06 листопада 2025 року м. Київ справа №320/61715/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5а, код ЄДРПОУ 44096797), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення (ППР) Головного управління ДПС у Київській області від 19.11.2024 року за №50101/10-36-24-05/3089621846;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення (ППР) Головного управління ДПС у Київській області від 19.11.2024 року за №50083/10-36-24-05/3089621846;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення (ППР) Головного управління ДПС у Київській області від 19.11.2024 року за №50093/10-36-24-05/3089621846.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що прострочення терміну реєстрації податкової накладної, яка не надається отримувачу, або її не реєстрація, не може бути підставою для застосування штрафних санкцій. Вважає, що жоден із контрагентів позивача не зазнав шкоди через не включення сум ПДВ до податкового кредиту, в зв'язку із чим, застосовані штрафні санкції є необґрунтованими, не співмірними із зазначеними порушеннями, а тому підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 10 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем не подано до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість за період липень 2022-грудень 2023 року, в зв'язку із чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість. При цьому, ставши платником податку на додану вартість, позивач не подавала декларації та не сплачувала податок на додану вартість, що привело до заниження податкових зобов'язань. Вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, тому скасуванню не підлягають.
Ухвалою суду від 19 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
В судовому засіданні 24.06.2025 року, з урахуванням позиції представників сторін, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі підпункту 19-1.1. пункту 19-1.1 статті 19, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пунктом 77.4 статті. 77, пунктом 82.1 статті 82, підпунктом 69.35 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі-ПК України) із змінами та доповненнями, пунктом 2 частини 1 статті 13, з дотриманням вимог пункту 9-25 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до затвердженого Державною податковою службою України плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків на 2024 рік, наказів ГУ ДПС у Київській від 04.09.2024 № 2373-п, від 02.10.2024 № 2685-п з метою встановлення дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та правомірності нарахування обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023, була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 .
За результатами проведення документальної планової виїзної перевірки складено Акт від 16.10.2024 № 51599/10-36-24-05/3089621846.
Не погодившись із висновками, зазначеними в акті перевірки, позивач подала заперечення на акт.
Листом від 18.11.2024 за № 21621/12/10-36-24-05, відповідач повідомив, що заперечення на акт перевірки від 16.10.2024 подано з порушенням визначених п. 86.7 ст. 86 ПК України термінів, в зв'язку із чим не підлягають розгляду.
На підставі вказаного акту перевірки, відповідачем були винесена податкові повідомлення-рішення:
- №50093/10-36-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення п. 201.10 ст. 201, п. ст. 120-1 ПК України та на підставі п. 120-1.2 ст. 120-1 ПК України застосовано штраф у сумі 373 282,37 грн.
- №50083/10-36-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 ПК України та на підставі п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58, п. 123.1 ст. 123 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 1 605 235,07 грн та застосовано штраф у розмірі 160 523,49 грн;
- № -№50101/10-36-24-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16, п. 49.1, п. 49.2 ст. 49, п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 203.1 ст. 203 ПК України, на підставі п. 120.1 ст. 120 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 8500,00 грн.
Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі-ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп.2 п.180.1 ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є будь-яка особа, яка зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Вимоги щодо реєстрації осіб, як платників ПДВ передбачено статтею 181 ПК України.
Згідно із п.181.1 ст.181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
У п.183.1 ст.183 ПК України передбачено, що будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.
Згідно із п. 183.2 ст. 183 ПК України у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку, реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.
Також у п.183.7 ст.183 ПК України встановлено, що заява про реєстрацію особи як платника податку подається особисто такою фізичною особою або безпосередньо керівником або представником юридичної особи - платника (в обох випадках з документальним підтвердженням особи та повноважень) до контролюючого органу за місцезнаходженням (місцем проживання) особи.
Пунктом 183.10 ст.183 ПК України визначено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Відповідно до п.202.1 ст.202 ПК України звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, з урахуванням таких особливостей: а) якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця; б) якщо податкова реєстрація особи анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.
Згідно із пп."а" п.185.1. ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у т.ч. операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту; а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу орендарю.
Відповідно до п.п.14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно до ч.188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).
Таким чином, для цілей реєстрації особи як платника ПДВ до загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України, враховуються операції, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та операції, які підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою. Операції, що не є об'єктом оподаткування ПДВ та операції, звільнені від оподаткування ПДВ, згідно з розділом V Податкового кодексу України, для визначення необхідного обсягу постачання (1000000 грн.) не враховуються.
В контексті наведеного, суд зазначає, що особа зобов'язана зареєструватися як платник ПДВ шляхом подання до контролюючого органу відповідної заяви, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V ПК України, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень, при цьому обсяг постачання в розмірі 1000000 грн (без врахування суми податку на додану вартість у ціні придбаних та проданих товарів (робіт, послуг)) має бути досягнуто виключно за рахунок операцій, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Податкового кодексу України.
У разі неподання такою особою до контролюючого органу реєстраційної заяви, така особа несе відповідальність за не нарахування або несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Як вбачається з Акту перевірки, позивач став платником ПДВ з 13.07.2022 року.
Так, під час перевірки було встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 відповідно до виторгів Z-звітів реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 3000941125 та фіскальний номер 3000882322) за період 01.04.2021 по 31.08.2021 року загальна сума доходу від здійснення операцій з постачання товарів/послуг (без урахування акцизного податку), що підлягає оподаткуванню податком на додану вартість склала 1278020,23 грн. без акцизу: квітень 2021 - 74359,76 грн.; травень 2021- 211389,78 грн.; червень 2021 - 279453,67 грн.; липень 2021 - 284371,16 грн.; серпень 2021 - 428445,86 грн.
Таким чином, позивачем у серпні 2021 року було перевищено ліміт в 1 000 000 грн. протягом 12 послідовних місяців.
Отже, з 11.09.2021 року (на підставі п.183.2 ст.183 ПК України) позивач мав стати платником податку на додану вартість.
За період з 11.09.2021 по 13.07.2022 у готівковій та безготівковій формі розрахунків дохід, що є об'єктом оподаткування податком на додану вартість за основною ставкою відповідно до п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, склав 2842782,92 грн., що призвело до несплати до бюджету ПДВ на суму 568556,58 грн.
Крім того, відповідно до виторгів Z-звітів реєстратора розрахункових операцій (фіскальний номер 300094125 та фіскальний номер 3000882322) за період з 13.07.2022 по 31.12.2023 загальна сума доходу позивача від здійснення операцій з постачання товарів/послуг (алкогольні напої, продукти харчування), що підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, склала 5 183 392,44 грн..
При цьому, як свідчать матеріали справи та не заперечується позивачем, ФОП ОСОБА_1 не подано до контролюючого органу податкові декларації з податку на додану вартість за липень 2022 року - грудень 2023 року, у зв'язку з чим було занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1036678,49 грн.
Тобто, навіть ставши платником податку на додану вартість позивач не подавала декларації з податку на додану вартість та не сплачувала податок на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 1036678,49 грн, а саме: січень 2023 - 543,20 грн.; лютий 2023 - 90836,51 грн.; березень 2023 - 112980,70 грн.; квітень 2023 - 82058,85 грн.; травень 2023 - 93583,69 грн.; червень 2023 - 86268,59 грн.; липень 2023 - 99243,93 грн.; серпень 2023 - 96646,92 грн.; вересень 2023 84402,35 грн.; жовтень 2023 - 82061,58 грн.:; листопад 2023 - 100178,31 грн.; грудень 2023 - 107873,86 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено заниження ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2023 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1605235,07 грн., у т.ч. за 2021 рік на 296039,28 грн., за 2022 рік на 272517,3 грн., за 2023 рік на 1036678,49 грн., чим порушено вимоги пі. 181.1 ст. 181, п.183.1 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.
З огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що винесене податкове повідомлення-рішення №50083/10-36-24-05/3089621846 від 19.11.2024 є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.
В обґрунтування протиправності податкового повідомлення-рішення № 50101/10-36-24-05/3089621846 від 19.11.2024, позивач зазначає, що застосування штрафу за неподання податкової декларації з ПДВ за період, в якому позивач не мала статусу платника ПДВ, є безпідставним.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивач мала стати платником податку на додану вартість з вересня 2021 року, оскільки в серпні 2021 року позивачем було перевищено ліміт в 1 000 000 грн. протягом 12 послідовних місяців.
Таким чином, перша декларація з податку на додану вартість мала бути подана позивачем за вересень 2021 року.
Проте, вказаних дій позивач не здійснила.
Відповідно до п. 49.2 статті 49 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Звітним періодом для подання декларації, який застосовується всіма платниками ПДВ, є календарний місяць (п. 202.1 ПКУ).
Тобто, декларацію потрібно подати протягом 20 календарних днів після закінчення звітного періоду (п. 202.1 ПКУ, п. 2 розд. ІІ Порядку №21).
Пунктом 120.1. ст 120 ПК України встановлено відповідальність за неподання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, у формі штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Матеріалами перевірки підтверджено, що позивачем з вересня 2021 року не подано жодної декларації з ПДВ. У зв'язку з чим, відповідачем за кожен місяць не подання декларації було застосовано штраф в розмірі 340 грн.
Відтак, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 50101/10-36-24-05/3089621846 від 19.11.2024, яке скасуванню не підлягає.
Доводи позивача щодо відсутності підстав для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, виписаних неплатникам податків, відхиляються судом з огляду на законодавчо встановлений обов'язок реєстрації, зокрема, податкових накладних, які виписуються неплатникам ПДВ.
Положеннями пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК України встановлено виключний перелік податкових накладних / розрахунків коригування, реєстрація яких з порушенням законодавчо встановлених граничних строків не тягне за собою накладення штрафних санкцій. Вказаний перелік є вичерпним та не підлягає розширеному трактуванню, наслідком чого є відсутність підстав вважати, що до позивача не можуть бути застосовані штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН складених ним податкових накладних, які не надаються отримувачу (покупцю).
Суд вважає за доцільне зауважити, що до 1 січня 2017 року штрафні санкції застосовувалися за порушення термінів реєстрації податкових накладних виключно тих, які підлягали наданню покупцям - платникам податку на додану вартість.
З 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1797-VІІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким були внесені зміни і до статті 120-1 ПК України. Ця норма зазнала змін, зокрема, щодо сфери своєї дії та з 1 січня 2017 року передбачає, що штрафи не застосовуються виключно щодо «податкової накладної, що не видається одержувачеві (покупцеві), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: звільнених від оподаткування або оподатковуваних за нульовою ставкою».
Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 (справа №520/3212/21) зазначив, що для з'ясування дійсної мети законодавця слід звернутися до Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України», зміст якої свідчить, що метою зазначеного законопроекту є покращення інвестиційного клімату в Україні за рахунок спрощення податкової системи та адміністрування податків, що матиме позитивний вплив на економічне зростання, залучення інвестицій та створення нових робочих місць. Законопроектом пропонується внести ряд змін до Податкового кодексу України, якими передбачається в частині податку на додану вартість, зокрема, збільшення терміну реєстрації податкових накладних та розрахунку коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (з 180 до 365 календарних днів) із одночасним встановленням штрафу щодо відсутності такої реєстрації у розмірі 50% від суми ПДВ, а також встановлення штрафу при порушенні термінів реєстрації всіх податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, в тому числі, складених на адресу неплатникам податку за виключенням певних операцій).
Суд звертає увагу, що пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України чітко визначено виключні випадки звільнення від відповідальності за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, і такі виключення не стосуються реєстрації податкових накладних, що надаються отримувачу (покупцю), який не є платником ПДВ.
Так, для звільнення від відповідальності, передбаченої пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, необхідна наявність двох обов'язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою (постанова Верховного суду від 20.12.2023 по справі № 820/2297/18, від 11.09.2024 по справі № 1.380.2019.00189, від 16.01.2025 по справі № 620/3810/19 ).
Оскільки в межах даної справи не встановлено наявність виключних випадків для звільнення від відповідальності за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування, доводи позивача у цій частині відхиляються судом як такі, що не підтверджені нормативно.
Крім того, перевіркою встановлено відсутність реєстрації позивачем протягом граничного строку, передбаченого ст. 201 ПК України, податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за 2023 рік в сумі 373282,37 грн, в зв'язку із чим до позивача правомірно було застосовано штрафні санкції в розмірі 50% від суми податку на додану вартість, зазначеної в операціях з постачання товарів.
Таким чином, податкове повідомлення - рішення №50093/10-36-24-05/3089621846 від 19.11.2024 , яким застосовано штраф у сумі 373 281,37 грн. за відсутність реєстрації позивачем податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за 2023 рік, є законним і скасуванню не підлягає.
Посилання позивача на те, що до нього мають бути застосовані штрафні санкції, визначені пунктом 90 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Законом № 2876-IХ підрозділ 2 розділу ХХ Податкового кодексу України було доповнено пунктами 89 та 90, якими на період дії воєнного стану та протягом шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, збільшено граничні строки реєстрації ПН/РК до ПН у ЄРПН, встановлені пунктом 201.10 ПК України та зменшено розміри штрафів за їх порушення.
Суд зауважує, що визначені пунктом 89 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу строки реєстрації в ЄРПН застосовуються до ПН/РК, граничний термін реєстрації в ЄРПН яких припадає на період з дати набрання чинності Законом № 2876-IX (тобто з датою складання починаючи з 16 січня 2023 року), та діють тимчасово протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, та становлять:
- для ПН/РК, складених з 01 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 05 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
-для ПН/РК, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного, місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
-для РК, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, складеної на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їхньому постачальнику, - протягом 18 календарних днів з дня отримання такого РК до ПН отримувачем (покупцем).
Відповідно до пункту 90 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу штраф за порушення платником податку граничних строків реєстрації ПН/РК у ЄРПН, передбачених пунктом 89 підрозділу 2 розділу ХХ Кодексу, встановлюється у таких розмірах:
- до 15 календарних днів - 2% суми ПДВ, зазначеної у таких ПН/РК;
- від 16 до 30 календарних днів - 5 % такої суми ПДВ;
- від 31 до 60 календарних днів - 10 % такої суми ПДВ; від 61 до 365 календарних днів- 15 % такої суми ПДВ;
- на 366 і більше календарних днів - 25 % такої суми ПДВ.
Верховний Суд у постановах від 30 січня 2024 року у справі № 280/4484/23, від 06 лютого 2024 року у справі № 160/10740/23, від 12 березня 2024 року у справі № 160/13661/23, від 13 березня 2024 року у справі № 120/6331/23, від 26 лютого 2025 у справі № 200/4768/23 вказав, що зменшені розміри штрафних санкцій застосовуються тільки до фактів несвоєчасної реєстрації податкових накладних, складених та зареєстрованих після 08 лютого 2023 року або податкових накладних, строк реєстрації яких не скінчився станом на день набрання чинності станом на 08 лютого 2023 року
Проте, у даній справі судом встановлено, що позивачем порушено не граничні строки реєстрації, а взагалі не складено та не зареєстровано податкових накладних, відтак, до нього застосовують штрафні санкції, визначені пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України за не реєстрацію податкових накладних.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.11.2024 №50101/10-36-24-05/3089621846, № №50083/10-36-24-05/3089621846, №№50093/10-36-24-05/3089621846 прийняті Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до вимог чинного законодавства України, тому підстави для визнання їх протиправними та скасування відсутні.
Суд враховує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Рішення по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03) «...при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими» (п. 53).
Рішення по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97): «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» (п. 110).
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ЄСПЛ у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та про відсутність підстав для задоволення позову.
В зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 19, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд-
У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Білоноженко М.А.