Справа № 308/11455/25
(заочне)
05 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 21.11.2019 року між АТ «Альфа-Банк» ( правонаступником якого є позивач) та відповідачем укладено договір про надання кредиту №491014989, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 19811,40 грн., строком на 60 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90 % річних. Договір кредитної лінії укладено із відповідачем в електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного у письмовій формі та підписаний сторонами.
АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти у розмірі 19811,40 грн., в свою чергу відповідачка умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів не виконала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість.
22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Форт».
В подальшому, 23 лютого 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Форт» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс».
Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 21.11.2019 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання за кредитним договором. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості .
Разом з тим, відповідачка заборгованість не погасила, що стало підставою для звернення до суду.
За таких обставин позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 23.02.2021 року перед позивачем по кредитному договору становить 30888,48 грн., з яких 19811,40 грн. -заборгованість по тілу кредиту, 9877,08 грн. заборгованість по відсотках, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 .
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. Подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, проти заочного рішення не заперечують.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.
Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній» за №0610276956887 та з відміткою «вручено» за №0610281258640.
Копію ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 25.08.2025 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі надіслано учасникам справи, а відповідачу також копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів (за місцем реєстрації).
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- роцессульного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового роцессу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс роцес Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова роцес України»).
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі роцессу позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процессу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
25.08.2025 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 21.11.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання кредиту № 491014989 та графік платежів.
Відповідно до умов оферти ОСОБА_1 запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти Угоду про надання кредиту, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між нею та банком.
Згідно даної оферти, умови споживчого кредиту: тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 19811,40 грн, процентна ставка 39,90% річних, тип ставки фіксована, строк кредиту 60 місяців. Дата повернення кредиту 22.11.2024.
Як убачається із матеріалів справи, 21.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «Альфа Банк» з Анкетою-Заявою про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Підписанням цього акцепту відповідач:
- Підтверджує акцепт Публічної пропозиції та укладення договору між нею та АТ «Альфа-Банк» на умовах, викладених у Публічній пропозиції та додатках до Договору , що розміщені на веб-сторінці Банку www.alfabank.ua
-приймає пропозицію банку на використання аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки (у разі її використання), що відтворені засобами копіювання, зразки яких містяться у договорі для підписання банком будь-яких документів та вчинення будь-яких правочинів в межах договору, підписання яких можливе із використанням аналогу власноручноо підпису уповноваженої особи банку.
-приймає пропозицію банку на використання її електронного підпису, зразок аналогу якого наведений у договорі чи будь-якого іншого аналогу власноручного підпису, що передбачений договором для вчинення будь-яких правочинів та/або підписання будь-яких документів, підписання яких згідно з умовами договору можливо з використанням ЕП та/або будь-якого іншого аналогу власноручного підпису.
За умовами укладеного між банком та ОСОБА_1 договору, Банк надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується Випискою по особовим рахункам за період з 21.11.2019 по 22.02.2021 року.
Матеріали справи не містять відомостей щодо дати випуску банком на ім'я відповідача платіжної картки, проте, з виписки по особовим рахункам за період з 21.11.2019 по 22.02.2021 вбачається, що відповідач почала користуватися кредитними коштами з 22.11.2019, зокрема, сплачувала кредит по 22.02.2021 року включно.
На виконання умов вищевказаного Договору про споживчий кредит Банк свої зобов'язання щодо надання кредиту виконав повністю, шляхом переказу грошових коштів у розмірі 19811,40 грн. на рахунок, що підтверджується даними меморіального ордеру №727533 від 22.11.2019 року.
22.02.2021 року між AT«Альфа-Банк» (Клієнт) та TOB «ФК ФОРТ» (Фактор) укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами,у тому числі за кредитним договором від 21.11.2019 щодо позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу, копією Виписки з Додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021, копією акту приймання-передачі Реєстру боржників від 22.02.2021 до договору факторингу № 1 від 22.02.2021.
Згідно витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами TOB «ФК ФОРТ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
23.02.2021 між TOB «ФК ФОРТ» (Клієнт) та TOB «ФК «Еліт Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу №01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 21.11.2019 щодо позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу, копією Виписки з Додатку до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021, копією акту приймання-передачі Реєстру боржників від 23.02.2021 до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021, копією платіжного доручення № 129 від 23.02.2021 на суму13235000,00 грн.
Згідно витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , в сумі 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
Отже, TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 21.11.2019, укладеним між AT «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 .
Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №491014989 від 21.11.2019 заборгованість ОСОБА_1 , станом на 22.02.2021 становить 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за користування кредитом; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
Нормативно-правове обґрунтування:
Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII(надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , уклала вищезазначений договір на підставі ЗУ «Про електронну комерцію» за умовами якого отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський рахунок.
Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вищевказаний договір №491014989 від 21.11.2019 року та графік платежів прирівнюється до укладеного у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 , було підписано шляхом накладення електронного цифрового підпису самого відповідача ОСОБА_1 , відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільний телефону відповідача.
Після підписання договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у кредитодавця виникло зобов'язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов'язання оплачувати послуги кредитодавця, що виникають в результаті грошових коштів.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
Відпо відно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є /мови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ПК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.
22.02.2021 року між AT«Альфа-Банк» (Клієнт) та TOB «ФК ФОРТ» (Фактор) укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами,у тому числі за кредитним договором від 21.11.2019 щодо позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу, копією Виписки з Додатку до договору факторингу № 1 від 22.02.2021, копією акту приймання-передачі Реєстру боржників від 22.02.2021 до договору факторингу № 1 від 22.02.2021.
Згідно витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами TOB «ФК ФОРТ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
23.02.2021 між TOB «ФК ФОРТ» (Клієнт) та TOB «ФК «Еліт Фінанс» (Фактор) укладено договір факторингу №01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором від 21.11.2019 щодо позичальника ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору факторингу, копією Виписки з Додатку до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021, копією акту приймання-передачі Реєстру боржників від 23.02.2021 до договору факторингу № 01-23-02/21 від 23.02.2021, копією платіжного доручення № 129 від 23.02.2021 на суму13235000,00 грн.
Згідно витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються та боржників за такими договорами «ФК «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 , в сумі 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за відсотками; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
На підтвердження своїх вимог позивачем надано оферту на укладання угоди про надання кредиту №491014989 від 21.11.2019 року та графік платежів, анкету заяву про акцепт публічної пропозиції від 21.11.2019 року, які містять інформацію про їх підписання електронним цифровим підписом обома сторонами договору.
Наведене у свою чергу свідчить про належне укладення договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України "Про електронну комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована.
У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за договором №491014989 від 21.11.2019 заборгованість ОСОБА_1 , станом на 22.02.2021 становить 30888,48 грн., яка складається із: 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за користування кредитом; 1200,00 грн. - сума заборгованості за штрафами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надала суду контр розрахунку суми заборгованості, а відтак суд приходить до висновку, що нарахована позивачем сума боргу в розмірі 30888,48 грн. та наданий розрахунок заборгованості є належним доказом.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази підтверджують укладення між АТ "Альфа-Банк" правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_1 , договору про надання споживчого кредиту в електронній формі, отримання відповідачем позичених грошових коштів та їх неповернення позивачу, тобто невиконання відповідачем умов, укладеного договору в електронній формі, а також нарахований позивачем відповідно укладеного договору борг у сумі 30888,48 грн., який суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача.
Будь-яких доказів щодо неотримання ОСОБА_1 коштів від позивача, не проведення нею операцій по спірному картковому рахунку, а також доказів щодо спростування даної заборгованості - матеріали справи не містять.
Таким чином, укладаючи Договір від 21.11.2019 року сторони погодили надання позичальнику кредитних коштів та нарахування процентів за користування коштами.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , розуміла умови укладеного нею договору, надання їй у користування грошових коштів та нарахування процентів за користування коштами, що зобов'язувало останню належним чином виконувати обов'язки, щодо виконання умов договору про надання коштів у позику та повернення грошових коштів.
Враховуючи те, що послуги банку надаються дистанційно в режимі реального часу, а Договір, який включає тарифи були надані відповідачу в електронному форматі, тому суд прийшов до висновку, що відповідач ОСОБА_1 , була ознайомлена саме з правилами, які діяли на час підписання договору та відповідно до статтею 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що відповідачем не представлено суду жодних доказів щодо безпідставності вимог позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 , на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованості згідно договору від 21.11.2019 року підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило судовий збір в розмірі 3028,00грн.(за подання позовної заяви).
За таких обставин, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 3028,00 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Положеннямистатті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зістаттею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленомузаконом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141ЦПК України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1статті 1Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/ WestAllianceLimited» проти України'заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку,недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконанняробіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Окрім цього, у постанові від 07.09.2023 року у справі за № 202/8301/21 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначає, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому закономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеного договору про надання правничої допомоги №03-07/2024 від 03.07.2024 року адвокат Литвиненко О.І. надає позивачу правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
Стороною позивача надано суду: договір про надання правничої допомоги № 03-07/2024 від 03 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» та адвокатом Литвиненко О.І., за яким адвокат взяв на себе зобов'язання надати клієнту юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до пункту 3.1. Договору вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 2000,00 грн. без ПДВ.
До матеріалів справи також було долучено Акт №4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025 року на суму 9200,00 грн.
На виконання вимог договору та ч. 3 ст. 137 ЦПК України надано: договір про надання правничої допомоги № 03-07/2024 від 03 липня 2024 року, Акт №4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025 року на суму 9200,00 грн., платіжну інструкцію №2723 від 10.06.2025 року на суму 9200,00 грн.
Отже матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» послуг від адвоката Литвиненко О.І. з надання правової допомоги в суді першої інстанції.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що дана справа для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, залучення до участі у справі інших учасників.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Слід зазначити, що звернення до суду з позовами про стягнення боргу за кредитним договором носить масовий характер, справа, що розглядається, не є складною, в справі - невелика кількість письмових доказів (справа в одному томі), представник позивача не брав участі в судовому засіданні при розгляді справи, суд вважає заявлений розмір витрат сторони позивача неспівмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами). З цих підстав суд вважає, що послуги адвокатів за даною категорією справ є стандартними послугами і тому не потребують великих професійних затрат та часу у загальному розмірі 4,40 годин. Витрати на правничу допомогу в розмірі 9 200,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатами робіт.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 22.10.2025 року, дата складання повного судового рішення у зв'язку з перебуванням судді у відпустці - 05.11.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -05.11.2025 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 623, 624, 628, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (місце знаходження: 03035, м. Київ, пл.Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222) суму заборгованості за Договором №491014989 від 21.11.2019 року у розмірі 30888,48 грн., з яких : 19811,40 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 9877,08 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1200,00 грн. - штрафи.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (місце знаходження: 03035, м. Київ, пл.Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222) сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (місце знаходження: 03035, м. Київ, пл.Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт фінанс» (місце знаходження: 03035, м. Київ, пл.Солом'янська, 2 код ЄДРПОУ 40340222);
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Дата складання повного тексту судового рішення 05.11.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца