06 листопада 2025 рокусправа № 640/36264/21
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 до Офісу Генерального прокурора адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні за період з 20.11.2019 по 28.11.2021 (день фактичного розрахунку) у зв'язку з порушенням строків його виплати 10473,90 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не здійснив повного розрахунку із позивачем під час звільнення, що змусило його звернутися до суду з позовом. Наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 1572ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року. Однак, Генеральна прокуратура України в день звільнення 20.11.2019 належні виплати не здійснила. Так, частково розрахунок був здійснений 21.11.2019, а виплата премії позивачу за листопад 2019 була здійснена лише 28.11.2019. Зважаючи на викладене, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
31.12.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Додатково зазначив, що ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України від 15.11.2019 № 1572ц звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» 3 20.11.2019, тобто до видання наказу Генерального прокурора від 27.11.2019 № 97-3ц про преміювання. Водночас, 28.11.2019 ОСОБА_1 за листопад 2019 року (місяць звільнення) у повному обсязі нараховано та виплачено премію пропорційно відпрацьованим дням відповідно до вищевказаного наказу Генерального прокурора від 27.11.2019 № 97-зц, що не заперечується ОСОБА_1 у позовній заяві. Враховуючи викладене, у спірному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на її користь середнього заробітку за час затримки виплати премії при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019 у розмірі 10473,90 грн, оскільки Генеральна прокуратура України при виплаті їй премії діяла на підставі і у межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України.
10.01.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Позивач зазначає, що доводи, зазначені у відзиві представника Офісу Генерального прокурора про те, що розділом ІІ «Порядок преміювання працівників та членів Комісії» Положення № 234 не передбачено окремого проведення преміювання працівників, які звільняються, не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, відсутність таких положень не нівелює обов'язок роботодавця здійснити остаточний розрахунок (всіх сум, які належать до виплати) з працівником в день звільнення, а по-друге, зі змісту наказу від 27.11.2019 № 97-зи вбачається виплата премії відповідним категоріям, за виключенням працівників, розмір премії яким встановлено окремими наказами, тобто відповідач не тільки повинен був, а і мав можливість та здійснював преміювання відповідних працівників окремими наказами. Також, відсутність у відповідача належного механізму своєчасного нарахування та виплати премії особам, які мають на неї право при звільненні, та нездійснення цього відповідачем за наявності фактичної можливості, не може бути підставою для нестягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та порушувати мої права та законні інтереси. Крім того, посилання Відповідачем у відзиві на норми Положення № 234, як на обґрунтовану правову підставу для невчасного розрахунку при звільненні, при цьому, що ці питання регулюються Кодексом законів про працю і за їх невиконання передбачена відповідальність, є недоречними і такими, що не базуються на Конституції України та засвідчують, що Генеральна прокуратура України порушила межи своїх повноважень.
ІІ. Рух справи
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м.Києва Погрібніченка І.М. від 13.12.2021 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, судова справа передана Львівському окружному адміністративному суду.
За результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Гулику А.Г.
Ухвалою від 17.02.2025 суддя прийняв справу до розгляду.
Ухвалою від 05.11.2025 суддя у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовив повністю.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
В органах прокуратури України позивач безперервно працював на різних посадах з травня 1993 року до листопада 2019 року (26 роки 6 місяців), з яких понад 17 років в Генеральній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора від 15.11.2019 № 1572ц позивача звільнено з посади прокурора відділу організації підтримання публічного обвинувачення управління підтримання публічного обвинувачення в суді Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 листопада 2019 року. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.
Однак, Генеральна прокуратура України в день звільнення, 20.11.2019, належні виплати не здійснила. Так, частково розрахунок був здійснений 21.11.2019, а виплата премії Позивачу за листопад 2019 була здійснена лише 28.11.2019.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Виплата премії позивачу за листопад 2019 року здійснена лише 28.11.2019.
Суд враховує, що нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати заробітної плати за час затримки розрахунку з особою, звільненою з органів прокуратури, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував правову позицію, яка полягає у тому, що редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022. Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Окрім цього, суд відхиляє доводи, зазначені у відзиві представника Офісу Генерального прокурора про те, що розділом ІІ «Порядок преміювання працівників та членів Комісії» Положення №234 не передбачено окремого проведення преміювання працівників, які звільняються, оскільки: по-перше, відсутність таких положень не нівелює обов'язок роботодавця здійснити остаточний розрахунок (всіх сум, які належать до виплати) з працівником в день звільнення; а по-друге, зі змісту наказу від 27.11.2019 № 97-зи вбачається виплата премії відповідним категоріям, за виключенням працівників, розмір премії яким встановлено окремими наказами, тобто відповідач не тільки повинен був, а і мав можливість та здійснював преміювання відповідних працівників окремими наказами. Також, відсутність у відповідача належного механізму своєчасного нарахування та виплати премії особам, які мають на неї право при звільненні, та нездійснення цього відповідачем за наявності фактичної можливості, не може бути підставою для нестягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та порушувати права та законні інтереси позивача.
Суд додатково зазначає, що посилання відповідача у відзиві на норми Положення №234 як на обґрунтовану правову підставу для нездійснення повного розрахунку при звільненні, прямо суперечать нормам КЗпП України.
Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 28.11.2019 при звільненні 20.11.2019, а тому з відповідача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019, а не з 20.11.2019 і по 28.11.2019 (включно) як помилково вважає позивач, за затримку терміном 7 календарних днів.
Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 23.01.2020 № 21-493п середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню складає 1745,65 грн.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 12219,55грн (1745,65грн х 7 календарних днів), а не 5 календарних днів як помилково вважає позивач.
Суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019 (включно).
У зв'язку з цим, суд керуючись принципом офіційного з'ясування обставин у справі та з врахуванням положень частини другої статті 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019 (включно) у розмірі 12219,55грн.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019 (включно).
Стягнути з Офісу Генерального прокурора код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.11.2019 по 27.11.2019 (включно) у розмірі 12219 (дванадцять тисяч двісті дев'ятнадцять) гривень 55 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович