Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 листопада 2025 року Справа№200/6496/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
25.08.2025 до Донецького окружного адміністративного суду, через систему “Електронний суд», надійшов позов адвоката Єфімік Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №057050012040 від 20.08.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.07.2022, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 01.08.1980 року по 03.11.1980 року, з 04.02.1983 - 03.06.1983, з 01.07.1983 року по 21.05.1988 року, з 03.08.1988 року по 12.03.1993 року, з 24.03.1993 року по 11.12.1996 року, з 18.12.1996 року по 31.05.1997 року, з 10.12.1997 року по 02.03.1998 року, до пільгового стажу роботи за списком №2 періоди з 01.09.1976 року по 26.06.1980 року, з 01.08.1980 року по 03.11.1980 року, з 11.11.1980 року по 23.11.1982 року, до пільгового стажу роботи за списком №1 періоди з 01.07.1983 року по 21.05.1988 року, з 03.08.1988 року по 12.03.1993 року, з 24.03.1993 року по 11.12.1996 року, з 18.12.1996 року по 31.05.1997 року, з 10.12.1997 року по 02.03.1998 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, його трудова книжка містить усі відповідні записи про прийняття на роботу, період навчання, період військової служби. Проте, за результатом розгляду заяви у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу, що обумовлено неправильним підрахунком стажу, що позивач вважає протиправним.
Позивач вказав, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах. Зазначив зокрема, що спірне рішення підстав для неврахування періоду відбування покарання 01.07.1983 по 21.05.1988 не містить.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Відповідач зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки дата народження на титульному аркуші трудової книжки виправлена, чим порушено п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, та не враховано довідки №2507 від 29.06.2021, №374 від 09.06.2021, №2509 від 29.06.2021, №2489 від 29.06.2021, №200/11 від 12.07.2021, №2490 від 29.06.2021, №2505 від 29.06.2021, №2486 від 29.06.2021, №379 від 08.06.2021, №393 від 15.06.2021, №375 від 09.06.2021, №373 від 09.06.2021, оскільки документи видані підприємствами, які згідно Постанови №376 від 28.02.2025 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» знаходяться на території, яка тимчасово окупована. Вказав, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом створеним у порядку, не передбаченому законом.
Стосовно періоду відбування покарання вказав, що згідно з пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. При цьому, згідно з наданою довідкою від 21.05.1988 позивач відбував покарання з 01.07.1983 по 21.05.1988, однак, в довідці не зазначено, що він працював у цей період.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 01.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
05.09.2025 позивач виконав вимоги ухвали суду, сплативши судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 10.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, витребувано у відповідача докази у справі.
Ухвалою суду від 23.09.2025 витребувано докази у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Ухвалою суду від 17.10.2025 витребувано додаткові докази у справі.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією ID-паспорта громадянина України № НОМЕР_1 від 02.05.2023 та довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру.
Так, зокрема 12.08.2025 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, для розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 057050012040 від 20.08.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Згідно з вказаним рішенням, за наданими документами, страховий стаж становить 7 років 5 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 13.06.1979, оскільки дата народження на титульному аркуші трудової книжки виправлена, чим порушено п.2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, та не враховано довідки №2507 від 29.06.2021, №374 від 09.06.2021, №2509 від 29.06.2021, №2489 від 29.06.2021, №200/11 від 12.07.2021, №2490 від 29.06.2021, №2505 від 29.06.2021, №2486 від 29.06.2021, №379 від 08.06.2021, №393 від 15.06.2021, №375 від 09.06.2021, №373 від 09.06.2021, оскільки документи видані підприємствами, які згідно Постанови №376 від 28.02.2025 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» знаходяться на території, яка тимчасово окупована.
Рішення про відмову в призначенні пенсії не містить підстав для неврахування періоду відбування покарання 01.07.1983 по 21.05.1988. Разом з тим у відзиві на адміністративний позов відповідач вказав, що до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Зазначив, що згідно з довідкою від 21.05.1988 №008510 ОСОБА_1 відбував покарання 01.07.1983 по 21.05.1988, однак, в довідці не зазначено, що він працював у цей період.
Згідно з розрахунком стажу до спірного рішення (Форма РС-право) страховий стаж позивача визначений як 7 років 5 місяців 16 днів.
Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно з п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 114 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку чоловікам на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до п.1 ст. 26 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » у 2021 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 28 років, а у 2024 році відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 21 року.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частинами 1 та 3 ст. 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Тобто, надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.
Так, спірним у цій справі є відмова у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, що зумовлено не зарахування спірних періодів роботи у зв'язку з виправленням на титульній сторінки трудової книжки дати народження позивача, не зарахування періоду відбування покарань та не врахування пільгових довідок, оскільки вони видані підприємствами, що наразі знаходяться на тимчасово окупованій території.
Дослідивши трудову книжку позивача, серії НОМЕР_2 , дата заповнення 13.06.1979, дата народження ОСОБА_1 містить наведення у місяці народження, а саме: «июля».
Як встановлено судом вище, дата народження ОСОБА_1 згідно з паспортними даними є ІНФОРМАЦІЯ_1 , що збігається із зазначеною датою на титульній сторінці трудової книжки.
При цьому, в розділі «Відомості про роботу» містить відповідні записи про роботу позивача. Будь-яких порушень внесення зазначених записів відповідачем під час розгляду питання про призначення пенсії позивачу не встановлено.
Відповідно до положень Порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженого постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство - роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що в трудовій книжці роботодавцем заповнено із порушенням відомості про особу в трудовій книжці.
Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення та ведення трудової книжки, а отже не може бути обмежений в праві неврахування до трудового стажу періоду роботи на підприємстві внаслідок порушення відділом кадрів правил оформлення записів про особу трудовій книжці.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що це не може бути підставою для відмови позивачеві для визначення загального трудового стажу на підставі трудової книжки, оскільки внесення записів до трудової книжки та проставлення печатки на титульній сторінці не здійснювалось позивачем.
Положеннями Закону 1058-ІУ, підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, суд дійшов до висновку, що не зарахування до стажу позивача періодів роботи, що зазначені в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 13.06.1979, носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.
Вказане вище свідчить про те, що відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно не урахування довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оскільки документи видані підприємствами, які згідно Постанови №376 від 28.02.2025 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» знаходяться на території, яка тимчасово окупована, суд зазначає наступне.
Так, матеріалами справи підтверджується, що разом із заявою про призначення пенсії позивачем подано довідки ВП «Шахта «Каліновська-Східна», що знаходиться у м. Макіївці Донецької області: про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №2486 від 29.06.2021; про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №2490 від 29.06.2021; про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №2591 від 02.07.2021; про спуски №2504 від 29.06.2021, №2509 від 29.06.2021, №2489 від 29.06.2021; про заробітну плату для обчислення пенсії №2507 від 29.06.2021; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №2507 від 29.06.2021; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії №2507 від 29.06.2021; про реорганізацію шахти «Пролетарская-Крутая» від 25.06.2021
Також подано довідки Макіївського металургійного заводу (знаходиться у м. Макіївка Донецької області) про заробітну плату №379 від 08.06.2021, №393 від 15.06.2021, довідки про період роботи №375 від 09.06.2021, №373 від 09.06.2021, №374 від 09.06.2021.
Додано також довідку про заробітну плату №393 від 15.06.2021 (мовою оригіналу) «Харцизский сталепроволочный-канатный завод «Силур», (який знаходиться у м. Харцизьк Донецької області), про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №200/11 від 12.07.2021.
Отже надані довідки видані підприємствами, що знаходяться на територіях, які з 2014 року є тимчасово непідконтрольною територією України. Разом з тим, вказані вище довідки стосуються періодів роботи позивача за 1979-2005 роки.
Суд зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17.
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Загальновідомо, що м. Макіївка та м. Харцизьк перебувають в тимчасовій окупації, отже, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване право на пенсійне забезпечення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 21.02.2022 у справі №243/4336/17, що врахований судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що подані ОСОБА_1 довідки мають бути враховані при призначенні пенсії позивачу.
Стосовно твердження відповідача у відзиві на адміністративний позов щодо необхідності підтвердження атестації робочих місць, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія наказу ВО «Макіїввугілля» шахта «Пролетарська-Крутая» про атестацію робочих місць від 19.05.1995 №299, також надані позивачем довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній містять інформацію дату та номер наказів про атестацію робочих місць.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах, а саме:
“ особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку N 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку N 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком N 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком N 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону N 1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Стосовно позиції сторони позивача щодо необхідності зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.1983 по 21.05.1988 на виробництві під час відбування покарання у колонії, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту а) абзацу 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23.12.1970, який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем та втратив чинність з 01.01.2004, було передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Відповідно до ст. 51 Виправно-трудового кодексу України, особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.
Доказів того, що під час відбування покарання сталася втрата працездатності матеріали справи не містять.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Отже лише починаючи з 01.01.2004 законодавцем передбачено можливість зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі за наявності сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата особою страхових внесків протягом такого періоду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 211/3009/17 та від 11.12.2018 у справі № 326/1422/16-а (2-а/326/40/2016).
Суд зазначає, що довідка від 21.05.1988 №008510 про підтвердження відбування покарання позивачем з 01.06.1983 по 21.05.1988 не містить інформації про роботу у вказаний період та про сплату страхових внесків.
Наведене свідчить про відсутність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.08.1980 по 03.11.1980, з 04.02.1983 по 03.06.1983, з 03.08.1988 по 12.03.1993, з 24.03.1993 по 11.12.1996, з 18.12.1996 по 31.05.1997, з 10.12.1997 по 02.03.1998, та до пільгового стажу роботи за списком №2 періоди з 01.09.1976 по 26.06.1980, з 01.08.1980 по 03.11.1980, з 11.11.1980 по 23.11.1982, та до пільгового стажу роботи за списком №1 періоди з 01.07.1983 по 21.05.1988, з 03.08.1988 по 12.03.1993, з 24.03.1993 по 11.12.1996, з 18.12.1996 по 31.05.1997, з 10.12.1997 по 02.03.1998, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не досліджувалися періоди роботи позивача та не обраховано загальний страховий та пільговий стаж позивача, отже підстави для зобов'язання відповідача зарахувати зазначені періоди роботи згідно із записами трудової книжки наразі відсутні.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію з 06.07.2022, суд зазначає наступне.
Так, згідно з додатковими поясненнями сторона позивача вважає, що ОСОБА_1 мав право на пенсію при досягненні віку з 06.07.2022, у зв'язку з чим відповідач повинен був призначити пенсію відповідно Закону України від 20.03.2023 № 2981-ІХ “Про внесення зміни до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“ щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії“ з 06.07.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач зареєстрований та проживає у місті Маріуполі Донецької області.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків:
1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
При цьому, згідно з п. 14-6.2 «Прикінцеві положення» розділу XV Закону № 1058 тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій російською федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається: за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (Пункт 14-6 розділу XV доповнено підпунктом 14-6.2 згідно із Законом № 2981-IX від 20.03.2023).
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», якою визначив механізм формування єдиного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Перелік затверджено наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 №309.
Згідно з Переліком №309 територія Маріупольського району Донецької області за винятком с. Заїченко та с. Пізуки, включаючи є тимчасово окупованими РФ території України з 05.03.2022.
Разом з тим, відповідно до п.1 ст. 26 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування » у 2021 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 28 років, а у 2024 році відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 21 року.
Згідно з матеріалами справи позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , при цьому трудова діяльність завершена у червні 2005 року, станом на 06.07.2022 не досяг 63 річного віку.
Позивачем не обґрунтовано позовні вимоги щодо призначення пенсії з 61 річного віку.
При цьому, суд зазначає, що вказаний вище пункт прикінцевих положень розділу XV Закону № 1058 застосовується до осіб, що не мали змоги своєчасно звернутися із заявою про призначення пенсії у зв'язку із збройною агресією та знаходженням на тимчасово окупованій території.
Проте, згідно з матеріалами справи позивач отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки 02.05.2023, що свідчить про наявність можливості у позивача звернутися із заявою про призначення пенсії, зокрема в 2023 році.
Отже, підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 з 06.07.2022 відповідно до п. 14-6.2 «Прикінцеві положення» розділу XV Закону № 1058 в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного вище, суд вважає, що порушене право позивача на призначення пенсії за віком підлягає відновленню шляхом визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 12.08.2025 із урахуванням висновків суду.
При цьому суд наголошує, що в даному рішенні суд дійшов висновку, що не зарахування до стажу позивача періодів роботи, зазначених в трудовій книжці ОСОБА_1 носить формальний характер.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з матеріалами справи позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн (1211,20 *0,8), докази понесення позивачем інших судових витрат у матеріалах справи відсутні.
Ураховуючи, що рішення відповідача визнані судом протиправними та зобов'язано повторно розглянути заяву про призначення пенсії, суд вважає, що судовий збір у розмірі 968,96 грн, за одну вимогу немайнового характеру, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 057050012040 від 20.08.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; ЄДРПОУ 20551088) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 12.08.2025, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв