06 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/4536/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заробітної плати, -
05 червня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яким просить суд: "1. Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 на мою користь заробітну плату (основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати), не виплачену у день звільнення з лав ЗС України 21.02.2022 у сумі 848.183,75, зарахувавши весь період, протягом якого вона не виплачувалася до страхового стажу (22.02.2022 - до набуття чинності вердикту суду); 2. З метою забезпечення виконання ч.2 ст.77 КАС України витребувати від відповідача розрахунки по сумах, які є предметом спору; 3. Розглянути справу у моїй відсутності.".
10 червня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року було витребувано докази в даній адміністративній справі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року було у задоволенні клопотання представника ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позовної заяви без розгляду було відмовлено.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходив військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак під час проходження військової служби та звільнення із неї, відповідач здійснював йому нарахування та виплату грошового забезпечення з порушенням норм законодавства, у зв'язку із чим, позивач звернувся із даним позовом про стягнення неотриманих сум грошового забезпечення, додаткові та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідачем було подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими.
Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 13 липня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано п.3 §1 наказу командувача Сухопутних військ України від 20.10.2016 року № 590, виданого відповідно до пп.“є» п.1 ч.8 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», п.1 Указу Президента України від 26.09.2016 № 411/2016 “Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», яким майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 , серед інших нижчепойменованих осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас; визнано протиправним та скасовано п.2 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №168 від 28.10.2016 року, яким майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення; поновлено майора ОСОБА_1 на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 з 02 грудня 2016 року; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на загальну суму 443006,16 грн. (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті); допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць (а.с.а.с. 7, 8).
09 вересня 2021 року на виконання вищезгаданої постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (справа № 826/5470/17), наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України №295 від 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з 02 грудня 2016 року (а.с. 8 на звороті).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Стаття 14 КАС України визначає, що рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з статтею 370 частиною 1 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 371 частини 1КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.
Статтею 372 частиною 2КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Питання компенсаційних виплат, пов'язаних з поновленням на роботі, врегульовано статтями 235, 236 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).
Згідно із статтею 235 частинами 1, 2 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 235 частини 7 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Отже, законодавство передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17, відповідач мав поновити позивача на посаді.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 року у справі № 807/2713/13-а, від 27.06.2019 року у справі № 821/1678/16, від 31.07.2019 року у справі № 813/593/17, від 25.09.2019 року у справі № 813/4668/16, від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а, від 19.12.2019 року у справі № 2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 року у справі № 815/1676/18, від 05.03.2020 року у справі № 280/360/19, від 26.11.2020 року у справі № 500/2501/19, від 19.04.2021 року у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 року у справі № 640/15058/19, від 20.07.2021 року у справі № 826/3465/18, від 23.03.2023 року у справі № 420/8539/21.
Так, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17 ІНФОРМАЦІЯ_5 , зокрема, зобов'язано поновити позивача на посаді, з 02 грудня 2016 року.
09 вересня 2021 року на виконання вищезгаданої постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (справа № 826/5470/17), наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України №295 від 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з 02 грудня 2016 року (а.с. 8 на звороті).
Таким чином, на виконання постанови суду по справі № 826/5470/17, з 13 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року відповідачем наказ про поновлення позивача на роботі не було видано, позивача на посаді не поновлено.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі зумовлює право останнього на отримання середнього заробітку за час затримки виконання в силу приписів статті 236 КЗпП України.
Відповідно до пункту 9 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі по тексту - Порядок № 260), грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 підпункту 14 Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Пунктом 1 підпунктом 7 Порядку № 260 передбачено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 3 абзацами 1, 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками - почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно із пунктом 4 абзацом 18 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 абзац 1 Порядку № 100).
З комплексного аналізу вказаних норм вбачається, що згідно з чинним законодавством нарахування середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу проводиться шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців робочі дні на число робочих днів за цей період.
Відповідно до статті 78 частини 4 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становив 336,12 грн.
Період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року (включно) становить 59 календарних днів.
Середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року (включно) складає 16806 грн (59 дні * 336,12 грн).
При цьому, оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно із статтею 171 пунктом 171.1 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за період з 13 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року (включно) у розмірі 16806 грн, утримавши при виплаті передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі до бюджету.
Щодо позовних вимог в частині індексації грошового забезпечення, суд вказує наступне.
Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII (далі по тексту - Закон України № 1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону України № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону України № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону України № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас в силу вимог статей 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення. Згідно з пунктом 4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 абзацу 8 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З позовної заяви вбачається, що позивач вказує, що за період з 01 січня 2015 року по 28 лютого 2018 року йому не було випалено індексація грошового забезпечення, при цьому відповідач вказує, що у вказаному періоді індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки позивач не проходив військову службу.
З даного приводу суд вказує, що відповідно до статті 78 частини 4 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17, майор запасу ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України 12 серпня 2015 року та демобілізований 01 грудня 2016 року.
При цьому, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17 позивача поновлено на посаді, з 02 грудня 2016 року.
Таким чином, суд не бере до уваги твердження відповідача, що за спірний період позивач не проходив військову службу, оскільки з 02 грудня 2016 року позивача було поновлено на посаді, що свідчить про наявність права на виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 12 серпня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
За таких обставин дії відповідача, щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 12 серпня 2015 року по 28 лютого 2018 року є протиправними, оскільки судом встановлено, що позивач є таким, що проходив військову службу за вказаний період.
Оскільки, судом встановлено, що при невиплаті індексації заробітної плати за період з 12 серпня 2015 року по 28 лютого 2018 року відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, суд приходить висновку, що належним способом захисту порушеного права в даному випадку є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 12 частини 2 Закону України № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 91 частиною 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування. Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1 153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Судом встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) №34 від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , 21 лютого 2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 та всіх видів забезпечення (а.с. 56).
При цьому, вказаним наказом, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, наказно виплатити грошову компенсацію вартості речового майна, що належало до видачі.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (стаття 77 частина 2 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З огляду на викладені норми, позивач має законне право на грошову компенсацію за неотримане речового майна при звільненні з військової служби, оскільки така вимога відповідає нормам встановленим пунктами 2 та 3 Порядку №178.
При цьому, відповідачем не надано до суду докази нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно на день звільнення з військової служби.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно на день звільнення з військової служби є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, згідно Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460, суд вказує наступне.
Як встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 826/5470/17, майор запасу ОСОБА_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України 12 серпня 2015 року.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) №34 від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , 21 лютого 2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 та всіх видів забезпечення (а.с. 56).
При звільненні з військової служби відповідачем не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу. Позивач, не погоджуючись з такою невиплатою, звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 9 частини 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту Закон України № 2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до пункту 1 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженого постановою КМУ від 17.09.2014 №460 (далі - Порядок №460) (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №58 від 26.01.2022) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Порядку №406 військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв'язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Порядку №406 пунктами 3-4 встановлено, що розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови КМУ від 17 липня 1992 року №393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей та допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Відповідно до пункту 5 Порядку №406 виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що позивач проходив військову службу під час загальної мобілізації, звільнений з військової служби відповідно за станом здоров'я.
З наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) №34 від 21 лютого 2022 року вбачається, що вислуга років позивача становить в календарному обчисленні - 09 роки 05 місяців 28 днів, в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) немає.
Отже, позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Таким чином, відповідно до Порядку № 460 йому має бути виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Щодо позовних вимог в частині стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, згідно пункту 1 розділу XXXIІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 15 частини 2 абзаців 1-4 Закону України №2011-XI військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України “Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Водночас, статтею 15 частиною 2 абзацом 7 Закону України №2011-XI передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які при звільненні з військової служби у мирний час не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 розділу XXXIІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі по тексту Порядок № 260), військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Пунктом 4 розділу XXXIІ Порядок № 260, встановлено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
В даному ж випадку, із матеріалів справи слідує, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації.
Відтак, саме положення статтею 15 частиною 2 абзацом 7 Закону України №2011-XI, як положення спеціальної правової норми, підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо наявності у позивача, як у військовослужбовця, який проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, права на одноразову грошову допомогу.
Так, на виконання вимог статті 15 пункту 2 Закону України №2011-XI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17 вересня 2014 року №460, якою затвердив Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі - Порядок №460).
Правовими нормами пунктів 1 - 4 Порядку №460 визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей.
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що наявне у пункті 2 Порядку №460 застереження щодо осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 15 пунктом 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стосується виключно періоду, за який обраховується одноразова грошова допомога при звільненні.
Також, суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України №2011-XI не передбачено можливості набуття військовослужбовцем права на виплату декількох одноразових допомог при звільненні з різних підстав набуття права на них.
Таким чином, враховуючи вищезазначене правове регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до статті 15 пункту 2 абзацу 7 Закону України №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби, а відтак положення Порядку № 260 на позивача не поширюються.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині стягнення грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги за період 2016-2021 роки для вирішення соціально-побутових питань, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 15 частини 3 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджена тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1.
Пунктом 2 Постанови № 704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Постанови КМУ № 704 передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови КМУ № 704 надане право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом пункту 7 Постанови № 704 видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Таким чином, відповідно до наведених норм чинного законодавства виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення віднесена до права керівника державного органу, а не є обов'язковою виплатою.
Тобто, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення є дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від07.06.2018 №260.
Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення віднесена до права керівника державного органу, а не є обов'язковою виплатою.
Як наслідок, позиція позивача щодо обов'язкової виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення є нормативно не обґрунтованою.
Окрім того, позивачем до матеріалів справи не подано жодних доказів на підтвердження того, що у період з 2016-2021 роки реально отримане відповідачем асигнування видатків дозволяли проведення виплат матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Крім того, відповідачем при звільненні позивача із служби була виплачена грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік (а.с. 56).
У зв'язку з чим у задоволенні заявлених вимог про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2016-2021 роки, слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на відрядження, відповідно до статті 121 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 року № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», суд вказує наступне.
Відповідно до статті 14 частин 6, 9 Закону України № 2011-XII при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 13 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" (далі Постанова № 98) визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, працівників Національного антикорупційного бюро, працівників Державного бюро розслідувань визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року за № 105 (далі по тексту - Інструкція № 105) відрядженням є направлення військовослужбовців Збройних Сил України за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).
Відповідно до пункту 6 Інструкції № 105 військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом). Аванс відрядженому військовослужбовцю перераховується в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
Аванс може видаватися готівкою військовослужбовцям, яких у відрядження направляє військова частина (установа, організація), на яку законодавством покладено завдання і повноваження з розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності.
Пунктом 7 Інструкції № 105 передбачено, що днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття з відрядження день прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця. У разі відправлення транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше наступна доба. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого військовослужбовця до місця служби.
Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця) має збігатися з датою вибуття військовослужбовця у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до населеного пункту місця проходження служби відрядженого військовослужбовця) має збігатися з датою прибуття військовослужбовця з відрядження згідно з наказом про відрядження.
Пунктом 13 Інструкції № 105 передбачено, що витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де проходить службу відряджений військовослужбовець, або до місцеперебування у відрядженні.
За наявності декількох видів транспорту від місця проходження служби до місця відрядження командир (начальник, керівник) може запропонувати відрядженому військовослужбовцю вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції військовослужбовець самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту.
Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого командиром (начальником, керівником) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).
Відповідно до пункту 17 Інструкції № 105 відрядженому військовослужбовцю перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження військовослужбовець зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню військовослужбовцем до каси або зарахуванню на відповідний рахунок у встановленому законодавством порядку.
Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.
Згідно з пунктом 18 Інструкції № 105 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, документів в оригіналі, що підтверджують факт проживання (надання послуг з розміщення), отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого військовослужбовця, у тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
Відповідно до пункту 9 Інструкції № 105 підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та Податкового кодексу України.
Отже, відповідно до наведених норм Постанови КМУ № 98 та Інструкції № 582 визначений обов'язок відшкодувати працівнику, який перебував у відрядженні, витрати на проїзд під час відрядження за наявності оригіналів підтвердних документів.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справ, що відповідно до посвідчення про відрядження від 09 листопада 2021 року № 74 позивач перебував у відрядженні з 09 листопада 2021 року.
У зв'язку із понесеними витратами під час перебування у відрядженні, зокрема витрати на проїзд, 22 листопада 2021 року позивачем було подано рапорт про відшкодування належних сум за відрядження. До вказаного рапорту позивачем було зокрема долучено квиток від 09 листопада 2021 року тип ААВВ № 068204 на суму 80 грн, фіскальний чек від 09 листопада 2021 року № 1247958 в розмірі 75 грн, фіскальний чек від 09 листопада 2021 року № 1489112 в розмірі 73 грн (а.с. 17).
А відтак, відповідач повинен був виплатити позивачу витрати на проїзд за час відрядження в розмірі, визначеному чинним законодавством на час відрядження. Однак доказів оплати витрат на проїзд за час перебування у відрядженні відповідачем суду не подано та судом таких доказів не здобуто. Така бездіяльність, на думку суду, є протиправною.
Водночас, вирішуючи даний спід по суті, суд враховує, що сума витрат на проїзд на час відрядження в межах України визначена в додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів", а обов'язок їх нарахування та виплати покладено на відповідача. Тому суд не може втручатись у його компетенцію та присвоювати функції зазначеного органу.
З огляду на зазначене, з урахуванням обставин справи та досліджених доказів суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу витрат час перебування у відрядженні відповідно до наказу Міністерства оборони України від 20.02.2017 №105 (зі змінами) Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 (зі змінами) «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» на підставі рапорту від 22 листопада 2021 року.
Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації невикористаних днів щорічної відпустки за період з 02 грудня 2016 року до 21 лютого 2022 року, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 10-1 частини 1 Закону України № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Статтею 10-1 пунктом 14 абзацом 3 Закону України № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Як було вже встановлено судом, 13 липня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано п.3 §1 наказу командувача Сухопутних військ України від 20.10.2016 року № 590, виданого відповідно до пп.“є» п.1 ч.8 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», п.1 Указу Президента України від 26.09.2016 № 411/2016 “Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15», яким майора ОСОБА_1 , начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 , серед інших нижчепойменованих осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_3 Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас; визнано протиправним та скасовано п.2 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №168 від 28.10.2016 року, яким майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення; поновлено майора ОСОБА_1 на посаді начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 з 02 грудня 2016 року; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу на загальну суму 443 006,16 грн. (з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті); допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць (а.с.а.с. 7, 8).
09 вересня 2021 року на виконання вищезгаданої постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (справа № 826/5470/17), наказом командувача Сухопутних військ Збройних сил України №295 від 09 вересня 2021 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з 02 грудня 2016 року (а.с. 8 на звороті).
Суму присудженого вказаним судовим рішенням середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 443006,16 грн було виплачено позивачеві у повному обсязі, що не заперечується учасниками справи.
При цьому, період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року є періодом оплаченого вимушеного прогулу, проте що дає право на щорічну основну відпустку.
З огляду на відсутність правового врегулювання питання щодо виплати компенсації невикористаних днів щорічної відпустки за період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року оплаченого вимушеного прогулу положеннями Закону України № 2011-XII та Порядку №260 питання компенсації невикористаної відпустки за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі Закон України №504/96-ВР).
Статтею 2 Закону України №504/96-ВР визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до статті 6 частини 1 Закону України №504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Статтею 9 частиною 1 пунктами 1 і 2 Закону України №504/96-ВР передбачено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Статтею 24 частиною 1 Закону України №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у разі звільнення роботодавець/суб'єкт призначення зобов'язаний компенсувати особі, яка звільняється, дні щорічної відпустки, на які особа набула права станом на день звільнення, проте не використала.
Тривалість щорічної відпустки (у тому числі для цілей її грошової компенсації під час звільнення) визначається виходячи з фактично відпрацьованого протягом робочого року часу. Порядок обчислення тривалості роботи, що дає право на щорічну відпустку, визначено у статті 9 Закону України №504/96-ВР, відповідно до якої, окрім часу фактичної роботи у відповідному році, до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, включається, зокрема час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Таким чином, період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року є періодом оплаченого вимушеного прогулу, який відповідно до правил, визначених у статті 9 Закону України №504/96-ВР, включається до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Водночас доказів компенсації позивачеві невикористаних днів відпустки за період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року (за період з дня незаконного звільнення по день, з якого позивача вирішено поновити на роботі) відповідач не надав.
Разом із тим, доказів виплати позивачу грошової компенсації невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (до дати звільнення лютого 2022 року) відповідачем не було надано, що є підставою для нарахування та виплати позивачу такої компенсації за вказаний період до дати звільнення позивача зі служби.
З урахуванням викладеного вимоги суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсації невикористаних днів щорічної відпустки за період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року та за 2022 рік.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) №34 від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , 21 лютого 2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 та всіх видів забезпечення (а.с. 56).
Як вбачається із вказаного наказу щорічна основна відпустка за 2021 рік не надавалася. Відповідно до статті 10 пункту 14 абзацу 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 “Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» виплачено грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2021 рік.
Враховуючи наведене, відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2021 рік, а відтак у задоволенні позовних вимог у вказаній частині необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог в частині стягнення грошового забезпечення за 5 робочих днів лютого 2022 року, суд вказує наступне.
У відповідності до статті 9 частини 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Відповідно до пункту 14 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Як вбачається із листа помічника командувача з фінансово-економічної роботи-начальника фінансово-економічної служби управління ОК « ІНФОРМАЦІЯ_8 » від 15 лютого 2022 року за № 501/25/148, позивачу було, зокрема, у лютому 2022 році виплачено грошове забезпечення за 10 діб в розмірі 5796,63 грн (а.с. 60).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) №34 від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_1 , 21 лютого 2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 та всіх видів забезпечення (а.с. 56).
Звертаючись із даним позовом позивач, зокрема, вказує, що у лютому 2022 році йому було виплачено грошове забезпечення в не повному обсязі.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що відповідач не надав до суду жодних пояснень та доказів щодо цих обставин виплати позивачу грошового забезпечення за лютий 2022 року.
Відповідно до статті 77 частин 1, та 2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
А відтак, оскільки відповідачем в не доведено правомірність нарахованих та виплачених позивачу сум грошового забезпечення за лютий 2022 року, належним способом захисту прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період за лютий 2022 року.
Разом з тим, в частині позовних вимог щодо зарахування періоду з 22 лютого 2022 року по 13 липня 2021 року до страхового стажу позивача, необхідно відмовити, оскільки судом за наслідками розгляду даної справи не встановлено, а позивачем не надано доказів, що його права з даного приводу були порушені, тобто була наявна протиправна поведінка, зокрема, відповідача, щодо відмови позивачеві у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу.
Також, суд зауважує, що вимоги про безпосереднє стягнення коштів задоволенню не підлягають, оскільки стягнути можливо лише ті кошти, які нараховані, проте безпідставно не виплачуються. Однак, в даному випадку, грошові кошти, які позивач просить суд стягнути з відповідача, не нараховувались (докази іншого відсутні), а відповідно і підстави для їх стягнення відсутні.
При цьому визначення судовим рішенням конкретної суми грошового забезпечення та інших компенсаційних виплат, в даному випадку, буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Такий розрахунок має бути здійснено вже на виконання рішення суду.
Згідно із статтею 9 частинам 1, 2 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 245 частиною 2 пунктом 10 КАС України передбачено, що суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист його прав, свобод чи інтересів.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, в період з 13 липня 2021 року по 09 вересня 2021 року, у розмірі 16806 грн (шістнадцять тисяч вісімсот шість гривень), з утриманням податків та інших обов'язкових платежів до бюджету.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 12 серпня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, передбаченої Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 витрат час перебування у відрядженні відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України» та постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 №98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» від 20.02.2017 №105 на підставі рапорту від 22 листопада 2021 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 02 грудня 2016 року по 13 липня 2021 року та за 2022 рік, з врахуванням висновків суду.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_9 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошового забезпечення за період за лютий 2022 року, відповідно до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та у розмірах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко