Справа № 753/14188/24
2/368/733/25
Рішення
Іменем України
"27" жовтня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі: головуючого судді Шевченко І.І.
за участю секретаря Назаренко А.І.
представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1
позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2
представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3
відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кагарлик в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звільнити від сплати аліментів за певний період, -
представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частини з усіх видів його доходу, щомісячно починаючи з дня звернення з позовом до суду та до досягнення дитиною повноліття, обґрунтовуючи позов наступним.
У шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 народилося двоє дітей:
? ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 25 листопада 2009 року;
? ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05 лютого 2013 року.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2019 року було розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23.02.2008 року Кагарлицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 20.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
Як передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789X11 (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Згідно зі статтею 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до частини 1-3 статті 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. З урахуванням тієї обставини, що стягнення аліментів на дитину здійснюється на підставі рішення суду, зазначена норма закону до даних правовідносин не застосовується, тому збільшення розміру аліментів можливе після набрання законної сили рішення суду у даній справі.
Отже, враховуючи вищевикладене, позивач вважає необхідним призначити стягнення аліментів з відповідача у розмірі частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття на і утримання ОСОБА_5 та у розмірі частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття на утримання ОСОБА_6 .
Із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_4 , представник позивача ОСОБА_7 та просять суд звільнити позивача за зустрічним позовом у справі № 753/14188/24 - ОСОБА_4 - від сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 : за період з 23.07.2024 року по 31.08.2024 року (включно) та за період з 01.06.2025 року по 30.06.2025 року (включно), обґрунтовуючи наступним.
Позивач за зустрічним позовом, зазначає, що діти періодично знаходяться на повному утриманні як безпосередньо у батька (відповідача), так і дідуся та бабусі (батьків відповідача) - зокрема у періоди червень 2024 - серпень 2024 року), періодично на вихідних, та у період канікул протягом навчального року 2024 - 2025 р.
Про викладене свідчить: зазначену обставину, фактично визнав представник позивача, за первісним позовом у засіданні суду від 23.06.2025 року у вказаній справі, та про що свідчить зміст технічного запису вказаного засідання суду (17 хвилина 15 секунда - 19 хвилина 20 секунда) та який міститься в матеріалах справи.
Також, на даний час - діти (з червня 2025 року) знаходяться на повному утриманні (мешкають) у дідуся та бабусі (батьків відповідача) та періодично у самого відповідача (за первісним позовом).
Відповідне перебування дітей по суті у відповідача за первісним позовом (зокрема і родичів останнього) - заплановано як і у 2024 році - з червня 2025 - серпень 2025 року.
Про викладене свідчить: зміст фіскальних чеків які додаються, покази свідків - дружини відповідача - ОСОБА_8 , батька відповідача за первісним позовом - ОСОБА_9 також зазначену обставину визнав представник позивача за первісним позовом у засіданні суду від 23.06.2025 року та про що свідчить зміст технічного запису вказаного засідання суду у вищевказаній справі (17 хвилина 15 секунда - 19 хвилина 20 секунда) та який міститься в матеріалах справи.
З огляду на приписи чинного законодавства, та враховуючи вищевикладені фактичні обставини, дату (період) подання відповідного позову позивачем за первісним позовом (23.07.2024 року), спірний характер відповідних правовідносин - відповідач вимушений подати до позивача у справі - зустрічний позов (позовну заяву, вимогу) - про звільнення у відповідний період 2024 - 2025 років - від сплати аліментів на утримання дітей - та що було здійснено в межах відповідного процесуального строку.
Висновки Верховного Суду, на які посилається позивач за зустрічним позовом «Аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Постанова ВС від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18)».
«У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у серпні 2018 року настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина. Постанова ВС від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20)».
«Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача. Постанова ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21(провадження № 61-6611св22)».
Щодо доказової бази на яку посилається позивач за зустрічним позовом:
У позивача наявні: оригінали фіскальних чеків (щодо витрат на утримання дітей та які були здійснені як батьками позивача за зустрічним позовом так і за рахунок спільного сімейного бюджету позивача), покази в якості свідків - можуть надати як дружина позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_8 , так і батько останнього - ОСОБА_9 .
Позивач зазначає, що обставини, що викладені в цьому позові та якими обґрунтовуються зустрічні позовні вимоги, визнано представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - у засіданні суду від 23.06.2025 року та про що свідчить зміст технічного запису вказаного засідання суду (від 23.06.25) у вищевказаній справі, (17 хвилина 15 секунда - 19 хвилина 20 секунда) та який міститься в матеріалах вищевказаної справи, та який знаходиться у Кагарлицькому районному суді Київської області (зазначений доказ є електронним доказом).
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись.
Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом».
Отже, взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів та доцільність їх спільного розгляду може виявлятись у такому: задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову».
28 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 143/346/22, провадження № 61-10815св22 (ЄДРСРУ № 108262156).
Спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору/спорів між сторонами (наведену правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 02.06.2022 справа № 922/4409/21).
У пунктах 43, 44 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов'язаності, а й доцільності їх спільного розгляду. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у постановах №916/3245/17 від 13.03.2019, №916/542/18 від 12.06.2019.
У Постанові від 27 січня 2021 року у справі № 908/1688/20 Верховний Суд зазначив, що: “Зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов'язаних вимог.
У Постанові від 13 березня 2019 року у справі № 916/3245/17 (провадження № 12-13гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке: “Ознаками зустрічного позову є його взаємопов'язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об'єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.
Щодо розрахунку орієнтовного розміру судових витрат які планує понести позивач за зустрічним позовом у зв'язку із розглядом справи
Орієнтовний розмір судових витрат позивача за зустрічним позовом пов'язаних із розглядом вищевказаної справи (безпосередньо щодо зустрічного позову) - складає 2500 гривень (правнича допомога, складання позовної заяви).
Щодо підстав звільнення від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви
За приписами ст. 8 ЗУ «Про судовий збір»: Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік;
Як вбачається із довідкової інформації органу ДПС щодо доходів позивача за зустрічним позовом - зокрема у 2024 році - розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік - що дає підстави клопотати - про звільнення позивача за зустрічним позовом від сплати судового збору - за подання зустрічної позовної заяви у вказаній справі.
Представник позивача Візьонок Юлії Миколаївни за первісним позовом ОСОБА_1 просить суд відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей за період з 23.07.2024 року по 31.08.2024 року та за період з 01.06.2025 року по 31.08.2025 рік по справі № 753/14188/24 та задовольнити позовну заяву ОСОБА_2 про стягнення аліментів у повному обсязі, обґрунтовуючи наступним. У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебуває справа № 753/14188/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів. Кагарлицьким районним судом Київської області 01.10.2024 р. у справі № 753/14188/24 було ухвалено заочне рішення, яким вирішено стягнути з ОСОБА_4 (далі - Відповідач) на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/2 частини з усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.07.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. ОСОБА_4 06.05.2025 р. подав заяву про перегляд заочного рішення суду у справі № 753/14188/24, у якій виклав свої заперечення проти вимог позивача та зокрема послався на те, що 01.07.2024 р. між ОСОБА_4 та його батьком - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було укладено угоду (Договір) про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька з щомісячним грошовим зобов'язанням у розмірі 5 000 гривень. За п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право зокрема подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. За ч. 5 ст. 174 ЦПК України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне. Позивач вважає за необхідне надати додаткові пояснення по справі щодо питання дійсності угоди (Договору) про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька, яку було укладено 01.07.2024 р. між ОСОБА_4 та його батьком - ОСОБА_9 . Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до правового висновку висловленого Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Щодо третьої умови - потреби в матеріальній допомозі, то Верховний Суд неодноразово вказував на те, що необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, яке може приносити дохід тощо (постанови від 28.11.2018 р. у справі № 676/5118/16-ц, від 10.10.2018 р. у справі № 301/160/17). З відповіді наданої Пенсійним фондом України (наявна у матеріалах справи) вбачається, що батьку ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з січня 2024 р. по червень 2025 р. була нарахована пенсія у загальному розмірі 448 719,16 грн: за січень та лютий 2024 р. була нарахована пенсія у розмірі 20 930,00 грн. щомісячно; за березень 2024 р. - лютий 2025 р. була нарахована пенсія у розмірі 23 610,00 грн. щомісячно; за березень 2025 р. - червень 2025 р. була нарахована пенсія у розмірі 30 884,79 грн. щомісячно. Тобто, станом на вересень 2025 року місячний розмір пенсійного забезпечення батька ОСОБА_4 у десять разів перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб. Натомість з доданих до зустрічної позовної заяви відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_4 вбачається, що протягом 2024 року - та станом на червень 2025 року ним було отримано дохід загальною сумою 138,28 грн. Крім того, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 стверджує, що “діти з червня 2025 року знаходяться на повному утриманні у дідуся та бабусі». У зв'язку з цим виникає обґрунтоване питання реальної необхідності та доцільності в утриманні батька ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , адже останній має достатнє пенсійне забезпечення, має можливість за твердженнями самого ОСОБА_4 тривалий час утримувати його дітей (онуків), в той час як ОСОБА_4 безпосередньо надає докази, які підтверджують відсутність у нього доходів, з яких було б можливо сплачувати зокрема аліменти на утримання батька на виконання Договору про добровільну сплату аліментів від 01.07.2024 р. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У Постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19 (провадження № 61-14079св20) наведено ознаки фіктивного правочину. Так, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Зазначені обставини свідчать про те, що Договір про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька від 01.07.2024 р., укладений між ОСОБА_4 та його батьком - ОСОБА_9 , має очевидні ознаки фіктивності і підлягає визнанню недійсним, оскільки він не націлений на його реальне виконання, а укладений з метою створення штучних умов для зменшення аліментів на утримання дітей. Крім того, наданий Договір про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька від 01.07.2024 р. укладений в неналежній формі, зокрема не містить усіх реквізитів, наприклад, відсутні зазначення адреси сторін, РНОКПП ОСОБА_9 , не містить належних підписів сторін, та не є нотаріально посвідченим. За ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За ч. 3 цієї ж статті використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Так, наданий Договір про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька від 01.07.2024 р. містить по суті зображення підписів, що не є електронним цифровим підписом в розумінні Закону України “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а є лише спробою Відповідача надати начебто підписаний договір. Відповідно до ч. 1 ст. 189 Сімейного кодексу України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Відповідно до ст. 10 Сімейного кодексу України, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Відповідно до висновку, викладеного в постанові ВП ВС від 08.06.2022 у справі № 2- 591/11, суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Таким чином, вимога про нотаріальне посвідчення договору про добровільну сплату аліментів на непрацездатних батьків випливає із загальних положень Сімейного кодексу України щодо договорів про сплату аліментів. Зокрема стаття 189 Сімейного кодексу України встановлює, що договір між батьками про сплату аліментів на дитину укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. Дана норма застосовується за аналогією закону і до договорів про сплату аліментів на утримання інших членів сім'ї, включаючи непрацездатних батьків. За ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Наданий Договір про добровільну сплату аліментів щодо утримання непрацездатного батька від 01.07.2024 р. в порушення вимог закону не є нотаріально посвідченим, у зв'язку з чим є нікчемним та не має братись судом до уваги при розгляді справи № 753/14188/24. Додатково, сторонами фактично не доведено здійснення реальних конклюдентних дій для легітимізації правочину, як наприклад доведеність здійснення сплати аліментів, зокрема, надання підтвердження банківського переказу між сторонами на виконання договору, переказу засобами поштового зв'язку, тощо. На підтвердження, начебто, виконання договору було долучено неналежним чином оформлений акт. Зазначений акт не можливо враховувати як належний та допустимий доказ, по перше у зв'язку із невірним його оформленням, по друге через вочевидь зроблений для ухилення від сплати аліментів, оскільки батько відповідача розумно буде на боці свого сина та є зацікавленою особою. Мотивуючи зустрічну позовну заяву, ОСОБА_4 посилається на постанову ВС від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, як визначену судову практику щодо припинення платежів під час перебування дітей на утриманні його батьків (дідуся та бабуся дітей) на період літніх або інших канікул. Однак, потрібно звернути увагу, що в поточній судовій справі № 520/21069/18 розглядалось питання не тимчасового перебування дітей на канікулах у дідуся та бабусі, а фактична зміна обставини - така, як постійне проживання дитини з батьком, який є платником аліментів. Таким чином, по поточній справі було акцентовано увагу на довготривалому проживанні дитини безпосередньо із батьком, який в такому випадку має право на припинення сплати аліментів. Щодо посилання ОСОБА_4 на постанову ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 також потрібно викласти повні обставини справи: «Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу без задоволення зазначив, що вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, враховуючи думку неповнолітнього, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з батьком. Син сторін на час подання позову та розгляду справи в суді досяг 14 років, а отже він в силу норм чинного законодавства може вільно обирати собі місце проживання з кимось з батьків, які мають у власності житлові приміщення. Син сторін пояснював, що, враховуючи свої інтереси, він проживає у будні дні у квартирі батька, а у вихідні дні та у період канікул і квартирі матері. Підстави для втручання суду у порядок, який фактично склався і який відповідає інтересам дитини, відсутні. Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини. Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину. Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів того, що відповідач не використовує кошти (аліменти) на утримання дитини. Також судом встановлено, що неповнолітній син сторін проживає з обома батьками, доказів того, що позивач повністю утримує сина, суду не надано, а тому у задоволенні позову відмовлено.» Отже, жодна судова практика, на яку посилалася сторона Позивача в зустрічній позовній заяві, в повній мірі не стосується даних обставин справи, оскільки при аліментних платежів можливе або у випадку постійного проживання дітей разом із безпосередньо батьком, або якщо одержувач аліментів не витрачає отримання кошти на дітей, про що, наголошуємо, ОСОБА_4 жодного разу не заявлялось та доказів не надавалось. Одночасно слід зазначити, що ОСОБА_4 не виконував обов'язки щодо сплати аліментів, докази цього наявні в матеріалах справи, а саме розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, що були залучені стороною відповідача за первісним позовом. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 ОСОБА_4 вводить Суд в оману,спотворюючи їх зміст. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8358/19. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними,схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц). Отже, відсутні підстави вважати, що правовідносини, які були предметом розгляду у наведених ОСОБА_4 справах, є подібними до правовідносин, які виникли у справі № 753/14188/24. За таких обставин, посилання ОСОБА_4 на висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 є недоречними, адже правовідносини у справі не є подібними (тотожними, аналогічними, схожими). Просимо суд звернути додатково на те, що станом на сьогоднішній момент немає рішення суду про стягнення аліментів, яке набрало законної сили, що фактично є обов'язковою умовою для виникнення права на звернення до суду із позовом про звільнення від сплати аліментів, тобто у позивача за зустрічним позовом не виникло права звернення до суду.
Суд, вислухавши сторони та їх представників та вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 , то слід зазначити наступне.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону дитинства» всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 8 ЗУ «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Судом встановлено, що 23.02.2008 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09.07.2019 у справі № 367/8676/18.
В шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а на даний час проживає в АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , а на даний час проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач ОСОБА_4 20 жовтня 2020 року уклав шлюб з ОСОБА_8 , який був зареєстрований Деснянським районним у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що зроблено запис під № 915.
Від шлюбу у ОСОБА_4 та ОСОБА_8 народилася донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно зі статтями 150, 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Що стосується врахування норми ст.. 182 СК України, то слід зазначити наступне.
1.Стан здоров'я та матеріальне становище ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд не має можливостей оцінити, оскільки такими даними не володіє.
2.Стан здоров'я платника аліментів ОСОБА_4 суд не має можливостей оцінити, оскільки такими даними не володіє.
Що стосується матеріального становища платника аліментів ОСОБА_4 , то слід зазначити наступне.
Згідно інформації з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_4 за період з 01.01.2024 р. по 30.06.2025 р. отримав у квітні 2025 р. додаткове благо в сумі 138,28 грн. та заробітну плату за червень - липень 2025 р. у СП ТОВ «Сперко Україна».
Виходячи з вищезазначеного судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 за 2024 р. офіційний доходів не мав, а у 2025 р. почав працювали лише з червня 2025 р., а іншими даними суд не володіє.
3.Що стосується наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, то слід зазначити наступне.
А) Згідно договору про добровільну сплату аліментів від 01.07.2024 р., який було укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , згідно якого ОСОБА_4 взяв на себе добровільне зобов'язання зі сплати аліментів і здійснення щомісячно у твердій грошовій сумі 5000,00 грн.
Згідно свідоцтва про народження на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у графі батьки зазначено ОСОБА_9 та ОСОБА_11 .
Згідно інформації з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_9 (батька ОСОБА_4 ) за період з 01.01.2024 р. по 30.06.2025 р. отримував щомісячно суми відшкодувань внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 529,00 грн.
Б) Згідно свідоцтва про народження на ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
В) ОСОБА_9 (батько ОСОБА_4 ) має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_3 , виданого 22.11.2021 року. Д) згідно інформації наданої Пенсійним фондом України за період з 01.01.2024 р. по 30.06.2025 р. ОСОБА_9 (батько ОСОБА_4 ) отримував пенсію в розмірі 448 719,16 грн.
Підводячи підсумок суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 з урахуванням даних, якими володіє суд, не міг надавати допомогу своєму батькові ОСОБА_9 , оскільки офіційних доходів за період з 01.07.2024 р. по 01.06.2025 р. не мав, а також судом не встановлено, що таку допомогу потребував батько позивача. А що стосується малолітньої дитини ОСОБА_10 , то окрім батька ОСОБА_4 у неї є мати ОСОБА_8 .
Водночас суд зауважує, що діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу.
Такий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі №691/926/20.
3-1) Що стосується наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, то слід зазначити наступне.
Про наявність рухомого чи нерухомого майна, грошових коштів у ОСОБА_4 , то суд такою інформацією не володіє.
Єдиними даними, якими володіє суд, це наявність квартири в АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_8 .
3-2) Що стосується витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, то стягувачем аліментів такі дані не були надані, і суд такими даними не володіє.
4) Що стосується інших обставин, що мають істотне значення, то слід зазначити наступне.
Надані представником ОСОБА_4 адвокатом Качуренко Ю.Ю. копії квитанцій, то з них вбачаються, що кимось куплялися продукти харчування та речі як в м. Кагарлик, так і в с. Крюківщина, але яке відношення мають дані квитанції до справи, суд не зрозумів, а іншими даними суд не володіє.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини 2 статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 179 СК аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Тобто, аліменти - це платіж, спрямований на утримання дитини, і повинен бути достатнім для цього та співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов'язання, яке є в обох із батьків, і має бути рівним та покликаний захистити інтереси дитини в коштах у розмірі, необхідному для її життєдіяльності, збереження достойного рівня життя, який необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, її гармонійного розвитку, з врахуванням визначеного законом рекомендованого розміру прожиткового мінімуму для дитини.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», так і Законом України «Про Державний бюджет України на 2025» встановлено, що у 2024 році, який було продовжено і на 2025 р. прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 гривень.
При цьому, основним критерієм визначення судом розміру аліментів на дітей має бути достатність аліментів для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов'язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживає дитина, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на неї можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню на утримання синів ОСОБА_5 та ОСОБА_5 , слід виходити з рівних обов'язків батьків утримувати спільних дітей до повноліття, та обставини, передбачені статті 182 СК України, а саме: відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, що здатний забезпечувати належний рівень утримання, як себе, так і дітей, наявність у відповідача іншої родини та інших утриманців, крім спільних з позивачкою дітей, а також малолітньої дитини від іншого шлюбу, те, що ОСОБА_4 є працездатним, працює та отримує на даний час лише заробітну плату.
Безпідставним є посилання позивача та її представника на те, що розмір аліментів повинен становити 1/2 частки доходів батька, оскільки на ОСОБА_2 , як на позивача, покладається обов'язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дітей аліментів у заявленому нею розмірі та не подала щодо саме такого розміру аліментів належних, допустимих та достовірних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.ст. 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів. Тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дітей. Тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу.
Ні позивач, ні її представник не подали розрахунку, з якого виходила при визначенні саме такого розміру аліментів.
Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Тому, визначаючи розмір аліментів, суд виходив з того, що цей розмір має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, а також відповідати рівним правам та обов'язкам кожного з батьків, та майновому і сімейному стану платника аліментів, для якого їх розмір не повинен бути надмірним тягарем.
З огляду на встановлені обставини справи, а саме те, що у позивачки не достатньо коштів для належного забезпечення дітей, які проживають разом з нею, і так чи інакше, обов'язок щодо утримання та виховання дітей переважно лежить на позивачці, та з урахувань наявність у відповідача ще однієї дитини від іншого шлюбу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу, а в іншій частині вимог відмовити.
При цьому, сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір в сумі 799,39 грн. (1211,20 грн. х 66 % : 100) слід стягнути з відповідача на користь держави.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , то слід зазначити наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Судом встановлено, що 23.02.2008 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 липня 2019 року.
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Положеннями СК України визначаються декілька видів виконання цього обов'язку, зокрема, утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (ст.ст. 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (ст. 185 СК України).
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина та на якій підставі.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи безпосереднього інтересу позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі N 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 07 липня 2020 року у справі N 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).
Дійсно, окреме проживання від дитини, позабавляють розумного сенсу на утримання відповідної матеріальної допомоги.
При цьому, при вирішенні питання про отримання аліментів, або припинення обов'язку їх сплати, слід виходити не лише з формальних відомостей про місце проживання дитини на певний період, а надавати оцінку загальним взаємопов'язаним ознакам, що виявляють собою відповідні категорії утримувача аліментів, платника.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку зібраним доказам, суд приходить до висновку про необхідність продовження визначення позивача по справі як платника аліментів.
Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з ч. 1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Положеннями ч.1 ст. 161 СК України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Одне з основних питань, яке необхідно враховувати, що рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на утримання дітей не існує.
Так постановою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2023 р. було висловлено такий висновок про застосування норми права, а саме: «Аналіз змісту частини другої статті 199 СК України дає підстави для висновку, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв'язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно передбачає припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення нею навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання у навчальному закладі. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, яка, зокрема не містить застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.
Завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:
1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або
2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю, незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).»
Що стосується тверджень позивача за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві як підстави для звільнення від сплати аліментів за періоди, то судом зроблено наступні обґрунтовування.
1.Позивач за зустрічним позовом, зазначає, що діти періодично знаходяться на повному утриманні як безпосередньо у батька (відповідача), так і дідуся та бабусі (батьків відповідача) - зокрема у періоди червень 2024 - серпень 2024 року, та у період з червня 2025 - серпень 2025 р.р.), періодично на вихідних, та у період канікул протягом навчального року 2024 - 2025 р.
На підтвердження вказаних тверджень було надано квитанцій на п'яти аркушах, на яких зазначені як продукти харчування, так і речі, але з даних квитанцій не відомо хто їх купляв та для кого.
В якості свідків мав допитуватись батько позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_9 , але він відмовився давати показання та відповідати на запитання.
Дружина позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_8 не була допитана в судовому засіданні в якості свідка.
2.Позивач за зустрічним позовом зазначає, що обставини, що викладені в цьому позові та якими обґрунтовуються зустрічні позовні вимоги - визнано представником позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - у засіданні суду від 23.06.2025 року та про що свідчить зміст технічного запису вказаного засідання суду (від 23.06.25) у вищевказаній справі, (17 хвилина 15 секунда - 19 хвилина 20 секунда) та який міститься в матеріалах вищевказаної справи, та який знаходиться у Кагарлицькому районному суді Київської області (зазначений доказ є електронним доказом).
Проте суд вважає, що подаючи позов позивач надає докази разом із позовом, а не опиратися на показання представника позивача за первісним позовом під час розгляду справи.
Тобто, посилання представника позивача за зустрічним позовом, як підставу для часткового звільнення від сплати аліментів, перебування на канікулах у батьків позивача за зустрічним позовом так і у самого позивача за зустрічним позовом, не є обставиною, що має істотне значення в розуміння СК України, а також не було встановлено нецільового використання аліментів із - за відсутності рішення про стягнення аліментів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Що стосується твердження представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 ОСОБА_3 про суперечливу поведінку відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним), та з інших питань у цивільній справі № 753/14188/24, що виявилася після написання проекту мирової угоди запропонованої представником відповідача за первісним позовом позивачеві за первісним позовом у липні 2025 року, то суд вважає, що необхідності обговорення проектів мирових угод, поданих як відповідачем за первісним позовом - позивачем за останнім (через представника) - у липні 2025 року, так і позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним), не має, оскільки сторони не дійшли до одного спільника, а те, що представником позивача за первісним позовом та представником відповідача за зустрічним позовом було запропоновано який проект, то він був не першим, і ніякої ролі вони не грають при винесенні рішення.
Норми СК України встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати за аліментами, але підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом за обставинами, що зазначені у зустрічній позовній заяві відсутні, тому у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів за певний період слід відмовити.
Судові витрати по справі, понесені позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , слід залишити за останньою, в зв'язку з відмовою в його задоволенні.
На підставі вищевикладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст.ст. 86, 180, 182, 184 СК України ст.ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , рнокпп: НОМЕР_5 ) аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 23.07.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , рнокпп: НОМЕР_4 ), на користь держави судовий збір в сумі 799 (сімсот дев'яносто дев'ять) грн. 39 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
У задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про звільнити від сплати аліментів за певний період відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06.11.2025 р.
Суддя І.І. Шевченко