Номер провадження: 11-кп/813/1708/25
Справа № 522/3265/25 1-кп/522/1815/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 62024150020000693 від 08.05.2024 року за апеляційними скаргами захисників - адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_10 , адвоката ОСОБА_14 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 , адвоката ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_18 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року, якою відносно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ), ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , до кожного окремо, продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 22.06.2025 року,
установив
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №62024150020000693 від 08.05.2024 року за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.ч. 1, 3 ст. 260, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 109 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 260 КК України.
Оскарженою ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ), ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , до кожного з них окремо, продовжений строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 22.06.2025 року.
Мотивуючи прийняте рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, які були підставою для застосування відносно обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки перебуваючи на волі обвинувачені можуть вдатися спроб переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків або експертів у даному кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
На вказану ухвалу суду від захисників надійшли апеляційні скарги, по яким неодноразово призначався апеляційний розгляд.
В подальшому, від захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 надійшли заяви про залишення без розгляду поданих ними апеляційних скарг.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23.10.2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , адвоката ОСОБА_15 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_16 , адвоката ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_18 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року,у зв'язку із відмовою апелянта від апеляційної скарги.
Отже, в частині продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ), ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року не перевіряється.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисники обвинувачених подали апеляційні скарги, в яких:
-Адвокат ОСОБА_6 в інтересах захисту ОСОБА_7 звернулась із апеляційною скаргою, в якій зазначає наступне: суд лише посилаючись на тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 злочину, дійшов висновку про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що прокурором у клопотанні не обґрунтовано належним чином наявність ризиків; ОСОБА_7 , раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, перебуває в цивільному шлюбі, має міцні соціальні зв'язки та позитивну репутацію. Крім того, звертає увагу на стан здоров'я ОСОБА_7 , який має численні хронічні захворювання в стадії загострення (цукровий діабет ІІ ступеню, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеню, бронхіальна астма) лікування яких неможливо в умовах ДУ «ОСІ»; маючи можливість, суд не визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу. На підставі цього просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема, цілодобовий домашній арешт або заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
-Адвокат ОСОБА_14 яка діє в інтересах захисту ОСОБА_7 в своїй апеляційній скарзі вважає ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню та зазначає наступне: підозра висунута ОСОБА_7 необґрунтована, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення є надуманим та необґрунтованим, суд першої інстанції лише перелічив наявність ризиків передбачених пунктами 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, при цьому не навів жодного обґрунтування викладеному, а відтак, ризики, на які посилається прокурор у клопотання не існують; в частині не визначення розміру застави судом першої інстанції не в повній мірі враховано підстави та обставини передбачені ст. 177 та 178 КПК України. Також наголошує, що стан здоров'я ОСОБА_7 є незадовільним. На підставі цього просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обвинуваченому ОСОБА_7 обрати запобіжний захід, який не пов'язаний із позбавленням волі або визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
-Адвокат ОСОБА_13 , яка діє в інтересах ОСОБА_10 в апеляційній скарзі зазначає наступне: пред'явлене ОСОБА_10 обвинувачення необґрунтоване, ризики, на які посилається прокурор у клопотання недоведені, суд безпідставно не визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу. На підставі цього просить визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян.
Позиції учасників судового розгляду
Апеляційний розгляд проведений без участі обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , від яких клопотань про забезпечення їхньої участі в судовому засіданні не надходило.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , а також прокурор ОСОБА_20 , в судове засідання апеляційного суду не з'явились, причини неявки апеляційному суду не повідомили, проте, зважаючи на приписи ч. 4 ст. 422-1 КПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційних скарг захисників.
Враховуючи викладене, колегія суддів, на підставі вимог ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 422-1 та ч. 4 ст. 107 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності учасників провадження та фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи дану справу, зокрема питання про необхідність продовження тримання під вартою відносно обвинувачених, апеляційний суд враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів виділеного провадження, вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження № 62024150020000693 від 08.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.ч. 1, 3 ст. 260, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 109 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 ,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 260 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду 1-ої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді 1-ої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_14 про те, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 не відповідає вимогам ст.291 КПК України, висунуте ОСОБА_7 обвинувачення є надуманим та необґрунтованим, апеляційний суд, звертає увагу захисту на те, що з огляду на вказані вище положення КПК України, в межах розгляду даного провадження, колегія суддів позбавлена можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Зважаючи на викладене, колегія суддів звертає увагу сторони захисту, що на стадії перевірки ухвали місцевого суду про застосування або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційний суд позбавлений можливості встановлювати фактичні обставини кримінального провадження в частині перевірки коректності та конкретності обставин обвинувачення, як на тому наполягають захисники.
Згідно наданої судової справи, на час постановлення ухвали кримінальне провадження №62024150020000693 знаходилось на стадії підготовчого судового засідання, під час якого вирішується питання про можливість призначення справи до судового розгляду, вже метою якого відповідно до статті 17 КПК є встановлення судом поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначених в обвинувальному акті кримінальних правопорушеннях за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри, однак попри таке, оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Водночас, колегія суддів, зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_7 , кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.ч. 1, 3 ст. 260, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 109 КК України, ОСОБА_10 , кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 260 КК України, їх характеру, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливої міри покарання, яка може бути їм призначена у разі визнання винуватим, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, зокрема переховування обвинувачених від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У цьому кримінальному провадженні існують доведені прокурором ризики того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, існування вказаних ризиків обумовлене тяжкістю покарання, яке може бути призначене обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , у разі визнання їх винуватими та тією обставиною, що обвинувачені знайомі зі свідками та іншими обвинуваченими у провадженні.
Суд 1-ої інстанції у контексті обставин зазначеного кримінального провадження врахував, що наразі триває підготовче судове засідання, докази судом не досліджувалися.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на волі та усвідомлюючи передбачене законодавством за вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень покарання, можуть переховуватися від суду. Так, з огляду на військову агресію проти України в уповноважених органів ускладнене здійснення належного контролю за перетином особами державного кордону України. Зазначена обставина свідчить про можливість його перетину, у тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Апеляційний суд також враховує фактичні обставини кримінального провадження, в межах якого ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , інкримінуються дії щодо участі у не передбаченому Законом України воєнізованому формуванні, у найбільш несприятливий для держави час, коли більшість людських та технічних ресурсів спрямовані на відсіч збройної агресії рф, які розв'язали повномасштабну війну в Україні, руйнують країну та вбивають її громадян.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Клішин проти України" у справі від 23.01.2012 №30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Зокрема доказами на обґрунтування ризику можуть бути зокрема фактичні знищення, ховання або спотворення будь-якої з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; показання свідків, про намір підозрюваного вчинити дії особи, спрямовані на знищення, схов або спотворення важливих для слідства речей чи документів, спроба підозрюваної особи вчинити дії направлені на знищення доказів - підтверджені документально; незаконний вплив на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні - підтверджені документально; документи, підтверджуючі, що підозрюваний вчиняв подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі його протиправну поведінку; інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності або до адміністративної відповідальності, інформація про кримінальні зв'язки особи; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином - підтверджене документально; необхідні докази того, що особа вчиняє якісь конкретні дії, направлені на створення перешкод правосуддю.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний чи обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції, оцінивши доводи сторони захисту стосовно того, що законодавцем визначено право, а не обов'язок суду щодо невизначення розміру застави в кримінальному проваджені з правовою кваліфікацією за ст.ст.109, 260 КК України, правильно зробив висновок про неможливість визначення застави, в даному кримінальному провадженні.
Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого було продовжено до теперішнього часу.
За таких обставин суди повинен керуватись спеціальними нормами кримінального процесуального закону, які врегульовують процесуальні дії суду в умовах воєнного стану.
Відповідно до діючої редакції абз.3 ч.4 ст.183 КПК, під час дії воєнного стану, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених ст.ст. 109, 260 КК України.
Водночас, оцінюючи можливість визначення обвинуваченим застави, суд 1-ої інстанції врахував, що в цьому кримінальному провадженні, обвинувачення ОСОБА_7 , інкриміноване у вчиненні дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, ОСОБА_10 пов'язане із інкримінуванням їм дій щодо участі у непередбаченому Законом України воєнізованому формуванні, метою створення якого було здійснення його учасниками сприяння військовим РФ в окупації території міста Одеси.
Враховуючи характер інкримінованих обвинуваченим дій, з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та незаконного впливу на свідків, експертів, вчинення інших кримінальних правопорушень суд вважав, що на цей час, існують достатні підстави для продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави, оскільки саме такий запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та слугуватиме виконанню положень ст.2 КПК.
Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про відсутність ризику передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - а саме незаконного впливу на свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні, із посиланням на те, що досудове розслідування вже закінчено та всі свідки допитані, апеляційний суд їх відхиляє, з огляду на наступне.
Апеляційний суд вважає, що зазначений ризик підвищений специфікою інкримінованого злочину, а також тим, що вказане кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання. Натомість, слід зазначити щодо ризику незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених, експертів у кримінальному провадженні, колегія суддів виходить з того, що:
- по-перше, показання свідків, як тих, що вже допитані в ході досудового розслідування, так і тих, які можуть бути допитані у подальшому, є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні;
- по-друге, встановлена кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань свідків передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст. 23, 224 КПК України). Отже, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Твердження сторони захисту про неврахування даних про особу ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , колегія суддів визнає неспроможними, оскільки всі дані про їх особу були враховані при постановленні судового рішення, а нових документів щодо інших даних про особу обвинувачених на підтвердження вказаних доводів, захисниками не надано.
Водночас, твердження захисника ОСОБА_6 про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 враховуються апеляційним судом, однак вони не свідчать про неможливість його утримання під вартою, оскільки надання медичної допомоги в умовах тримання у ДУ «Одеський слідчий ізолятор» здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 10.02.2012 року №239/5/104 за його зверненнями.
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що прокурором була доведена неможливість застосування на даному етапі досудового розслідування відносно обвинувачених більш м'якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, для запобігання названим вище ризикам та забезпечення їх належної процесуальної поведінки та продовження їх існування, у зв'язку з чим неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинувачених, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченим дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, судом 1-ої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_10 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги сторони захисту підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін, як законна та обґрунтована.
Керуючись ст.ст. 24, 182, 183, 196, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційні скарги захисників - адвокатів ОСОБА_14 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 24.04.2025 року, якою відносно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , до кожного окремо, продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 22.06.2025 року без визначення застави, в рамках кримінального провадження № 62024150020000693 від 08.05.2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4