Провадження № 22-ц/803/7815/25 Справа № 185/10487/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/10487/24 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Головіна В.О., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позову зазначила, що з ОСОБА_2 вона перебувала у шлюбі з 1975 року по 2009 рік.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_2 помер через рак верхньої долі лівої легені.
Також вказує, що за життя він перебував спочатку з 2006 року на 3 групі, а вже в 2009 році йому встановили 1 групу інвалідності через професійні захворювання, пов'язані з виробництвом та він отримував страхові виплати.
Зауважує, що її чоловік тяжко хворів з 2006 року по 2009 рік, часто лікувався, через незадовільний стан здоров'я у зв'язку з роботою у шкідливих та небезпечних умовах праці на підприємствах у відповідача з 1979 року по 2006 рік.
Зазначає, що у нього було виявлено та встановлено професійні захворювання за актом П-4 від 12 жовтня 2006 року: радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинними синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечелопаткового періартрозу другого ступеня з початковою гіпотрофією м'язів плечевого поясу, деф.артрозу ліктьових ПФ першого-другого ст. і колінних ПФ другого ст. суглобів. Антракосилікоз першого ст. ЛН першого ст.
Вказує, що захворювання професійне, а з 26 вересня 2006 року йому було встановлено 3 групу інвалідності.
Зазначає, що у зв'язку із погіршенням стану чоловіку 03 лютого 2009 року встановлено 2 групу інвалідності та 100 % втрати працездатності та в лютому 2009 році він помер.
30 червня 2009 року КЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» за довідкою серія ДНА-03 №000274 встановив причинний зв'язок смерті з професійними захворюваннями з 13 квітня 2009 року.
Вважає, що у зв'язку зі смертю чоловіка їй, як дружині, завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 300 000 грн. яку просить стягнути з відповідача.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я її чоловіка 250 000 грн., без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Янчук І.Б. подала апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на висновок Верховного суду, який викладено у постанові від 08 листопада 2021 року у справі № 646/5658/19, зазначає, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Вважає, що заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Зазначає, що окремих положень щодо покладення обов'язку доказування на відповідача у справах про стягнення моральної шкоди стаття 81 ЦПК не містить. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. А така презумпція має визначатися лише законом. Тому діє стаття 81 ЦПК України про загальний розподіл тягаря доказування, а тому згідно з принципом змагальності саме позивач має довести наявність моральних та фізичних страждань.
Вказує, що ОСОБА_2 , укладаючи з відповідачем трудовий договір, був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров'я та пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Таким чином, чоловік позивачки свідомо працював у шкідливих, важких та небезпечних умовах праці.
Зазначає, що ОСОБА_2 щорічно проходив періодичний медичний огляд, і був освідомлений про стан свого здоров'я (професійне захворювання виникає не раптово, а протягом певного періоду), і під час медоглядів при погіршенні стану, позивач також мав можливість припинити трудовий договір, однак продовжував працювати в шкідливих та небезпечних умовах, тобто свідомо йшов на ризик для свого здоров'я за для отримання пов'язаних з цим пільг та компенсацій: підвищеного заробітку, скороченого робочого дня, додаткових відпусток, пільгового стажу на пенсію тощо.
Вважає, що добровільне продовження роботи на підприємстві свідчить про те, ОСОБА_2 своїми свідомими діями та бездіяльністю завдав шкоди своєму здоров'ю.
Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін її психічного стану та виникнення в неї душевних страждань, які зазначені в позові.
Таким чином, позивачем не доведені обставини отримання моральної шкоди, а саме не надані документи на підтвердження, того, що ОСОБА_1 , втративши свого чоловіка, перенесла тяжкий нервовий стрес, шок, в результаті якого постійно знаходиться в пригніченому стані.
Зазначає, що рівень моральних страждань визначається значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення на його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Оскільки доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а жодних доказів на підтвердження зазначених симптомів щодо погіршення психологічного здоров'я позивачем не надано, стверджувати про заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 немає підстав.
Вказує, що відповідач не погоджується із розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом першої інстанції та вважає його безпідставно завищеним.
Зауважує, що суд першої інстанції не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого ОСОБА_1 виходить при визначенні її розміру.
У зв'язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року - змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача до 150 000 грн.
Позивач, своїм правом на подачу відзиву не скористалась.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 майже 35 років перебувала у шлюбі з чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
На виробничо-структурних підрозділах підприємства ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» ОСОБА_2 працював з повним робочим днем під землею в шкідливих умовах, що і призвело до того, що він захворів на професійні захворювання.
В 2006 році його було звільнено відповідачем (роботодавцем) із займаної посади за ч.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Йому було призначено пенсію в органах Пенсійного фонду України.
Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії за професійними захворюваннями йому було встановлено 1 групу інвалідності та 100 % втрати працездатності за життя ще.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер від тяжкого недугу. Весь час поки чоловік хворів позивач за ним доглядала, піклувалася та дбала.
У ОСОБА_2 було виявлено та встановлено професійні захворювання ще за життя в 2006 році. Так згідно акту П-4 від 12 жовтня 2006 року: радикулопатія шийна і попереково-крижова з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинними синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечелопаткового періартрозу другого ступеня з початковою гіпотрофією м'язів плечевого поясу, деф.артрозу ліктьових ПФ першого-другого ст. і колінних ПФ другого ст. суглобів. Антракосилікоз першого ст. ЛН першого ст.
З метою встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням 30 червня 2009 року за довідкою серія ДНА-03 № 000274 комунальний заклад встановив причинний зв'язок смерті ОСОБА_2 з професійними захворюваннями з 13 квітня 2009 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави, передбачені ст.1168 ЦК України, для відшкодування моральної шкоди дружині померлого, оскільки ОСОБА_2 помер від професійних хвороб, маючи 100 % втрати працездатності та першу групу інвалідності, а хвороби настали під час виконання ним трудових обов'язків на шахтах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», які і призвели до його смерті.
Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згідно зі статтею 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже, підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Моральна шкода, завдана смертю працівника, відшкодовується колу осіб, визначених цивільним законодавством.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі "Станков проти Болгарії" ("Stankov v. Bulgaria"), заява № 68490/01).
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Такого правового висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19 (провадження № 61-21511сво19).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про охорону праці" охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України "Про охорону праці").
Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина перша статті 13 Закону України "Про охорону праці").
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21 (провадження № 61-20140св21) вказав, що вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов'язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_2 помер від професійних хвороб, маючи 100 % втрати працездатності та першу групу інвалідності. Хвороби настали під час виконання ним трудових обов'язків на шахтах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», які призвели до його смерті.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (статті 76, 89 ЦПК України), правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, врахував конкретні обставини, внаслідок яких настала смерть чоловіка позивача ОСОБА_1 , ступінь вини відповідача, характер, глибину і тривалість моральних страждань позивача, та з урахуванням вимог розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 300 000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції і з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі просив рішення суду змінити, зменшивши стягнуту на користь позивача суму моральної шкоди, а рішення суду містить аргументи щодо оподаткування моральної шкоди.
Колегія суддів, щодо стягнення сум з урахуванням/без урахування податків, зазначає наступне.
В своїй постанові від 21 травня 2025 року справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Суди стягнули з ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров'я, вказали в резолютивній частині рішення про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів», та одним з ключових питань в касаційній скарзі є питання щодо об'єкта та порядку оподаткування, наявності (відсутності) у сторін цивільного спору податкового обов'язку у зв'язку зі стягненням судовим рішенням грошових коштів на користь позивача.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів (див. постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року в справі №638/7132/15-ц (провадження №61-18013свп23)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (частина п'ята статті 265 ЦПК України).
Отже, цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення.
Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18)при зміні судових рішень в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я Великою Палатою Верховного Суду не вказано в резолютивній частині про необхідність утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі №363/3965/15 вказано, що «доводи касаційної скарги про неврахування судом положень податкового законодавства колегія суддів відхиляє, оскільки податкові зобов'язання сторін, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, встановлюються не судом, а визначені податковим законодавством України».
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі №461/2729/22 (провадження №61-10834сво22)).
Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17 (провадження №51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20 (провадження №61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі №932/9029/23 (провадження №61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі №932/3602/22 (провадження №61-7598св23)).
Тому Верховний Суд зауважує, що обов'язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв'язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює.
При цьому касаційний суд враховує, що механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі №Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі №166/1222/20).
Обміркувавши викладене, касаційний суд підкреслює: проявом розумності є те, що у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов'язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов'язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов'язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди; цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів; можливість вирішення цивільного позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди не потребує залучення до участі у такій справі Верховної Ради України та/або Державної податкової служби України; правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі. У статті 265 ЦПК України немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду грошової компенсації моральної шкоди із розміром сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів.
З урахуванням викладеного: (1) необґрунтованим є вирішення судами у цій цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без утримання податків та інших обов'язкових платежів».
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що деталізація в рішенні суду в даній справі питання, пов'язаного з оподаткуванням стягнутої суми матеріальної компенсації моральних страждань позивача є зайвою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині оподаткування суми стягнутої на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на прийняте колегією суддів рішення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року - змінити.
Абзац другий резолютивної частини рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року викласти у наступній редакції: «Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (код ЄДРПОУ 00178353) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 250 000,00 гривень».
В іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.11.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєєв