06 листопада 2025 р. Справа № 638/19201/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В.
за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова (головуючий суддя І інстанції Яковлева В.М.) від 30.09.2025 по справі № 638/19201/25
за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
до Громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1
про примусове видворення за межі України,
Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області звернулося до Шевченківського окружного адміністративного суду з позовом до громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- затримати громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України стркоом на 6 (шість) місяців, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 30.09.2025 у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області до громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при прийнятті рішення про примусове видворення відповідача, яке не є предметом розгляду у даній справі, ОСОБА_1 власноручним підписом підтвердив, що не потребує послуг перекладача та йому зрозумілий зміст прийнятого рішення і його наслідки. З рішенням про примусове видворення відповідач ознайомився. Переклад здійснено на мову, о зрозуміла відповідачеві, проставлено підпис іноземця, посвідчено підписом перекладача. Відповідач неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства. Відсутність у відповідача легального працевлаштування в Україні та законних джерел прибутку, невиконання ним рішення про примусове повернення від 17.07.2025 свідчить про відсутність активних дій самостійно покинути територію України, а отже, вбачається і неможливість виконати рішення про примусове видворення.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно з паспортом громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Матеріалами справи підтверджується, що з 18.04.2025 ОСОБА_1 прибув в Україну через ПП «Старокозаче» і більше з її території не виїжджав.
17.07.2025 працівниками Валківського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області було виявлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення.
У свою чергу, 30.09.2025 Новобаварським відділом ГУДМС у Харківській області за повторне порушення правил перебування іноземців на території України громадянин Азербайджанської республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП. За даним фактом був складений протокол та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень.
Того ж дня Новобаварським відділом ГУ ДМС у Харківській області було винесено рішення про примусове видворення згідно з вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку. При цьому ОСОБА_1 був ознайомлений з його змістом, що підтверджується його особистим підписом у вказаному рішенні.
Вважаючи, що наявні підстави для затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що процедура, яка передує зверненню з позовом про примусове видворення, не дотримана позивачем, тому позовна вимога про примусове видворення відповідача задоволенню не підлягає, а відтак, не підлягає також задоволенню позовна вимога про затримання відповідача з метою забезпечення примусового видворення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI).
Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені положеннями статті 289 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців. (ч. 11 ст. 289 КАС України)
З аналізу вказаних норм у їх сукупності слідує, що до іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, може бути застосований такий захід як затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023р. по справі № 296/8455/22 зазначив, що за наявності перелічених статтею 289 КАС України умов, існує правова можливість здійснити затримання іноземця як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення.
При цьому, такий захід як затримання не застосовується автоматично, а лише за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 289 Кодексу, а саме: за наявності обґрунтованих підстав вважати, що такий іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 522/960/18, від 19 травня 2021 року у справі № 522/21025/17, від 25 листопада 2024 року у справі № 755/5415/24.
Доведення наявності підстав, передбачених вказаною нормою, покладено на територіальний орган ДМС України, як суб'єкта владних повноважень, яким ініційовано питання щодо затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції позивачем не наведено будь-яких фактів та не надано доказів, що відповідач має намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджати проведенню процедури видворення або існує ризик його втечі.
Крім того, відповідач в суді першої інстанції повідомив, що не був обізнаний із протоколами та постановами про адміністративне правопорушення, зважаючи на те, що він не вміє читати, та, більш того не розуміє української мови.
Однак, зміст протоколу, постанови, рішення про примусове видворення від 17.07.2025, юридичні наслідки невиконання та строки його оскарження не розумів. Права, зокрема, мати перекладача, йому роз'яснено не було. Лише сказали поставити підпис. З цього слідує висновок, як і пояснив суду відповідач, він не розумів порушення терміну законного перебування на території України на визначений строк внаслідок нероз'яснення останньому належним чином його прав, а, відтак, порушення права мати перекладача та скористатися юридичною допомогою.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено, що затримання відповідача на шість місяців з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України за конкретних обставин даної справи є безумовною необхідністю.
Доводи апелянта про те, що рішення про примусове повернення не є предметом розгляду у даній справі, а тому суд не може надавати оцінку факту незабезпечення відповідача перекладачем, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції надає оцінку факту відсутності перекладача не в контексті правомірності (чи протиправності) рішення про примусове видворення, а в аспекті того, чи розумів відповідач, що до нього застосовано рішення про примусове повернення, і чи розумів він необхідність самостійно покинути територію України у встановлені в рішенні строки.
В межах даної справи важливим є встановлення факту ухилення відповідача від виконання рішення про примусове видворення, з огляду на те, що відповідачем не доведено, що відповідачу в передбаченому законом порядку було доведено до відома зміст рішення про примусове повернення та строки його виконання на мові, якою володіє відповідач, а тому наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухиляється від добровільного виконання рішення.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вказане, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Харків від 30.09.2025 року прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 30.09.2025 по справі № 638/19201/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складений 06.11.2025 року