06 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/8535/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
21 жовтня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), яким просить суд: “1. Прийняти позовну заяву до розгляду; 2. Розглянути позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження; 3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін) щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.07.2025 року; 4. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін) нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки із 2013 по 2019 роки, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 р. №702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.07.2025 року.».
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 прикордонний загін) та 01 липня 2025 року звільнений з військової служби. Позивач вважає, що має право на виплату грошової компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченої Переліком військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702. Водночас, на звернення позивача відповідач листом відмовив здійснити виплату належної при звільненні компенсації щорічної додаткової відпусти, що передбачена статтею 10-1 частиною 4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому заперечує проти задоволення позовних вимоги, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити. Зазначив, що додаткові відпустки військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби, яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я в особливий період не надаються.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_1 Прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 01 липня 2025 року № 905-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
23 липня 2025 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом стосовно надання інформації чи виплачувалась позивачу грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченої Переліком військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702.
Листом від 28 липня 2025 року № 08.1/10122-25-Вих відповідач повідомив, що посади, на яких ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 2012 по 2025 роки у НОМЕР_1 прикордонному загоні входять до Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 (далі - Перелік №702), але відмовився здійснити виплату належної ОСОБА_1 при звільненні компенсації щорічної додаткової відпусти, що передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» із 2013 по 2019 роки (а.с. 11).
Вважаючи протиправною відмову відповідача у здійсненні виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.19991 року № 2011-ХІІ, який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (далі Закон України № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 10-1 частини 4 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Відповідно до пунктів 1, 11 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач перебував на посадах визначених додатком 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 затверджено перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку та, зокрема, в період з 2013 року по 2019 рік мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за виконання обов'язків військової служби, за які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач просить, зокрема визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, які пов'язані з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 2013 року по 2019 рік.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки військовослужбовцям передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»". Так, відповідно до статті 10-1 частини 14 абзаців 2, 3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Вказаній нормі кореспондують положення пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, за яким у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, норми Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у т.ч. в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 10-1 частиною 4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2013-2019 роки.
Суд зауважує, що відповідачем не надано суду доказів надання відповідачу додаткової відпустки передбаченої статтею 10-1 частиною 4 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2013-2019 роки.
Отже, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, оскільки за спірні періоди така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація не виплачувалася.
Разом з тим, відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій тим, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. Разом з тим, суд вважає наведені доводи безпідставними з огляду на наступне.
Так, зокрема, статтею 10-1 частиною 17 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до статті 10-1 частини 19 Закону України № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та “Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII, згідно з яким таким є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України “Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Відповідно статті 10-1 частини 14 Закону України № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Зазначені положення кореспондуються також з нормами пункту 6 підрозділу 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 25.06.2018 р. №558 (далі - Інструкції).
Аналіз зазначених законодавчих норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски. Однак Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набула за період проходження військової служби.
Тому суд вважає, що у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, така переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до статті 10-1 пункту 19 Закону України № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується статтею 10-1 пунктом 4 Закону України № 2011-ХІІ.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у зразковій справі щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку військовослужбовцям у період мобілізації у рішення від 16 травня 2019 року (справа №620/4218/18), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд вважає за можливе застосувати вищезазначені висновки Верховного Суду також до спірних правовідносин, оскільки в таких проводиться правовий аналіз права військовослужбовців на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки крізь призму статті 10-1 частин 17, 19 Закону України № 2011-ХІІ.
Таким чином провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач мав право на отримання при звільненні з НОМЕР_1 прикордонного загону компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2013 - 2019 роки.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ( код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої статтею 10-1 частиною 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 липня 2025 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки із 2013 по 2019 роки, що передбачена статтею 10-1 частиною 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 липня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко