Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/5555/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) (надалі - відповідач), про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2025 по день фактичного розрахунку 26.06.2025 (включно);
- зобов'язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 23.03.2025 по день фактичного розрахунку 26.06.2025 (включно).
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно із наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.03.2025 № 326-ОС позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «д» ( у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, з 22 березня 2025 року). При виключенні позивача із списків особового складу з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні. Вказує, що остаточний розрахунок із позивачем відповідач здійснив 26.06.2025. Відтак позивач стверджує, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 117 КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року відкрито провадження у справі № 200/5555/25 за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
05 вересня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Більше того, ОСОБА_1 ініційовано спір щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, в тому числі того, яке підлягало йому до виплати при остаточному розрахунку при звільненні. Зокрема, ухвалами Рівненського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 у справі № 460/15126/25, від 04.08.2025 по справі № 460/12861/25, від 11.08.2025 по справі № 460/12854/25 відкрито провадження у справах, рішення по яким ще не прийнято. Враховуючи викладене, стає очевидним, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають. У зв'язку з чим, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що відповідачем - НОМЕР_1 прикордонним загоном ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) 14.08.2025 поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснено виплату індексацію грошового забезпечення на загальну суму 5 046,53 грн та виплату грошового забезпечення на суму 2 340,94 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Станом на момент звернення до суду з цим позовом у позивача та представника позивача була відсутня вище вказана інформація. Відтак, при обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні просив суд врахувати суму виплаченого грошового забезпечення на суму 5 046,53 грн та 2 340,94 грн.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 19.03.2025 № 326-ОС «Про особовий склад» виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу кадрів, звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.02.2025 3 162-ОС за підпунктом «д» ( у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, з 22 березня 2025 року.
При виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу, НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) не здійснив повного розрахунку при звільненні з позивачем, зокрема:
26.03.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 1 017 902,10 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Заробітна плата»;
15.04.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 1 729,87 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Переказ коштів»;
15.04.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 281,78 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Переказ коштів»;
28.05.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 12 170,80 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Заробітна плата»;
13.06.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 2 340,94 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Заробітна плата»;
27.06.2025 відповідач поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснив позивачу виплату грошового забезпечення на загальну суму 22 351,73 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як коментар до платежу зазначено: «Заробітна плата».
14.08.2025 поза строками проведення розрахунку при звільненні здійснено виплату індексації грошового забезпечення на загальну суму 5 046,53 грн та виплату грошового забезпечення на суму 2 340,94 грн, що підтверджується випискою по надходженню по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Позивач вважає, що відповідач тільки 26.06.2025 остаточно розрахувався з ним, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв'язку із чим він має право на стягнення середнього заробітку за період з 23.03.2025 по 26.06.2025.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа №806/305/17).
В той же час для обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №640/17872/19.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати усіх належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Судом встановлено, що позивачем ініційовано чергові спори щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення, в тому числі того, яке підлягало до виплати при остаточному розрахунку при звільненні.
Зокрема, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 у справі № 460/15126/25 відкрито спрощене позовне провадження за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 у якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з липня 2016 року по день фактичної виплати 14 серпня 2025 року, та зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з липня 2016 року по день фактичної виплати 14 серпня 2025 року.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 460/12861/25 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати його здійснити перерахунок та виплату позивачу із червня 2023 року по березень 2025 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2025 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій за 2015- 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 відповідно.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 по справі №460/12854/25 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ), у якій позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу із січня 2020 року по травень 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно.
Таким чином, зважаючи на те, що станом на сьогодні остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, у суду відсутня можливість встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, які були виплачені позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, що є умовами для проведення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з ним остаточного розрахунку при звільненні.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, позивач суду не надав, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судове рішення складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко