Справа №295/15295/25
Категорія 69
2/295/5237/25
06.11.2025 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Воробйова Т.А.,
розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення аліментів,
Позивач звернулась до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, але не менше 100 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду та до повноліття дитини.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, судом встановлено наступне.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», роз'яснив, що суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).
Як передбачено ч.1 ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
За відомостями Єдиного державного демографічного реєстру від 04.11.2025, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
За відомостями Єдиного державного демографічного реєстру від 04.11.2025, позивач ОСОБА_1 зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
У позові позивач вказує, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
До позовної заяви додані копії актів ОСББ «Проспект Миру 19» від 01.10.2025, відповідно до яких ОСОБА_1 та її малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають за адресою: АДРЕСА_3 .
При цьому, позивач до позову не долучила доказів того, що вона має у встановленому законом порядку зареєстроване місце проживання (перебування, знаходження) за адресою: АДРЕСА_3 . Норми ЦПК України не містять положень щодо можливості визначення підсудності справи за фактичним місцем проживання позивача.
Суд звертає увагу, що застосуванню правил альтернативної підсудності передує визначення територіальної підсудності за загальними правилами в порядку ст. 27 ЦПК України.
При цьому, у відповідності до пункту 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 01.03.2013 №3, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Наведений висновок кореспондується із положеннями ч. 16 ст. 28 ЦПК України, відповідно до змісту якої право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, належить позивачу.
Враховуючи вищевикладене, реалізація права на застосування альтернативної підсудності належить до дискреційних повноважень позивача та не може самостійно застосовуватися судом.
Позивач звернулась до суду у м.Житомирі, отже вона реалізувала своє право на застосування альтернативної підсудності, тому підсудність даної справи слід визначати за зареєстрованим місцем проживання позивача.
Частина 1 ст. 378 ЦПК України передбачає, що недотримання судом правил територіальної юрисдикції є порушенням процесуального закону та є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ч.3 ст.31 ЦПК України передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
За таких обставин, оскільки позивач зареєстрованого місця проживання на території Богунського району м. Житомира не має, належним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на даний спір, та який відповідно до законодавства уповноважений здійснювати розгляд даної справи, є Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, а тому з метою дотримання правил підсудності, суддя вважає за необхідне направити матеріали справи за підсудністю до зазначеного суду.
Керуючись статтями 27, 28, 31, 32, 187, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - направити за підсудністю до Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Т.А. Воробйова