Провадження № 22-ц/803/7723/25 Справа № 175/14434/24 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №175/14434/24 за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Шубенок Олега Миколайовича та Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Озерянської Ж.М., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що з 01 березня 2017 року по 22 липня 2024 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах зі Службою автомобільних доріг у Донецькій області та займала посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу.
Вказує, що наказом «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України» № 32-к/тр від 31 березня 2022 року дію трудового договору Позивача було призупинено з 01 квітня 2022 року.
Також вказує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 у справі № 932/2934/23 позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору - задоволено, наказ №32-к/тр від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України» - визнано протиправним, дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою О.В. поновлено з 01 квітня 2022 року.
У зв'язку з чим просила стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року у розмірі 756 928,16 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволено частково.
Стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 727 610,52 грн. (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів).
Стягнуто зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області судовий збір у розмірі 7 276,11 грн. на користь держави.
Не погодившись із зазначеним рішення, представник ОСОБА_1 - адвокат Шубенок О.М. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що позивачка погоджується з рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року у справі № 175/14434/24 (далі - рішення) в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 727 610,52 грн. та не погоджується в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 29 317,64 грн., а також в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначає, що при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд неправильно застосував норми п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), внаслідок чого помилково задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у меншому, ніж просила Позивачка, розмірі.
Звертає увагу, що суд дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, складає 727 610,52 грн., яку суд обчислив шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. При цьому суд зазначив, що цей розрахунок здійснено у відповідності до абз. 2 п. 8 Порядку № 100. Однак, цей порядок розрахунку застосовується при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати у разі, якщо у працівника відсутній розрахунковий період.
Зауважує, що суд помилково обчислив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, а не шляхом множення на число робочих днів. Отже висновок суду про те, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, складає 727 610,52 грн. не відповідає обставинам справи та не є таким, що ухвалене судом відповідно до норм матеріального права.
Також, вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач вважає, що рішення у цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухваленим внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Вказує, що відмова суду відшкодувати їй витрати на професійну правничу допомогу порушує її право гарантоване ст.59 Конституції України, а висновок суду про те, що позивачем не надано до суду доказів сплати таких витрат адвокату спростовується матеріалами справи.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми права, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, порушив норми процесуального права, порушив принципи змагальності, диспозитивності, свободи договору та конституційне право позивача на правову допомогу, ухваливши у відповідній частині незаконне рішення.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року скасувати в частині не стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 29 317,64 грн. та не стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року у розмірі 756 928,16 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов'язкових платежів; та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000 грн., понесені позивачем при розгляді справи у суді першої інстанції. Судові витрати покласти на відповідача.
Також не погодившись з рішенням суду першої інстанції Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області в особі голови комісії з реорганізації Д.Тютюнник подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення суду не відповідає завданню цивільного судочинства на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, є незаконним і необґрунтованим.
Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не прийнято до уваги юридичні факти щодо призупинення дії трудового договору, а саме, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Вказує, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 на момент введення на території України воєнного стану перебувала у трудових відносинах зі Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області, розташована у м. Краматорську, який неодноразово піддавався ракетним та бомбовим ударам,зазначене унеможливило забезпечити позивачці безпечні умови роботи та стало підставою для призупинення дії трудового договору із нею.
Зауважує, що КЗпП України не передбачає обов'язку роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у випадку визнання та скасування саме наказу про призупинення дії трудового договору.
Вказує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, зокрема дію трудового договору може бути призупинено у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, а призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Зауважує, що відрахування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Разом з тим, суд першої інстанції не надав правової оцінки юридичному факту щодо ч. 2 ст. 235 КЗпП України.
Також суд першої інстанції не з'ясував та не дослідив факт виконання/ не виконання за спірний час позивачем іншої оплачуваної роботи, не надав цьому факту належної правової оцінки, та не зазначив про це в своєму судовому рішенні, що є порушенням норм процесуального права.
Звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано суми отриманого доходу позивачем, під час дії призупинення трудового договору з відповідачем.
У зв'язку з чим, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шубенок О.М. скориставшись своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу подану відповідачем, в якому вважає апеляційну скаргу безпідставною та невмотивованою.
Зазначає, що аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.
Також зазначає, що незаконність призупинення дії трудового договору позивачки встановлена постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі № 932/2934/23.
Вказує, що тривалість вимушеного прогулу з вини відповідача з дати призупинення дії трудового договору 01 квітня 2022 року по дату поновлення позивача 04 червня 2024 року підтверджується наказом «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України» №32-к/тр від 31 березня 2022 року та вищезгаданою постановою від 04 червня 2024 року у справі №932/2934/23, копії яких було долучено до позовної заяви.
Також вказує, що розмір сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу підтверджується довідкою про доходи № 02-968 від 16 липня 2024 року про середньоденний розмір заробітної плати за останні два календарні місяці, що передують призупиненню дії трудового договору позивача, копію якої також було долучено до позовної заяви.
І хоча позивач не повністю погоджується з оскаржуваним рішенням, однак вважає, що судом були встановлені усі обставини, які мають значення для справи.
Зауважує, що судовим рішенням встановлено незаконність саме призупинення дії трудового договору, позивача не було незаконно переведено на іншу посаду або до іншого структурного підрозділу в межах Служби або на інше підприємство, в установу, організацію, або в іншу місцевість, і в подальшому орган, який розглядає трудовий спір визнав таке переведення незаконним. Суду були надані докази того, що її було прийнято на роботу в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» не в порядку переведення, а за сумісництвом відповідно до наказу про призупинення трудового договору.
Звертає увагу, що ні ст.235 КЗпП України, а ні будь-якою іншою нормою не передбачено такої підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як працевлаштування працівника та отримання ним заробітної плати на іншому місці роботи.
Відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що заява про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору розглядалась більше одного року з вини позивача.
Вважає, що відповідач незаконно позбавив позивача можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, отже час вимушеного прогулу позивачки повинен бути оплаченим.
Позивач у судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 29 317,64 грн. та витрат на правову допомогу і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Проти доводів апеляційної скарги відповідача - заперечувала, просила у її задоволенні відмовити.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. Одночасно підтримав доводи апеляційної скарги поданої Службою та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача і представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги сторін підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що наказом №25-к від 28 лютого 2017 року начальника Служби автомобільних доріг у Донецькій області ОСОБА_1 прийнята на постійну роботу з 01 березня 2017 року на посаду провідного юрисконсульта в юридичний відділ Служби автомобільних доріг у Донецькій області, з окладом 4094 грн. на місяць, табельний номер 239.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/22 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжує діяти на теперішній період часу.
31 березня 2022 року на підставі наказу №32-к/тр Служби автомобільних доріг у Донецькій області призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою О.В.
Вказаним наказом визначено, що призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин з цим працівником; на період призупинення дії трудового договору припиняється забезпечення працівника роботою і тимчасово припиняється виконання роботи таким працівником за укладеним трудовим договором.
Пунктом 4 наказу визначено, що в.о. завідувача канцелярії у 10-ти денний термін ознайомити з наказом ОСОБА_1 у будь-який доступний спосіб, як передбачено ч.2 ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»: за можливості - ознайомити під підпис; надіслати копію наказу електронною поштою або іншим засобом комунікації працівнику (Viber, тощо) з запитом зворотного зв'язку, якщо немає можливості ознайомити з наказом під підпис.
Підставами прийняття наказу №32-к/тр визначено - військова агресія РФ проти України, Указ Президента від 24 лютого 2022 року №64/22 «Про ведення воєнного стану в Україні», ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період з січня 2022 року по червень 2024 року ОСОБА_2 заробітної плати від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області не отримувала.
Зі змісту довідки про доходи виданої позивачці Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області вона дійсно працювала у відповідача за основним місцем роботи та за період лютий - березень 2022 року отримала дохід у розмірі 42 643,75 грн.
Згідно Листа обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» №1-17/76 від 24 січня 2025 року встановлено, що ОСОБА_1 з 17 лютого 2023 року по 05 серпня 2024 року працювала в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за сумісництвом, з 06 серпня 2024 року і дотепер працює за основним місцем роботи.
Згідно витягу з наказу №14-к від 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу техніком юридичної групи за сумісництвом з 17 лютого 2023 року по 30 квітня 2023 року на умовах 8-годинного робочого дня, згідно до наказу про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України із місячною тарифною ставкою 10504 грн.
Зі змісту довідки про доходи виданої ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» позивач дійсно працює у ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» на посаді юрисконсульта та за період з 17 лютого 2023 року по 22 липня 2024 року отримала заробітну плату у розмірі 319093,89 грн.
Згідно наказу №45-к/то від 22 липня 2024 року про припинення трудових відносин ОСОБА_1 , провідного юрисконсульта юридичного відділу, звільнено 22 липня 2024 року за п.6 ч.1 ст.36 КЗпП - у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість. Головному бухгалтеру відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3 доручено провести з ОСОБА_1 розрахунок сум, що належать їй від Служби: вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до ст.44 КЗпП України, грошова компенсація за 44 (сорок чотири) календарних дня невикористаної щорічної основної відпустки за період 01 березня 2022 року - 31 грудня 2023 року, грошова компенсація за 10 (десять) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період 01 січня 2024 року - 04 червня 2024 року відповідно до ст.47 та з урахуванням ст.116 КЗпП України і колективного договору. Завідувачці канцелярії ОСОБА_4 в триденний термін ознайомити ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» за можливості під підпис, якщо немає можливості ознайомити з наказом під підпис - надіслати копію наказу поштою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі №932/2934/23 рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору та поновлення дії трудового договору задоволено.
Визнано протиправним наказ Служби автомобільних доріг у Донецькій області (теперішня назва Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області) №32-к/тр від 31 березня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією проти України», яким призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою О.В.
Поновлено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з провідним юрисконсультом юридичного відділу Мітасьовою О.В.
Оскільки вищезазначеним рішенням суду було скасовано наказ про призупинення дії трудового договору та поновлено дію трудового договору, тому остання вважає, що відповідачем має бути сплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 04 червня 2024 року у розмірі 756 928,16 грн. з подальшим утриманням податків та загальнообов'язкових платежів.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Колегія суддів в цілому погоджується з висновком суду, щодо обов'язку відповідача нарахувати працівнику вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх.
Між тим, рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині обов'язку роботодавця виплатити працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у випадку визнання незаконним та скасування саме наказу про призупинення дії трудового договору, а також оскаржується позивачем в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 29 317,64 грн., та в частині відмови у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34 38 39 41-44 53 Конституції України.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Вказаний Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом (частини друга, третя статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»).
Призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин (частина перша статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу)).
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» » (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23)).
Однак, колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору.
Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію; обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП України.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ОП КЦС ВС від 05 травня 2025 року у справі №758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24).
За змістом статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18).
Судом встановлено, що 01 квітня 2022 року було призупинено дії трудового договору укладеного між позивачем та відповідачем.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року у справі 932/2934/23 позивача поновлено на роботі з дати зупинення дії трудового договору.
Згідно вказаної Постанови Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, яка залишена в силі Постановою ВС від 11 грудня 2024 року, не встановлено обставин неможливості надання відповідачем ОСОБА_1 роботи у зв'язку з військовою агресією проти України, а позивачу - її виконувати, з урахуванням того, що підприємство не припиняло здійснення своєї діяльності, а лише змінило місце свого знаходження з м.Краматорськ на м.Дніпро. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем. При цьому, судом встановлено, що відповідач не повідомив позивача про зміну свого місцезнаходження та не запропонував їй змінити місце розташування роботи у зв'язку з переміщенням підприємства в інший населений пункт, що свідчить про упереджене і несправедливе відношення до неї у порівнянні з іншими працівниками. Встановивши дані фактичні обставини у справі, апеляційний суд дійшов висновку про те, що призупинення дії трудового договору з позивачем було незаконним.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним, оскільки обставин неможливості відповідача у зв'язку з військовою агресією проти України надати позивачу роботу, а останній її виконувати в цій справі не встановлено.
Визнавши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати їй середню заробітну плату за час її перебування у вимушеному прогулі, тому доводи апеляційної скарги про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, в даному випадку безпідставні.
Колегія суддів зауважує, що у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.
Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України, яку необхідно застосовувати в даному випадку.
Отже, встановивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, суд обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок відшкодувати середню заробітну плату за весь час перебування у вимушеному прогулі, тому доводи скарги відповідача про те, що такий обов'язок покладається на державу, що здійснює збройну агресію, у цьому випадку підлягає відхиленню.
При стягненні середнього заробітку, суд правильно застосував положення статті 235 КЗпП України за аналогією до правовідносин у зв'язку із призупиненням дії трудового договору. У випадку незаконності призупинення дії трудового договору обов'язок виплатити працівнику середній заробіток за період призупинення покладається на роботодавця.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову в цій частині, тому оскаржені судове рішення в цій частині належить залишити без змін.
Однак доводи апеляційної скарги позивача, що при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції неправильно застосував норми п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), заслуговують на увагу.
Статтею 27 Закону №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Абзацом 8 п.2 Порядку №100 передбачено, що якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
Абзацами 3-5 п.4 Порядку №100 встановлено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Позивач працювала останні два календарні місяці роботи, що передують призупиненню дії трудового договору, тобто у неї були розрахунковий період і заробітна плата, тож застосуванню підлягає абз.1 п.8 Порядку №100, яким передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Крім того, середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для надання матеріальної (грошової) допомоги, а не середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Тому суд помилково обчислив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, а не шляхом множення на число робочих днів.
Як вбачається з наданої позивачем довідки про розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 568 х 1332,62 грн. = 756 928,16 грн., де 568 - кількість робочих днів вимушеного прогулу, які слід рахувати з 01 квітня 2022 року (день призупинення дії трудового договору) по 04 червня 2024 року (день ухвалення рішення судом про поновлення на роботі); 1332,62 грн. - середньоденний розмір заробітної плати за останні два календарні місяці, що передують призупиненню дії трудового договору.
Також, судом встановлено, що під час призупинення дії трудового договору ОСОБА_1 з 17 лютого 2023 року по 05 серпня 2024 року працювала в ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» за сумісництвом, а з 06 серпня 2024 року як за основним місцем роботи.
Як було вже зазначено колегією суддів у КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, з'ясування обставин щодо виконання позивачкою за спірний період іншої роботи (і розмірів оплати за цю роботу) є важливим і суттєвим в контексті застосування положень частини другої статті 235 КЗпП України.
З наданої Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Лубнитеплоенерго» довідки про доходи від 20 березня 2025 року №1-17/236 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , працюючи на посаді юрисконсульта ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго», за період з 17 лютого 2023 року по 22 липня 2024 року отримала дохід у розмірі 319 093, 89 грн.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року (день призупинення дії трудового договору) по 04 червня 2024 року (день ухвалення рішення судом про поновлення на роботі) включно в сумі: 756 928,16 грн. - 319 093, 89 грн. = 408 516,63 грн. (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів), що відповідатиме приписам частини другої статті 235 КЗпП України.
Інші доводи апеляційних скарг в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і його розміру не впливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо його стягнення і висновків колегії щодо його розміру.
Щодо вимоги про витрати на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з частиною другою статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, потрібних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
У справі, що переглядається суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу виходив з того, що позивач працює на посаді провідного юрисконсульта, з її слів представляла інтереси відповідача в судових інстанціях та знайома з веденням судових справ у суді, доказів сплати таких витрат адвокату також надано до суду не було.
Також колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суд першої інстанції встановив під час вирішення справи, а повноваження суду апеляційної інстанції обмежуються винятково перевіркою дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та безпідставними, а тому не можуть слугувати підставою для прийняття нового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, в зазначеному позивачем розмірі, на чому наполягає ОСОБА_1 .
Окрім цього, позивачем ОСОБА_1 було подано заяву про встановлення розміру судових витрат, відповідно до якої просить встановити розмір понесених позивачем під час апеляційного перегляду справи судом апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24000 грн. ОСОБА_1 надала суду такі докази: Угоду №4 від 11 червня 2025 року про гонорар адвоката до договору №08/176/ про надання правової (правничої) допомоги від 02 листопада 2022 року; Акт виконаних робіт (наданих послуг) №2 з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 06 жовтня 2025 року на загальну суму 12 000 грн.; Акт виконаних робіт (наданих послуг) №1 з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) від 13 червня 2025 року на загальну суму 12 000 грн.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24000 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши докази, подані на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що лише подання таких доказів не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Апеляційний суд врахував, що адвокат підготував лише два процесуальні документи - апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Колегія суддів додатково наголошує, що витрати на правову консультацію та організацію формування доказів не можуть бути враховані під час розподілу судових витрат, оскільки фактично охоплюються змістом наданої послуги з підготовки відзиву на апеляційну скаргу та власне саму апеляційну скаргу.
Врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на обставини справи, а тому вважає, що такі витрати підлягають зменшенню до 3 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення змінити в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В іншій частині ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнена від сплати судового збору. Відповідач за подання апеляційної скарги сплатив 11353,92 грн.
За результатами розгляду, апеляційну скаргу відповідача задоволено частково - на 54%. Тому розмір судового збору, що підлягає сплаті до бюджету складає 11353,92 * 46% (100% - 54%) = 5222,80 грн.
Тобто відповідачу слід компенсували за рахунок держави різницю між сплаченою ним при звернені зі скаргою сумою і сумою що підлягала сплаті, а саме: 11353,92 - 5222,80 = 6131,12 грн.
Крім того, за розгляд справи судом першої інстанції з позивача підлягав сплаті судовий збір в розмірі 11353,92 * 46% = 5222,80 грн.
Таким чином, з урахуванням ч.10 ст.141 ЦПК України, шляхом зарахування, остаточно відповідачу з державного бюджету підлягає компенсувати судові витрати в розмірі 909,12 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шубенок Олега Миколайовича та Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року у цивільній справі №175/14434/24 за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню та судового збору - змінити.
Стягнути з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (ЄДРПОУ 25946285) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 408 516,63 грн. (за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів).
Стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (ЄДРПОУ 25946285) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу надану адвокатом при апеляційному перегляді рішення суду в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Компенсувати Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (ЄДРПОУ 25946285) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, частину сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій в сумі 909 (дев'ятсот дев'ять) грн. 12 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 05.11.2025 року.
Головуючий суддя О.В. Агєєв