ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"06" листопада 2025 р. справа № 300/4685/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хеміпласт" до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеміпласт" (надалі по тексту також - позивач, ТОВ "Хеміпласт", суб'єкт господарювання, платник податків), в інтересах якого діє адвокат Якубовський Олександр Олександрович (надалі по тексту також - представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706 (надалі по тексту також - оскаржуване рішення).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, з порушенням норм матеріального права та невірного встановлення фактичних обставин за наслідком проведення фактичної перевірки ТОВ "Хеміпласт", прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів в сумі 267 162,68 гривень.
Як стверджує представник позивача, Товариство не є тим суб'єктом господарювання, який проводить розрахункові операції безпосередньо в місці реалізації товару та фактично отримує кошти за придбаний споживачем товар через торговельний інтернет-майданчик через небанківські фінансові установи виключно в безготівковій формі, у зв'язку з чим має право не проводити розрахунки із застосування реєстратора розрахункових операцій, та натомість надає видаткові накладні. Так, для ведення господарської діяльності позивачем укладено договори про надання послуг з організації перевезення відправлень та про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття поточного рахунку.
З наведених підстав ТОВ "Хеміпласт" просили позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.171-172).
Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало клопотання про поновлення строку на подання відзиву, зареєстроване 08.08.2025 (а.с.175-177), а також скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який разом з письмовими доказами надійшов на адресу суду 08.08.2025 (а.с.180-215). З доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач не погоджується, вказує на безпредметність заявленого позову й відтак просить суд відмовити у його задоволенні, виходячи з наступного.
Стверджуючи про поширення на позивача вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР щодо здійснення розрахункових операцій у готівковій та/або безготівковій формі із видачею розрахункових документів встановленої форми та змісту, зауважує, що саме продавець, а не надавач платіжних послуг, зобов'язаний видавати такі документи покупцю.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 залишено клопотання Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про розгляд за правилами загального позовного провадження адміністративної справи №300/4685/25, яке надійшло на адресу суду 08.08.2025, без задоволення (а.с.221-224).
Представником позивача реалізовано право подання відповіді на відзив, що надійшло до суду з приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 12.08.2025", зареєстрований канцелярією суду 18.08.2025 (а.с.216-220), а також клопотання про долучення доказів від 23.10.2025 (а.с.228-234).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви та відзиву на позов, письмових заяв та додаткових пояснень, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Посадовими особами Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області у період з 13.05.2025 по 21.05.2025, на підставі наказу від 09.05.2025 за №1370-п (а.с.199) та направлень на перевірку від 09.05.2025 за №2510 та №2523 (а.с.200-201) проведено фактичну перевірку господарської одиниці "офіс", розташованої за адресою вул. Г. Мазепи, буд. 167, корп. 4, м. Івано-Франківськ, належної ТОВ "Хеміпласт".
При здійсненні перевірки посадовими особами Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області порушення вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР (надалі по тексту також - Закон №265/95-ВР), котрі стосувалися обставин проведення розрахункової операції на повну суму покупки без застосування РРО, невидачі розрахункового документа встановленого зразка.
По завершенню перевірки, 21.05.2025 посадовими особами Головного управління ДПC в Івано-Франківській області складено акт (довідку) за №11357/09/15/РРО/37794783 (надалі по тексту також - акт, акт перевірки) (а.с.202-206).
Коментована перевірка господарської одиниці проводилася у присутності головного бухгалтера ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний запис в акті перевірки. Будь-яких зауважень (заперечень) до акту перевірки вказаними особами надано не було. Окрім того, матеріали справи містять акт про відмову ОСОБА_1 від підписання акту (довідки) фактичної перевірки від 21.05.2025 за №11357/09/15/РРО/37794783 бланку 090570 (а.с.209).
ГУ ДПС в Івано-Франківській області, на підставі акту перевірки сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706 (а.с.14), яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів в загальній сумі 267 162,68 гривень.
За змістом розрахунку фінансових санкцій до акту фактичної перевірки ТОВ "Хеміпласт" (а.с.210), оскаржуване рішення містить наступні складові за такі встановлені за результатами фактичної перевірки порушення:
проведення розрахункових операцій з продажу товарів без застосування РРО та/або ПРРО, без створення у паперовій формі та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) (за порушення, вчинене вперше) (згідно пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР) - 3 447,50 гривень;
проведення розрахункових операцій з продажу товарів без застосування РРО та/або ПРРО, без створення у паперовій формі та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків) (за порушення, вчинене вдруге) (згідно пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР) - 263 715,18 гривень.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до статті 244 КАС України, суд вирішуючи питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин та враховуючи період, в якому тривали спірні правовідносини, а також дати застосування фінансових санкцій зазначає, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню норми права, які діяли в часі на момент їх виникнення.
Предмет адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульований положеннями Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР (надалі по тексту також - Закон №265/95-ВР), Податковим кодексом України (надалі по тексту також - ПК України, Кодекс).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
У відповідності до пунктів 80.1, 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав, зокрема:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України).
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки встановлено пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити: дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Абзацами п'ятим і шостим пункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Системний аналіз зазначених вище по тексту судового рішення положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку про виникнення права у посадових осіб податкового органу розпочати проведення фактичної перевірки за наявності хоча б однієї з підстав для їх проведення, визначених у відповідному наказі, а також за умови пред'явлення або надіслання, у випадках передбачених Кодексом, відповідних документів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Поєднання визначених Податковим кодексом України підстав, як передумов проведення фактичної перевірки слугувала предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31.07.2024 у справі №2040/7330/18, зокрема, виснувано про можливість проведення такої у випадку дотримання наступних умов: повинна бути наявною одна з визначених підпунктах 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для проведення фактичної перевірки; підставою для проведення перевірки повинно бути рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом (процесуальна підстава); копія вказаного рішення має вручатися платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки (процедурна підстава).
Судом зі змісту наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 18.10.2024 за №3108-п (а.с.18 том І) встановлено, що підставами для призначення спірної перевірки контролюючим органом визначені підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.
У зазначеній постанові суду Судова палата також акцентувала увагу на застосовності у спорах цієї категорії висновків Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Судова палата звернула увагу на наявність істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання "наявності підстав для проведення перевірки" від питання "достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі" та/або "недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки". Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №821/789/18 вказує, що правовий аналіз пункту 80.2 статті 80 ПК України свідчить про те, що здебільшого підстави, передбачені у відповідних підпунктах цієї норми, встановлюють лише єдину передумову для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків вимог законодавства у певній сфері, яка і є фактичною підставою для проведення перевірки.
У цій адміністративній справі в основу проведення фактичних перевірок платника податків відповідачем покладено підпункти 80.2.2, 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правові підстави).
Так, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - "яка свідчить про можливі порушення" - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23.
В межах вищезгаданої постанови з метою забезпечення єдиного підходу до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок, Верховним Судом сформульовано наступний правовий висновок: "У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним."
Разом із тим, у постанові від 21.06.2024 у справі №420/16308/22 Верховний Суд висловив позицію, що наведення у наказі як предмета перевірки тієї сфери, для перевірки якої реальних підстав не існувало, не дає приводу для визнання протиправними всіх наслідків перевірки, якщо за її результатами встановлено правопорушення у сфері, для перевірки якої існувала фактична підстава і ця підстава, поряд з іншими, знайшла своє відображення у предметі перевірки відповідно до наказу.
Водночас, беручи до врахування також висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, підставою для визнання наказів контролюючого органу або наслідків його реалізації протиправними є не будь-які недоліки, а лише ті, які є істотними і суттєво вплинули на реалізацію прав платника податків. Відсутність детальної конкретизації підстав перевірки не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, у якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
Фактичною підставою для призначення перевірки є інформація, яка міститься у листі Державної податкової служби України за №11066/7/99-00-07-03-04-07 від 22.04.2025 (зареєстровано ГУ ДПС в Івано-Франківській області за вх №1349/8 від 22.04.2025) (а.с.194-195), за змістом якої повідомляється, що з метою контролю вимог законодавства з питань порядку здійснення платниками податків розрахунків вибірково проаналізовано дані системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій у частині операцій із приймання коштів для їх переказу надалі на адреси платників податків, що створювалися ТОВ "НоваПей" в період з 01.03.2025 по 24.03.2025 (включно), та мають бути фіскалізованими. Проведеним аналізом встановлено, зокрема, отримання ТОВ "Хеміпласт" грошових переказів, здійснений ТОВ "НоваПей", та які не мають зареєстрованих РРО/ПРРО, у кількості 15 випадків здійснення переказів на загальну суму 77 966,20 гривень, що відображено у додатку 3 (а.с.196). З огляду на вказане, ДПС України запропоновано детально проаналізувати зазначену інформацію, самостійно провести додатковий та ретельний аналіз діяльності платників податків та, з урахуванням підстав, передбачених у статті 80 ПК України, організувати проведення фактичних перевірок господарських об'єктів, де здійснюють діяльність платники податків, зазначені, в тому числі, у додатку 3.
Як слідує з відомостей Доповідної записки Управління податкового аудиту ГУ ДПС в Івано-Франківській області за №170/09-19-07-06 від 06.05.2025 (а.с.197-198), Управлінням відповідно до вимог наказу ДПС України від 04.09.2020 за №470 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків", та на виконання листів ДПС України від 22.04.2025 за №10982/7/99-00-07-03-04-07, від 22.04.2025 за №11066/7/99-00-07-03-04-07 та від 22.04.2025 за №11409/7/99-00-07-04-07, щодо проведення фактичних перевірок господарських одиниць, у яких при проведенні обстежень чи за результатами проведеного аналізу встановлено ймовірні порушення чинного законодавства, а саме ТОВ "Хеміпласт" за адресою вул. Гетьмана Мазепи, 167, корпус 4, м. Івано-Франківськ.
В межах такої висловлено пропозицію щодо проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання, перелічених у такій Доповідній записці.
Так, наказом Державної податкової служби України за №470 від 04.09.2020 затверджено "Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, що додаються" (надалі по тексту також - Методичні рекомендації №470), котрі рекомендовано для застосування посадовими особами ДПС та її територіальних органів (з урахуванням визначених у статті 19-1 Кодексу функцій) при організації, проведенні та реалізації матеріалів, зокрема, фактичних перевірок щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, дотримання вимог законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства стосовно укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), порядку розрахунків із використанням електронних платіжних засобів за товари (послуги), а також тимчасово, на період до припинення або скасування дії воєнного стану в Україні, під час здійснення контролю за дотриманням платниками податків вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки).
При цьому, у преамбулі коментованого наказу зазначено, що Методичні рекомендації мають рекомендаційний характер та не містять нових правових норм щодо організації, проведення та реалізації матеріалів перевірок платників податків, а також не є вичерпними і можуть змінюватись та/або доповнюватись у випадках, якщо такі зміни чи доповнення затверджуються відповідними наказами ДПС.
У силу вимог підпункту 2.1.8 пункту 2.1 розділу ІІ Методичних рекомендацій №470, під час первинного аналізу отриманої із внутрішніх та/або зовнішніх джерел податкової інформації щодо діяльності платника податків при організації фактичних перевірок підрозділами органів ДПС доцільно досліджувати податкові ризики, зазначені у підрозділі 2.1 розділу II цих Методичних рекомендацій.
Результати доперевірочного аналізу зі встановленими структурними підрозділами апарату ДПС ризиками передаються до структурних підрозділів територіальних органів ДПС для розгляду питання та прийняття рішення щодо організації проведення фактичної перевірки. Структурний підрозділ територіального органу ДПС аналізує отриману інформацію та додатково здійснює доперевірочний аналіз діяльності платників податків із урахуванням всієї наявної інформації щодо цього питання.
За наявності податкових ризиків у діяльності платників податків та відповідно до вимог статті 80 Кодексу структурний підрозділ територіального органу ДПС організовує та проводить фактичну перевірку такого платника податків.
За змістом підпункту 1.2.2 пункту 1.2 розділу І Методичних рекомендацій №470, при організації проведення документальної позапланової (крім перевірок, визначених у підпункті 1.2.3 цього пункту) або фактичної перевірки обґрунтовані пропозиції щодо необхідності її проведення оформлюються доповідною запискою (висновком) за підписом керівника відповідного структурного підрозділу, який має інформацію, що може слугувати підставою для проведення документальної позапланової або фактичної перевірки відповідно до чинного законодавства.
При цьому джерелом інформації, що може слугувати підставою для проведення фактичної перевірки, може бути інформація отримана із: зовнішніх джерел (звернення платників податків, чат-бот, месенджери тощо); відкритих джерел (ЗМІ, Інтернет тощо).
Доповідна записка (висновок) надається на розгляд керівника (його заступника або уповноваженої особи) територіального органу ДПС, який приймає рішення про доцільність проведення такої перевірки та визначає підрозділ, який буде здійснювати (очолювати) цю перевірку, відповідати за її організацію, у тому числі направлення повідомлення до структурних підрозділів інших територіальних органів ДПС або апарату ДПС (у разі їх залучення до проведення такої перевірки), координацію дій залучених до перевірки працівників таких структурних підрозділів, а також реалізацію матеріалів перевірки.
У разі організації проведення фактичної перевірки працівниками апарату ДПС доповідна записка (висновок) надається на розгляд Голові (його заступнику), який приймає рішення про доцільність проведення такої перевірки та визначає підрозділ, який буде здійснювати (очолювати) цю перевірку, координацію дій залучених до перевірки працівників структурних підрозділів апарату ДПС та територіальних органів ДПС, а також реалізацію матеріалів перевірки.
Отже, враховуючи викладене, слід дійти висновку про те, що інформація, яка стала підставою для призначення спірної фактичної перевірки, відповідає критеріям, установленим пунктом 80.2 ПК України, а сам наказ про призначення перевірки від 09.05.2025 за №1370-п, містить усі необхідні найменування та реквізити, а також належне оформлення підстав для її проведення, що виключає обставину протиправності у призначенні фактичної перевірки господарського об'єкту позивача.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 за №265/95-ВР (тут і надалі по тексту також у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - Закон №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Так, за змістом пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції, зобов'язано:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
З наведеного слідує, що суб'єкти господарювання зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.
З 10 грудня 2020 року пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання у наступних розмірах штрафних санкцій:
100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше;
150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення;
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків:
1) непроведення розрахункової операції через РРО;
2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;
3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа;
4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 коментованого Закону.
Предметом доказування у справах, пов'язаних із притягненням суб'єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов'язує допущення порушення суб'єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
У випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 1 статті 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини безпосереднього здійснення розрахункової операції, однак, її непроведення через РРО, та/або здійснення розрахункової операції на більшу суму, ніж проведено через РРО.
У випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №500/6845/21, від 16.05.2024 у справі №520/4564/23.
Відповідно до статті 2 Закону №265/95-ВР, терміни у цьому Законі вживаються у такому значенні:
реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;
розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;
місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
У цій справі позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Отже, фактично підлягає дослідженню належними та допустимими доказами обставина того, що суб'єктом господарювання ТОВ "Хеміпласт" мало місце непроведення розрахункової операції через РРО та невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа, як про це стверджує податковий орган, тобто фактів, з якими останній пов'язує допущення порушення суб'єктом господарювання вимог пункту 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.
Так, в обґрунтування вчиненого позивачем правопорушення, ГУ ДПС у Івано-Франківській області посилається на викладене в межах акту перевірки фіксування коментованих обставин та долучених до такого додатків.
Як відображено у підпункті 2.2.20 акту, "До перевірки надано виписки з банку про рух коштів на рахунках, згідно яких встановлено, що підприємство отримувало кошти за реалізовані товари на розрахунковий рахунок, переказ коштів здійснювало ТОВ "НоваПей". В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ "Хеміпласт" здійснювало реалізацію продукції власного виробництва через компанію експрес-доставки "Нова пошта", а покупці здійснювали переказ коштів як оплату за придбаний товар через небанківську фінансову установу ТОВ "НоваПей" із зарахуванням коштів на розрахунковий (поточний рахунок) зазначеного платника податків. […]
Таким чином, перевіркою ТОВ "Хеміпласт" встановлено порушення порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, зокрема, здійснення реалізації товарів без використання реєстратора розрахункових операцій та не видачі розрахункових документів встановленої форми та змісту протягом березня-квітня 2025 року на загальну суму 179 257,62 гривні, в тому числі вперше на суму 3 447,50 гривень (додаток 1)".
Досліджуючи доводи платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706 щодо порушення пунктів 1,2 статті 3 Закону №265/95-ВР, суд керується наступним.
Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем встановлює Закон України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 за №675-VIII (надалі по тексту також - Закон №675-VІІІ). Цей Закон також визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до статті 3 Закону №675-VIII інтернет-магазин - засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Частиною 2 статті 7 Закону №675-VIII встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов'язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.
Згідно зі статтею 8 Закону №675-VIII покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов'язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 за №1023-XII (надалі по тексту також - Закон №1023-XII). У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством. У випадках, передбачених договором, покупець (замовник, споживач) повинен повідомити адресу доставки товару, виконання роботи чи надання послуги.
Обов'язок надати розрахунковий документ Законом №1023-XII обумовлений можливістю реалізувати споживачем права, надані йому цим Законом, у разі придбання ним товару неналежної якості.
Частиною 7 статті 11 Закону №675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар визначається згідно з положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено цим Законом (частина 10 статті 11 Закону №675-VIII).
Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Частиною 2 статті 664 цього Кодексу передбачено, що якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно з частиною 11 статті 11 Закону №675-VIII покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар. Підтвердження вчинення електронного правочину повинно містити такі відомості: умови і порядок обміну (повернення) товару або відмови від виконання роботи чи надання послуги; найменування продавця (виконавця, постачальника), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії щодо товару, роботи, послуги; гарантійні зобов'язання та інформація про інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом товару або з виконанням роботи чи наданням послуги; порядок розірвання договору, якщо строк його дії не визначено.
Дія цього положення не поширюється на електронні правочини, пов'язані з одноразовим наданням інформаційних електронних послуг або послуг проміжного характеру в інформаційній сфері, оплата яких здійснюється дистанційно. Постачальник таких послуг має надати змогу споживачеві ознайомитися з найменуванням постачальника, його місцезнаходженням та порядком прийняття претензії щодо послуги.
Стаття 13 Закону №675-VIII визначає порядок розрахунків у сфері електронної комерції. Так, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
За визначеннями, наведеними у Законі України "Про платіжні послуги" від 30.06.2021 за №1591-ІХ (надалі по тексту також - Закон №1591-ІХ), еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі; платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки; переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.
Як безпосередньо стверджується представником позивача у адміністративному позові, ТОВ "Хеміпласт", за браком власного торгового приміщення (магазину), здійснює реалізацію товару через торговельний інтернет-майданчик, а саме: юридичним особам шляхом безготівкового розрахунку, а фізичним особам через мережу Інтернет з використанням послуг фінансових компаній-посередників (зокрема, ТОВ "НоваПей").
Судом встановлено, що для ведення господарської діяльності ТОВ "Хеміпласт" укладені договори про надання послуг поштового зв'язку та організації перевезення великогабаритних відправлень та договори про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку.
Так, 17.10.2024 ТОВ "Хеміпласт" підписано заяву про приєднання до Договору про надання послуг поштового зв'язку та організації перевезення великогабаритних відправлень із Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (а.с.17, а.с.18-21), за змістом пункту 3.1 якого на умовах передбачених цим Договором та правилами Оператор зобов'язується за плату надати Користувачу послуги поштового зв'язку, послуги з організації перевезень великогабаритних відправлень, а також інші додаткові послуги та сервіси, що пов'язані з наданням послуг поштового зв'язку та з організації перевезень великогабаритних відправлень, а клієнт (Користувач) зобов'язується їх прийняти та оплатити.
Зокрема, до обов'язків Оператора належить в залежності від типу замовленої послуги організувати належні: приймання, обробку, пересилання та доставку (вручення) Відправлень, у тому числі шляхом надання кур'єрських послуг, визначених цим Договором та правилами (підпункт 4.1.1 Договору).
Отже, на підставі вказаного Договору, ТОВ "Нова Пошта" здійснюється пересилання (організація перевезення) відправлень (товарів), наданих ТОВ "Хеміпласт" до третіх осіб (одержувачів).
Поруч із цим, згідно заяви про приєднання до умов договору на переказ коштів за №171/08 (а.с.22-23), ТОВ "Хеміпласт" (Відправник, Отримувач) 16.08.2021 приєдналося до встановлених Товариством з обмеженою відповідальністю "НоваПей" (Фінансова установа, Платіжна установа) умов Договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку.
У матеріалах справи наявні дві редакції коментованого Договору, котрі набрали чинність 13.01.2025 (а.с.24-35) та 06.04.2025 (а.с.36-47), водночас суд враховує вимоги пункту 3.3 Заяви за №171/08 від 16.08.2021, за якою Отримувач погодився, що Фінансова установа має право у будь-який час внести зміни до Договору у порядку, визначеному розділом 7 цього Договору, тобто шляхом розміщення нової редакції Договору на вебсайті платіжної установи. Тут і надалі судом здійснюється покликання на той чи інший підпункт тотожного змісту, спільного для обох редакції Договору, якщо не зазначено інше.
Пунктом 1.1 цього Договору визначено, що Платіжна установа бере на себе обов'язки щодо надання Отримувачу платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, в тому числі приймання Платежів на користь Отримувача, а Отримувач зобов'язується сплатити винагороду за надані Платіжною установою платіжні послуги відповідно до умов Договору.
Слід відзначити, що у цьому Договорі терміни вживаються у наступному значенні: Переказ/Переказ коштів - кошти, прийняті на користь Отримувача Платіжною установою як переказ без відкриття рахунку, які Платіжна установа перераховує на умовах Договору на рахунок Отримувача; Платник - (і) особа, яка ініціює платіжну операцію з переказу коштів у готівковій формі або шляхом оплати коштів з власного рахунку, до якого емітовано електронний платіжний засіб (далі - ЕПЗ), (іі) особа, яка ініціює платіжну операцію з переказу коштів у готівковій формі або шляхом оплати коштів з власного рахунку, до якого емітовано ЕПЗ та якій видано Відправлення.
Окрім цього, за коментованим договором, Платежем є платіжна операція з переказу коштів, такі є кількох видів, а саме: Платіж 1 - платіжна операція з переказу коштів, в тому числі переказу коштів без відкриття рахунку, прийнятих Платіжною установою від платника в оплату за товари, роботи, послуги Отримувача та яка не пов'язана з отриманням Платником Відправлення в Експедитора; Платіж 2 - платіжна операція з переказу коштів, в тому числі переказу коштів без відкриття рахунку, прийнятих Платіжною установою від платника в оплату за товари, роботи, послуги Отримувача та яка пов'язана з отриманням Платником Відправлення в Експедитора.
Слід зауважити, що за вказаними умовами, Експедитором, який надає послуги з організації перевезення Відправлень є ТОВ "Нова Пошта".
Як безпосередньо викладено у пункті 1.2, Сторони підтверджують, що Платіжна установа не є учасником операції з купівлі-продажу товарів/послуг/робіт або іншого правочину, укладеного між Платником та Отримувачем, не здійснює продаж товарів, робіт або послуг, які надаються (продаються) Отримувачами […].
До випадків, коли Платіжна установа приймає на користь Отримувача платежі, що ініційовані Платником, як переказ коштів шляхом використання ЕПЗ через мережу Інтернет на вебсайті (через вебсайт Отримувача та/або інший вебсайт, через який Отримувач здійснює продаж свого товару/надає послуги) шляхом використання ЕПЗ з використанням віртуальних платіжних терміналів застосовуються умови підпунктів 1.4 Договору, у якому, зокрема зазначено наступне: приймання на користь Отримувача платежів, що ініційовані Платником, як переказ коштів шляхом використання ЕПЗ через мережу Інтернет на вебсайті (з використанням віртуальних платіжних терміналів), здійснюється з використанням платіжної сторінки вебсайту Отримувача та/або іншого вебсайту, через який Отримувач здійснює продаж товару/надає послуги, де Платник, натискаючи кнопку "сплатити" або кнопку з іншою назвою, яка вказує на наступну необхідну дію для виконання платіжної операції, ініціює перехід зі сторінки вебсайту Отримувача на захищений сервер Платіжної установи або у Мобільний застосунок (в разі використання Платником "Платіжного методу NovaPay"), з метою ініціювання переказу коштів на користь Отримувача.
До оплати приймаються платіжні інструменти - електронні платіжні засоби (платіжні картки (в тому числі токенізовані платіжні картки)) платіжних систем Mastercard, Visa, ПРОСТІР із наступними ознаками платіжності: електронний платіжний засіб повинен належати до однієї із зазначених платіжних систем; містити термін дії (місяць і рік), що не закінчився (підпункти 1.4.1.6, 1.4.1.7 пункті 1.4 Договору).
Отже, здійснюючи господарську діяльність із продажу товарів ТОВ "Хеміпласт" на власному торговельному інтернет-майданчику (вебсайті), позивач користується послугами ТОВ "НоваПей", котрі полягають у платіжних послугах з переказу коштів без відкриття рахунку, в тому числі приймання платежів на користь останнього.
На переконання суду, вищеописані платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку призначені для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями в мережі Інтернет за допомогою персональних комп'ютерів та/або інших мобільних пристроїв з неодмінним використанням платіжних інструментів (тобто платіжних карток), та за своїм змістом є послугами з еквайрингу у дистанційному режимі.
Таким чином, ТОВ "НоваПей" у межах укладеного Договору виконує функції платіжного посередника (платіжної установи), а не суб'єкта господарювання, який бере участь у реалізації товару або формуванні договірних зобов'язань між продавцем і покупцем. Відповідно, усі операції з приймання та переказу коштів на користь ТОВ "Хеміпласт" здійснюються в межах наданої платіжною установою послуги з еквайрингу без відкриття рахунку, що забезпечує технічну можливість покупцям (платникам) здійснювати оплату за товари позивача з використанням електронних платіжних засобів на вебсайті останнього.
Звідси, слід дійти висновку, що реалізація позивачем товарів із використанням технологічної інфраструктури, наданої ТОВ "НоваПей" для приймання платежів на користь ТОВ "Хеміпласт", які ініціюються третіми особами (покупцями) шляхом переказу коштів через електронні платіжні засоби та віртуальні платіжні термінали, інтегровані до платіжної сторінки вебсайту позивача, відбувається у три етапи:
(1) операція з приймання платіжним сервісом коштів від покупця;
(2) операція безготівкового переказу платіжним сервісом коштів, прийнятих від покупця, на банківський рахунок продавця;
(3) передача товару покупцю.
З технічної точки зору між Товариством і Фінансовою установою, якій належить платіжний сервіс, відбувається саме операція з безготівкового переказу коштів, для проведення якої застосування РРО не є обов'язковим, разом з тим, суб'єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі-продажу товару є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж товарів, і отримувач такого товару (покупець), який здійснює грошовий розрахунок за цей товар у дистанційному режимі за допомогою платіжного сервісу.
При цьому, факт виконання договору купівлі-продажу товару обумовлений саме отриманням товару покупцем, а тому, продавець зобов'язаний забезпечити отримання покупцем розрахункового документа, який підтверджує факт оплати покупцем товару. Відповідно, така операція має ознаки розрахункової в розумінні Закону №265/95-ВР, а застосування РРО при її проведенні є обов'язковим.
На правильність вказаного свідчить й те, що оскільки в розумінні Закону №675-VIII та статті 664 ЦК України момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар у разі укладання електронного договору із умовами доставки товару покупцеві через перевізника або організацію зв'язку співпадає з моментом здачі товару такому перевізникові чи організації зв'язку, а визначення місця проведення розрахунків в розумінні Закону №265/95-ВР визначається і як місце, де безпосередньо здійснюється розрахунок, так і як місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів із застосуванням платіжних карток, то у такому випадку місцем проведення розрахунків виступає або місце отримання продавцем коштів за товар, або місце передачі продавцем товару перевізникові чи організації зв'язку.
Відтак, доводи позивача про відсутність місця проведення розрахункової операції є такими, що позбавлені правового обґрунтування.
З цих же підстав суд вважає доводи представника позивача, котрі зводяться до того, що у спірних правовідносинах розрахунок між покупцем і продавцем відбувався виключно на умовах післясплати безпосередньо у відділеннях служби доставки, безпідставними, адже:
по-перше, таким не перелічено та не наведено жодних обґрунтувань стосовно того, які саме із зафіксованих контролюючим органом у Додатку 1 до акту перевірки переказів коштів по платежам, прийнятими ТОВ "НоваПей" від третіх осіб у період березня-квітня 2025 року на користь суб'єкта господарювання, є післясплатою;
по-друге, момент здійснення покупцем оплати товару та момент надходження коштів на розрахунковий рахунок продавця від відповідного платіжного сервісу не змінює суті відповідної господарської операції як продаж товару із проведенням розрахункової операції, в межах якої необхідно використовувати реєстратор розрахункових операцій.
Пункт 2 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачає альтернативні способи видачі особі, яка отримує товар, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів розрахункового документу встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції: (1) шляхом створення в паперовій формі; (2) шляхом створення в електронній формі (у тому числі, але не виключно, з надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
У цій частині суд доходить висновку, що у разі доставки поштою або кур'єрською службою товару, придбаного з через сайт в мережі Інтернет, суб'єкт господарювання повинен вкласти у поштове відправлення раніше роздрукований з використанням РРО розрахунковий документ установленої законодавством форми і змісту на повну суму проведеної операції, що підтверджує факт купівлі-продажу товарів.
Подібні за своїм змістом висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 16.04.2021 у справі №520/7835/19.
Окремо суд вважає за необхідне зупинитися на твердженнях позивача щодо звільнення його від обов'язку проводити розрахункові операції із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій на підставі пунктів 1, 12 та 14 статті 9 Закону №265/95-ВР.
Станом на дату ухвалення рішення у цій адміністративній справі Товариством не подано жодних доказів того, що при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва у разі проведення розрахунків у касі ним оформлювалися прибуткові та видаткові касові ордери і видавалися відповідні квитанції, підписані уповноваженою особою суб'єкта господарювання, як того вимагає пункт 1 статті 9 зазначеного Закону.
Крім того, у позовній заяві зазначено, що у позивача відсутнє власне торговельне приміщення (магазин), відтак реалізація товарів ТОВ "Хеміпласт" здійснювалася через торговельний інтернет-майданчик із використанням платіжних сервісів третіх осіб, які приймали платежі від покупців. За таких обставин суд вважає незрозумілим посилання на пункт 12 статті 9 Закону №265/95-ВР, який передбачає, що реєстратори розрахункових операцій не застосовуються у місцях, де не здійснюються розрахункові операції в готівковій формі (зокрема, на складах, у місцях зберігання товарів, при оптовій торгівлі тощо). Коментована норма не може бути застосована до діяльності позивача, оскільки розрахунки фактично проводилися під час роздрібного продажу товарів кінцевим споживачам, а не у місцях зберігання чи оптового відпуску.
Щодо пункту 14 статті 9 Закону №265/95-ВР, яким передбачено звільнення від застосування РРО при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, суд наголошує на його незастосовності до спірних правовідносин, оскільки предметом діяльності позивача є продаж товарів, а не надання послуг, на які поширюється вказане виключення.
Повертаючись до фактичних обставин справи, в ході проведення перевірки встановлено, що позивачем порушено пункти 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме проведення розрахункових операцій з продажу товарів без застосування РРО та/або ПРРО, без створення у паперовій формі та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків).
Так, Додаток 1 до акту перевірки сформований контролюючим органом у табличній формі із зазначенням колонок "№ документа", "Дата", "Сума", "Призначення платежу", "Найменування конрагента", "№ розрахункового документу", де відображені розрахункові операції, проведені ТОВ "Хеміпласт" без застосування РРО за березень-квітень 2025 року (а.с.12-13).
Як слідує із відомостей Додатку 1, від ТОВ "НоваПей" систематично надходили кошти на розрахунковий рахунок (поточний рахунок) платника податків, із зазначенням того, що такі являють собою перекази коштів по платежам, прийнятих від населення за товари згідно реєстрів та заяви про приєднання до умов договору від 16.08.2021, обставини чого позивачем не заперечуються.
Більше того, шляхом співставлення відомостей коментованого додатку та долучених до адміністративного позову заключних виписок за періоди з 01.03.2025 по 31.03.2025 (а.с.57-59) та з 01.04.2025 по 30.04.2025 (а.с.70-72), судом встановлено тотожність відомостей щодо фактичних коштів, що надійшли від ТОВ "НоваПей" на розрахунковий рахунок платника податків за спірні періоди у тих сумах, що зафіксовано податковим органом.
За наслідками дослідження вказаних доказів, суд констатує наявність у податкового органу повної інформації про розрахункові операції, здійснені ТОВ "Хеміпласт", в тому числі й за період з березня по квітень 2025 року, зокрема інформації щодо переказу ТОВ "НоваПей" коштів на користь останнього, попередньо прийнятих від третіх осіб в рахунок оплати товару.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706, яким до платника податків застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 267 162,68 гривень за проведення розрахункових операцій з продажу товарів без застосування РРО та/або ПРРО, без створення у паперовій формі та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків).
Інші доводи і міркування позивача з приводу прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706, не спростовують висновків суду, викладених вище по тексту судового рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач не довів перед судом свої вимоги про протиправність податкового повідомлення-рішення від 12.06.2025 за №016316/0706.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що реалізовуючи свої повноваження щодо контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області правомірно застосував до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеміпласт" штрафні (фінансові) санкції в розмірі 267 162,68 гривень за проведення розрахункових операцій з продажу товарів без застосування РРО та/або ПРРО, без створення у паперовій формі та/або електронній формі відповідних розрахункових документів (фіскальних чеків).
За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачем за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 3 205,95 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься платіжна інструкція за №2931 від 01.07.2025 (а.с.8)
За відомостями Автоматизованої системи документообігу Івано-Франківського окружного адміністративного суду за даним платіжним документом до бюджету проведено зарахування судового збору в сумі 3 205,95 гривень.
Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягає стягненню із відповідача суб'єкта владних повноважень судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом адміністративної справи №300/4685/25, зокрема судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеміпласт" (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 37794783), вул. Бельведерська, 42, кв. 49, м. Івано-Франківськ, 76010;
представник позивача - адвокат Якубовський Олександр Олександрович (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ордер на надання правничої допомоги серії АТ за №1105678 від 30.06.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю за №736 від 31.05.2010), вул. Січових Стрільців, буд. 10/1, м.Івано-Франківськ, 76018;
відповідач - Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи, код ЄДРПОУ 43968084), вул.Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.
Суддя Чуприна О.В.