Справа № 420/2884/24
06 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2022 року по 23.12.2023 року включно;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2022 року по 23.12.2023 року у сумі 286927грн. 00коп.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 22.04.2016 року по 26.08.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.01.2020 року була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 26.08.2020 року №190 позивача з 26.08.2020 року було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 року у справі №420/7364/20 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року включно. 23.02.2021 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 року у справі №420/7364/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 4413,49 грн. (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%), що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 року у справі №420/17345/21 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, якому відбулося підвищення військовослужбовців січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум. 04.11.2022 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 року у справі №420/17345/21 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 68590,17 грн. (з урахуванням утриманого військового збору 1.5% та раніше виплаченої суми), що підтверджується повідомленням про надходження коштів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2023 року у справі №420/16813/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позив середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Разом з цим залишилась невиплаченою індексація грошового забезпечення за період 01.03.2018 року по 26.08.2020 року. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №420/619/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 26.08.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3163,35грн. відповідно до абз. 4. 6 п. 5 Порядку № 1078 у розмірі 91315,50 грн., з урахуванням раніше виплачених сум. 24.12.2023 року на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №420/619/23 відповідачем виплачено на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.08.2020 року у сумі 89945,77грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином відповідачем затримано виплату індексації грошового забезпечення період з 01.03.2018 року по 26.08.2020 року понад період затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 22.04.2016 по 28.02.2018 року. За його розрахунком така сума складає 286927грн.
13.02.2024 року військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що відповідач вбачає у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 117 КЗпП. Норми ст. 117 КЗпП не поширюються на питання своєчасності сплати сум, які не входять до грошового забезпечення військовослужбовців й мають несистематичний та компенсаторний характер. У ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, яким обмежено період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, набрав чинності 19.07.2022 року. Нормами КЗпП України не визначено правила дії його норм у часі у разі коли правовідносини виникли до внесення змін та продовжують існувати після набрання змінами до нього законної сили. Ураховуючи викладене, у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, може ставитися питання сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більший ніж шість місяців.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.04.2016 року по 26.08.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.01.2020 року була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до:
наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 22.04.2016 року №89 підполковник ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. У наказі зазначено, зокрема: «Щорічна основна відпустка за 2015 рік надавалась з 27.05.2015 по 10.06.2015 та з 15.12.2015 по 15.01.2016, грошову допомогу на оздоровлення за 2015 рік отримав. Щорічна основна відпустка за 2016 рік не надавалась, грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік не отримав. Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 450% від посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% від місячного грошового забезпечення, за період з 01.04.2016 року по 22.04.2016 року. На підставі «Порядку обліку особового складу, який перебуває в зоні АТО на території Донецької та Луганської областей ...» затвердженого ТВО НГШ ГК ЗСУ від 15.02.2016 року за №4286/с та наказу МОУ від 10.02 2016 року №67 «Про затвердження Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям ЗСУ за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду» виплатити грошову винагороду за участь в АТО у розмірі 1200,00 грн. пропорційно, за період з 01.04.2016 року по 10.04.2016 року. Матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, за 2016 рік не отримав» (а.с.10);
наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 26.08.2020 року №190 полковник ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. У наказі зазначено: «Виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 серпня 2020 року по 26 серпня 2020 року. Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (27 календарних років) в розмірі 326973 гривень 38 копійок. Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю. Щорічна основна відпустка за 2020 рік використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, за 2020 рік отримав»(а.с.11-12);
витягу з послужного списку полковника ОСОБА_1 з 22.04.2016 року по 22.06.2017 року проходив військову службу старшим офіцером відділу протиповітряної оборони в Оперативному командуванні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » м. Одеса та з 22.06.2017 року по т.ч. - начальник відділу протиповітряної оборони в Оперативному командуванні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » м. Одеса (а.с.13-14).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/7364/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 року у справі №420/7364/20 зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Рішеннями Одеського окружного адміністративного суду:
- від 26.11.2021 року у справі №420/17345/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.04.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;
- від 18.01.2023 року управі №420/16813/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2023 року у справі №420/619/23 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині на період з 01.03.2018 року по 26.08.2020 року включно відповідно до приписів абзаців 4,6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №420/619/23 рішення скасовано, ухвалено нове рішення: зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.08.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3163,35 грн. відповідно до абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078 у розмірі 91315,50 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
В матеріалах справи міститься:
скріншот з банку позивача від 23.01.2021 року на суму 4413,49 грн - переказ за індексацію за лютий 2021 року та 68590,17 грн. - індексація за листопад 2022 року справа №1420/17345/2 (а.с.8);
виписка по надходженням по картці від 24.12.2023 року на суму 89945,77 грн. - на виконання судового рішення №420/619/23 та 55219,49 грн. - на виконання судового рішення №420/16813/22 (а.с.9).
Позивач вважає, що відповідачем додатково затримано розрахунок при звільненні з 04.11.2022 року по 23.12.2023 року, а саме затримано виплату 89945,77 грн. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №420/619/23
Вважаючи, що протиправною бездіяльність відповідача у вигляді ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2022 року по 23.12.2023 року включно, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КзПУ.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким визначена нова редакція ст.117 КЗпПУ, набрав чинності 19.07.2022 року, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Після внесення змін в ст.117 КЗпПУ, редакція якої набрала чинності 19.07.2022 року, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо застосування вказаної норми у разі затримки розрахунку при звільнення, якій охоплює період до внесення змін та після внесення змін, зокрема, в постановах Верховного Суду від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23, від 14.03.2024 року по справі №560/6960/23.
У постанові від 15.02.2024 року по справі №420/11416/23 Верховний Суд, посилаючись на те, що аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.01.024 року у справі N 560/9586/22, від 28.06.2023 року у справі N 560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-IX) регулюється редакцією ст.117 КЗпПУ, до внесення у неї змін Законом №2352-IX, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпПУ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Тож, належить враховувати норми ст.117 КЗпПУ у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм ст.117 КЗпПУ у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпПУ щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Верховний Суд також зазначив, що після постанови ВПВС від 26.02.2020 року у справі №821/1083/ 17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених ст.117 КЗпПУ підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Статтею 116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Судом встановлено, що 24.12.2023 року на виконання рішення суду у справі №420/619/23 відповідачем виплачено на користь позивача фіксовану індексацію у розмірі 89945,77 грн. (а.с.9).
По даній справі предметом спору є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.11.2022 року по 23.12.2023 року щодо нарахування та виплати іншої частині індексації грошового забезпечення, тобто період, якій виник після набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпПУ, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З наведених мотивів суд вважає, що відповідач протиправно не нарахував позивачу спірний середній заробіток та його слід зобов'язати нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стосовно виплати йому 89945,77грн. на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/619/23 за період затримки 6 місяців - з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року, нарахований відповідно до постанови Кабміну України №100 від 08.02.1995 року.
Суд констатує хибність розрахунку позивача середнього заробітку, який ґрунтується на застосуванні позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц (а.с.3 зворот).
Тому у задоволенні вимог про нарахування та виплату 286927грн. середнього заробітку суд відмовляє.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів щодо його середньоденного заробітку, як і доказів звернення до відповідача для отримання відповідної довідки, а також не заявлення клопотання про витребування цього доказу судом згідно ст.80 КАС України, суд не може провести розрахунок суми спірного середнього заробітку.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у вигляді ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_4 ).
Суддя М.М. Аракелян