06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25338/23 пров. № А/857/25070/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/25338/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ» до Львівської митниці про коригування митної вартості, -
суддя в 1-й інстанції Кедик М.В.,
дата ухвалення рішення 10 вересня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення 10 вересня 2024 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хінкель-Когут» (далі - позивач, ТОВ «Хінкель-Когут») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці Державної митної служби України (далі - апелянт, відповідач, Львівська митниця), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості від 21.08.2023 №UА209000/2023/900912/2;
- зобов'язати Львівську митницю Державної митної служби України підготувати та подати Державній казначейській службі України у Львівській області висновок про повернення позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Хінкель-Когут» суму надмірно сплаченого податку на додану вартість та ввізного мита за митною декларацією (ІМ40 ДЕ №23UА209170066815U8 від 17.08.2023).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що між компанією Przdesebiorstwo Prodykcyjno-Handlowo-Uslugowe «EUROPA» Sp.Z.o.o., Польща, (продавець) та ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ», Україна, (покупець) укладено контракт №4-2017. Відповідно до рахунку-фактури NR F-RA PUE 054/23 продавцем було поставлено покупцю необроблені свинні міхурі солені на суму 20020,00 EUR. за ціною 0,91 EUR/кг. Уповноваженою особою декларанта до митного оформлення на Львівську митницю ДФС подана електронна митна декларація 23UA209170065936U0 від 18.08.2023 на товар «необроблені свинячі міхурі солені - 20 000 кг» за заявленою митною вартістю 20020,00 EUR. Митна вартість товару декларантом визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Однак, митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 21.08.2023 №UА209000/2023/900912/2. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у цій справі адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці від 21.08.2023 №UА209000/2023/900912/2 про коригування митної вартості. Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хінкель-Когут» 5368,00 грн судових витрат. Стягнуто з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хінкель-Когут» 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржила Львівська митниця, оскільки вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що під час здійснення митного контролю за митною декларацією від 18.08.2023 №UA209170/2023/065936 (далі - МД) опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення документах.
За результатами опрацювання було встановлено таке:
1) Відповідно до п. 2 контракту від 12.01.2017 №4-2017 товар доставляється на умовах EXW Jaroslaw або DDU Gorodok. В інвойсі від 17.08.2023 №F-RA PUE 054/23 зазначені умови поставки DAP Gorodok.
2) Відповідно до п. 4 контракту від 12.01.2017 №4-2017 передбачено передоплата або післяоплата 180 днів, проте в інших документах (а саме інвойсі) не сказано про умови оплати товару, отже не зрозуміло чи товар був оплачений.
Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України (далі - МК України) декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, для підтвердження митної вартості:- у разі наявності додатки до зовнішньоекономічного договору (контракту) або документу, який його замінює;- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;- за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;- якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.- виписку з бухгалтерської документації;- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.-виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам.
Декларантом на вимогу надіслано: рахунки-фактури, специфікації, які не стосуються даної партії товару, висновок експерта. Інших документів на вимогу не надано.
Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 МК України, Львівська митниця не визнала заявлену митну вартість.
Львівською митницею наголошено, що в ході опрацювання поданих позивачем були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МК України та застосовано метод визначення митної вартості 2ґ (ст. 64 МК України). Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували МД №UA209170/2023/59718 від 28.07.2023. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.
Апелянт вказав, що Львівська митниця має достатні підстави вважати що взаємозалежність позивача та його контрагента-нерезидента вплинула на ціну товарів (заявлена митна вартість товарів є нижчою ніж митна вартість на подібні товари імпортовані між не пов'язаними особами), про що було повідомлено декларанта. Зокрема, апелянт відзначив, що у відповідь на вимогу митного органу відповідно до ч. 4 ст. 53 МК України позивач не повідомляв про те, що компанія Przdesebiorstwo Prodykcyjno-Handlowo-Uslugowe «EUROPA» Sp.Z.o.o., Польща, (продавець) та ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ», Україна, (покупець) не є пов'язаними особами та жодних доказів не долучав.
Також апелянт вказав, що суперечливість умов поставки в поданих позивачем документах унеможливлюють перевірку відповідних складових митної вартості.
Апелянт крім викладеного вище зазначив, що відповідно до п. 4 контракту від 12.01.2017 №4-2017 передбачено передоплата або післяоплата 180 днів, проте в інших документах (а саме інвойсі) не сказано про умови оплати товару, отже не зрозуміло чи товар був оплачений. Водночас, інвойс не є належним документом для підтвердження митної вартості товару. Документ, що підтверджує оплату за даною поставкою декларантом до митного оформлення разом з митною декларацією не подано, що підтверджується гр.44 поданої МД 23UA209170065936U0. Платіжна інструкції №56 від 13.07.2023 була подана лише на вимогу митного органу, однак таку не можливо ідентифікувати із спірною поставкою товару. В гр. 70 призначення платежу посилання лише на контракт від 12.01.2017 №4-2017, сума платіжної операції 46254,00 EUR, що не відповідає сумі інвойсу 20020,00 EUR. Більше того, платіжну операцію проведено 13.07.2023 тобто до моменту виставлення інвойсу (інвойс від NR-F-RA-PUE-054/23 від 17.08.2023), хоча відповідно до контракту від 12.01.2017 №4-017 розрахунки здійснюються згідно інвойсу. Жодного рахунку проформи до митного оформлення надано не було. Однак, суд першої інстанції взагалі не дослідив даний факт. При цьому, враховуючи положення пункту 4 ч. 2 ст. 53 МК України, поданий банківський платіжний документ повинен стосуватися оцінюваного товару, тобто можна чітко ідентифікувати із оцінюваним товаром, на підставі відомостей, що в ньому містяться. Отже, дане платіжне доручення неможливо ідентифікувати з даною поставкою товару, оскільки сума без посилання на рахунок-фактуру чи специфікацію не є достатнім доказом для підтвердження факту здійснення оплати за товар.
Судом першої інстанції не враховано, що посадові особи Львівської митниці перевірили всі документи, що подавались разом із митною декларацією, а також додатково надані документи і на підставі цього встановили невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. У сукупності всі перелічені фактори вказують на наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу то апелянт вказав, що зазначення у прохальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Апелянт акцентував, що у прохальній частині позовної заяви зазначена вимога «3) стягнути на позивача - користь товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ», ЄДРПОУ 31678998 сплачені ними судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Державної митної служби України Львівська митниця». Отже, належного звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат позивачем не здійснено.
Судом першої інстанції також не враховано, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Так, на підтвердження судових витрат представником позивача було подано: 1) копія угоди про надання правничої допомоги від 09.07.2024; 2) акт про надання правової допомоги від 15.08.2024. Відповідно до п. 4.1. угоди про надання правничої допомоги від 09.07.2024, укладеного між адвокатським об'єднанням «Валько та Партнери» та ТОВ «Хінкель Когут», сторони домовились, що за послуги, надані адвокатом, замовник сплачує гонорар (винагороду) в розмірі 3000 грн. за годину роботи адвоката.
Згідно з актом про надання правової допомоги від 15.08.2024 надано такі послуги:- ознайомлення з матеріалами справи №380/25338/23, правовий аналіз рішення про коригування митної вартості, узгодження правової позиції по справі, підготовка клопотання про приєднання документів до справи, формування додатків до клопотання, подання та реєстрація вказаного клопотання в канцелярії Львівського окружного адміністративного суду - 3 години; прибуття до Львівського окружного адміністративного суду 14 серпня 2024 року 14 год. 00 хв. для участі у призначеному судовому засідання та повернення з суду - 2 години.
Сума, яку суд стягнув як витрати позивача на професійну правничу допомогу взагалі не співмірна із даною категорією спору та із виконаною адвокатом роботою. Зауважено, що на момент укладення угоди про надання правової допомоги 09.07.2024 позовна заява вже написана та правова позиція вже сформована. Предмет спору у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими для його ознайомлення.
Апелянт просив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 у справі №380/25338/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Між фірмою Przdesebiorstwo Prodykcyjno-Handlowo-Uslugowe «EUROPA» Sp. z.o.o., Польща, (продавець) та ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ», Україна, (покупець) 12.01.2017 укладений контракт №4-2017, відповідно до якого продавець зобов'язується продати необроблену свинну кишкову сировину товстого і тонкого кишківника та міхури, а покупець оплатити товар згідно з п. 3, п.4.
Відповідно до п. 3 вказаного контракту ціна товару узгоджується обома сторонами контракту та обумовлюється рахунком-фактурою. Оплата здійснюється в EUR. Кількість товару складатиме 3000000 т. Вартість 1 кг сировини становитиме 0,97 EUR. Вартість маркування, тари, пакування включені в ціну товару і поверненню не підлягають. Загальна Вартість контракту становить в еквіваленті 2910000,00 EUR.
Згідно з п. 4 вказаного контракту оплата здійснюється за передплатою (згідно з виставленими рахунком-фактурою) або ж безготівковим переказом на рахунок продавця згідно з фактурною вартістю (комісію банків кореспондентів оплачує покупець) протягом 180 днів після поставки товару.
Сторони підписали 08.05.2023 додаткову угоду №5 до Контракту №4-2017 від 12.01.2017, щодо внесення змін до розділу 3 контракту та виклали його у наступній редакції: «ціна товару узгоджується обома сторонами контракту і обумовлюється рахунком -фактурою. Оплата здійснюється в EUR. Вартість маркування, тари, упаковки включені в ціну Товару і поверненню не підлягають. Загальна вартість контракту складає в еквіваленті 5000000 (EUR)».
На виконання контракту Przdesebiorstwo Prodykcyjno-Handlowo-Uslugowe «EUROPA» Sp. z.o.o., здійснило поставку товару на користь позивача, згідно рахунку-фактури NR F-RA PUE 054/23 від 17.08.2023, загальною вартістю товару 20020 EUR.
ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ» з метою митного оформлення придбаного товару 18.08.2023 подало до Львівської митниці митну декларацію №23UA209170065936U0, відповідно до якої заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації:
1. Необроблені свинячі міхурі солоні - 20000 кг.
2. Місць - 80ВА/80.
3. 0.
Декларант до митного контролю, разом з митною декларацією 24UA209230005568U9, як підставу для застосування основного методу надав наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) F-RA PUE 054/23 від 17.08.2023; автотранспортну накладну (CMR) 000205 від 17.08.2023; сертифікат походження товару PL/MF/AND0400927 від 17.08.2023; зовнішньоекономічний договір.
Відповідач направив позивачу запит про необхідність подання додаткових документів відповідно до ст. 53 МК України.
У відповідь на запит декларант надав: висновок експерта №23/1/439; інвойси виробників; зовнішньоекономічний договір; платіжні документи; інформація щодо страхування, виробнича довідка та експортний рахунок на реалізацію готової продукції; видаткова накладна на реалізацію в Україні.
Львівська митниця 21.08.2023 прийняла рішення про коригування митної вартості товарів №UА209000/2023/900912/2. У графі 33 рішення про коригування, що містить назву «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» відповідач зазначив:
«Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв'язку з невідповідністю обраного декларантом методу визначення митної вартості товарів умовам наведеним у Главі 9 МК України. Львівська митниця має достатні підстави вважати що взаємозалежність вплинула на ціну товарів (заявлена митна вартість товарів є нижчою ніж митна вартість на подібні товари імпортовані між не пов'язаними особами), про що було повідомлено декларанта. Декларантом не виконані вимоги частини 18 ст. 58 МК України (не надано інформації про продаж непов'язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну, а також не надано інформації щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів визначеної згідно з положеннями статей 62 та 63 МК України).
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості.
Відповідно до п. 2 контракту від 12.01.2017 №4-2017 товар доставляється на умовах EXW Jaroslaw або DDU Gorodok. В інвойсі від 17.08.2023 №F-RA PUE 054/23 зазначені умови поставки DAP Gorodok.
Відповідно до п. 4 контракту від 12.01.2017 №4-2017 передбачено передоплата або післяоплата 180 днів, проте в інших документах (а саме інвойсі) не сказано про умови оплати товару, отже не зрозуміло чи товар був оплачений.
Відмовою в наданні необхідних додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 МК України та відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, де зазначено, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів митний орган має право упевнюватись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, що позиціонується з положеннями ст. 17 Угоди про застосування статті VIІ ГАТТ/СОТ від 1994 р. Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МК України, у зв'язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Таким чином, Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МК України. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МК України) та методу 26 (ст. 60 МК України) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МК України) та методу 2г (ст. 63 МК України) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МК України).
Джерелом інформації для коригування митної вартості слугували МД №ЩA209170/2023/59718 від 28.07.2023. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.».
Не погоджуючись з рішенням митного органу щодо коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не надав доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а саме по собі зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення. Встановлені фактичні обставини свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості є необґрунтованим. Відповідно до оскарженого рішення митний орган скоригував митну вартість товару із застосуванням резервного методу визначення її митної вартості та на підставі митної декларації МД №UA209170/2023/59718 від 28.07.2023. Проте в оскарженому рішенні відповідач не вказує будь-яких джерел та інформації, якими керувався при визначенні митної вартості товару, окрім номеру та дати взятої за основу митної декларації.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав необґрунтованим висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. А тому, як наслідок, рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача підготувати та подати Державній казначейській службі України у Львівській області висновок про повернення позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Хінкель-Когут» суму надмірно сплаченого податку на додану вартість та ввізного мита за митною декларацією (ІМ40 ДЕ №23UА209170066815U8 від 17.08.2023 ), то з огляду на вказане нормативно-правове регулювання, позовні вимоги в цій частині визнано передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.
Отже, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов задоволено частково.
На переконання суду першої інстанції, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 15000,00 гривень є досить завищеними. Суд першої інстанції вважав, що оскільки більшість послуг, що надані на виконання умов згаданого договору, були пов'язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація таких (поділ на окремі частини) не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.
У зв'язку з викладеним, а також запереченням відповідачем суми понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 3000,00 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1 МК України (в редакції чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Згідно із положеннями п. 24 ч. 1 ст. 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
За приписами ст.ст. 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частиною 1 ст. 51, ч. 1 ст. 52 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з ч. 2 ст. 52 МК України декларант зобов'язаний: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу..
Отже, законодавцем визначено таку конструкцію регулювання митних відносин, за якою визнається правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч.ч. 3-6 цієї ж статті у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Вказане свідчить про те, що митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.
Наведені приписи законодавства з питань митної справи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Ненаведення митним органом в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребовування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Отже, право митного органу на витребування додаткових у декларанта документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) наявність розбіжностей у документах; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до роз'яснень, які наведені у постанові Пленуму ВАС України №2 від 13.03.2017 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012 року», факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у ч. 3 ст. 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.
В пункті 2 ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Своєю чергою, праву митного органу на витребування додаткових документів передує його обов'язок належним чином обґрунтувати наявність підстав вважати та належним чином обґрунтувати причини, з яких митна вартість не може бути перевірена на підставі документів, наданих декларантом разом із митною декларацією.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи підтверджується, що позивачем заявлено до митного оформлення товар, митну вартість якого позивачем визначено за першим методом - за ціною контракту (20020 EUR).
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження митної вартості товару разом митною декларацією декларантом подано документи, які підтверджували митну вартість товару за першим методом її визначення - за ціною контракту, зокрема, рахунок-фактуру (інвойс) F-RA PUE 054/23 від 17.08.2023; автотранспортну накладну (CMR) 000205 від 17.08.2023; сертифікат походження товару PL/MF/AND0400927 від 17.08.2023; зовнішньоекономічний договір.
У подальшому, з метою митного оформлення пропуску товарів позивачем митному органу було надано висновок експерта №23/1/439; інвойси виробників; зовнішньоекономічний договір; платіжні документи; інформація щодо страхування, виробнича довідка та експортний рахунок на реалізацію готової продукції; видаткова накладна на реалізацію в Україні.
Передумовою для прийняття оскаржених рішень слугувала наявність розбіжностей в документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, а саме:
Відповідно до п.2 контракту від 12.01.2017 №4-2017 товар доставляється на умовах EXW Jaroslaw або DDU Gorodok. В інвойсі від 17.08.2023 №F-RA PUE 054/23 зазначені умови поставки DAP Gorodok.
Відповідно до п. 4 контракту від 12.01.2017 №4-2017 передбачено передоплата або післяоплата 180 днів, проте в інших документах (а саме інвойсі) не сказано про умови оплати товару, отже не зрозуміло чи товар був оплачений.
Надаючи оцінку виявленим розбіжностям у взаємозв'язку з їх можливістю впливати на визначення митної вартості товару, апеляційний суд зазначає таке.
Поставка EXW (Ex Works, Франко завод) - це термін, згідно з яким продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання, коли надає товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві (наприклад, заводі, складі). Покупець несе всі витрати, ризики та відповідальність за завантаження товару, його транспортування, митне оформлення та доставку до кінцевого пункту призначення.
Поставка DDU (Delivered Duty Unpaid) - це термін з правил Інкотермс (видання до 2010 року), за яким продавець доставляє товар до вказаного місця призначення, але не несе відповідальності за митне очищення та пов'язані з ним податки і збори. Покупець відповідає за митне оформлення та сплату всіх імпортних мит, податків та інших платежів. Цей термін був замінений у редакціях 2010 року на інший, але залишається зрозумілим для багатьох, і його суть полягає у розподілі обов'язків між продавцем і покупцем.
Поставка DAP ( ОСОБА_1 ) - це умова поставки згідно з правилами Інкотермс, за якою продавець несе всі витрати та ризики за транспортування товару до узгодженого місця призначення, а покупець відповідає за імпортне митне оформлення та розвантаження після прибуття вантажу. Продавець відповідає за доставку товару, випущеного в митному режимі експорту, готовим до розвантаження в кінцевому пункті.
Апеляційний суд зауважує, що апелянт не стверджує про завищення транспортних витрат, їх непідтвердження, включення/невключення таких до ціни товару, а тільки вказує на розбіжність у контракті та рахунку-фактурі в частині зазначення самих умов поставки: замість EXW, DDU як у контракті, в фактурі вказано DAP. Крім того, не можна залишити поза увагою те, що умови контракту сторонами погоджені ще у 2017 році, а спірна поставка відбулася у 2023 році. За таких обставин, як вірно визнав суд першої інстанції, відповідне твердження відповідача є неконкретизованим та безпідставним через не доведення перед судом у який спосіб вказані розбіжності впливають митну вартість імпортованого позивачем товару.
Щодо оплати за товар за контрактом від 12.01.2017, то згідно з п. 4 контракту оплата товару здійснюється по передоплаті (згідно з виставленим рахунком) чи у безготівковій формі на рахунок продавця згідно з фактурною вартістю впродовж 180 днів після поставки товару.
Однак, як вказував відповідач, в інших документах - інвойсі, не зазначено про умови оплати товару, отже не зрозуміло чи товар був оплачений.
Апеляційни суд зауважує, що саме зовнішньоекономічним контрактом встановлено порядок здійснення розрахунків між продавцем та покупцем, зокрема, на умовах післяплати.
Апеляційний суд зважає на покликання апелянта на те, що долучений до матеріалів справи платіжний документ (надавався відповідачу на його вимогу) - платіжна інструкція №56 від 13.07.2023 здійснена на суму 46254,00 EUR, а не 20020,00 EUR як у фактурі. Крім того, як вірно відзначив апелянт, фактура NR F-RA PUE 954/23 на товарі, який підлягав митному оформленню та оцінюванню, датована 17.08.2017, а платіжна інструкція - 13.07.2023.
Однак у контексті доводів відповідача про те, що в ході митного контролю залишилось незрозумілим чи здійснено оплату за товар, то апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 у справі №803/3649/15 наголосив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Отже, доводи митного органу в цій частині також не можуть бути покладені в основу рішення про коригування митної вартості товарів.
Апеляційний суд також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №815/329/17, в якій Суд наголосив, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).
Загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.08.2008 №216.
За правилами 15 Положення №216 від 28.07.2008 затвердженого постановою Правління Національного банку України, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
При цьому, чинним законодавством України не встановлено обов'язку здійснювати посилання в платіжному документі на комерційний інвойс. Тому, сама по собі відсутність у вказаному платіжному документі посилання на комерційний інвойс, за умови наявності вказівки на контракт згідно комерційного інвойсу, який оплачується та має посилання на Контракт, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.
Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним судом у постановах від 22.08.2019 у справі №810/2784/18 та від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020.
Отже, посилання митного органу на те, що не зазначення в інвойсі умов оплати за товар є розбіжністю, яка впливає на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару, та виключає можливість застосування основного методу визначення митної вартості товару (за ціною договору), є необґрунтованими та безпідставними.
Також Верховний Суд у постанові від 02.03.2021 №380/842/20 висловив наступну правову позицію щодо умов оплати, а саме: «У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв'язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості. Згідно з частиною сьомою статті 58 Митного кодексу України платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що у розумінні статті 53 Митного кодексу України банківські платіжні документи можуть підтверджувати митну вартість товарів лише в тому випадку, якщо на момент митного оформлення товару декларантом оплачено рахунок за такий товар; відсутність в поданих декларантом документах відомостей щодо термінів оплати, не підтверджує неможливість визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості; дана обставина сама по собі не є доказом, що обґрунтовує митну вартість товару; тобто, строк оплати за товар не впливає на визначення митної вартості товару».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 22.10.2020 у справі №320/2455/19 щодо відомостей платіжного документу, судом визначено: «Квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто прямого зв'язку між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару не існує».
Таким чином, відповідні доводи відповідача також є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції надано вірну оцінку доводам відповідача про пов'язаність між Przedsiebiorstwo Produkcyjno-Handlowo-Usіugowe «EUROPA Sp.z.о.о», Польща (продавець) та покупцем ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ», Україна та вплив таких відносин на ціну товарів, що були імпортовані, оскільки одна і та ж особа є співзасновником в обох товариствах як безпідставні та необгрунтовані.
На підтвердження вказаної обставини позивач долучив до матеріалів справи такі докази:
- копію виписки з судового рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 травня 2004 року у справі №1909, згідно з якою розірвано шлюб між гр. ОСОБА_2 (учасник ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ») та ОСОБА_3 (учасник фірми Przedsiebiorstwo Produkcyjno-Handlowo-Usіugowe «EUROPA Sp.z.о.о»);
- копію документів з відомостями щодо засновників фірми Przedsiebiorstwo Produkcyjno-Handlowo-Usіugowe «EUROPA Sp.z.о.о» (з перекладом на українську мову) станом на 24 травня 2024 року, 02 червня 2023 року, в яких міститься інформація про учасника ОСОБА_3 та відсутня інформація про ОСОБА_2 ;
- повідомлення з відомостями про бенефіціарних власників фірми Przedsiebiorstwo Produkcyjno-Handlowo-Usіugowe «EUROPA Sp.z.о.о», зі змісту якого вбачається інформація про учасника ОСОБА_3 та відсутня інформація про ОСОБА_2 ;
- витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ» станом на 10 жовтня 2023 року, 22 березня 2024 року, зі змісту яких убачається інформація про учасника ОСОБА_2 (100%) та відсутня інформація щодо ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
За змістом ч. 12 ст. 58 МК України той факт, що продавець і покупець пов'язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.
Згідно з ч.ч. 13-15 ст. 58 МК України за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів. Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв'язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов'язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб'ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов'язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ч.ч. 16-17 МК України).
Згідно з п. 4 ст. 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, для визначення пов'язаності осіб до якої відсилають положення ч. 16 ст. 58 МК України, особи вважаються пов'язаними між собою, тільки якщо: a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного; b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу; c) вони є роботодавцем і працівником; d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них; e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого; f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою; g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу; h) вони є членами однієї й тієї самої сім'ї.
За таких обставин, доводи про пов'язаність продавця і покупця за наведених мотивів є помилковими.
Підсумовуючи викладене у сукупності, зазначені відповідачем розбіжності у поданих декларантом документах жодним чином не впливають на правильність визначення заявленої митної вартості та її складових, адже позивачем були спростовані можливі сумніви митного органу щодо зазначених розбіжностей, проте відповідач безпідставно та необґрунтовано не взяв це до уваги та не зазначив, яким чином зазначені розбіжності мають вплив на заявлену митну вартість і її складові.
Отже, доводи митного органу про наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах не знаходять свого підтвердження.
З урахуванням викладеного, позивач відповідно до вимог ст.ст. 52, 53 МК України подав всі необхідні документи для митного оформлення зазначеного товару за ціною договору, які не містили в собі будь-яких розбіжностей, зазначених в ч. 3 ст. 53 МК України, і відповідач не мав підстав для прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості.
Колегія суддів погоджується з послідовним висновком суду першої інстанції про те, що позивачем подано для митного оформлення імпортованого товару документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто, підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4 і 5 ст. 58 МК України, і в митного органу, враховуючи вищевикладені обставини, не було підстав вимагати у декларанта додаткові документи для підтвердження митної вартості.
Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Крім того, відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене ст. 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом п .2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затв. наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №825/648/17.
Проте, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
Графа 33 оскаржуваного рішення не містить інформації який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості такого товару, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначено фактів, які вплинули або повинні вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості, тощо.
За таких обставин, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Так, нормою ч. 2 ст. 64 МК України встановлено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях
За усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому, наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, що зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації митниці, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №815/228/17 дійшов висновку про те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про розмитнення у попередніх періодах аналогічних товарів із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, апеляційний суд вважає, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару. При цьому, зазначені документи не містили розбіжностей чи ознак підробки, водночас, такі підтверджували числові значення митної вартості.
Разом з тим, митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо непідтвердження обставин відчуження позивачу продавцем нерезидентом товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.
Враховуючи вищезазначене, позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містять повну інформацію про митну вартість. Натомість, контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору.
За таких обставин визначення відповідачем митної вартості товарів за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/900912/2 від 21.08.2023, не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визнав позовні вимоги про зобов'язання відповідача підготувати та подати Державній казначейській службі України у Львівській області висновок про повернення позивачу суму надмірно сплаченого податку на додану вартість а ввізного мита за митною декларацією від 17.08.2023 як передчасні та такі, що задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Згідно із приписами ч. 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, суд апеляційної інстанції керується таким.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Частиною 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд першої інстанції встановив, що 09.07.2024 між адвокатським об'єднанням «Валько та партнери» (адвокат) та ТОВ «Хінкель-Когут» (замовник) укладена угода.
Відповідно до акту про надання правової допомоги відповідно до угоди від 09.07.2024
Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІНКЕЛЬ-КОГУТ» в особі директора Місько Віктора Івановича (надалі іменується «Замовник»), що діє на підставі статуту, з іншої сторони (разом надалі Сторони), уклали даний акт про наступне:
1. В порядку та на умовах, визначених угодою від « 09» липня 2024 року. Виконавцем та Замовником погоджено, що вартість однієї години надання правової/правничої допомоги становить 3000,00 (три тисячі) гривень 00 копійок.
2. В порядку та на умовах, визначених угодою від « 09» липня 2024 року, Виконавець надав Замовнику правничу допомогу щодо надання правничих консультацій, складання документів процесуального характеру по захисту інтересів останнього у Львівському окружному адміністративному суді у справі що стосується оскарження рішення Львівської мит ниці Державної митної служби України за №UА209000/2023/900912/2 від 21.08.2023 про коригування митної вартості товарів, а саме:
- ознайомлення з матеріалами справи №380/25338/23, правовий аналіз рішення Львівської митниці Державної митної служби України за №UА209000/2023/900912/2 від 21.08.2023 про коригування митної вартості товарів, узгодження правової позиції по справі, підготовка клопотання про приєднання документів до справи, формування додатків до клопотання, подання та реєстрація вказаного клопотання в канцелярії Львівського окружного адміністративного суду - 3 години,
- прибуття до Львівського окружного адміністративного суду « 14» серпня 2024 року о 14 год. 00 хв. для участі у призначеному судовому засіданні, очікування початку засідання, участь у судовому засіданні та повернення з суду - 2 години.
Факт оплати зазначеної правової допомоги на загальну суму 15000,00 грн підтверджується платіжною інструкцією від 22.08.2024 №1408.
Апелянт не погоджується із розміром присуджених судом першої інстанції витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача, оскільки вважає такі неспівмірними із складністю справи та часом витраченим адвокатом на надання такої допомоги.
З позиції суду апеляційної інстанції, відповідач доречно звернув увагу на те, що договір між позивачем та адвокатським об'єднанням укладено тільки 09.07.2024, а позов подано до суду ще 30.10.2023. Після укладення вказаного договору, представник брав участь в судовому засіданні 14.08.2024 тільки один раз, яке фактично тривало з 14:43 год до 15:30 год.
При цьому апеляційний суд зазначає, що справа є незначної складності, а тому заявлений розмір відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 15000 грн є неспівмірними із складністю справи та виконаною адвокатом роботою.
Відтак, апеляційний суд вважає вірними такі висновки суду першої інстанції та вважає, що зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі №380/25338/23 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають належні правові підстави для часткового задоволення судом першої інстанції заяви позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 3000 грн на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки цей розмір судових витрат частково доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/25338/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич