04 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/12035/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Шлай А.В.,
розглянувши в м. Дніпрі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 року (суддя суду першої інстанції Семененко М.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Запоріжжі, в адміністративній справі №280/12035/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
24.12.2024року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 яким просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07.12.2024 по 22.12.2024 включно, у розмірі 12 053,76 грн. (дванадцять тисяч п'ятдесят три гривні 76 копійок) з відрахування з цієї суми податків та зборів.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що він проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з 16.05.2022 по 07.12.2024, однак належні позивачу суми грошового забезпечення при звільненні, які відповідно до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивачу повинні були виплатити у день звільнення, були виплачені відповідачем лише 22.12.2024. У зв'язку з чим, позивач вважає, що відповідно до ст.ст. 116,117 КЗпП України має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, і з даних підстав, звернувся з позовом до суду.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2025року позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована фактично доводами адміністративного позову. Позивач наголошує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доводам позивача.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач проходив військову службу на різних посадах ІНФОРМАЦІЯ_4 як такий, що призваний на військову службу під час мобілізації.
Згідно витягу з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 07.12.2024 № 353, молодшого сержанта ОСОБА_2 , призваного за мобілізацією, начальника групи зв'язку ІНФОРМАЦІЯ_4 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по особовому складу) від « 04» грудня 2024 року №46-РС відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у запас за підпунктом «б» за станом здоров'я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 . З « 07» грудня 2024 року виключити із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення.
За змістом даного витягу з наказу встановлено, що при звільненні позивач мав право на такі виплати: щомісячна премія за особистий внесок в загальні результати служби в розмірі 492 % місячного грошового забезпечення, надбавка за особливості проходження військової служби в розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з « 01» по « 07» грудня 2024 року; грошова компенсація за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; грошова компенсація за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; грошова компенсація за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік; грошова компенсація за 28 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій; одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 4% від місячного грошового забезпечення за 30 повних календарних місяців.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 22.12.2024.
Позивач вважає, що відповідно до статей 116, 117 КЗпП України має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані норми статей 116, 117 КЗпП України, оскільки призов по мобілізації не породжує трудових правовідносин.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати №95, ратифікованої Україною 30.06.1991, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли не має такого законодавства, угод чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців..
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частина друга вказаної статті).
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII передбачає, що виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд в постанові від 28.10.2020 у справі №804/14894/15 за подібних правовідносин вказав таке: “59. Враховуючи те, що позивач був призваний на військову службу по мобілізації, проходження такого виду військової служби врегульовані нормами спеціального законодавства, при цьому він не перебував у трудових стосунках з Міністерством оборони України шляхом укладання контракту на проходження військової служби, Верховний Суд зазначає, що підстави застосування норм статей 116,117 КЗпП України щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та його стягнення з відповідачів у визначеному позивачем розмірі ... відсутні.»
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач проходив службу за призовом по мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та доказів перебування з відповідачем у трудових відносинах шляхом укладання контракту на проходження військової служби позивачем не надано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із мотивами оскаржуваного судового рішеня про те, що норми ст.ст. 116, 117 КЗпП не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки вони не містять ознак трудових правовідносин.
В свою чергу посилання заявника апеляційної скарги на правові висновки викладені Великою Палатою Верховного суду в постанові від 26.02.2020року, та іншихрішень, то колегія суддів апеляційної інстанціїї відхиляє їх як безпідставні з огляду на їх нерелевантність, оскільки предметом зазначених рішень є трудові правовідносини, які не тотожні з відносинами які виникли між сторонами в даній справі.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи адміністративного позову не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування судового рішення - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.02.2025 року в адміністративній справі №280/12035/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
суддя А.В. Шлай