук, тулуба, ніг становило 44000 кг/м (при нормі до 44000 кг/м); величина статистичного навантаження за зміну становило 69000 кг/с (при нормі 70000 кг/с); переходи пішки становили 8 км за зміну при нормі 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію до 10,0% в повітрі робочої зони в 28 раз перевищує ГДК (фактичне значення 110,65 мг/м3, при ГДК - 4,0 мг/м3). Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 4 дБА (фактичне значення 84 дБА, при ГДР - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно довідки Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААА, № 432000 від 06 вересня 2016 року ОСОБА_1 первинно з 08 серпня 2016 року до 01 вересня 2017 року встановлено третю групу інвалідності, а також 55% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 564883; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, №121657 від 01 вересня 2022 року, ОСОБА_1 повторно з 01 вересня 2022 року до 01 вересня 2025 року встановлено третю групу інвалідності, а також 55% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Копії письмових доказів засвідчені позивачем належним чином. Тому, у суду немає підстав для сумніву у достовірності цих доказів.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такий частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв'язку з професійним захворюванням.
З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності - 55%, неможливість відновлення здоров'я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійного захворювання та виробничої травми, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 110 000 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції і зазначає наступне.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов'язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21).
Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновок суду підтверджується актом встановлення хронічного професійного захворювання, яким встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту.
Причини виникнення професійного захворювання. Важкість праці: робоча поза вимушена «колінно-ліктьова», впродовж 97% змінного часу, при нормі до 25% часу зміни; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну становила 40 кг, при нормі до 30 кг; фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м'язів рук, тулуба, ніг становило 44000 кг/м (при нормі до 44000 кг/м); величина статистичного навантаження за зміну становило 69000 кг/с (при нормі 70000 кг/с); переходи пішки становили 8 км за зміну при нормі 8 км. Вміст пилу з вмістом вільного діоксину кремнію до 10,0% в повітрі робочої зони в 28 раз перевищує ГДК (фактичне значення 110,65 мг/м3, при ГДК - 4,0 мг/м3). Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 4 дБА (фактичне значення 84 дБА, при ГДР - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99.
Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 564883; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 121657 від 01 вересня 2022 року, ОСОБА_1 повторно з 01 вересня 2022 року до 01 вересня 2025 року встановлено третю групу інвалідності, а також 55% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП; 10% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні ним трудових обов'язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, він вимушений систематично отримувати медичну допомогу, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз'яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом вірно встановлено отримання позивачем за час його роботи у шкідливих умовах на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 55%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров'я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи відповідача, що судом першої інстанції не було належним чином встановлено наслідків та обсягу спричинених позивачу моральних страждань з урахуванням ступеня вини відповідача, не знайшли свого підтвердження і спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє наведені вище доводи апеляційної скарги відповідача, оскільки визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідає критеріям виваженості і справедливості з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, вимог закону та висновків суду касаційної інстанції по аналогічним справам.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі просив рішення суду змінити, зменшивши стягнуту на користь позивача суму моральної шкоди без вказівок на оподаткування цих сум.
Колегія суддів, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, зазначає наступне.
В своїй постанові від 21 травня 2025 року справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18)при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оподаткування суми стягнутої на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на прийняте колегією суддів рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2025 року - змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2025 року викласти у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я, 110 000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп.».
В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.11.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєє