06 листопада 2025 року Справа № 480/4388/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4388/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,
Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.04.2025 №183450035780 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію на пільгових умовах (список №2) зі зменшенням пенсійного віку, з 01.04.2025, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу періоди роботи: з 22.08.1992 по 26.12.1995, з 27.12.2000 по 14.09.2001.
Також просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 13322403) за рахунок бюджетних асигнувань на її користь судовий збір у розмірі 968 грн. 96 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років, оскільки мала страховий стаж більше 20 років, з них більше 10 років на роботі за списком № 2.
За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області і рішенням від 09.04.2025 № 183450035780 відмовлено у призначенні пенсії. Відповідно до рішення страховий стаж заявниці складає 31 рік 11 місяців, з них на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт професій, посад і показників, затверджених КМУ, та за результатами атестації робчих місць - 8 років 11 місяців. Як вказано у рішенні, за наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутнє, оскільки заявниця не досягла 55 років та відсутній необхідний пільговий стаж - 10 років. При цьому до пільгового стажу позивача не зараховано: періоди роботи з 22.08.1992 по 26.12.1995 згідно довідки ПАТ “Сумихімпром» від 01.04.20254 №87, оскільки відсутній документ, що атестація робочих місць від 27.12.1995 проведена вперше. Період роботи з 27.12.2000 по 14.09.2001, оскільки відсутня атестація після 2000 року.
Вважаючи, що відповідач в порушення норм законодавства протиправно відмовив позивачці у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, остання звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 05.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області у якості співвідповідача до участі у справі № 480/4388/25.
Відповідачам копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", документ доставлено до електронного кабінету 06.06.2023 (а.с. 30, 31).
У встановлений судом строк відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області) відзив не надав.
18.06.2025 через систему "Електронний суд" від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив, в якому, зазначив, що під час розгляду поданих позивачем документів Головним управлінням було встановлено, що вік позивача - 51 рік 11 місяців, загальний страховий стаж позивача складає 31 рік 11 місяців, з яких пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 08 років 11 місяців.
За доданими документами до пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 26.12.1995 згідно довідки ПАТ “Сумихімпром» від 01.04.2025 № 87, оскільки відсутній документ, що атестація робочих місць від 27.12.1995 проведена вперше. Період роботи з 27.12.2000 по 14.09.2001, оскільки відсутня атестація після 2000 року.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням прийнято рішення № 183450035780 від 09.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років та за відсутності необхідного пільгового стажу - 10 років.
Враховуючи те, що позивач не досяг пенсійного віку та відсутній необхідний пільговий стаж роботи у Головного управління були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.
Також відповідач зазначив, що необхідними умовами для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону № 1058 встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, зайнятість повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, наявність стажу роботи на зазначених роботах, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Підтвердження права на пільгове забезпечення здійснюється на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення та підтвердження спеціального трудового стажу за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Щодо посилань позивача на ст. 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» відповідач зазначив, що відповідно до п. 16 Розділу XV Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові актив застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Абзац 2 п. 16 Розділу XV Закону № 1058 відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 від 03.10.2017 (набрав чинності 11.10.2017) викладений у наступній редакції:
“Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.»
Законодавець визначив, що положення Закону № 1058 мають пріоритет над положеннями інших законів України, які регулюють подібні правовідносини і визначив, що положення Закону № 1788 застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Отже, положення ст. 13 Закону № 1788, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 положення Закону № 1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону № 1058.
Відтак, спірні правовідносини регулюються саме ст. 114 Закону №1058, відповідно до якого для призначення пенсії позивачу необхідно досягти віку 55 років.
Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 відповідач зазначив, що вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України “Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213, якими вносились зміни до Закону № 1788.
Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин (на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії), положення Закону № 1788 не застосовувались при призначенні пенсій на пільгових умовах.
Крім цього, зазначив, що після вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах Головним управлінням сформовану електронну пенсійну справу позивача було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (як до органу, що призначає пенсію за місцем проживання особи).
Так, станом на сьогодні, завдання з розгляду заяви позивача від 01.04.2025 про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах Головним управлінням виконано, надалі правовідносини з позивачем мають відбуватися з органом Пенсійного фонду за місцем проживання позивача, а саме - з Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
Крім цього, позовну вимогу в частині зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 вважає втручанням в дискреційні повноваження Головного управління.
Щодо стягнення судових витрат Головне управління вважає, що ані час на складання позовної заяви, ані її оцінка не є співмірною з реально витраченим часом та сумою, а отже позовна вимога позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління, на користь позивача витрат пов'язаних з правничою допомогою у розмірі 6000,00 грн не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також просив залучити в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (а.с. 32-39).
Ухвалою суду від 19.06.2025 у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовлено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 01.04.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
09.04.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 183450035780, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років та за відсутності необхідного пільгового стажу - 10 років.
Також, зазначено, що під час розгляду поданих позивачем документів Головним управлінням було встановлено, що вік позивача - 51 рік 11 місяців, загальний страховий стаж позивача складає 31 рік 11 місяців, з яких пільговий стаж роботи за Списком № 2 становить 08 років 11 місяців.
За доданими документами до пільгового стажу не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 26.12.1995 згідно довідки ПАТ “Сумихімпром» від 01.04.2025 № 87, оскільки відсутній документ, що атестація робочих місць від 27.12.1995 проведена вперше. Період роботи з 27.12.2000 по 14.09.2001, оскільки відсутня атестація після 2000 року.
Дата, з якої заявниця матиме право на пенсійну виплату - 27.04.2029 (а.с. 15).
Не погодившись з відмовою, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності незарахування відповідачем періодів трудової діяльності позивача з 22.08.1992 по 26.12.1995 та з 27.12.2000 по 14.09.2001 до пільгового стажу, що враховується для призначення пенсії за Списком № 2, а також спірним є питання щодо пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Щодо віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд враховує наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIII (далі - Закон № 213-VIII), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
У подальшому, Законом № 213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам, з 50 років до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII (далі- Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначаєтьсяпрацівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.".
Вказана норма застосовується з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
При цьому, правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до зазначених законів були повністю ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до вищенаведеного, суд констатує, що з 23.01.2020 року існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років, зокрема щодо позивача.
Водночас, Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справ та вимог статті 151-2 Конституції України.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У контексті предмету спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
У пункті третьому резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
У третьому пункті Рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас, у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідачів.
Отже, відповідно до вищевикладеного на противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачем 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 01.04.2025 досягла 50-річного віку, а отже відповідала віковому критерію, визначеному Законом № 1788-ХІІ, необхідному для призначення пенсії на пільгових умовах, відтак посилання відповідача про недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку є безпідставними.
Щодо твердження відповідачів про відсутність необхідного пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось, відповідно до частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
За приписами абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином пенсія за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов'язкових умов:
- зайнятість особи повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- наявність атестації робочого місця;
- досягнення особою 55 річного віку;
- наявність у особи загального страхового стажу не менше 25 років для жінок;
- наявність у особи стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, не менше 10 років.
Відтак, наявність спеціального стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників не менше 10 років є обов'язковою вимогою для виникнення у особи права на призначення пенсії на пільгових умовах.
Порядок застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 визначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
При цьому, у пункті 4 Порядку № 383 зазначено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 "Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці" набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.
Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку № 442) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку № 442.
Якщо ж атестація з 21.08.1992 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.1997, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком №442. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Згідно із ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) також визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Комплексний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України № 1058-IV є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому, період роботи на відповідних посадах або за відповідними професіями за Списком № 2 до 21.08.1992 зараховується до пільгового стажу роботи за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи, а період роботи після 21.08.1992 - зараховується до пільгового стажу роботи за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці.
У свою чергу, документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу, уточнююча довідка, передбачена пунктом 20 Порядку № 637.
Однак, суд зауважує, що право на зарахування певного періоду роботи до стажу роботи за Списком № 2, яка надає право на пенсію на пільгових умовах, в першу чергу визначається органом, що призначає пенсію, на підставі інформації, зазначеної в трудовій книжці особи, оскільки вона є основним документом, що підтверджує стаж.
Так, згідно змісту трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (а.с.11-14) судом встановлено, що позивач в період з 22.08.1992 по 26.12.1995 та з 27.12.2000 по 14.09.2001 працювала на посаді лаборанта хімічного аналізу (лабораторії суперфосфатних цехів, цеху по виробництву знефторених фосфаті, цеха по виробництву піросульфіту натрія, цеха емалей та фарб централізованого відділу технологічного контролю) ПАТ «Сумихімпром»
Аналогічні відомості зазначені і в довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ПАТ «Сумихімпром» від 08.04.2025 №81 (а.с.16).
Отже, факт роботи позивача за професією "лаборант хімічного аналізу", (Список № 2, розділ 10, підрозділ 2110А030 код КП 1754б), що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, підтверджується насамперед записами у трудовій книжці позивача.
Також, у матеріалах пенсійної справи позивача містяться копія наказу про проведення атестації від 27.12.1995 № 303/3 (а.с. 16 звор.бік), зі змісту якого вбачається, що на підприємстві, де працювала позивач, була проведена атестація робочих місць у 1995 році.
Вказаним наказом було затверджено списки виробництв, робіт, професій і посад, що надають право на пільгове пенсійне забезпечення, до якого було включено і професію позивача.
Разом з тим, відповідно до позиції відповідачів стаж роботи позивача з 22.08.1992 по 26.12.1995 не враховано до пільгового стажу оскільки відсутній документ, що атестація робочих місць від 27.12.1995 проведена вперше. Період роботи з 27.12.2000 по 14.09.2001, оскільки відсутня атестація після 2000 року.
Водночас, дослідивши зміст уточнюючої довідки суд зауважує, що вона містить інформацію про період роботи ОСОБА_1 , що зараховуються до спеціального стажу (22.08.1992 по 26.12.1995 та з 27.12.2000 по 14.09.2001); про професію позивача (лаборант хімічного аналізу) з посиланням на розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається період роботи (Список № 2, розділ 10, підрозділ 2110А030 код КП 1754б). Також, довідка містить інформацію про первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких вона видана та дані про атестацію робочого місця. Крім того, довідка підписана керівником підприємства та містить печатку.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що надана довідка містить неправдиві або недостовірні відомості, а визначені відповідачами недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні визначеного періоду роботи позивача до її пільгового стажу, що враховується для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки пільговий характер роботи позивача у спірні періоди підтверджені насамперед записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж.
Окрім цього відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.
Крім того, Велика Палата Верховного у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а зробила правовий висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Відтак, враховуючи, що пільговий характер роботи позивача у спірний період з 22.08.1992 по 26.12.1995, з 27.12.2000 по 14.09.2001 підтверджено записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий та пільговий стаж, з огляду на відсутність будь-яких доказів на спростування факту проведення атестації робочих місць позивача у 1995, відповідач, відмовляючи зарахувати періоди роботи позивача з 22.08.1992 по 26.12.1995, з 27.12.2000 по 14.09.2001 діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 22.08.1992 по 26.12.1995, з 27.12.2000 по 14.09.2001 підлягають зарахуванню до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за Списком № 2.
За наведених обставин, суд приходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.04.2025 №183450035780 підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині- задоволенню.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд враховує, що позивачем в даній позовній заяві заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати спірні періоди трудової діяльності ОСОБА_1 до пільгового стажу.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Так, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Крім того, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею Конвенції повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Водночас згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що період, який підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи, визначає підприємство та зазначається в довідці. Повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження та визначати період, який слід враховувати при обчисленні пенсії позивачу.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 01.04.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, з застосуванням під час вирішення питання про призначення пенсії, норм п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи позивача з 22.08.1992 по 26.12.1995, з 27.12.2000 по 14.09.2001.
Вирішуючи питання, хто із відповідачів повинен врахувати стаж позивача та повторно розглянути заяву, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846.
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно із пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Сторонами не заперечується, що первинно 01.04.2025 позивач звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії, проте за результатами розгляду вказаної заяви, за принципом екстериторіальності, за його заявою оскаржуване рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо зарахування спірних періодів до стажу позивача та щодо повторного розгляду його заяви про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 01.04.2025.
За вищевикладених обставин, позовні вимоги належить задовольнити частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією від 03.06.2025 (а.с.24).
Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн, підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2-7 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат застосовує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Як вбачається із доданих письмових доказів: копії договору про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 22.05.2025, квитанції від 22.05.2025, копії акту приймання наданих послуг від 22.05.2025 (а.с. 8-9) ОСОБА_1 сплатила адвокату Качан Н.Ф. кошти в загальній сумі 6000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до акту приймання наданих послуг складається з: вивчення документів; консультування клієнта з приводу спірних правовідносин; збір доказів; підготування позовної заяви; копіювання та завіряння докуменів, доданих до позовної заяви; направлення до суду позовної заяви та доданих документі. При цьому, у даному акті встановлено, що вартість послуг складає 6000,00 грн.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.04.2025 №183450035780.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 01.04.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, з застосуванням норм п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, кож ЄДРПОУ:20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи: з 22.08.1992 по 26.12.1995 та з 27.12.2000 по 14.09.2001.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, кож ЄДРПОУ:20987385) судовий збір в сумі 968,96 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук