06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/2200/20 пров. № А/857/31277/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №380/2200/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
суддя в 1-й інстанції Гавдик З.В.,
дата ухвалення рішення 23 жовтня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення 23 жовтня 2024 року,
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.10.2019 №0003083306;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.10.2019 №0003093306;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.10.2019 №0003113306 на суму 14693,69грн.;
- визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001923306 від 24.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку. Але відповідач не урахував цього при проведенні перевірки.
Позивач вважає безпідставними та необґрунтованими висновки відповідача про те, що він знизив суму доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується єдиний внесок з врахуванням максимальної величини у розмірі 22% за 2017-2018, а також нарахування військового збору.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у цій справі у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 у цій справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №380/2200/20 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.10.2019 №0003083306, №0003093306; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом податків і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.12.2019 №000311306 на суму 14693,69 грн; визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001923306 від 24.01.2020. присуджено на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 6218,53 грн.
Постановою Верховного Суду від 11.12.2023 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задоволено частково; рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №380/2200/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням його оскаржив позивач. Вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у справі №380/2200/20 прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не досліджував жоден доказ щодо формування позивачем чистого доходу, а висновки про його заниження нічим не обґрунтовані та взагалі відсутні. Крім того, правильність розрахунку кредиторської заборгованості за 2017, 2018 роки також залишилися без дослідження, а надані позивачем докази не досліджені.
Апелянт наголосив, що при розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчислення чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку.
У ході судового розгляду не встановлено які саме витрати за якими операціями на підставі яких первинних документів позивачем безпідставно включено до складу витрат відповідних звітних періодів.
З огляду на ненадання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податку податкової звітності безпідставним і необґрунтованим висновок суду про те, що відповідачем правомірно донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за 2017-2018 роки на загальну суму 90/842,58 грн, в т.ч. ПДВ - 29378,48 грн, за 2018 рік - 61464,10 грн.
Оскільки об'єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, а з огляду на безпідставне на необгрунтоване встановлення судом заниження позивачем суми чи чистого оподатковуваного доходу у 2017-2018 роках, то безпідставним є донарахування військового збору, єдиного внеску.
Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у цій справі та ухвалити нове про повне задоволення позову.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Вказав, що оскільки для визначення чистого оподатковуваного доходу витрати фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування формуються при отриманні доходу, то така фізична особа має право враховувати суму витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу.
За 2017-2018 роки відповідно до представлених первинних документів, контролюючим органом встановлено завищення суми витрат, безпосередньо пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків в сумі 504681,0 грн., в тому числі за 2017 рік в розмірі 163213,76 грн., за 2018 рік в розмірі 341467,24 грн., що призвело до перекручення даних в декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 роки., чим порушено пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, пп. 163.1.1 п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164, ст.167, ст.168, п.177.2, п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України.
ФОП ОСОБА_1 було подано розрахунок від 25.03.2024 згідно якого підтверджено заборгованість по розрахунках з контрагентами (рах. 361, рах. 631, рах. 632) станом на 01.01.2017 та станом на 31.12.2018.
З позиції відповідача, ФОП ОСОБА_1 поданим розрахунком підтвердив правильність заборгованості.
Зауважено, що контролюючим органом до складу валових витрат віднесено суми витрат за товари/послуги, які оплачені платником у відповідних звітних податкових періодах, окрім дебіторської заборгованості на кінець звітного податкового періоду (товар який відпущений, але не оплачений у даному періоді покупцями) та залишку товару на складі (оплачений, але не проданий), що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями ФОП ОСОБА_1 за 2017-2018 роки. Додатково наголошено, що відповідний розрахунок містить недостовірні дані.
Крім того, такий розрахунок не спростовав того, що при проведенні перевірки і розрахунку витрат за 2017 -2018 роки відповідачем враховано дебіторську заборгованість (рахунок 361 - Субрахунок 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» призначений для обліку розрахунків з вітчизняними покупцями за реалізовану продукцію, товари, виконані роботи, надані послуги (у тому числі на виконання бартерних контрактів) та не враховано заборгованість позивача перед постачальниками за поставлений товар (кредиторська заборгованість).
Відповідачем до матеріалів справи долучено документи, які підписані позивачем та скріплені печаткою та на основі яких встановлено відповідні порушення.
Підсумовуючи відповідач ствердив, що документи, що надані до матеріалів справи, підтверджують завищення суми витрат, безпосередньо пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків в сумі 504681,0 грн
При проведенні перевірки інспектором до складу витрат за 2017 рік враховано заборгованість на початок 2017 року в сумі 315307,14 грн., придбання товару на загальну суму 5956265,42 грн., залишок товару на 01.01.2017 на загальну суму 384828,26 грн. при цьому інспектором не враховано залишок товару на 31.12.2017 на загальну суму 872427,38 грн., оскільки він не проданий та заборгованість (те що винні ФОП ОСОБА_1 ) на кінець 2017 року в сумі 290994,58 грн., оскільки кошти не поступили. При проведенні перевірки інспектором до складу витрат за 2018 рік враховано заборгованість на початок 2018 року в сумі 290994,58 грн., придбання товару на загальну суму 6371109,73 грн., залишок товару на 01.01.2018 на загальну суму 872427,38 грн. при цьому інспектором не враховано залишок товару на 31.12.2018 на загальну суму 1384016,32 грн., оскільки він не проданий та заборгованість (те що винні ФОП ОСОБА_1 ) на кінець 2018 року в сумі 299634,63 грн., оскільки кошти не поступили.
Отже, перевіркою повноти та своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб з одержаного сукупного доходу від здійснення підприємницької діяльності встановлено: не ведення обліку доходів та витрат, внесення до декларацій про майновий стан та доходи за 2017-2018 роки перекручених даних, що призвело до заниження чистого доходу за 2017-2018 роки на загальну суму 504681,0 грн., в т.ч. за 2017 рік на суму 163213,76 грн., за 2018 рік на суму 341467,24 грн., в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за 2017-2018 роки на загальну суму 90842,58 грн. в т.ч. за 2017 рік - 29378,48 грн., за 2018 рік - 61464,10 грн.
Вказане зумовило донарахування єдиного внеску та військового збору.
Головне управління ДПС у Львівській області просило апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 31.12.2018, за результатами якої складено Акт від 08.10.2019 №103/13-01-33-06/ НОМЕР_1 .
Перевіркою встановлено порушення вимог:
- п.16.1.2 п. 16.1. ст 16 пп.163.1.1 п.163.1 ст. 163, п.164.1 ст.164, ст.167, ст.168,п177.2,п.177.4, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №275 5-VI (із змінами та доповненнями), в частині перекручування даних в декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 рр., що призвело до заниження суми чистого доходу за 2017-2018 рр. на загальну суму 504681,0 грн., в тому числі за 2017 рік на суму 163213,76 грн., за 2018р. на суму 341467,24 грн., в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за 2017-2018рр. на загальну суму 90842,58 грн. в тому числі за 2017 рік на суму 29378,48 гр., за 2018 рік на суму 61464,10 грн.;
- пп.1.2., 1.З., 1.6 п. 16 прим.1 підрозділу 10 Розділу XX, п.п.16.1.2. піб.1 ст.16, вимог пп. 163.1.1 п.163.1 ст.163, пп. 164.1 ст.164,ст.. 167, ст.168, п. 177.2 , п. 177.10 ст. 177, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено військовий збір в сумі 7570,22 грн., в т.ч. за 2017 рік на суму 2 448,21 грн. та за 2018 рік на суму 5122,01 грн.;
- вимог п.4 ч.І ст.4, п.4 ч.2 ст.6, абз..1 п.2,ч.1, п.2, п.Зст.7, п.5, п.11 ст.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено суму єдиного внеску з сум доходу, на який нараховується єдиний внесок в сумі 111029,82 грн., в т.ч. 2017 рік в сумі 35907,03 грн., та 2018 рік в сумі 75122,79 грн.
На підставі Акта перевірки відповідач виніс податкові повідомлення рішення:
- №0003083306 від 30.10.2019 на суму 7570,22 грн та штрафні санкції на суму 1892,55 грн;
- №0003093306 від 30.10.2019 на суму 90842,58 грн та штрафні санкції на суму 22710,65 грн;
- Рішення №0003113306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.10.2019 на суму 14693,69 грн;
- Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001923306 від 24.01.2020 в сумі 111029,82 грн.
Оскільки позивач вважає відповідні рішення протиправними та такими, що порушують його права, звернувся до суду із цим позовом.
Верховний Суд скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, зокрема, вказав, що під час перевірки податковий орган досліджуючи первинні документи надані підприємством установив наявність кредиторської заборгованості у 2017 році - 676944,80 грн., у 2018 році - 166216,43 грн. При цьому сума витрат на придбання товару за 2017 рік становить 163213,76 грн., за 2018 рік - 341467,24 грн. (указано позивачем).
Тобто, судами попередніх інстанцій не досліджена правильність розрахунку (як податковим органом так і позивачем) кредиторської заборгованості за 2017, 2018 роки та включення/невключення до неї сум витрачених на придбання товару.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що суд апеляційної інстанції зазначаючи факт підтвердження придбання товару та його реалізації у 2017, 2018 роках послався на наявність накладних, платіжних документів без аналізу розміру платежів та їх відповідність розміру кредиторської заборгованості за 2017, 2018 роках. Не надано належну правову оцінку первинним документам, які підтверджують або спростовують розрахунки між сторонами, не перевірені розрахунки витрат відображені в акті перевірки, що є необхідним для встановлення обставин справи та правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду уважала передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у рішенні від 23.10.2024, суд першої інстанції виходив з того, що при розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець не враховує у складі витрат отриманих товарів, оплата за які відбувається у наступному звітному періоді. Позивач не спростував жодними належними та допустимими доказами встановлених перевіркою порушень вимог чинного законодавства, оскільки неведення позивачем обліку доходів та витрат, жодним чином не підтверджує позицію позивача та не спростовує висновки відповідача.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі ПК України, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до приписів абзаців 1, 2 п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Оподаткування доходів, отриманих позивачем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, внормовано положеннями ст. 177 ПК України.
Пунктом 177.2 цієї статті передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
За приписами п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).
У підпунктах 177.4.1 - 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПК України наведено перелік витрат, які визнаються такими, що безпосередньо пов'язані з отриманням доходів.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Згідно з п. 177.10 ст. 177 ПКУ фізичні особи - підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Облік доходів і витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.
Облік доходів і витрат від виробництва та реалізації власної сільськогосподарської продукції ведеться окремо від обліку доходів і витрат від здійснення інших видів господарської діяльності.
Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 №481 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за №1686/24218 (далі - Порядок №481), передбачено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу ІV Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.
Відповідно до пункту 6 означеного Порядку у графі 9 Книги обліку доходів і витрат зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської діяльності (графи 6, 7, 8).
При розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, не враховує витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати враховуються при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку (п. 30 Постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у цій справі)
Відповідно до акта перевірки від 08.10.2019 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 позивачем задекларовано одержаний дохід від провадження господарської діяльності в сумі 5977043,10 грн, порушень правильності його визначення не встановлено.
За період з 01.01.2018 по 31.12.2018 ФОП ОСОБА_1 задекларовано одержаний дохід від провадження господарської діяльності в сумі 6507328,63 грн, порушення правильності його визначення не встановлено.
Відповідні відомості також підтверджуються у податкових деклараціях про майновий стан і доходи за 2017 рік та 2018 рік (додаток Ф2).
У акті перевірки зафіксовано (Т.1, а.с.27), що в декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік підприємцем задекларовано витрати в сумі 5938643,10 грн, в т.ч. вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані визначена у розмірі 5656192,62 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату в розмірі 81527,39 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 199348,09 грн, амортизаційні нарахування - 15758,0 грн.
В декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік підприємцем задекларовано витрати в сумі 6462652,63 грн, в тому числі вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані визначена у розмірі 6192147,98 грн, витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату в розмірі 115705,0 грн, інші витрати, включаючи вартість виконаних робіт, наданих послуг в сумі 152699,65 грн, амортизаційні відрахування в сумі 2100,00 грн.
Контролюючим органом в акті перевірки також зазначено, що оскільки для визначення чистого оподатковуваного доходу витрати фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування формуються при отриманні доходу, то така фізична особа має право враховувати суму витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу.
За даними перевірки позивача до складу документально підтверджених витрат включено вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (додаток Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік), реалізація якої не відбулася протягом 2017 року та кошти за реалізований товар не поступили на рахунок платника у даному періоді, що призвело до завищення суми витрат на загальну суму 163213,76 грн (без ПДВ), в результаті чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу в розмірі 163213,76 грн, а саме: станом на 01.01.2017 по даних платника податку залишок товару становить 384828,26 грн, без ПДВ, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рах. 361 Д-т заборгованість на початок 2017 року становить 315307,14 грн, без ПДВ, також протягом 2017 року платником придбано товар на загальну суму 5956265,42 грн, без врахування ПДВ (згідно оборотно-сальдової відомості по рах. 631 за виключенням інших доходів та послуг), Д-т заборгованість на кінець року складає 872427,38 грн, без ПДВ, що з даних обліку платника сума витрат за 2017 рік, яка пов'язана із одержанням доходу та оплачена постачальником становить 5492978,86 грн. За даними платника задекларовано вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані протягом 2017 року в сумі 5656192,62 грн.
Різниця між задекларованими сумами та даними перевірки - 163213,76 грн.
За даними перевірки позивачем до складу документально підтверджених витрат включено вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (додаток Ф2 до декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік), реалізація якої не відбулася у 2018 році та кошти за реалізований товар не поступили на рахунок платника у даному періоді, що призвело до завищення суми витрат на загальну суму 341467,24 грн (без ПДВ), в результаті чого занижено суму чистого оподатковуваного доходу в розмірі 341467,24 грн, а саме: станом на 01.01.2018 по даних обліку платника податків залишок товару становить 872427,38 грн, без врахування ПДВ, відповідно до оборотно-сальдової відомості по рах. 361 Д-т заборгованість на початок 2018 року становила 290994,58 грн, без ПДВ, також протягом 2018 року платником придбано товар на загальну суму 6371109,72 грн, без ПДВ (згідно оборотно-сальдової відомості по рах. 631 за виключенням інших доходів та послуг) Д-т заборгованість на кінець року складає 299834,62 грн, без ПДВ, залишок товару на кінець місяця складає 1384016,32 грн, без ПДВ, що з даних обліку платника сума витрат за 2018 рік, яка пов'язана із одержанням доходу та оплачена постачальником становить 5850680,74 грн. за даними декларації платника задекларовано вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), що реалізовані протягом 2018 року в сумі 6192147,98 грн.
Різниця між задекларованими сумами та даними перевірки становить 341467,24 грн.
Отже перевіркою правильності визначення вартості документально-підтверджених витрат, пов'язаних зі здійсненням діяльності, відображених у додатку до податкової декларації за 2017-2018 роки, відповідно до представлених первинних документів, встановлено завищення суми витрат, безпосередньо пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків в сумі 504681,00 грн, в т.ч. за 2017 рік в розмірі 163213,76 грн, за 2018 рік в розмірі 341467,24 грн, що призвело до перекручення даних в декларації про майновий стан і доходи за 2017-2018 роки, чим порушено пп. 16.12 п.16.1 ст. 16, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, п. 164.1 ст. 164, ст. 167, ст. 168, п. 177.2, п. 177.4, п. 177.10 ст. 177 ПК України.
Спростовуючи висновки акта перевірки у цій частині позивач при зверненні до суду вказував, що при розрахунку чистого доходу фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично понесе платник податку.
Так, згідно з наведеними в акті перевірки даними:
1. Залишки ТМЦ станом на 01.01.2017 - 384828,26 грн, а станом на 31.12.2018 - 1384016,32 грн (п. 1.18 акта перевірки (Т.1, а.с.23));
2. Заборгованість про рахунках з контрагентами
- кредиторська заборгованість станом на 01.01.2017 676944,80 грн (рах. 631); станом на 31.12.2018 - 166216,43 грн. (рах 631)
- дебіторська заборгованість станом на 01.01.2017 378368,57 грн, станом на 31.12.2018 359801,55 грн (рах. 361);
- дебіторська заборгованість станом на 01.01.2017 - 13068,00 Євро (364879,13 грн), а станом на 31.12.2018 - 0 (рах. 632).
Згідно з службовим дописом від 08.04.2020 №318/33.6-08 (Т.2, а.с.189-191) апеляційним судом з'ясовано, що завищення витрат у 2017 році на суму 163213,76 грн обчислювалося таким чином:
Д-т сальдо на 01.01.2017 по рах 361 (без ПДВ) 315307,14 грн + залишок товару на 01.01.2017: по рах. 281 188839,83 грн (без ПДВ); по рах. 201 186139,99 грн (бех ПДВ); по рах. 26 9848,44 грн (без ПДВ) +оборотно сальдова відомість по К-т рах. 631 (отримано товар тільки ТМЦ) 6348605,43 - інші послуги з ПДВ 101432,13 грн - інші послуги без ПДВ 43196,8 = 5169980,42 грн (без ПДВ) +отримано товар (імпорт) рахунок 632 786285,00 грн (без ПДВ) - Д-т сальдо на 31.12.2017 по рах. 361 290994,58 грн (без ПДВ) - залишок товару на 31.12.2017 по рах. 281 353473,46 грн (без ПДВ) по рах 201 495093,85 грн (без ПДВ) по рах. 26 23860,07 грн (без ПДВ) = загальна сума витрат по ТМЦ за 2017 рік - 5492978,86 грн (без ПДВ).
Оскільки задекларовано у декларації 5656192,62 грн, то різниця складає 163213,76 грн.
Згідно з службовим дописом від 08.04.2020 №318/33.6-08 (Т.2, а.с.189-191) апеляційним судом з'ясовано, що завищення витрат у 2018 році на суму 341467,24 грн обчислювалося таким чином:
Д-т сальдо на 01.01.2018 по рах 361 (без ПДВ) 290994,58 грн + залишок товару на 01.01.2018: по рах. 281 353473,46 грн (без ПДВ); по рах. 201 495093,85 грн (бех ПДВ); по рах. 26 23860,07 грн (без ПДВ) +оборотно сальдова відомість по К-т рах. 631 (отримано товар тільки ТМЦ) 7784430,74 - інші послуги 139099,07 грн = 6371109,73 грн (без ПДВ) +отримано товар (імпорт) рахунок 632 0 грн (без ПДВ) - Д-т сальдо на 31.12.2018 по рах. 361 299834,63 грн (без ПДВ) - залишок товару на 31.12.2018 по рах. 281 392922,29 грн (без ПДВ) по рах 201 967948,58 грн (без ПДВ) по рах. 26 23145,45 грн (без ПДВ) = загальна сума витрат по ТМЦ за 2018 рік - 5850680,74 грн (без ПДВ).
Оскільки задекларовано у декларації 6192147,98 грн, то різниця складає 341467,24 грн.
У контексті викладеного позивач стверджує, що у 2016 році продав товар, оплата за який відбулася у 2017 році, і саме тоді поніс відповідні витрати в сумі 163213,76 грн та зменшив у 2017 році свій загальний оподатковуваний дохід на цю суму.
Аналогічно у 2018 році позивач здійснив оплату за проданий у попередніх роках товар у сумі 341467,24 грн.
Факт придбання товару та його реалізації у наступному році підтверджується накладними, а факт оплати платіжними дорученнями. При цьому, до складу документально підтверджених витрат не включено вартість придбаних ТМЦ, реалізація якої не відбулася протягом 2017 та 2018 років.
До матеріалів справи долучено документи від постачальників:
- ТОВ «Кен-Пак-Яворів»: видаткові накладні від 14.12.2016 на суму 30157,68 грн, від 08.12.2016 на суму 44730,07 грн, з врахуванням ПДВ; платіжне доручення №266 від 23.02.2017 від 23.02.2017 на суму 30157,68 грн, №249 від 10.02.2017 на суму 10000,00 грн, №247 від 10.02.2017 на суму 10000,00 грн, №242 від 08.02.2017 на суму 10000,00 грн, №228 від 03.02.2017 на суму 14730,07 грн;
- ТОВ «ТД «Дізайн-Пак»: Видаткові накладні: від 23.11.2016 на суму 10206,00 грн, в т.ч. ПДВ; платіжні доручення №618 від 11.01.2017 на суму 37807,88 грн, №202 від 11.01.2017 на суму 12192,12 грн;
- ТОВ «Західна пакувальна група» видаткову накладну на суму 81021,60 грн, в т.ч. ПДВ; плажне доручення №278 від 03.03.2017 на суму 77000,00 грн;
- ТОВ «Полімер ПАК»:видаткові накладні: від 30.06.2016 на суму 52732,85 грн, від 25.07.2016 на суму 48186,46 грн; від 29.07.2016 на суму 51852,16 грн (без ПДВ), від 18.08.2016 на суму 50400,00 грн, від 13.09.2024 на суму 52644,48 грн, від 29.09.2016 на суму 54953,65 грн, в т.ч. ПДВ; платіжні доручення: №389 від 14.05.2018 на суму 200000,00 грн; №327 від 16.03.2018 на суму 110841,88 грн;
- ФОП ОСОБА_2 : видаткові накладні від 25.07.2016 на суму 6300,00 грн, від 29.08.2016 на суму 6300,00 грн, від 12.09.2016 на суму 5292,00 грн; від 24.10.2016 на суму 25200,00 грн; від 21.11.2016 на суму 6129,90 грн; від 28.11.2016 на суму 31500,00 грн, від 26.12.2016 на суму 58262,40 грн.; платіжні доручення: №539 від 28.09.2018 на суму 12800,00 грн, №368 від 23.04.2018 на суму 13909,60 грн; №343 від 30.03.2018 на суму 8000,00 грн, №290 від 15.02.2018 на суму 4500,00 грн, №428 від 19.06.2018 на суму 15465,00 грн; №375 від 27.04.2018 на суму 24480,00 грн; №513 від 05.09.2018 на суму 11844,00 грн; №486 від 14.08.2018 на суму 15000,00 грн, №455 від 16.07.2018 на суму 13426,56 грн; №438 від 03.07.2018 на суму 1798,00 грн; №437 від 27.06.2018 на суму 5600,00 грн
ФОП ОСОБА_1 реалізував ТМЦ згідно з долученими до матеріалів справи видатковими накладними на користь ТОВ «Справжня цегла», ТОВ «Глас Трьош Львів», ПП «Мегакомплекс», ТОВ «Об'єднана мода України», ТОВ «Львівський центр по розвитку та захисту господарських формувань», ФГ «Улар», ТОВ «Провімі», ТОВ «Фабрика.ЮА», ПП «Леополісбуд», ПП «Термех», ТОВ «Лінкс лабораторії», ОСОБА_3 , ТОВ «Підприємство «Кліше», ПП «Друк щоденно», ТОВ «Росан-Глобал», ПП «Термтех», ТОВ «Лембергбуд», ТОВ «Венол Трейд», ТОВ «Опора», Заводу «Полімер-Електрон» - Дочірнє підприємство ПАТ «Концерн-Електрон», оплату за які здійснено відповідно до платіжних доручень за відповідні періоди 2016 року.
До матеріалів справи долучено розрахунок здійснений позивачем на підтвердження його доводів щодо вірності показників при обчислення чистого оподатковуваного доходу (Т.2, а.с.84).
Позивач повідомив, що кредиторська заборгованість по ТОВ «Кен Пак Яворів» станом на 31.12.2016 - 74887,75 грн закрита в 2017 році, дохід отримано в 2016 році, а тому 62406,46 грн, є витратами 2017 року; по ТОВ ТД «Дізайн-Пак» станом на 31.12.2016 заборгованість склала 50000,00, закрита в 2017 році, дохід отримано в 2016 році, а тому сума 41666,67 грн. відноситься до витрат 2017 року; по ТОВ «Західна пакувальна група» кредиторська заборгованість станом на 31.12.2016 становить 84813,92 грн, закрита в 2017 році, дохід отримано в 2016 році, а сума 64166,67 грн відноситься до витрат 2017 року; по ТОВ «Полімер-ПАК» станом на 31.12.2016 склала 307399,00 грн, закрита у 2018 році, дохід отримано в 2016 року, а сума 240556,99 грн відноситься до витрат 2018 року; по ФОП ОСОБА_2 кредиторська заборгованість станом на 31.12.2016 склала 121092,30 грн, закрита у 2018 році, дохід отримано в 2016 році, а суму 100910,25 віднесено до витрат 2018 року.
Отже, витрати у 2017 році на суму 163213,60 грн та у 2018 році 341467,24 грн. позивач обґрунтував саме таким чином та стверджує про їх належне обчислення.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу ствердив про те, що ФОП ОСОБА_1 поданим розрахунком підтвердив правильність заборгованості та звернув увагу на недостовірність даних.
Так, щодо ТОВ «Кен-Пак Яворів» згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2017 рік станом на 01.01.2017 заборгованість становить 74887,75 грн., а не 62406,46, що на 1248,29 грн. більше ніж зазначено в розрахунку; щодо ТОВ «Західна пакувальна група» згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2017 рік станом на 01.01.2017 заборгованість становить 284813,92 грн., а не 84813,92, що на 200 000,00 грн. більше ніж зазначено в розрахунку; по ТОВ «Полімер-ПАК» згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2018 рік станом на 01.01.2018 заборгованість становить 0,01 грн., а не 240556,99 грн., що на 240555,99 грн. менше ніж зазначено в розрахунку. В 2018 році ФОП ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Полімер-ПАК» на суму 1383256,59 грн., яку і сплатив в 2018 році; щодо ФОП ОСОБА_4 згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за 2018 рік станом на 01.01.2018 заборгованість становить 4500,00 грн.
Так, при проведенні перевірки інспектором до складу витрат за 2017 рік враховано заборгованість на початок 2017 року в сумі 315307,14 грн., придбання товару на загальну суму 5956265,42 грн., залишок товару на 01.01.2017 на загальну суму 384828,26 грн. при цьому інспектором не враховано залишок товару на 31.12.2017 на загальну суму 872427,38 грн., оскільки він не проданий та заборгованість (те що винні ФОП ОСОБА_1 ) на кінець 2017 року в сумі 290994,58 грн., оскільки кошти не поступили. При проведенні перевірки інспектором до складу витрат за 2018 рік враховано заборгованість на початок 2018 року в сумі 290994,58 грн., придбання товару на загальну суму 6371109,73 грн., залишок товару на 01.01.2018 на загальну суму 872427,38 грн. при цьому інспектором не враховано залишок товару на 31.12.2018 на загальну суму 1384016,32 грн., оскільки він не проданий та заборгованість (те що винні ФОП ОСОБА_1 ) на кінець 2018 року в сумі 299634,63 грн., оскільки кошти не поступили.
Апеляційний суд зазначає, що при розрахунку чистого доходу фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов'язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному. Такі витрати будуть враховані при обчисленні чистого оподатковуваного доходу у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку.
Фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, вправі зменшити свій загальний оподатковуваний дохід тільки на суму документально підтверджених витрат, витрат, які були фактично понесені - відбулася оплата.
Станом 01.01.2017 у позивача існувала кредиторська заборгованість за поставлений товар (заборгованість підприємства іншим юридичним і фізичним особам, що виникла в результаті здійснених раніше дій (подій), оцінена в гривнях і щодо якої в підприємства існують зобов'язання її погашення) у сумі 676 944,80 грн.
Станом на 31.12.2018 року кредиторська заборгованість становить 166 216,43 грн.
Вказане підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рах. 631 за 2017, 2018 роки (Т.1, а.с.229-230, 234).
Однак, відповідачем письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, не спростовано здійснення оплати вищевказаним контрагентам за товар, реалізований у 2016 році, у 2017 році які утворили різницю у задекларованих позивачем витратах та обчисленим податковим органом в сумі 163213,76 грн., відповідно і зменшення свого загального оподатковуваного доходу на цю суму. Аналогічно, у 2018 році на суму 341467,24 грн.
Своєю чергою, колегія суддів враховує, що у відповідності до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом.
У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 77 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого ч.1 ст.71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Слід також звернути увагу на те, що податкове правопорушення встановлюється на підставі первинних документів, які надавались позивачем до перевірки, про що зазначено у додатках до акту перевірки та не заперечується відповідачем.
Оскільки в акті перевірки не наведено, які саме витрати віднесені позивачем до їх складу, за результатами яких видів господарських операцій, за якою подією, на підставі яких первинних документів, то у даному випадку має місце недоведеність податковим органом складу податкового правопорушення щодо завищення суми витрат, безпосередньо пов'язаних з фінансово-господарською діяльністю платника податків в сумі 504681,00, допущеного позивачем впродовж 2017 - 2018 років.
Підсумовуючи викладене у сукупності, оскільки контролюючим органом не надано доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, оскільки він заперечує можливість врахування платником податку при обчисленні чистого оподатковуваного доходу витрат, пов'язаних з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається у наступному, у тому звітному періоді, коли їх фактично поніс платник податку, а пов'язує їх тільки з періодом формування доходу, апеляційний суд вважає, що контролюючим органом неправомірно донараховано позивачу податок на доходи фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності за 2017- 2018 роки на загальну суму 90842,58 грн, (за 2017 рік - 29 378,48 грн., за 2018 рік - 61 464,10 грн.).
Щодо іншої частини висновків акта перевірки, апеляційний суд зазначає таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» від 31.07.2014 р. №1621-VII з 3 серпня 2014 року запроваджено військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Разом з тим п.1.2. п.16.1 підрозділу 10 перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 Кодексу, тобто, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Також обчислення сум єдиного внеску платників загальної системи оподаткування здійснюється, зокрема, на підставі даних річних податкових декларацій (пункт 5 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (із змінами), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за №508/26953), а дані, вказані в додатку Ф2 до Податкової декларації про майновий стан і доходи, повинні збігатися з даними, наведеними в розділі ІІ Податкової декларації про майновий стан і доходи і, відповідно, з даними, зазначеними у звітності з єдиного внеску.
Базою нарахування єдиного внеску є чистий оподатковуваний дохід (прибуток), зазначений у податковій декларації, поділений на кількість місяців, протягом яких він отриманий. До зазначеної суми з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску застосовується ставка, зазначена в пункті 5 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI.
За таких обставин, оскільки колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача про те, що позивач занизив суму чистого оподатковуваного доходу за 2017-2018 роки, що призвело до заниження бази нарахування єдиного внеску за 2017-2018 роки в розмірі 504 681,0 грн.(за 2017 року на суму 163 213,76 грн., за 2018 року на суму 341 467,24 грн.), то помилковим також є висновок відповідача про донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та військового збору.
З огляду на викладене, податкові повідомлення-рішення від 30.10.2019 №0003093306 та №0003083306; рішення про застосування штрафних санкцій від 30.10.2019 №0003113306, та вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001923306 від 24.01.2020 є такими, що не відповідають критеріям правомірності, що передбачені ч. 1 ст. 2 КАС України є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права, а тому оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі №380/2200/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.10.2019 №0003083306.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 30.10.2019 №0003093306.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30.10.2019 №0003113306.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001923306 від 24.01.2020.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич