Справа № 209/2935/25
Провадження № 1-кп/209/214/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
06 листопада 2025 року м. Кам'янське
Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Кам'янське кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 лютого 2025 року за № 12025041790000077, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, не працюючого, раніше судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.4 ст. 185 КК України, -
В провадженні суду знаходиться дане кримінальне провадження.
Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 21.07.2025 продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з утриманням у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 18.09.2025 включно, з визначенням розміру застави в 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 105 980 (сто п'ять дев'ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
06.11.2025 прокурор подала клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Короткий зміст клопотання.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначила про обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_4 обвинувачення та продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: (1) переховуватися від суду; (2) незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; (5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Обґрунтовуючи існування ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України прокурор зазначила про те, що ОСОБА_4 обвинувачується у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у інше приміщення, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, загроза реального відбуття якого з високою ймовірністю може спонукати обвинуваченого до переховування від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Обвинувачений усвідомлює можливість застосування до нього такого покарання у разі визнання судом його винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки раніше неодноразово відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Також обвинувачений усвідомлює, що у разі визнання судом його винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення виключена ймовірність застосування судом звільнення від відбування покарання з випробуванням. Тому обвинувачений не маючи місця роботи чи навчання, джерела доходу, тобто сталих соціальних зв'язків, які б могли утримувати його в межах міста, у будь який час, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може залишити межі міста та області.
Також прокурор зазначає, що про існування вказаного ризику свідчить те, що обвинувачений ОСОБА_4 ухилявся від явки на судові засідання у Заводському районному суді м.Дніпродзержинська по справі, де від є обвинуваченим, про що свідчать ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська стосовно оголошення ОСОБА_4 у розшук по справі №208/7236/19 у кримінальному провадженні №12019040160001285, що вказує на те, що останній схильний до ухилення від виконання обов'язкових для нього судових рішень.
Щодо актуальності ризику передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, вказала, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 достовірно відомі анкетні дані, адреси проживання свідків. Усвідомлюючи загрозу реального відбування покарання, передбаченого санкцією ч.4 ст. 185 КК України, обвинувачений, перебуваючи під дією більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зможе вчинити спроби незаконного впливу на свідків, з метою спонукання їх до відмови від надання показань чи зміни показань, ухилення від подальшої явки до суду. При цьому, перебуваючи під дією більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, обвинувачений зможе особисто або із залученням інших осіб, використовуючи сучасні засоби комунікації, безперешкодно шляхом вмовляння, тиску, погроз, залякування, викликання жалю до себе або будь-яким іншим способом чинити спроби незаконного впливу на свідків з метою спонукання їх до ухилення від подальшої явки до суду, відмови від надання показань, надання неправдивих показань чи зміни показань у суді тощо.
Щодо актуальності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України зазначила, що вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 повторно кримінального правопорушення проти власності та вчинення кримінальних правопорушень проти власності у минулому, обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення через нетривалий проміжок часу після звільнення з установи виконання покарань закритого типу, відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, зокрема, місця роботи чи іншого законного джерела доходу, - все це в сукупності безумовно вказує на стійку антисоціальну спрямованість поведінки обвинуваченого, а також на те, що вчинення злочинів є для нього одним з шляхів для заробітку коштів. Тому, існує ризик продовження обвинуваченим протиправної діяльності та вчинення ним інших кримінальних правопорушень, зокрема, проти власності. При цьому, більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, зокрема, домашній арешт, не зможе забезпечити запобігання цьому ризику, адже обвинувачений зможе раптово, не попередивши суд, залишити місце свого проживання з метою вчинення нових злочинів для отримання доходу «легким шляхом».
Таким чином запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків і виконання процесуальних рішень.
Просить продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянину України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів. Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 35 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 105980 гривень 00 копійок, та у разі внесення застави, покласти на обвинуваченого процесуальні обов'язки, передбачені пп.1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні прокурор підтримала клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з підстав викладених у ньому.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 щодо задоволення клопотання прокурора заперечила, просила застосувати відносно обвинуваченого більш м'який запобіжний захід цілодобовий домашній арешт. Зазначила, що подане прокурором клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу є безпідставним та необґрунтованим. Вважає, що зазначені прокурором ризики не доведені. Також захисник зазначила, що вразі відмови у зміні запобіжного захисту, просить зменшити розмір застави до мінімального розміру.
Обвинувачений ОСОБА_4 щодо клопотання прокурора та клопотання його захисника поклався на розсуд суду.
Оцінка та висновки суду.
Заслухавши думку учасників судового провадження, перевіривши їх доводи та матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно змісту ст.ст.131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою досягнення дієвості цього провадження.
За положеннями ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст.177 КПК України).
Частинами 1, 3 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 176 цього Кодексу. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 1 статті 197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Як вбачається з ухвали Дніпровського районного суду міста Кам'янського від 15.09.2025 відносно обвинуваченого ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 13.11.2025 включно, з визначеним розміром застави в 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 105 980 (сто п'ять дев'ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Відтак, строк тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою відповідно до ухвали суду закінчується 13.11.2025.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, визначені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В ході розгляду клопотання судом встановлено, що з моменту обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Наявність ризику переховування від суду у відповідності до КПК України не означає, що обвинувачений обов'язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
На думку суду, тяжкість інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення та суворість покарання за його вчинення може свідчити про наявність ризику переховування від суду.
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Варто також зазначити, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, яке є тяжким злочином у розумінні ст.12 КК України, санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
У своєму рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.93 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Так, суд бере до уваги доводи прокурора щодо ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення (іншого злочину) та враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше судимий, в тому числі за вчинення корисливих злочинів, а тому може продовжити злочинну діяльність, оскільки він офіційно не працевлаштований, не має джерел доходів, що свідчить про недостатньо міцні соціальні зв'язки. При цьому, відносно обвинуваченого в провадженні Заводського районного суду міста Кам'янського перебуває кримінальне провадження про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, у якому обвинувачений оголошувався у розшук.
Тому, на думку суду, ризики переховування обвинуваченого від суду та можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, продовжують існувати.
Окрім того, у п.36 справи ЄСПЛ «Москаленко проти України» (Заява№ 37466/04) від 20 травня 2010 року, зазначено, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
Відтак, суд не бере до уваги твердження сторони захисту про те, що ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не існує, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків, суд враховує, що свідки по даному кримінальному провадженню судом ще не допитані, а відтак суд приходить до висновку, що також наявні підстави вважати, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, оскільки ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема домашній арешт, на якому наполягає сторона захисту, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Тому, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про необхідність продовження щодо ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, адже, на переконання суду, на даний час жоден із більш м'яких запобіжних заходів, аніж запропонований прокурором у клопотанні, не зможе гарантувати запобігання ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що у разі зміни запобіжного заходу обвинувачений може переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків та вчинити нове кримінальне правопорушення.
У той же час, з огляду на обставини справи, тривалість перебування ОСОБА_4 під вартою з раніше визначеним розміром застави 35 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 105 980 (сто п'ять дев'ятсот вісімдесят) гривень 00 копійок, також з огляду на тривалість часу, який пройшов з моменту ухвалення рішення про можливість застосування альтернативного заходу у виді застави і відсутність його реалізації, враховуючи дані про його сімейний стан, матеріальне становище обвинуваченого, який перебуває під вартою та не отримує доходи, суд вважає, що визначений розмір застави у 35 прожиткових мінімумів, є непосильним для обвинуваченого і в такому випадку даний розмір застави нівелює саму ідею визначення йому застави як альтернативного запобіжного заходу.
В рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Практика Європейського суду з прав людини передбачає у разі належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, пом'якшувати умови обмеження прав та свобод людини, пов'язані зі застосуванням запобіжного заходу.
Тому, суд дійшов до висновку, що стосовно обвинуваченого необхідно встановити заставу меншого розміру, з урахуванням обставин, про які йде мова вище, який в такій же мірі дозволить забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов'язків у цьому провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.
Відтак, суд вважає необхідним частково задовольнити клопотання захисту та зменшити стосовно ОСОБА_4 розмір застави, встановлений судом раніше, до 25 (двадцяти п'яти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75700 (сімдесят п'ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок, що передбачений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, що зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків і буде найбільш помірним заходом на теперішній час, який збалансує інтереси суспільства і держави та інтереси обвинуваченого.
Таким чином, клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу підлягає частковому задоволенню, у той же час, у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу на більш м'який необхідно відмовити, разом з цим зменшити ОСОБА_4 розмір застави.
У випадку внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_4 слід покласти обов'язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Згідно з ч. 7 ст. 194 КПК України, зазначені обов'язки покладаються на обвинуваченого на строк не більше двох місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею/судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Керуючись ст. ст. 176-178, 179, 180, 181, 183, 184, 194, 196, 197, 331, 372, 376 КПК України, суд,-
В задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Продовжити обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 04 січня 2026 року включно.
Зменшити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу до 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75700 (сімдесят п'ять тисяч сімсот) гривень.
Визначити, що у разі внесення обвинуваченим або іншою фізичною або юридичною особою застави у розмірі 25 (двадцяти п'яти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 75700 (сімдесят п'ять тисяч сімсот) гривень 00 копійок, обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України строком на два місяці, а саме:
- прибувати за кожною вимогою на визначений час до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну місця проживання;
- утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі не з'явлення його за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення про причини своєї неявки, або порушення обов'язків, покладених на нього у цій ухвалі, застава звертається у дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України і використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави у дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Кам'янської окружної прокуратури ОСОБА_3 ..
Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» - для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а особою, що перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення йому ухвали.
Повний текст ухвали складено 06.11.2025.
Суддя ОСОБА_7