справа №380/20957/25
з питань забезпечення позову
м. Львів
06 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлене протоколом від 29.08.2025 № 85 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову за мобілізацією на підставі абзацу тринадцятого частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 25.08.2025 та прийняти за результатами її розгляду рішення про надання відстрочки.
Ухвалою судді від 24.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
05.11.2025 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову від 04.11.2025, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №380/20957/25.
В обґрунтування поданої заяви зазначає, якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Фактично, у разі задоволення позову в цій справі, не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву, що є неприпустимим.
Стосовно співмірності вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спосіб бажаний для позивача, необхідно вказати, що забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти певні дії до набрання законної сили рішенням за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій, не змінює обсяг прав та обов'язків сторін у спорі та зацікавлених осіб. Відповідач оголосив позивача у розшук, тобто здійснив активні дії щодо мобілізації та призову останнього на військову службу. Водночас, застосовуючи заходи забезпечення позову, не розглядаються питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову.
Відповідно до положень ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі, із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам особи, яка звернулася до суду, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 висновку, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
З урахуванням викладеного, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду. Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значних зусиль для відновлення прав позивача.
У заяві про забезпечення позову представник заявника просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №380/20957/25.
Проте позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, що унеможливлює надання їм оцінки судом та встановлення наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність відповідачів є очевидно протиправними.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
З огляду на зміст позовних вимог, спірним у даній справі є, зокрема, правомірність прийняття рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від мобілізації.
Заява про забезпечення позову обґрунтована, зокрема тим, що відповідач оголосив позивача у розшук, тобто здійснив активні дії щодо мобілізації та призову останнього на військову службу.
Згідно з Військово-обліковим документом «Резерв+» позивача оголошено у розшук у зв'язку з не прибуттям за повісткою до ТЦК та СП.
Суд звертає увагу, що саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток та по суті не є рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 08.09.2022 у справі №300/1263/22 дійшов такого правового висновку про дії територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо вручення повісток.
В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому за приписами ч. 7 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно жо пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
З 24.02.2022 відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану.
З вимог позовної заяви встановлено, що позивач оскаржує рішення відповідача щодо відмови у наданні йому відстрочки від мобілізації.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення та призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації.
Варто зауважити, що повістка є лише засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921, та не має обов'язкового наслідку - проходження військової служби.
При цьому обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наведене свідчить про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом.
Оскільки обов'язок з'явитись до територіального центру комплектування встановлений Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд позбавлений процесуальної можливості зупинити обов'язок позивача з'явитись до територіального центру комплектування.
Наразі відсутні обставини, які б свідчили про те, що до позивача буде застосована незаконна мобілізація. При цьому, здійснення можливих заходів щодо виклику до органів ТЦК та СП, станом на день розгляду заяви про забезпечення позову, не може розцінюватись як явно протиправні дії.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Одночасно з цим заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу, що заявником не долучено до заяви про забезпечення позову жодних доказів очевидності небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість відновлення його прав без вжиття заходів забезпечення позову, чи того, що для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 77, 150, 151, 153-155, 243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні заяви представника позивача Басюр Лесі Миколаївни від 04.11.2025 про забезпечення позову, - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну ухвалу складено 06.11.2025.
Суддя Ю.С.Кондратюк