Справа №642/6720/23 Головуючий суддя І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/818/2147/25 Суддя доповідач: ОСОБА_2
Категорія: продовження строків тримання під вартою
Іменем України
03 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 ,
установила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою - задоволено, продовжено застосування до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 22 листопада 2025 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою обрати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою та з можливістю внесення застави.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що в оскаржуваній ухвалі не зазначені докази прокурора, та інші обґрунтування, що вказують на мету запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому захисник вважав, що позиція прокурора є лише припущенням, яке не підтверджується доказами.
Захисник зазначав, що у даному провадженні немає доказів, що підтверджують або вказують на причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального злочину, в якому його обвинувачують.
Беручи до уваги, що ОСОБА_8 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вина не доведена, а пред'явлення обвинувального акту не підтверджене доказами, на утриманні є двоє неповнолітніх дітей, наявність дружини та матері, яка потребує догляду через хвороби, і саме клопотання про тримання під вартою подане з істотним порушенням норм КПК, захисник вважав, що подальше утримання ОСОБА_8 під вартою у військовий час є неприпустимим, а рішення суду є необґрунтованим, з урахуванням, що також жоден ризик, передбачений ст. 177 КПК України, прокурорам не доведений і докази суду не були надані.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Так, при вирішенні питання про продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого суд першої інстанції, враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинуваченого акту судове провадження не завершене, а також те, що встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який, діючий запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються ОСОБА_8 , кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, дійшов висновку про необхідність у збереження такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому вони обвинувачуються, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні злочину, спрямованого проти основ національної безпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України - державна зрада, у формі надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненої в умовах воєнного стану, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
Доводи в апеляційній скарзі щодо того, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: