06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/12459/24 пров. № А/857/29705/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/12459/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Мричко Н.І.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до вимог абзацу 6 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 в редакції Закону № 2995-ІХ від 21.03.2023, як військовослужбовця строкової військової служби, у якого виникла необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, у зв'язку із сімейними обставинами, а саме для здійснення постійного догляду за бабусею, яка є особою з інвалідністю І групи, подав рапорт до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення у запас. Відповідач відмовив позивачу у його звільненні з військової служби. Вважає рішення військової частини протиправним, необгрунтованим та прийнятим без урахування всіх обставин.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норми матеріального права, що привело до порушення в свою чергу норми процесуального права. Зазначає, що станом на дату подання рапорту діяв ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 04.04.2024, підстава - 3127-IX, який передбачав окрему підставу для звільнення з військової служби: норма абз. 6 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, ця підстава не передбачає умови щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати відповідний догляд або потреби у додатковому висновку МСЕК або ЛКК.
Вказує, що оскільки позивачем надані всі необхідні документи на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, відповідач відмовив у звільненні позивача з посиланням на умови, які не передбачені законодавством, тому, в даному випадку, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача на підставі абз. 7 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232.
Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 по справі № 380/12459/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти задоволення позовних та апеляційних вимог. Зазначає, що позивачем не надано доказів того, що інші члени сім'ї не можуть здійснювати постійний нагладя за бабусею позивача - особою з інвалідністю І групи.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інсатнції залишити без змін.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
19.04.2024 позивач подав рапорт про звільнення в запас, у зв'язку із сімейними обставинами, а саме необхідністю здійснення догляду за бабусею ОСОБА_2 , особою з інвалідністю 1 групи. До рапорту долучив копію довідки Самбірської МСЕК серії ЛВА-1 №172881, копію довідки ЛКК №82, копію рішення про призначення/перерахунку компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 17.04.2024, копію довідки в/к Старосамбірської міської ради 497, копію акту в/к Старосамбірської міської ради від 17.04.2024, копію акту про встановлення факту догляду в/к Старосамбірської міської ради, копію сторінок паспорта та РНОКПП ОСОБА_3 , копію витягу з РТГ ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копію сторінок військового квитка ОСОБА_1 , копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , копію витягу з РТГ Фалат О.Р.
24.05.2024 Відповідач надіслав відповідь №813/11028, відповідно до якої позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, вказано, що рапорт поданий не в порядку підпорядкування прямому командиру, відсутність оригіналів документів, що підтверджують підставу звільнення. Відповідач зазначає, що відповідно до доданих документів встановлено, що ОСОБА_2 має доньку ОСОБА_5 , яка не звільнена від обов'язку щодо догляду за своєю матір'ю.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дослідивши додані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби документи в їх сукупності, дійшов висновку, що ОСОБА_1 при зверненні з рапортом про звільнення з військової служби не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що його бабуся ОСОБА_2 (як особа з інвалідністю І групи, яка потребує постійного догляду) не має інших, окрім позивача, членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею, або ж що такі інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Крім цього, суд першої інсатнції вказав, що надана позивачем довідка лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою бабусею позивача, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
В подальшому Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану з 05 годин 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії воєнного стану продовжувався і діє по даний час.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
При цьому суд враховує, що, як свідчать обставини справи, позивач звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби саме як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.
Відповідно, при вирішенні спору у даній справі підтягають застосуванню положення частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, якою визначено перелік підстав для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через такі сімейні обставини або з інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю бабусею ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи.
Водночас відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби, оскільки вважає недоведеним, що у ОСОБА_2 (особи, яка потребує постійного догляду) відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення (окрім позивача).
Крім цього, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню також з тих підстав, що позивачем подано висновок лікарсько-консультативної комісії, хоча встановлення необхідності постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Суд першої інтанції зазначає, що до рапорту про звільнення з військової служби від 19.04.2024 позивач, серед іншого, долучив копію довідки №82 виданої лікарсько-консультативною комісією КНП СМР «Старосамбірський центр первинної медичної допомоги» з якої видно, що за станом здоров'я ОСОБА_2 має потребу в постійному сторонньому догляді. Також до рапорту позивачем додано довідку МСЕК серії ЛВА- №172881 від 26.11.2002 видана ОСОБА_2 , група інвалідності перша, причина інвалідності загальні захворювання. Суд звертає увагу, що в такій довідці не вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Суд першої інстанції зазнпчив, що надана позивачем довідка лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою бабусею позивача, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Як зазначалося, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію довідки №82 виданої лікарсько-консультативною комісією КНП СМР «Старосамбірський центр первинної медичної допомоги» з якої видно, що за станом здоров'я ОСОБА_2 має потребу в постійному сторонньому догляді.
За твердженням відповідача (які наведені у відзиві) позивачем на підтвердження необхідності стороннього догляду за бабусею мав бути наданий лише висновок МСЕК (а не висновок ЛКК).
Колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування норм права, відповідно до яких необхідність постійного догляду повинна бути підтверджена відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23.
Верховний Суд у наведених постановах констатував, що підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок МСЕК, або ЛКК закладу охорони здоров'я.
Аналізуючи повноваження МСЕК та ЛКК, Верховний Суд дійшов висновку, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності, а ЛКК може визначати потребу щодо інших осіб, які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду (форма бланку залежить від виду захворювання).
Верховний Суд також звернув увагу на те, що Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413), якою - на виконання положень статті 26 Закону № 2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 № 618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі -Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Водночас Верховний Суд уважав доречним наголосити на тому, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України. Проте станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Верховний Суд зауважив, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
Таким чином, нині існує послідовна практика Верховного Суду, зокрема, яка викладена в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Отже, твердження відповідача та висновок суду першої інстанції, що у спірному випадку позивач мав надати лише висновок МСЕК є помилковим.
Щодо вимоги відповідача про надання позивачем інших додаткових документів, таких як підтвердження відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд, є протиправною, адже
відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, достатньою підставою для застосування норми закону щодо звільнення з військової служби (підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII) є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Cтаттею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Враховуючи вищенавдене, колегія судді приходить до висновку про наявність підстав для задоволення рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за членом сім'ї другого ступеня споріднення (бабусею ОСОБА_2 ) , яка є особою з інвалідністю I, необхідність постійного нагляду за якою підтверджено довідкою ЛКК №82.
Проте, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, прийняття рішення за рапортом належить до повноважень відповідача, у зв'язку з чим суд не може перебирати на себе функцію державного органу та вирішувати по суті рапорт. Крім того, прийняттю рішення передує певна процедура, яка включає в себе, зокрема, прийняття та реєстрацію рапорту, доданих до нього документів; перевірку документів та відомостей необхідних для правильного розгляду рапорту.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд може в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, враховуючи висновок суду про наявність підстав для задоволення рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, а також враховуючи той факт, що саме до повноважень відповідача віднесено звільнення військовослужбовців зі служби, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.04.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову частково.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року у справі № 380/12459/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дії та бездіяльності протиправними задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.04.2024 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення за наслідком такого розгляду, з врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
Т. В. Онишкевич