Справа №:755/2091/25
Провадження №: 2/755/3465/25
"06" листопада 2025 р. м. Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва в складі: головуючого судді - Коваленко І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» /далі - ТОВ «Бізнес Позика»/ (код ЄДРПОУ: 41084239; адреса: 01133, м. Київ, бульв. Л.Українки, буд. 26, офіс 411; e-mail: office@bizpozyka.com) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 /( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рух справи
До Дніпровського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшов позов ТОВ «Бізнес позика» до ОСОБА_1 , в якому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором № 499241-КС-001 про надання кредиту від 12.05.2024 року в розмірі 175 395,38 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000,00 грн; - суми прострочених платежів по процентах - 117 895,38 грн; - суми прострочених платежів за комісією - 7 500,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2025 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Коваленко І.В.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на такий запит надійшла до суду 21.02.2025.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.02.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
Доводи позову
В обґрунтування позову, зокрема, вказується, що 12.05.2024 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 499241-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Зазначається, що 12.05.2024 ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти договір № 499241-КС-001 про надання кредиту та 12.05.2024 ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 499241-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
Як стверджується у позові, ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1., через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7846, на номер телефону НОМЕР_2 , що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, котрий боржником було введено/відправлено.
Акцентується, що відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 50000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.
При цьому, зауважується, що згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1.50000000 процентів за кожен день користування кредитом.
Вказується, що пунктом 2. Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Пунктом 3. Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.
У позові звертається увага на те, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_3 , що підтверджується довідкою про видачу коштів.
Посилаючись на Розрахунок заборгованості за Договором № 499241-КС-001 Позичальника, позивач зазначає, що ОСОБА_1 на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 499241-КС-001 на загальну суму 5 000 грн, тобто таким чином вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.
Як наголошується у позові, відповідач свої зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, а лише частково сплатив кошти, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 175 395,38 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 000 грн; суми прострочених платежів по процентах - 117 895,38 грн; суми прострочених платежів за комісією - 7 500 грн.
У зв'язку з такими обставинами, позивач просить захистити його порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову.
Щодо правової позиції відповідача
Відзив на позовну заяву не надійшов.
Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до наданої довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА, відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.03.2000 по т.ч. зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.81).
За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про її розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а лист повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «Бізнес Позика» 12.05.2024 направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 499241-КС-001 про надання кредиту (а.с.35-39).
12.05.2024 ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 499241-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою (а.с.40-44).
В матеріалах справи міститься роздруківка договору № 499241-КС-001 про надання кредиту укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник), відповідно умов до якого сторони уклали цей договір з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» (а.с.30-34).
Вказаний договір підписаний електронним ідентифікатором відповідача ОСОБА_1 UA-7846 (а.с.34 зворот.).
Згідно з п. 2.1 Договору № 499241-КС-001 кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Тип кредиту: кредит; строк кредиту: 24 тижнів; стандартна процента ставка за кредитом: в день 1,50000000, фіксована; знижена процента ставка за кредитом: в день 1,14957034, фіксована; комісія за надання кредиту: 7 500,00 грн; загальний розмір наданого кредиту: 50 000,00 грн; строк дії договору: до 27.10.2024; Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 148 193,39 грн; загальні витрати за кредитом: 98 193,39 грн; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 19 662,06 процентів. Дата видачі кредиту: 12.05.2024; дата повернення кредиту 27.10.2024 (а.с.30).
Відповідно до п. 3.2 Договору № 499241-КС-001 протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується за ставкою вказаною у п.2.4 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником Графіку платежів.
Пунктом 3.2.3 Договору № 499241-КС-001 встановлений графік платежів, дотримуватись якого має позичальник для належного виконання умов кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи 12.05.2024 позивач видав відповідачу кредит у розмірі 50 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_4 , номер якої позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням). (а.с.49)
Позивачем до матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості за Договором № 499241-КС-001 від 12.05.2024 за період з 12.05.2024 по 14.01.2025 (а.с.20-23), за змістом якого залишок заборгованості ОСОБА_1 станом на 14.01.2025 становить 175 395,38 грн, з яких: за кредитом - 50 000 грн; по відсотках - 117 895,38 грн; по комісії - 7 500 грн.
Також, до матеріалів позовної заяви долучено копії: паспорту споживчого кредиту (а.с.25-29); візуальної форми послідовності дій клієнта (а.с.45-47); Правил відкриття кредитної лінії (а.с.50-59); свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «Бізнес Позика» (а.с.60); виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань щодо ТОВ «Бізнес Позика» (а.с.61-62); Розпорядження № 1593 від 11.05.2017 (а.с.63-64); Витягу із Державного реєстру фінансових установ (а.с.67); паспорту ОСОБА_1 (а.с.72-72).
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (див. постанову Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19; від 16.12.2020 у справі № 561/77/19 та від 22.11.2021 у справі № 234/7719/20.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено за допомогою одноразового ідентифікатора електронним підписом.
Отже, між сторонами було укладено кредитний договір, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) /ст. 610 ЦК України/.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частинами першою, другою , третьою статті 83 ЦПК України передбачено подання доказів сторонами та іншими учасниками справи безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Бізнес Позика» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15, провадження № 61-8803св22).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Судом встановлено, що всупереч умов Договором № 499241-КС-001 про надання кредиту від 12.05.2024 та норм закону відповідач допускав порушення умов повернення грошових коштів, оскільки не здійснював платежів, передбачених договором та достатніх для погашення його договірних зобов'язань.
З наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором виконало, надало відповідачу кредитні кошти, станом на 14.01.2025 заборгованість відповідача становить 175 395,38 грн, що складається з: 50 000 грн -заборгованості за тілом кредиту; 117 895,38 грн - заборгованості за відсотками; 7 500 грн - заборгованості за комісією.
Відповідач доводів позивача про розмір такої заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів її сплати суду не подав, як доказів і неотримання кредитних коштів, а отже не вчинив жодних дій на спростування правильність нарахованої суми боргу.
Зважаючи на викладене, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження та відповідачем не спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судового збору
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 2 422,40 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №1937 від 24.01.2025 (а.с.1).
Виходячи з цього суд приходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 422,40 грн судового збору.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ: 41084239; адреса: 01133, м. Київ, бульв. Л.Українки, буд. 26, офіс 411; e-mail: office@bizpozyka.com):
- 175 395,38 грн (сто сімдесят п'ять тисяч триста дев'яносто п'ять гривень тридцять вісім копійок) заборгованості за Договором № 499241-КС-001 про надання кредиту від 12.05.2024 (в т.ч. 50 000 грн - заборгованість за основним боргом, 117 895,38 грн - заборгованість за відсотками; 7 500 грн - заборгованість за комісією);
- 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору за подання позову.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя :