Справа № 635/1477/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2166/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст. 111-1,ч. 1 ст. 111-2 КК України
Іменем України
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ,
встановила:
Вказаною ухвалою у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисників - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт та про визначення розміру застави відмовлено.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено та продовжено відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 111-1, ч. 1 ст. 111-2 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком на шістдесят днів до 28 листопада 2025 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року змінити; визначити ОСОБА_7 можливість внесення застави у розмірі 107 360 грн; покласти на обвинуваченого процесуальні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки суду про наявність ризиків кримінального провадження не відповідають обставинам справи і зроблені без належного дослідження обставин.
Судом не враховано, що ОСОБА_7 є пенсіонером, особою похилого віку, яка має значний трудовий стаж та авторитет у Липецькій ОТГ, що обрала його депутатом органу місцевого самоврядування. Раніше ОСОБА_7 працював директором школи, не має судимостей, є одруженим, має постійне місце проживання у м. Харкові поруч із відділом поліції, що полегшує контроль за його процесуальною поведінкою.
Відсутня будь-яка об'єктивна інформація та докази, які б свідчили про те, що у ОСОБА_7 є сталі зв'язки за межами України, намір та фінансові можливості виїхати за межі України.
Крім того, захисник зазначала, що подальше тримання ОСОБА_7 під вартою, що на теперішній час перевищує 3 роки, є порушенням розумності і становить триваюче порушення його права за ст. 5 Конвенції.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
При прийнятті зазначеного рішення стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушеннях, суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, які інкримінують обвинуваченому, проти основ національної безпеки України, вчинених під час воєнного стану, колегія суддів вважає, що ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не втратили свою актуальність.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для обрання та подовження строку запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжким та особливо тяжким умисним злочинами, за найтяжче з яких перебачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_7 є пенсіонером, одружений, має постійне місце проживання, має значний трудовий стаж, раніше не судимий.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес, який в умовах військового стану та активних бойових дій, що відбувається в Україні, відповідним чином корегується.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження і не свідчать про прийняття колегією суддів необґрунтованого рішення.
Доводи в апеляційній скарзі щодо того, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, раніше не судимий, має позитивну репутацію за місцем проживання та роботи - не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким, згідно чинного вітчизняного законодавства, в даному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою. Також належить врахувати, що такі відомості навпаки можуть свідчити про існування, зокрема, ризику впливу на свідків, який існує не лише на початковому етапі кримінального провадження, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом, оскільки ОСОБА_7 , як свідчить апеляційна скарга та матеріали провадження, є поважною людиною, має вплив на громаду протягом тривалого часу, до якого можуть прислухатися інші особи.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_7 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01) у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 30 вересня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду на необхідність дотримання вимог, передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: