Справа № 344/13617/25
Провадження № 2/344/4680/25
22 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.
при секретарі с/з: Катрич М.-Т.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі «Позивач») звернулося до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 («Відповідач»), в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, суму заборгованості за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року в розмірі 31 405,61 грн., з яких:
25 473,61 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту;
2,88 грн. - загальна заборгованість по відсоткам;
5 929,12 грн. - загальна заборгованість по комісії;
- 0 грн. - пеня/штрафи.
Позовні вимоги мотивувало тим, що Відповідачем ОСОБА_1 не виконано умов укладеного з ТОВ «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» кредитного договору №6784872775 від 10.08.2020 року, зокрема, не повернуто основну суму кредиту та не сплачено відсотки в повному обсязі.
На підставі укладеного договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права вимоги до ОСОБА_1 , у зв'язку з чим Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.
Представник ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» у позовній заяві просить розгляд справи здійснювати без участі представника Позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суду не сповістив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином. Відзиву на позов до суду не надходило.
Крім того, повідомлення Відповідача було здійснено на підставі ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада».
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (надалі «ЦПК України») у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитор/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
10.08.2020 року між ТОВ "Фінансова компанія "Центр Фінансових Рішень" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №6784872775.
Відповідно до умов кредитного договору п. 1.2 сума кредиту становить 26 201,23 грн., строком на 36 місяців.
Згідно п. 2.2. кредитний договір №6784872775 від 10.08.2020 року, паспорт кредиту №4872775 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК ЦФР» редакція від 04.05.2020 року складають єдиний кредитний договір. Позичальник підписавши цей Договір підтверджує, що примірник Договору отримав.
Відповідно до п. 2.3 сторони підтверджують, що до підписання Договору сторони домовились, що підписання цього Договору зі сторони кредитодавця може бути здійснено власноручним підписом уповноваженої особи кредитодавця, або накладенням електронного підпису або використання факсимільного відтворення печатки кредитодавця та аналогів власноручного підпису уповноважених осіб кредитодавця за допомогою засобів механічного копіювання.
Згідно паспорта кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №4872775 пунктом 5 передбачено щомісячні проценти в розмірі 1,50% від суми кредиту, річні проценти - загальні в розмірі 0,01% від суми боргу за договором.
Відповідно до паспорта кредиту загальні витрати за кредитом становить 14 153,04 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом складає 40 354,27 грн., реальна річна процентна ставка складає 34,17% річних.
У розділі 8 паспорту кредиту №4872775 ОСОБА_1 підтвержено отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Згідно пункту 1.3 Кредитного договору №6784872775 від 10.08.2020 року Позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту №4872775, який є невід'ємною частиною даного Договору.
Кредитний договір №6784872775 від 10.08.2020 року та паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №4872775 підписано власноручним підписом ОСОБА_1 (а.с. 4-5).
07 жовтня 2016 року між ТОВ "ФК"ЦФР" та ПАТ "Таскомбанк" було укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, за яким новий кредитор набув право грошової вимоги за кредитними договорами.
15 травня 2024 року між АТ "Таскомбанк" та ТОВ "ФК"Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги за кредитним договором до відповідача.
Відповідно до додатку №1 до договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15 травня 2024 року реєстру прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року в сумі 31 405,61 гривень, з яких: 25 473,61 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту; 2,88 гривень - сума заборгованості за відсотками, 5929,12 гривень - заборгованість по комісії.
Позивачем до матеріалів позовної заяви долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року за період з 15.05.2024 по 30.06.2025 року, у якому зазначено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Таким чином, у позовній заяві Позивач посилається на те, що ОСОБА_2 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року, в розмірі 31 405,61 грн., з яких:
25 473,61 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту;
2,88 грн. - загальна заборгованість по відсоткам;
5 929,12 грн. - загальна заборгованість по комісії;
- 0 грн. - пеня/штрафи.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
В п. 1 ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В п. 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтями 1048, 1050 ЦК України встановлено, що у випадку встановлення договором обов'язку позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 611 ЦК України встановлено правові наслідки порушення зобов'язання, за змістом якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Виходячи з вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що:
10.08.2020 року між ТОВ "ФК "ЦФР" і ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6784872775 від 10.08.2020 року, за умовами якого ОСОБА_1 мав отримати кредитні кошти у безготівковій формі протягом 3 банківських днів від дня укладення договору (п.4 Паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №4872775).
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як було зазначено, кредитні кошти від ТОВ "ФК "ЦФР" ОСОБА_1 мав отримати у безготівковій формі протягом 3 банківських днів від дня укладення договору (п.4 Паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №4872775).
З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі № 55/2284/16-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Разом із тим, судом встановлено, що позивачем ТОВ "ФК "ЄАПБ" не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем ТОВ "ФК "ЦФР" були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Тобто, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, від 18 вересня 2023року у справі № 582/18/21).
Доданий до позовної заяви роздрукований розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Вказані висновки суду ґрунтуються на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18 та від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
За вказаних обставин, у зв'язку з не доведенням позивачем факту перерахування позики відповідачу, та порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку,про відсутність підстав для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з недоведеністю Позивачем факту видачі та отримання кредиту Відповідачем.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 524, 526, 527 ч.1, 530, 546 ч.1, 611, 612, 1054 ч. 2, 16, 20 Цивільного Кодексу України, ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268,288-289 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №6784872775 від 10.08.2020 року,- відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27 жовтня 2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.