05 листопада 2025 р. Справа № 520/23426/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 29.09.25 по справі № 520/23426/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.01.2022 по 05.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2024 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2025 по 05.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2025 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо непроведення перерахунку, ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 08.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 05.03.2025 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 провести перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , індексації грошового забезпечення за період з 08.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 05.03.2025, з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за 67 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2025 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за 67 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2025 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за 28 діб невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за 28 діб невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність застосування відповідачем при розрахунку грошового забезпечення позивача з 08.01.2022 по 05.03.2025 прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 були скасовані внесені зміни, у тому числі до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі за текстом - Постанова № 704), та відновлено попередню редакцію (станом на 01.01.2018), що є підставою для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено пунктом 4 Постанови № 704.
Крім того, зазначив, що за час проходження військової служби у періоди з 08.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 05.03.2025 відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, що призвело до отримання грошового забезпечення не у повному обсязі.
Посилаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" у редакції від 15.12.2015 (далі - Порядок № 1078), наполягав, що при визначенні розміру індексації з 08.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 05.03.2025 відповідачем має бути нарахована та виплачена індексація - різниця грошового забезпечення, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Також стверджував, що відповідачем протиправно не здійснено нарахування позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2024-2025 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби.
Оскільки позивач не отримав на момент звільнення компенсацію за неотримане речове майно в належному розмірі, вважав наявними підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу таку компенсацію, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025 року.
Беручи до уваги існуючі обмеження та перешкоди які встановлені під час дії особливого правового режиму військового стану, проходження позивачем військової служби, просив визнати поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 фактично не мав можливості захистити свої права, оскільки не міг відлучатися від виконання службових завдань та будучи діючим військовослужбовцем у період з 08.01.2022 по 05.03.2025 року, отже не міг вести звикле життя та відстоювати свої права у суді.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 у справі №520/23426/25 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без руху.
Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
Роз'яснено позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягатиме поверненню.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали від 04.09.2025 позивачем 05.09.2025 за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС “Електронний суд» подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків та поновлення строків звернення до суду, у якій зазначено, що внаслідок проходження військової служби в умовах військового стану позивач має погіршений стан здоров'я за наслідками отриманої травми 23.12.2023, що підтверджується довідкою про обставини травми, до теперішнього часу переживає наслідки військової служби та психологічне напруження , у зв'язку з чим, вимушений витрачати час на психологічну реабілітацію для відновлення свого життя, що значно ускладнило можливість звернення до суду за захистом своїх прав.
Крім того, зауважив, що за усними твердженнями відповідача, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 мав бути проведений до кінця серпня 2025 року, оскільки витрати йдуть на оборонну сферу, у зв'язку з чим, просив обраховувати строк позовної давності з 01.09.2025 року, наступним день за тим, коли відповідач зобов'язався провести повний розрахунок.
Враховуючи викладене просив, визнати поважними причини та поновити ОСОБА_1 строк звернення до Харківського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №520/23426/25 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/23426/25 про повернення позовної заяви, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, повинен був залишити позов без руху та вжити всіх заходів щодо надання можливості позивачу подати до суду клопотання про його поновлення із зазначенням інших поважних причин такого пропуску, проте, таких дій судом першої інстанції вчинено не було, чим порушено вимоги частини 1 статті 123 КАС України та призвело до передчасних висновків про наявність підстав для повернення позову, що суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Переконував, що позивачу не було відомо, що військова частина не проведе з ним повні розрахунки, адже ОСОБА_1 перебуває у стресі та психологічній напрузі, а зрозумів, що його заробітна плата обчислюється невірно, коли його стан здоров'я незначно покращився.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, зазначив, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції.
Підсумовуючи викладене, вважав, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення з порушенням норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації заявником права на доступ до правосуддя, а тому наявні підстави для його скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 08.01.2022 по 05.03.2025 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році, щодо не проведення перерахунку, не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 08.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 05.03.2025 з врахуванням березня 2018 року, як базового місяця, з урахуванням абзаців четвертого, п'ятого та шостого пункту 5 Порядку № 1078, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за 67 діб невикористаної основної відпустки за 2022-2025 роки з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за 28 діб невикористаних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка передбачена абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2024-2025 роки, з урахуванням додаткової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом на 01.01.2025, тобто недотримання відповідачем законодавства про працю, за період з 08.01.2022 по 05.03.2025.
На переконання суду першої інстанції, спірні правовідносини виникли за нової редакції положень статті 233 КЗпП України, а тому до них підлягає застосуванню тримісячний строк звернення, який у силу пункту 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України, був продовжений на строк дії карантину та закінчився - 30.06.2023.
Разом із тим, з даним позовом позивач звернувся 02.09.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, з урахуванням дії карантину.
Крім того, судом першої інстанції враховано, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_4 № 76 від 05.03.2025 позивача звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 04.02.2025 № 38 у запас за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 05.03.2025 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, що свідчить про пропуск позивачем строку звернення до суду також і з дати звільнення, а саме з 05.03.2025.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення з цим позовом до суду, що враховуючи неприйнятність наведених у заяві представника позивача обставин щодо пропуску такого строку, вказує на те, що позивач допустив зволікання з реалізацією наданого йому права на судовий захист.
Суд не прийняв до уваги посилання представника позивача на те, що з 08.01.2022 по 05.03.2025 позивач безпосередньо проходив військову службу та на перебування позивача на стаціонарному лікуванні з 24.12.2023 по 08.01.2024, оскільки грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка отримує грошове забезпечення. За висновком суду, така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено нарахування грошового забезпечення, та перевірки чи вірно здійснено розрахунок, з яких складових, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок не виплати позивачу спірних вищевказаних виплат при звільненні, які повинні були бути нараховані відповідачем за період з 08.01.2022 по 05.03.2025, що призвело до отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення у неналежному розмірі.
В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби (військової служби).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної військовослужбовцю грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 02.09.2025, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
А відтак, звернення до суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 08.01.2022 по 18.07.2022 не підпадає під дію частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти з 19 липня 2022 року.
Беручи до уваги, що період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом в частині позовних вимог за період з 08.01.2022 по 18.07.2022, не пропустив строк на звернення до суду з такими позовними вимогами.
Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду а саме 05.09.2025 з позовом про виплату грошового забезпечення, зокрема, за період з 19 липня 2022 року по 30.06.2023, коли в Україні діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому за цей період позивач також не пропустив строк звернення до суду.
Однак, внаслідок невірного встановлення обставин у справі та неправильного застосування норм матеріального права, зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції та призвело до необґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 08.01.2022 по 30.06.2023 та подальшого повернення позовної заяви в цій частині.
Колегія суддів наголошує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
Аналогічних висновків дотримався Верховний Суд у постанові від 18.04.2025 по справі № 260/1955/24 та від 10.09.2025 по справі № 160/28405/24.
З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.07.2023 по 05 березня 2025 року суду першої інстанції необхідно було з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до вересня 2025 року з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом встановлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є передчасним.
З наведеного слідує, що повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду за вищевказаний період, суд першої інстанції не врахував актуальну правову позицію Верховного Суду у спорах зазначеної категорії, не з'ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу позбавило позивача права на звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення у належному розмірі за вищевказаний період.
За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/23426/25 прийнята при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/23426/25 - скасувати.
Справу № 520/23426/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко