Рішення від 06.11.2025 по справі 368/1259/25

Справа № 368/1259/25

2/368/893/25

Рішення

Іменем України

"06" листопада 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Назаренко А.І

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», представник позивача Дідух Євген Олександрович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

представник позивача просить стягнути із відповідача заборгованість загальною сумою 8871,60 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 1799,85 грн., суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 5775,86 грн. суми заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» 1295,892 грн., сплачений судовий збір 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. та в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на користь ТОВ «Українські фінансові операції», роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, обґрунтовуючи позов наступним.

24.05.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4676788 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

?відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 1800 грн.

?згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

?періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

?на пільговий строк 10 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 1,5 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього у як результат застосовано повну ставку кредитування у розмірі 1,5 % у день.

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 1800 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану банком АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек Україна». В подальшому позичальником було підписано додатковий договір від 25.05.2024 та відповідно кошти у розмірі 1200 гривень від первісного кредитора згідно договору були надіслані платіжною системою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на картку споживача.

В розділі 6 «Особливості укладення кредитних договорів зі споживачами в електронній формі через ITC товариства» правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», викладений алгоритм дії фізичних осіб з якими укладається кредитний договір в електронній формі.

Кредитний договір з клієнтом (споживачем) укладається в електронній формі за допомогою ITC Товариства, доступ до якої забезпечується через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7».

З метою укладення кредитного договору сторонами здійснюються визначені нижче дії: клієнт на вебсайті обирає бажані умови кредитування, у тому числі суму та строк кредиту, вказує контактні дані (мобільний номер телефону), вказує електронну адресу (за наявності) і розпочинає реєстрацію в ITC Товариства через вебсайт або мобільний застосунок «Credit7». При цьому, клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ ITC Товариства. Під час першого етапу реєстрації в ITC Товариства клієнту надаються для ознайомлення та прийняття гіперпосилання на правила, публічну пропозицію на укладення договору про встановлення ділових відносин та використання аналогів підписів (публічна пропозиція), текст згоди на обробку персональних даних та доступ до своє кредитної історії. Натискаючи відповідну клавішу, яка виражає згоду клієнта продовжувати дії в ITC Товариства, клієнт підтверджує що ознайомлений зі змістом правил, публічної пропозиції, приймає їх в повному обсязі та надає згоду на обробку персональних даних та доступ до своє кредитної історії. У разі згоди з її умовами, клієнт акцептує публічну пропозицію шляхом накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Приймаючи публічну пропозицію, клієнт підтверджує використання з боку Товариства електронного підпису уповноваженої особи, як аналога власноручного підпису уповноваженої особи, та використання з боку клієнта електронного підпису одноразовим ідентифікатором як аналога власноручного підпису клієнта з метою підписання кредитних договорів, паспорту споживчого кредиту у випадках, передбачених Законом України «Про споживче кредитування», інших документів які адресуються Товариству через ITC Товариства та/або адресуються клієнту у будь-який спосіб.

Після проходження клієнтом першого етапу реєстрації, Товариство здійснює верифікацію телефонного номеру шляхом направлення клієнту вказаними засобами зв'язку (на номер мобільного телефону) коду, який клієнту необхідно ввести в спеціальну форму.

За результатами такого вводу формується електронне повідомлення Товариству. У разі правильно вказаного коду Товариство створює обліковий запис клієнта в ITC Товариства, та клієнт здійснює перший ідентифікований вхід до особистого кабінету, де продовжує реєстрацію. При наступних входах клієнта в ITC Товариства його ідентифікація в ITC Товариства здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Після входу до особистого кабінету клієнт продовжує реєстрацію в ITC, заповнюючи необхідні поля електронної анкети та надає згоду (доступ) на отримання від третіх осіб персональних (ідентифікаційних) даних (зокрема, але не виключно, від системи BankID, Державного підприємства "ДІЯ", суб'єктів первинного фінансового моніторингу в межах інструменту покладання, бюро кредитних історій тощо), додаючи необхідні файли, здійснюючи фотофіксацію себе та себе з документами у випадку необхідності.

У процесі реєстрації в ITC Товариства, клієнт (споживач): - надає інформацію та верифікує електронні платіжні засоби (платіжні картки) для перерахування коштів та здійснення погашення кредитної заборгованості. Після завершення реєстрації клієнт ще раз підтверджує бажані умови отримання кредиту (у тому числі суму та строк) та надсилає заявку на розгляд Товариству.

Товариство повідомляє клієнта про прийняття заявки шляхом відповідного інформаційного повідомлення у особистому кабінеті. У разі прийняття позитивного рішення Товариство ознайомлює клієнта з паспортом споживчого кредиту та після підписання клієнтом паспорта споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором робить клієнту в особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі кредитного договору, що містить усі істотні умови та підписаний зі сторони Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства відтворені засобами копіювання.

У випадку готовності клієнта прийняти пропозицію (оферту) клієнт натискає відповідну клавішу, що висловлює його згоду з умовами запропонованого договору, після чого Товариство надсилає клієнту засобами зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді коду, що є електронним підписом клієнта. У момент введення коду, зазначеного в пп.6.1.16 Правил, клієнт направляє Товариству електронне повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), підписане електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписує кредитний договір.

Кредитний договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, якщо інший момент набуття чинності не передбачено умовами кредитного договору. На підписаний сторонами кредитний договір уповноваженим працівником Товариства накладається кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства з кваліфікованою електронною позначкою часу. Оригінал кредитного договору обов'язково має містити електронний підпис клієнта та кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Товариство відправляє клієнту в особистий кабінет та/або на електронну пошту, вказану клієнтом, інформаційне повідомлення про підтвердження укладення кредитного договору, в якому відображає інформацію, що вимагається відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», разом з яким направляє його примірник кредитного договору у формі електронного документу, що є підтвердженням отримання клієнтом свого примірника кредитного договору.

У випадку відправлення кредитного договору в особистий кабінет, клієнт приймає та підтверджує, що дані особистого кабінету є його контактними даними, які були ним зазначені під час укладення кредитного договору та які дають можливість клієнту переглядати укладений договір, завантажити на свій персональний комп'ютер або інший пристрій, створити копію на паперовому носії і таким чином отримати його у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смскоду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, що передбачено статтею 205, 207 ЦК України.

Відповідач, оформлюючи кредитний договір здійснив всі необхідні дії, викладені в розділі 2. «Процедура укладання електронного кредитного договору» цієї позовної заяви, що визначені розділом 6. «Особливості укладення кредитних договорів зі споживачами в електронній формі через ITC товариства» Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», та уклав кредитний договір.

Відповідно до реквізитів Договору № 4676788 від 24.05.2024 року, укладеного між сторонами, відповідач підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «92371».

Таким чином, відповідач має примірник оригіналу кредитного договору та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідач.

Враховуючи зазначене, той факт, що Договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, відповідно до вимог чинного законодавства України, не може бути спростовано.

Оскільки ТОВ «Лінеура Україна» не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.

Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему, на підставі укладеного Договору про організацію переказу коштів між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Пейтек Україна». ТОВ «Пейтек Україна» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансових установ та отримало ліцензію Національного банку України.

За цим Договором фінансова компанія, за дорученням клієнта (платника) на підставі окремого кредитного договору між клієнтом та споживачем (отримувачем) за допомогою сервісу фінансової компанії здійснює та забезпечує переказ коштів в національній валюті України з метою видачі кредитів або позик, від клієнта на картки Visa International та/або Mastercard та/або НПС простір отримувачів.

Фінансова компанія та клієнт визначають організацію та процедуру взаємодії при здійсненні переказу коштів за допомогою сервісу фінансової компанії, від клієнта з метою їх зарахування на банківські рахунки держателям банківської карти на користь отримувача, а клієнт - зобов'язується приймати надані послуги та оплачувати їх вартість.

Згідно із порядком проведення платіжних операцій операції з переказу коштів в національній валюті від клієнта споживачам, здійснюється в наступному порядку:

клієнт перераховує грошові кошти (забезпечувальний платіж) на рахунок фінансової компанії, що відкритий в розрахунковому банку, на умовах, встановлених в цьому Договорі, з урахуванням вимог відповідних платіжних систем.

клієнт надає фінансовій компанії реєстр споживачів, із зазначенням даних банківських карток та сум, які належить їм перерахувати, зазначена сума не повинна перевищувати перерахованих клієнтом грошових коштів на рахунок фінансової компанії, відповідно до п. 4.5.1. цього Договору.

Дані банківських карток клієнтів надсилаються фінансовій компанії, використовуючи технічні засоби обміну інформацією в режимі реального часу.

Фінансова компанія ініціює переказ зазначених в реєстрі сум грошових коштів на користь споживачів із коштів, що надійшли на рахунок фінансової компанії, відповідно до п. 4.5.1. цього Договору, протягом 1-го банківського дня, в якому було отримано реєстр, але не пізніше 3-х банківських днів, після отримання зазначеного реєстру.

Про результат здійснених переказів грошових коштів (успішне або неуспішне перерахування) фінансова компанія повідомляє клієнта, шляхом відображення таких даних в реєстр транзакцій, в електронному вигляді, шляхом надання доступу до електронного кабінету клієнту.

Умовами договору визначено, що ТОВ «Пейтек Україна» має право самостійно визначати умови та порядок надання послуг з виконання платежів, в тому числі обирати систему переказу коштів.

За інформацією в листі ТОВ «Пейтек Україна», відповідно до зазначеного договору № 4676788 від 24.05.2024 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 1800 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 .

В подальшому позичальником було підписано додатковий договір від 25.05.2024 та відповідно кошти у розмірі 1200 гривень від первісного кредитора згідно договору були надіслані платіжною системою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на картку споживача.

Відповідно до п.10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу ІІ цього положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу 6 споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Крім того, платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише відповідачу, свідчить що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору.

З огляду на викладене вище, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку НОМЕР_1 , що повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з п.3.1. Договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Пунктом 1.4.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 1,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору. Пунктом 1.4.2. передбачено знижену процентну ставку, яка становить 1,5 % в день та застосовується на наступних умовах. Якщо клієнт до встановленого строку, зазначеного в п. 1.4.2. Договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.

При цьому, клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для клієнта, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.

Відповідно до п. 4.1. Договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. Договору. За даними поденного розрахунку заборгованості за Договором № 4676788 від 24.05.2024 року у період з 24.05.2024 року по 31.03.2025 року включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 5775,86 грн.

Умовами Договору, передбачено, що відповідно до п. 5.1.3. ТОВ «Лінеура Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за Договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта але з обов'язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.

ТОВ «Лінеура Україна» є фінансовою установою, про що було отримано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № 1177 від 19.03.2019 року, видане національною комісією, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, має ліцензію на діяльність фінансової компанії з надання коштів та банківських металів у кредит, яка була видана Національним банком України від 21.03.2024 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» є фінансовою установою, про що було отримано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ФК № В0000362 від 15.09.2021 року, видане Національним банком України, має ліцензію на діяльність фінансової компанії для здійснення діяльності з надання коштів та банківських металів у кредит та надання послуг факторингу, яка була видана Національним банком України від 26.01.2017 року.

На підставі зазначеного ТОВ «Українські фінансові операції» має право укладати договори факторингу.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед первісним кредитором, 31.03.2025 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 31-1/03/2025 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025 року ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит фактору, повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію передбачену чинним законодавством про фактора, шляхом повідомлення в особистому кабінеті боржника, та/або відправлення текстового повідомлення (sms - повідомлення) на зазначену в анкеті боржника електронну адресу та/або телефонний номер.

Отже, до ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до Відповідача за договором.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора. У даній справі, відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «Українські фінансові операції» належне йому право вимоги.

Враховуючи зазначене, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 31.03.2025 року №31-1/03/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4676788 від 24.05.2024 року загальна сума заборгованості склала 8475,71 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 1799,85 грн., заборгованості за процентами - 5775,86 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 900 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи норми чинного законодавства України, зазначені вище, те, що за договором факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідача, вимоги позивача до відповідача є доведеними та обґрунтованими, а отже заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню у сумі 1799,85 грн.

За даними поденного розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором, вбачається, що у період з дати укладання Договору, а саме: з 24.05.2024 року по 31.03.2025 року (дата укладання договору факторингу), у відповідача перед первісним кредитором утворилась заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами у межах погодженого строку дії Договору у розмірі 5775,86 грн.

Враховуючи норми чинного законодавства України, а також те, що за Договором факторингу № 31-1/03/2025 від 31.03.2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги заборгованості до відповідача, вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами до відповідача є доведеними та обґрунтованими, а отже заборгованість за нарахованими процентами за користування грошовими коштами підлягає стягненню у сумі 5775,86 грн.

Пункт 1.1. Договору факторингу № 31- 1/03/2025 від 31.03.2025 року:

за цим договором фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору № 4676788 строк кредиту 360 днів: з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

Станом на дату укладання договору факторингу від 45747 року № 31-1/03/2025, строк дії Договору № 4676788 від 24.05.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з дати факторингу 01.04.2025 року донараховано відсотки за (48 календарних днів). 1800 грн. * 1,5 % = 26,99775 грн. * 48 календарних дні = 1295,892 грн. відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

Нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Статтями 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Кожна кредитна справа має свої ознаки та характеристики, які її відрізняють. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17 касаційний суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «Проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування».

За логікою Верховного Суду, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов'язання. У такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України (3% річних). Велика Палата Верховного Суду дійшла до вказаного висновку з тих мотивів, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, тобто виключається одночасне застосування ст. 1048 та ст. 625 ЦК України.

Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку.

Крім того, посилання на постанову Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року, зазначене в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, є вирваними з контексту та такими, що не підлягають застосування в конкретному випадку, оскільки слід наголосити, що дана кредитна справа має свої ознаки та характеристики, які її відрізняють.

Тому застосовувати зазначені вище правові висновки необхідно враховуючи критерії Верховного Суду щодо подібності правовідносин (однакове нормативно-правове регулювання, склад учасників, підстави виникнення правовідносин тощо). У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку.

Окрім того, зокрема Велика Палата Верховного Суду у тій же постанові у справі №444/9519/12 від 28.03.2018 року зазначає: “п.46. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється».

Всупереч умовам Договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Українські фінансові операції», ані на рахунки первісного кредитора.

Фактично таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем за Договором № 4676788 від 24.05.2024 року загальною сумою 8871,60 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 1799,85 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 5775,86 грн.

1800 грн. * 1,5 % = 26,99775 грн. * 48 календарних дні = 1295,892 грн. відсотки нараховані ТОВ «Українські фінансові операції».

Як передбачено ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому інфляційні втрати і 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у виді сплати процентів річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду.

Як передбачено частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду.

Якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення.

Формулювання вказаних норми процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 (12-26гс22) зазначила, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір».

Ідентична позиція Верховного Суду викладена у постанові від 01 червня 2022 року у справі №540/5134/21. При поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Сплата позивачем судового збору у сумі 2422,40 грн. при поданні позову підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При розподілі судових витрат суд враховує пропорційність задоволених вимог. Враховуючи зазначене, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо попереднього орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦКУ України).

У додатковій постанові від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) Велика Палата Верховного Суду роз'яснила таке.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги Документ сформований в системі «Електронний суд» 15.08.2025 24 та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.

На підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв'язку із розглядом цієї справи, разом із позовною заявою до суду надалися наступні документи:

1. Копія Договору про надання правової (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»;

2. Заявка на виконання доручення до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року;

3. Рахунок на оплату до Договору про надання правничої (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року;

4. Копія акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правничої (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року та детальний опис виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до умов Договору про надання правової (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року, між адвокатом Дідухом Є.О. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» укладено заявку на виконання доручення до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року, в якій клієнт доручає, а адвокат зобов'язується надати певний перелік послуг професійної правничої допомоги у рамках цивільного судочинства в суді першої інстанції по справі про стягнення заборгованості.

Перелік послуг професійної правничої допомоги та гонорар Адвоката визначений та погоджений адвокатом та клієнтом. Сума гонорару адвоката розрахована на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року № 155 та статті 137 Цивільно процесуального кодексу України, з урахуванням критерій співмірності витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги адвоката, та погоджена між клієнтом та адвокатом.

Враховуючи зазначене, до суду разом із позовною заявою надаються документи, що підтверджують факт надання адвокатом правничої допомоги, згідно із якими, очікувані витрати позивача на правову допомогу становлять 10 000,00 грн.

У Постанові ВП ВС від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено наступний висновок: «Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, позивач вважає, що заявка на виконання доручення до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 08/11/2024-А від 08 листопада 2024 року та детальний опис про надання правничої (правової) допомоги, наданий до суду разом із позовною заявою, є такими, що містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пп.1 ч.2. ст.141 ЦПК України зазначає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Витрати на правову допомогу відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України належать до судових витрат. Отже, позивач просить покласти на відповідача зобов'язання компенсувати позивачу витрати на судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подавши до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити у його відсутність та врахувати все, що ним зазначено у відзиві, а саме: в частині заявленої вимоги про стягнення тіла позик - прийняти рішення на розсуд суду згідно з нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, в частині заявлених вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами та штрафу - відмовити повністю, в частині заявленої позовної вимоги про стягнення суми судового збору - вирішити дане питання пропорційно до розміру задоволених основних позовних вимог та зменшити суму витрат на правничу допомогу до обґрунтованого рівня, з урахуванням обсягу фактичної роботи, характеру справи, а також принципу співмірності витрат, передбаченого ст. 141 ЦПК України, обґрунтовуючи наступним. В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться справа №368/1259/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до мене громадянина України ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На його глибоке переконання, заявлені позовні вимоги позивача можуть бути задоволені лише частково, в більшості заявлених позовних вимогах необхідно відмовляти, що обгрунтовує наступним. Відповідно до ч. 1 ст.76 Кодексу, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.2 ст.76 Кодексу, ці дані встановлюються такими засобами: · письмовими, речовими і електронними доказами · висновками експертів; · показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 Кодексу встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 2 вищезазначеної статті проголошується, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.3 ст.77 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.4 ст.77 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.78 Кодексу, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Згідно з ч.2 ст.78 Кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною 1 статті 79 Кодексу встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частиною 1 статті 80 Кодексу визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст.81 ЦПК України). Відповідно до ч. 6 ст.81 Кодексу, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено статтею 4 Кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України). Стаття 12 ЦПК передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд на підставі статей 12, 13, 81 ЦПК розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Щодо нарахованих відсотків за кредитним договором: Я, як відповідач у справі, заперечую проти позовних вимог у частині стягнення з мене нарахованих відсотків за кредитним договором № 4676788 від 24.05.2024, виходячи з наступного: 1. Надмірність та несправедливість процентів 2. Згідно зі ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору, які порушують баланс прав та обов'язків сторін і ставлять споживача у вкрай невигідне становище, є несправедливими та не підлягають застосуванню. 3. Відсоткова ставка, передбачена договором, є завищеною та призводить до фактичної сплати суми, яка в кілька разів перевищує розмір отриманого кредиту, що суперечить принципу справедливості та добросовісності, закріпленому у ст. 3, 509 Цивільного кодексу України. 4. Обмеження відсотків законодавством 5. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів за кредитним договором не може бути довільним, він має визначатися договором та відповідати принципам розумності. 6. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 вказала, що кредитодавець не може безмежно нараховувати відсотки та пеню після закінчення строку кредитного договору. 7. Правова позиція Верховного Суду 8. У постановах від 13.07.2022 (справа № 202/4494/20) та від 04.07.2018 (справа № 310/11534/13-ц) Верховний Суд чітко зазначив: після спливу визначеного договором строку кредитування або пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту кредитор має право вимагати лише повернення тіла кредиту та 3% річних згідно зі ст. 625 ЦК України; нарахування відсотків за договором після цього є неправомірним. 1. Вимога про зменшення розміру нарахованих платежів 2. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), якщо вона є надмірно великою у порівнянні із збитками кредитора. 3. З урахуванням вищенаведеного, вважаю, що нараховані відсотки є безпідставними та неспівмірними, а позов у цій частині не підлягає задоволенню. Згідно позову позивачем зазначено, що за даними поденного розрахунку заборгованості за Договором № 4676788 від 24.05.2024 року у період з 24.05.2024 року по 31.03.2025 року включно Первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 5775,86 грн. Крім того, в позові зазначено, що до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 31.03.2025 року №31-1/03/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором № 4676788 від 24.05.2024 року загальна сума заборгованості склала 8475,71 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 1799,85 грн., заборгованості за процентами - 5775,86 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 900 грн. Таким чином, фактично нараховані 5775,86 грн. в 3 разів перевищують суму боргу, що є надмірним і незаконним, тому просив врахувати наведене (за необхідності провести розрахунки) та зменшити нараховані відсотки відповідно до умов договору та законодавства України про споживче кредитування. Для прийняття законного, обгрунтованого та справедливого рішення суду не зайвим буде звернути увагу на правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду від 12.02.2025 по справі № 679/1103/23. Розглянувши дану справу, ВС, серед іншого, зазначив, що згідно із ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Зазначаючи в наших договорах відповідний розмір відсотків за користування грошовими коштами та намагаючись стягнути відсотки за користування грошовими коштами, розмір яких суттєво перевищує розмір тіла кредиту, не приходиться говорити ні про яку справедливість, добросовісність, пропорційність та розумність. По-перше, звертає увагу шановного суду, що в жодному з договорів не йдеться про можливість стягнення пені, її розмір тощо у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх договірних зобов'язань. По-друге, позивач не надав суду жодних розрахунків заборгованості, а отже неможливо зрозуміти за який саме період ним нараховувалася неустойка у вигляді пені та штрафу. По-третє, додатково нагадую, що відповідно до п.18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Долучити до матеріалів справи дані пояснення. В частині заявленої вимоги про стягнення тіла позик - прийняти рішення на розсуд суду згідно з нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України. В частині заявлених вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, то прийняти рішення на розсуд суду згідно з нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, а щодо штрафу - відмовити повністю. В частині заявленої позовної вимоги про стягнення суми судового збору - вирішити дане питання пропорційно до розміру задоволених основних позовних вимог. Щодо витрат на професійну правничу допомогу: заперечує проти заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., оскільки вважає їх необґрунтованими, явно завищеними та такими, що не відповідають принципу розумності, необхідності та співмірності. Справа є нескладною за своєю природою та не вимагала значного обсягу правничої роботи: вона не містить складних юридичних питань, не потребувала спеціальних знань чи експертної оцінки, а розгляд здійснювався в межах стандартної процедури. Дві із зазначених послуг взагалі не були необхідними для захисту прав позивача, а отже, витрати на них не можуть вважатися такими, що підлягають компенсації. Ще по двох послугах заявлений час виконання завищений як мінімум удвічі у порівнянні з тим, який об'єктивно необхідний для їх виконання. Це свідчить про необґрунтованість розрахунку гонорару та штучне збільшення вартості правничої допомоги. З урахуванням складності справи, обсягу правничої роботи та середньоринкових ставок, фактично обґрунтовані витрати не можуть перевищувати 2000 грн.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 24.05.2024 року між ТОВ «Лінера Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4676788 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, у формі електронного документу.

Відповідачем договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 92371, 24.05.2024 року о 08:31:22 год., що підтверджується копією означеного договору.

На умовах, встановлених договором, Товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором (п.п.1.2 п.1 договору).

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

?відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 1800 грн.

?згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

?періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбаченост.11 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів фасимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

Відповідно до частини 12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст.. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про укладеність договору кредитної лінії № 4676788 від 24.05.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна».

Отже матеріалами справи підтверджено, що сума отриманого відповідачем кредиту складає 1800 000 грн.

Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема, пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша ст.519 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року в справі №752/8842/14-ц).

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Отже матеріалами справи підтверджено, що сума отриманого відповідачем кредиту складає 1800 грн.

На підставі зазначеного ТОВ «Українські фінансові операції» має право укладати договори факторингу.

Отже, до ТОВ «Українські фінансові операції» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором.

Відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основної суми боргу за Договором позики та заборгованості за процентами не виконав.

Враховуючи те, що судом встановлено факт отримання ОСОБА_1 коштів за кредитним договором та факт їх неповернення відповідачем у відповідності до умов вказаних у договорі та у строки визначені сторонами, тому тіло кредиту залишилось у розмірі 1800,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, а тому позовні вимоги позивача в цій частині вимог слід задовольнити.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

?відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 1800 грн.

?згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів: з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

?періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

Тобто, до позивача відповідно до укладеного Договору факторингу від 31.03.2025 року №31-1/03/2025 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4676788 від 24.05.2024 року загальна сума заборгованості склала 8475,71 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 1799,85 грн., заборгованості за процентами - 5775,86 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 900 грн.

За даними поденного розрахунку заборгованості за Договором № 4676788 від 24.05.2024 року у період з 24.05.2024 року по 31.03.2025 року включно первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 5775,86 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Як вже встановлено судом, відповідно до п. 1.3 договору № 4676788 строк кредиту 360 днів з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

Стандартна процентна ставка за користування кредитом відповідно до 1.4.1. договору становить 1,5 % в день.

Під час вирішення даного спору слід врахувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Визначаючи розмір заборгованості, колегія суддів, з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», виходячи з того, що денна ставка відсотків, починаючи 24 грудня 2023 року має бути не більше 2,5% з 22 квітня 2024 року - не більше 1,5%; з 20 серпня 2024 року - не більше 1%, встановила, що заборгованість зі сплати процентів за користування позикою за період з 24.05.2024року по 19.05.2025 року не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, оскільки за цей період позивачем здійснено розрахунок, виходячи із процентної ставки 1,5 % в день.

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися із нормами Закону.

Кредитний договір № 4676788 укладений 24.05.2024 року строком 360 днів. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року набрав чинності 24 грудня 2023 року. Тобто даний кредитний договір діяв після набрання чинності цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою позивач надав розрахунок заборгованості за період з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року.

Разом з тим, наведені позивачем розрахунки заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за період з 24.05.2024 року по 19.05.2025 року, що проведені за ставкою 1,5% за кожен день користування кредитом, не узгоджуються із приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками без урахування Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким зокрема доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1% є безпідставними.

Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 3870,96 грн., виходячи з наступного розрахунку:

600,00 грн. (тіло кредиту) х 1 % х 1 день = 6 грн.

(1800,00 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 1 день - 18 грн. = 0 грн.

(1799,99 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 4 дня - 107,96 грн. = - 35,96 грн.

(1799,98 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,97 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,96 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,95 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,94 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,93 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,92 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,91 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,90 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 63,28 грн.

(1799,89 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,88 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,87 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 188,93 грн. = - 62,93 грн.

(1799,86 грн. (тіло кредиту) х 1 %) - 0,01 грн. х 7 дня - 215,92 грн. = - 89,92 грн.

1799,85 грн. (тіло кредиту) х 1 % х 264 дня = 4752 грн.

Суд вважає, що вказана сума у розмірі 5670,81 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором № 4676788 від 24.05.2024 року перед кредитором, що призвело до порушення прав останнього, а у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Щодо вимог позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також роз'яснення даному органу чи особі, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні трати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

Тобто, при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.

При цьому вищезазначена норма права є правом, а не обов'язком суду.

Оскільки, позивач в майбутньому має право звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних втрат та 3% річних, на теперешній час суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачки в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, пункту 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: копію договору № 01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 08.11.2024 року, який укладений між ТОВ «Українські Фінансові Операції» та адвокатом Дідух Є.О., акт № 08/11/2024-А прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.11.2024 року, заявку № 08/11/2024-А на виконання доручення від 08.11.2024 року.

Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрата (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідача на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 10000,00 грн., є завищеним.

Так справа відноситься до категорії не складних справ, представник позивача не з'являвся до суду.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн., оскільки суд вважає, що вона буде об'єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягають до часткового задоволення, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1548,40 грн. (2422,40 х 63,92 / 100) судового збору, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією № 817 від 08.08.2025 року.

На підставі викладеного та керуючись Конституції України, ЦК України, ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», представник позивача Дідух Євген Олександрович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40966896) заборгованість загальною сумою 5670 (п'ять тисяч шістсот сімдесят) грн. 81 коп., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 1799,85 грн., суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 3870,96 грн.

У задоволенні решти вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 40966896) суму сплаченого судового збору в розмірі 1548 (одну тисячу п'ятсот сорок вісім) грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення та подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст судового рішення складено 06.11.2025 р.

Суддя І.І. Шевченко

Попередній документ

131594958

Наступний документ

131594960

Інформація про рішення:

№ рішення:	131594959
№ справи:	368/1259/25
Дата рішення:	06.11.2025
Дата публікації:	10.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Кагарлицький районний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (06.11.2025)
Результат розгляду:	заяву задоволено частково
Дата надходження:	15.08.2025
Предмет позову:	про стягнення заборгованості за кредитним договором

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

30.09.2025 09:00	Кагарлицький районний суд Київської області
21.10.2025 13:00	Кагарлицький районний суд Київської області
06.11.2025 15:00	Кагарлицький районний суд Київської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

КИРИЧЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

ШЕВЧЕНКО ІРИНА ІВАНІВНА

суддя-доповідач:

КИРИЧЕНКО ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ

ШЕВЧЕНКО ІРИНА ІВАНІВНА

відповідач:

Хивренко Дмитро Ігорович

позивач:

ТОВ "УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ"

представник позивача:

Дідух Євген Олександрович