Справа № 620/2903/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Бєлової Л.В.
суддів: Аліменко В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправною відмову відповідача у проведенні переходу позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок про заробітну плату, виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025;
зобов'язати відповідача провести позивачу з 01.01.2025 перерахунок та виплату пенсії на підставі Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок, виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.01.2025 №974050116593.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити переведення ОСОБА_1 з 03.01.2025 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» та здійснити перерахунок пенсії позивача на підставі виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині зарахування довідок виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025.
Зокрема, апелянт зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутнє формулювання про призначення пенсії, натомість наявне формулювання про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу".
Також апелянт звертає увагу суду, що позивачці вже відбулося призначення спеціальної пенсії з 19.06.1999 відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому врахування довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025, виданих відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII є безпідставним та таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області, як отримувач пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Позивачеві з 19.06.1999 призначалась пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», а з 28.02.2022 її переведено на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03.01.2025 позивач звернулась із заявою №11 про перерахунок «перехід на інший вид пенсії», за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області винесено рішення про відмову в переведенні на пенсію держслужбовця від 07.02.2025 № 963300157532.
Не погодившись із рішенням про відмову в переведенні на пенсію держслужбовця позивач звернулася з позовом до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що незважаючи на те, що позивач раніше отримувала пенсію відповідно до Закону №3723-XII, вона не позбавлена права на перехід з пенсії за віком, яку вона отримує наразі за Законом №1058-IV, на пенсію за віком в межах дії Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку проте, що у ГУ ПФУ в Донецькій області не було фактичних та правових підстав для відмови у переведенні на пенсію за Законом №889-VIII позивача, у якої наявні умови для реалізації права на одержання пенсії державного службовця згідно із пунктом 12 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача на підставі виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області довідок №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025, що відповідають формам, затвердженим Постановою № 622, та містять відображення складових заробітної плати на які нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.
Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
До 01 травня 2016 року умови пенсійного забезпечення державних службовців визначалися Законом № 3723-ХІІ.
Водночас з 01 травня 2016 року принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців визначаються Законом № 889-VIII.
Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.
Крім того, пунктом 1 Порядку № 622 також, аналогічно до положень статті 90 Закону № 889-VІІІ, визначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
Також колегія суддів зазначає, що підпунктом 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визнано таким, що втратив чинність, Закон № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічні положення закріплені у Порядку № 622.
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII мають право особи, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України; займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, право на пенсію державного службовця за змістом частини першої статті 37 Закону №3723-ХІІ мали особи, які:
а) досягли певного віку;
б) мають передбачений законодавством страховий стаж;
в) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
За наведеного правового регулювання, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 560/2398/19, від 18 березня 2021 року у справі № 500/5183/17, від 11 квітня 2023 року у справі № 1.380.2019.003855.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачці з 19 червня 1999 року була призначена пенсія за віком за нормами Закону № 3723-ХІІ, яку вона отримувала до переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV (до 28 лютого 2022 року).
03 січня 2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою, у якій просила перевести її на пенсію за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ, додавши документи за переліком згідно з розпискою-повідомленням та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.
Відповідач оскаржуваним рішенням у переведенні на пенсію відповідно до Закону № 3723-ХІІ відмовив з тих підстав, що пенсію за віком відповідно до Закону №3723-ХІІ їй уже було призначено до 28 лютого 2022 року, а проведення перерахунків пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючих державних службовців чинним законодавством не передбачене.
Отже, у цій справі ключовим є питання правозастосування норм пенсійного законодавства у контексті реалізації особою права на повернення до виду пенсійного забезпечення, який їй уже було призначено у минулому, зокрема - до пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-XІІ, після переведення на інший вид пенсії - за нормами Закону № 1058-IV. У зв'язку з цим предметом судового розгляду також є питання з'ясування правомірності повторного застосування положень Закону № 3723-XІІ для перерахунку такої пенсії на підставі нових довідок про складові заробітної плати, виданих за посадою, з якої особа звільнилася з державної служби, та встановлення наявності у неї відповідного суб'єктивного права.
Колегія суддів звертає увагу, що порушене у справі питання правомірності повторного переведення особи на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, а також можливості її перерахунку на підставі нових довідок про складові заробітної плати не є новим для судової практики й вже було предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі №300/936/23 викладено правовий висновок, згідно з яким ані Закон №889-VIII, ані Закон №1058-IV не містять положень, які б передбачали підстави або механізм для перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку зі зміною (збільшенням) розміру заробітної плати діючих службовців. Аналогічним чином, жодних підстав для такого перерахунку не передбачає і стаття 37 Закону №?3723-ХІІ, яка регламентує порядок призначення пенсії за віком державним службовцям.
Верховний Суд у згаданій постанові також наголосив на принципі прямої дії закону в часі: до правовідносин щодо перерахунку пенсій підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент звернення за перерахунком або переведенням, а не те, що діяло на час первинного призначення пенсії. Отже, законодавство, чинне на момент звернення позивачки, не передбачало можливості проведення перерахунку пенсії державного службовця, зокрема на підставі поданих нею довідок про оновлені складові заробітної плати.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів не вбачає підстав вважати обґрунтованими висновки суду першої інстанцій щодо наявності у позивача правових умов для реалізації права на отримання пенсії державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII та статті 37 Закону України №3723-XІІ. Зазначені положення не передбачають можливості повторного призначення або перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку із зміною складових заробітної плати після припинення державної служби, а відтак висновки суду першої інстанції у цій частині є такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
У контексті розгляду даної справи Суд бере до уваги правову позицію, викладену у Рішенні Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022 у справі №3-132/2018 (5462/17), ухваленому за конституційною скаргою щодо перевірки на відповідність Конституції України підпункту 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» №889-VIII.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України визнав вказане положення таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині, в якій воно унеможливлювало здійснення перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №?3723-XІІ зі змінами. Водночас Суд наголосив на обов'язку Верховної Ради України внести відповідні законодавчі зміни з метою врегулювання порядку і механізму перерахунку пенсій, призначених за зазначеною нормою, з урахуванням приписів Конституції України, принципу правової визначеності та висновків цього Рішення.
Отже, Конституційний Суд України підтвердив необхідність законодавчого унормування механізму реалізації права на перерахунок пенсії державного службовця, однак до моменту такого врегулювання саме по собі визнання норми неконституційною не створює підстав для автоматичного перерахунку пенсії в судовому порядку без відповідного законодавчого механізму.
Аналогічні правові висновки щодо застосування зазначених норм права були викладені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 520/6418/21.
Підсумовуючи викладене, з огляду на приписи статті 37 Закону №3723-ХІІ, положення розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, статті 90 цього ж Закону, колегія суддів дійшла висновку, що чинне законодавство України не передбачає можливості повторного призначення пенсії державного службовця, яка вже була призначена раніше, а також не встановлює правового механізму її перерахунку у зв'язку зі зміною (збільшенням) складових заробітної плати.
Визнання підпункту 1 пункту 2 розділу XI Закону №889-VIII таким, що не відповідає Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року №3-р/2022), не надає особі безпосереднього права на перерахунок пенсії без наявності відповідного законодавчого врегулювання механізму такого перерахунку. До моменту внесення Верховною Радою України відповідних змін, якими буде унормовано порядок реалізації цього права, вимоги про переведення особи на пенсію державного службовця та її перерахунок не можуть вважатися обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи зазначене Суд доходить висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги позивача неправильно застосували положення статті 90, пунктів 10, 12 розділу ХІ Закону №889-VIII, статті 37 Закону №3723-ХІІ, положень Порядку № 622, про що обґрунтовано зазначив апелянт у поданій апеляційній скарзі.
Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 січня 2023 року у справі №340/4184/21, оскільки обставини цієї справи не є релевантними до спірних правовідносин, що виникли у цій справі.
Судове рішення, на яке посилався суд першої інстанції, стосується визначення порядку обчислення розміру пенсії особі, яка мала безспірне право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, зокрема - питання джерела заробітної плати, яка береться до розрахунку у разі, якщо особа на момент звернення за пенсією не обіймає посаду державної служби. Натомість у справі, рішення у якій оскаржуються, спірні правовідносини стосуються не визначення розміру пенсії, а наявності у особи права на повторне переведення на пенсію державного службовця або її перерахунок, чого правовий висновок у справі №340/4184/21 не стосується.
Аналогічна правова позиція за подібних правовідносин викладена в постанові Верховного Суду від 25 липня 2025 року у справі № 140/5363/24.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, то рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у повному обсязі, назалежно від того, що апелянт просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині зарахування довідок виданих Управлінням соціального захисту населення Новгород-Сіверської районної державної адміністрації Чернігівської області №06/47 від 03.01.2025 та №06/48 від 03.01.2025.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма