05 листопада 2025 р. Справа № 520/6023/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., м. Харків, повний текст складено 17.06.25 по справі № 520/6023/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив:
- визнати незаконною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації невідбутої частини щорічної відпустки за період з 02.04.2019 до 03.02.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 03.02.2025;
- визнати незаконною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2020 до 03.02.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 03.02.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію невідбутої частини щорічної відпустки за період з 02.04.2019 до 03.02.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 03.02.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 30.04.2020 до 03.02.2025, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу - 03.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, зазначив, що станом на день звільнення зі служби ОСОБА_1 відповідачем протиправно не здійснено позивачу нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період з 14.06.2022 до 27.01.2025 та додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), як учаснику бойових дій за період з 18.10.2023 до 27.01.2025, право на отримання яких позивач набув за період проходження служби з 2019 по 2025 роки.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/6023/25 у задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського оружного адміністративного суду від 17.06.2025 у справі № 520/6023/25 та прийняти нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідно до частини 3 статті 24 Закону № 3551-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України, а тому, враховуючи, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 36 від 03.02.2025 позивач виключений зі списків частини та звільнений з вибуттям до нового місця служби, відповідач був зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 компенсацію невикористаної щорічної відпустки та компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій, однак не виконав такого обов'язку.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 - без змін.
В обґрунтування відзиву зазначив, що лише під час звільнення з військової служби, військовослужбовці мають право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпуски, однак у спірних правовідносинах не відбулось події звільнення позивача з військової служби, оскільки ОСОБА_2 на теперішній час призначений та проходить службу в іншій Військовій частині - НОМЕР_2 , що підтверджується доданою до позовної заяви копією військового квитка позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 02.04.2019 по 03.02.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2025 № 36.
30.04.2020 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .
Зі змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2025 № 36 вбачається, що позивачем щорічна відпустка за 2022 рік використана тривалістю 25 календарних діб (10 календарних діб (перша частина основної відпустки за 2022 рік) з 27 лютого по 8 березня 2023 року та 15 календарних діб (друга частина основної відпустки за 2022 рік) з 18 вересня по 2 жовтня 2023 року); щорічні основні відпустки за 2024, за 2025 роки не надавались; додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-XII, позивачу не надавалась, відповідна компенсація не виплачувалась.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні частини щорічної відпустки за період з 02.04.2019 до 03.02.2025 та невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 30.04.2020 до 03.02.2025, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки у спірних правовідносинах не відбулось події звільнення позивача з військової служби, що є визначальною умовою для нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з протиправним, на думку позивача, не нарахуванням та невиплатою йому компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII при виключенні зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
За визначенням, наведеним у частині 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На виконання приписів пункту 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За змістом норм статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, положеннями статті 1 Закону № 3543-XII врегульовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Водночас, згідно з пунктом 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки. У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Відповідно до абзацу 1 пункту 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі по тексту - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, з аналізу вищенаведених норм права вбачається, що лише у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
З наявного в матеріалах справи витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2025 № 36 вбачається, що сержанта ОСОБА_1 , командира гармати 1 самохідного артилерійського взводу 1 самохідної артилерійської батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону, призначено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2025 року № 33-РС на посаду головного сержанта-командира гармати артилерійського взводу артилерійської батареї Військової частини НОМЕР_2 , та з 3 лютого 2025 року позивач вважається таким, що приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав та вибув до нового місця служби у АДРЕСА_1 .
Тобто не зважаючи на те, що з 03 лютого 2025 року позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження у Військовій частині НОМЕР_2 , у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що як невикористані ним відпустки (частини відпустки) так і відповідна компенсація мають надаватись йому за новим місцем військової служби (у ВЧ НОМЕР_2 )
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі № 520/6023/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій