23 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/9033/25
Головуючий суддя І інстанції - Конєва С.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 в адміністративній справі №160/9033/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №046050023814 від 28.02.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком позивачеві №046050023814 від 28.02.2025р. відповідача-2;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачеві пенсію за віком з моменту права на її виникнення - з 06.02.2025 р.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області рішення №046050023814 від 28.02.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за віком від 20.02.2025р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем було правомірно відмовлено в зарахуванні спірних періодів страхового стажу, оскільки позивачем не було належним чином підтверджено такий стаж відповідними документами.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, 20.02.2025 р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 від 08.05.1986р., що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.30,30-зворот).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №046050023814 від 28.02.2025р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено, зокрема, про те, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані періоди роботи в Узбекистані за записами у трудовій книжці НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Республікою Узбекистан у галузі пенсійного забезпечення, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.10,27).
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані періоди роботи позивача є документально підтвердженими та підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається із спірного рішення, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012, оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Республікою Узбекистан у галузі пенсійного забезпечення, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі.
Так, 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст.3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст.5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст.7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року.
Таким чином, до 19.06.2023р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на наведені вище положення Угоди, колегія суддів зазначає, що вихід України із вказаної Угоди жодним чином не тягне за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх (через існування фактичних та законних трудових відносин) виникли ще до виходу держави-учасниці із Угоди.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи у періоди з 01.01.1992 по 21.07.1992, 28.07.1992 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012 ОСОБА_1 працювала на території Республіки Узбекистан, що підтверджується копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 08.05.1986р., наявною у справі (а.с.8,31-35).
При цьому, в трудовій книжці позивача зазначені періоди роботи з посиланням на накази, згідно з якими позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені печатками підприємств, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача, зазначених в трудовій книжці, до його страхового стажу.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачем суду не надано та їх достовірність в оспорюваному рішенні не заперечується.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.
Отже, правомірним є зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до страхового стажу періоди роботи в Республіці Узбекистан: з 01.01.1992 по 21.07.1992, з 28.07.1992 по 22.09.1994, з 23.03.1997 по 10.06.1997, з 30.06.1997 по 08.02.2012.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 в адміністративній справі №160/9033/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко